Постанова

від 04.09.2019 по справі 404/1081/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 404/1081/17

провадження № 61-9682св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство Правекс банк , приватне підприємство Дельта-Сервіс , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,

треті особи: дочірнє підприємство Гарантія Маркет , яке змінило назву на дочірнє підприємство Степсон Трейд , дочірнє підприємство Маркет Плазо , дочірнє підприємство Продстор , товариство з обмеженою відповідальністю Ласка-Інвест ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги приватного підприємства Дельта-Сервіс та представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , на рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 15 січня 2019 року в складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства Правекс банк (далі - АК Правекс банк ), приватного підприємства Дельта-Сервіс (далі - ПП Дельта-Сервіс ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., треті особи: дочірнє підприємство Гарантія Маркет (далі - ДП Гарантія Маркет ), яке змінило назву на дочірнє підприємство Степсон Трейд (далі - ДП Степсон Трейд ), дочірнє підприємство Маркет-Плазо (далі - ДП Маркет-Плазо ), дочірнє підприємство Продстор (далі - ДП Продстор ), товариство з обмеженою відповідальністю Ласка-Інвест , про визнання договору іпотеки недійсним, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 19 березня 1993 року між нею та

ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був засновником ПП Дельта-Сервіс . Їй стало відомо від представників ПАТ Правекс банк про те, що 11 грудня 2009 року між банком та ПП Дельта-Сервіс було укладено договір іпотеки. Позивач вважала, що її чоловік не міг укладати вказаний договір, оскільки вони спільно проживали у м. Олександрії Кіровоградської області та за межі області не виїжджали, тому її чоловік фізично не міг бути присутнім під час укладення такого договору у

м. Києві. Вважала, що підпис її чоловіка було підроблено з метою заволодіння чужим майном.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір іпотеки від 11 грудня 2009 року № 531-003/09, укладений між

ПАТ КБ Правекс банк та ПП Дельта-Сервіс , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 4422; виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження прав власності на нежитлове приміщення, загальною площею

8 706,3 кв. м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 9341320, 11 грудня

2009 17:30:44, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 81286435101.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що усі договори, посвідчені приватним нотаріусом, містять зазначення про підписання ОСОБА_4 як директором приватного підприємства, а не як фізичною особою - одним із подружжя, а тому вважав, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення статті 65 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 рокуПП Дельта-Сервіс подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, задовольнити позовні вимоги.

У травні 2019 року представники ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ПП Делта-Сервіс мотивована тим, що судами безпідставно не застосовано норми статті 191 ЦК України та норми статті 61, 63 СК України до спірних правовідносин. Посилаючись на рішення Конституційного Суду від 19 вересня 2012 року №17-рп/2012, згідно з яким приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, заявник вважає, що у позові мова йшла про право власності на підприємство як об`єкт права, а не як самостійний суб`єкт, який не має свого власника та діє автономно.

Отже, вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, що призвело до неправильного вирішення справи.

Касаційна скарга представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , мотивована тим, що позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права виходячи із прав, наданих фізичній особі статтями 11, 15, пунктом 2 частиною другою статті 16 та статтями 315, 316, 319, 355, 368, 369, 578 ЦК України та із посиланням на статті 60, 65, 70 СК України, рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, та правову позицію презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу (постанови Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також позиція Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17). Проте, заявники вважають, що судами попередніх інстанції не застосовано закон, який підлягав застосуванню у справі, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні 2019 року АТ Правекс банк та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення є законними та обґрунтованими.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами установлено, що 11 грудня 2009 року між ПАТ КБ Правекс банк , правонаступником якого є АТ Правекс банк , та ДП Регіон-маркет , правонаступником якого є ДП Продстор , ДП Гарантія-Маркет , яке змінило назву на ДП Стелсон Трейд , а також ДП Маркет Плаза були укладені договори про відкриття кредитних ліній № 531-002/09, № 531-003/09 та № 531-004/09, відповідно до умов яких останні отримали кредити, строком до

11 грудня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов`язань 11 грудня 2009 року між ПАТ КБ Правекс-Банк та ПП Дельта-Сервіс (іпотекодавець, майновий поручитель ДП Регіон-Маркет - позичальник № 1, ДП Гарантія-Маркет - позичальник № 2, ДП Маркет Плазо - позичальник № 3) було укладено договір іпотеки № 531-003/09, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. та зареєстровано у реєстрі за № 1422.

Посвідчуючи указаний договір, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В. у посвідчувальному написі відповідно до вимог Закону України Про нотаріат зазначила, що: договір підписано у її присутності, представників сторін, у тому числі і у присутності директора

ПП Дельта-Сервіс ОСОБА_4 ; особу громадян встановлено, правоздатність та дієздатність, наявність повноважень; директора ПП Дельта-Сервіс ОСОБА_4 . встановлено; встановлено факт того, що майно, яке передано в іпотеку належить на праві власності ПП Дельта-Сервіс .

Державну реєстрацію ПП Дельта-Сервіс здійснено 18 березня 2002 року.

Відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів

від 03 жовтня 2002 року ПП Дельта-Сервіс на праві приватної власності на майно належить 1/50 частини цілого комплексу нежилих будівель, розташованих у АДРЕСА_2 . Вказане майно придбано за 402 000,00 грн

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим

20 листопада 2007 року ПП Дельта-Сервіс на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 24 жовтня 2007 року № 1364 є власником нежилого приміщення, загальною площею 8 713 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Також встановлено, що ОСОБА_1 , будучи дружиною ОСОБА_4 , після його смерті успадкувала ј частки у статутному капіталі ПП Дельта-Сервіс , що підтверджено копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 січня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Олександрійського МНО Кіровоградської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім`я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім`єю.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

У справі за конституційним зверненням ПП ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Отже, для того щоб визнати майно приватного підприємства об`єктом спільної сумісної власності подружжя, необхідно довести факт, що статутний капітал та майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної власності подружжя.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).

Відповідно до статті 55 ГК України суб`єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (стаття 62 ГК України ).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (стаття 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62, 66 ГК України).

Відносини стосовно майна приватного підприємства та прав учасників регулюються нормами статей 115, 116 ЦК України та статей 66, 67, 113 ГК України.

Проголошена у статті 43 ГК України свобода підприємницької діяльності полягає у праві суб`єктів господарювання без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Реалізація майнових прав приватного підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України (частина четверта статті 66 ГК України).

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 77, 81 ЦПК України), встановивши, що укладаючи оскаржуваний договір засновник приватного підприємства діяв виключно як власник майна, як суб`єкт господарювання у процесі здійснення ним господарської діяльності та з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів того, що статутний капітал та майно підприємства, яке передано в іпотеку, сформовані за рахунок спільної власності подружжя, а сам факт перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з засновником приватного підприємства не є достатньою підставою автоматично вважати, що статутний фонд та майно приватного підприємства є спільною сумісною власністю подружжя, як і відсутності доказів того, що укладений договір іпотеки порушує безпосередньо її права, свободи чи законні інтереси, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги приватного підприємства Дельта-Сервіс та представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 січня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська