Постанова

від 05.09.2019 по справі 803/1595/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №803/1595/14

адміністративне провадження №К/9901/5858/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Птахівниче на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сапіги В.П., суддів Левицької Н.Г., Обрізка І.М. від 22 червня 2015 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Птахівниче до Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року Сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю Птахівниче (далі - позивач, Товариство) звернулося з адміністративним позовом до Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2014 року №0002382200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 27000 грн. за основним платежем та 6750 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариством не було допущено порушень вимог статті 187, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки на підставі виявлених розбіжностей в поданих електронних деклараціях та реєстрах накладних податковий орган повідомляє про це платника податків, який протягом 10-ти днів має право подати уточнюючий розрахунок. Такого повідомлення позивач не отримував і відповідно, виявивши таку розбіжність, згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України у встановлені строки подав податковому органу уточнюючий розрахунок, який, однак, залишено поза увагою Інспекції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що Товариством в межах строків, встановлених податковим законодавством, подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за період, який став предметом камеральної перевірки, проведення якої не обмежує у праві внесення змін до податкової звітності, тому під час прийняття оскаржуваного рішення податковий орган діяв всупереч встановленому законом порядку, без врахування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 червня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовив повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно приписів статті 50 ПК України внесення змін до податкової звітності можливе лише у разі самостійного виявлення помилки, що міститься у раніше поданій податковій декларації, й, до того ж, пунктом 50.2 вказаної статті Кодексу встановлені обмеження на подання уточнюючих розрахунків під час проведення податковим органом перевірок. Відтак, оскільки уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за березень 2014 року поданий платником після складання та отримання акту камеральної перевірки, у якому встановлено заниження Товариством суми податкового зобов`язання, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято Інспекцією у відповідності до положень законодавства.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на неправильне застосування апеляційним судом пункту 50.2 статті 50 ПК України, оскільки цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, однак не заборонено внесення змін до податкової звітності під час чи після проведення камеральної перевірки.

Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством 09 квітня 2014 року подано до Інспекції електрону декларацію з ПДВ за березень 2014 року,

24 квітня 2014 року відповідачем за результатами проведеної камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за березень 2014 року, складено акт №141/03-06-22-5383833, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 187, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов`язань у сумі 27000 грн.

Підставою для таких висновків стало встановлення відповідачем розбіжності між сумою задекларованих податкових зобов`язань з ПДВ в розрізі контрагентів та даними реєстру виданих та отриманих податкових накладних у розмірі 27000 грн. Зокрема, Товариством в додатку 5 Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відображено виписану контрагенту-покупцю ТОВ Гранд Інвест Лімітед податкову накладну від 27 березня 2014 року №23/2 на загальну суму 18000 грн., в тому числі ПДВ - 3000 грн., у той час як в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано видану ТОВ Гранд Інвест Лімітед податкову накладну від 27 березня 2014 року №23/2 на загальну суму 180000 грн., в тому числі ПДВ - 30000 грн.

Позивачем 30 квітня 2014 року подано до Інспекції уточнюючий розрахунок за березень 2014 року, де виправлено допущену у звітній декларації помилку та долучено квитанцію про сплату штрафу в розмірі 810 грн., однак відповідачем 07 травня 2014 року відмовлено в прийнятті уточнюючої декларації у зв`язку із її поданням з порушенням статті 50 ПК України, а саме після проведення камеральної перевірки та виявлення допущеної помилки податковим органом.

На підставі акту перевірки 07 травня 2014 року Інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже камеральна перевірка є окремим самостійним видом перевірок і не належить ні до планових, ні до позапланових.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.

У справі, яка розглядається, судами встановлено Товариством за результатами камеральної перевірки виявлено помилки, що містилися у раніше поданій ним податковій декларації за березень 2014 року, у зв`язку з чим 30 квітня 2014 року подано до Інспекції уточнюючий розрахунок із виправленими показниками та сплачено штраф у розмірі трьох відсотків від суми недоплати.

Відтак Верховний Суд погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивач виконав свій обов`язок щодо виправлення допущених при подачі податкової звітності за березень 2014 року помилок, не порушуючи вимог статті 50 ПК України.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про неправильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права та помилкове скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 352 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відсутність підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Птахівниче задовольнити .

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2015 року скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду