Постанова

від 28.08.2019 по справі 398/1684/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2019 року м. Кропивницький

справа № 398/1684/18

провадження № 22-ц/4809/353/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючий - Дьомич Л.М. (суддя - доповідач),

судді - Єгорова С.М., Кіселик С.А.,

за участю секретаря: Сорокіної Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник - адвокат Мунтян Володимир Іванович,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник , представник - адвокат Горобець Олена Леонідівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник про визнання договору обміну земельних ділянок недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року (суддя Коліуш Г.В.),-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник про визнання договору обміну земельних ділянок від 14 квітня 2016 року недійсним

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 14 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник (далі - ТОВ СВК Агродар Виробник ) укладено договір обміну (міни) земельних ділянок, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність земельну ділянку площею 4,4738 га. В свою чергу, відповідач передав, а позивач прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1407 га. Сторони домовились здійснити міну земельних ділянок без доплати. Укладений між позивачем у відповідачем договір посвідчений приватним нотаріусом Радовою С.В.

Оскільки договір міни від 14 квітня 2016 року укладено з порушенням вимог п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо заборони відчуження земельних ділянок (паїв) та ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зазначене, на переконання позивача, є підставою для визнання такого договору недійсним.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви, стверджуючи про безпідставність посилань позивача на ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , оскільки Закон врегульовує відносини виділення земельних часток (паїв), а не міну земельних ділянок. Перехідними положеннями ЗК України міна земельних ділянок не заборонялась. Також відповідач вказує на відсутність порушених прав та охоронюваних інтересів позивача у зв`язку з укладенням сторонами договору міни земельних ділянок. Зазначене є підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (а.с. 15-21).

Відповідно до відповіді на відзив позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, вказує на те, що ані у ЗК України, ані в інших актах законодавства України не закріплено можливості міни земельних ділянок, окрім як за підстав, визначених у ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Враховуючи наведене, договір міни порушує законодавство та може бути визнаний недійсним (а.с. 57-58).

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, за змістом яких зазначає, що вимоги щодо рівноцінності земельних ділянок під час обміну встановлені лише для земель державної і комунальної власності. Посилання позивача на правову позицію ВСУ є помилковим, оскільки у справі № 6-464цс16 розглядався спір щодо міни розподілених між власниками визначених в натурі земельних ділянок, а не спір щодо недійсності договору міни. Законодавцем дозволено здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Оскільки позивач і відповідач за умовами укладеного договору міни обмінялися сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, спірні правовідносини не регулюються Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , оскільки цей закон врегульовує питання обміну розподілених між власниками визначених в натурі земельних ділянок, які не є об`єктом цивільних прав. Європейським судом з прав людини у рішенні Зеленчук та Цицюра проти України встановлено, що дія мораторію на відчуження земельних ділянок є порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідач також просить врахувати, що обидві земельні ділянки, обмін якими є предметом спірного договору, були отримані їх власниками як земельні паї під час приватизації сільськогосподарських підприємств для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 70-76).

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем дозволено, як вийняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону . Судом встановлено, що обмін між позивачем та відповідачем відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, а тому дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст правочину, укладеного між відповідачем та позивачем щодо міни земельними ділянками, не суперечить актам законодавства та не є недійсним в розумінні ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України. Судом не взято до уваги посилання позивача на правову позицію ВСУ у справі №6-464цс16 з тих підстав, що фактичні правовідносини у справі, розглянутій Верховним Судом України, та у даній справі є різними. Погіршення матеріального становища позивача, на переконання суду, також не є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Згідно з поданою апеляційною скаргою просить рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року скасувати та визнати договір обміну (міни) земельних ділянок від 14 квітня 2016 року, укладений між позивачем та відповідачем, недійсним.

Підстави та обставини апеляційної скарги є аналогічними тим підставам та обставинам, які були наведені ОСОБА_1 у позовній заяві, стверджуючи, що обмін земельних ділянок можливий лише за схемою пай на пай і тільки у випадку, визначеному ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Оскільки сторонами за схемою пай на пай обмін не проведено, вимоги чинного законодавства були порушені. Позивач також вказує на нерівноцінність земельних ділянок, обмін якими є предметом оспорюваного правочину. Враховуючи зазначені обставини, позивач вважає свої права як власника земельної ділянки порушеними, а тому такими, що підлягають захисту.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

08 січня 2019 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в суді апеляційної інстанції, про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

Згідно з поданим до апеляційного суду відзивом ТОВ СВК Агродар Виробник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що судом першої інстанції встановлено всі фактичні обставини справи та зроблено правильний висновок про те, що зміст укладеного між сторонами правочину не суперечить актам чинного законодавства. Звертає увагу на те, що позивачем не доведено, що його право як власника земельної ділянки було порушене відповідачем і підлягає захисту у судовому порядку. Пояснення позивача про погіршення його майнового стану та неотримання допомоги (у тому числі і матеріальної) від дітей, не є підставою для визнання недійсним договору і до того ж виникли після його укладення сторонами. Наполягає на застосуванні до спірних відносин рішення Європейського суду з прав людини у справі Зеленчук та Цицюра проти України , яке набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року. Підсумовуючи викладене, вважає відсутніми підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідачем обґрунтовано наявність поважних причин пропуску строку, встановленого апеляційним судом для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 137-142).

14 лютого 2019 року зупинено апеляційне провадження у даній справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року (справа № 227/1506/18), ухвалених у подібних правовідносинах, про що Кропивницьким апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 28 серпня 2019 року провадження у справі поновлено, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.

У засіданні суду апеляційної інстанції 28 серпня 2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Представник відповідача наполягав на необхідності відмови у задоволенні вимог апеляційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої інстанції у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступного.

Обставини, які встановлені судом

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР в„–081526 ,зареєстрованого 08 вересня 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 533, ОСОБА_1 являвся власником земельної ділянки площею 4,4738 га, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 (а.с. 68).

Відповідно до архівного витягу з розпорядження голови Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 24 жовтня 2012 року№548-р, зазначена земельна ділянка була передана в приватну власність позивачу як земельна частка (пай) із земель колективної власності, виданий сертифікат серії КР в„–0127693 (а.с. 94-95).

Земельна ділянка площею 0,1407 га, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801 , належала ТОВ СВК Агродар Виробник на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2012 року та технічної документації щодо поділу земельної ділянки, згідно з якими ОСОБА_2 заповів відповідачу земельну ділянку площею 7,04 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, яка отримана ним у приватну власність як земельна частка (пай). В подальшому здійснено поділ земельної ділянки площею 7,04 га, у тому числі на земельну ділянку площею 0,1407 га (а.с. 77-83, 97-108).

14 квітня 2016 року між ОСОБА_1 (Сторона 1) та ТОВ СВК Агродар Виробник (Сторона 2) укладено договір обміну (міни) земельних ділянок (далі - оспорюваний договір, а.с. 6-8), за умовами якого Сторона 1 передає у власність Сторони 2 земельну ділянку загальною площею 4,4738 га ріллі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 , ділянка № НОМЕР_5 , розташовану на території Травневої сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, а Сторона 2 передає у власність Стороні 1 земельну ділянку загальною площею 0,1407 га ріллі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801 , розташовану на території Олександрівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (п.п. 1.2., 1.3. оспорюваного договору).

За умовами п. 2.1. оспорюваного договору, міна земельними ділянками здійснюється без доплати.

Відповідно до п. 2.8. оспорюваного договору, право власності за цим договором переходить до кожної із сторін після укладення цього договору та державної реєстрації права власності відповідно до закону.

У п. 3.3. оспорюваного договору сторони підтвердили, що цей договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду і жодна із сторін не посилатиметься у майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору, як на підставу вважати його неукладеним або недійсним.

Оспорюваний договір скріплено підписами сторін та посвідчено приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Радовою С.В., зареєстровано в реєстрі за № 341.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 вересня 2018 року, на підставі оспорюваного договору 14 квітня 2016 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,1407 га, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, Олександрівська сільська рада (а.с. 50-56).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується державна реєстрація права приватної власності ТОВ СВК Агродар Виробник на земельну ділянку площею 4,4738 га, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, Пролетарська сільська рада, проведена 14 квітня 2016 року на підставі з оспорюваного договору (а.с. 23).

Апеляційним судом враховано зміст п. 1.2. оспорюваного договору, з якого вбачається, що рішенням сесії Пролетарської сільської ради від 12 листопада 2015 року № 10 останню було перейменовану у Травневу сільську раду.

За доводами позовної заяви та апеляційної скарги, оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства України у сфері земельних відносин, що є підставою для його скасування у судовому порядку. До того ж, оспорюваний договір порушує права та охоронювані законом інтереси позивача через погіршення матеріального становища останнього.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, позивач вказує зокрема на невідповідність умов договору положенням п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Колегія суддів враховує, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України).

Відповідно до підпункту а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Як визначено п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом; угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 06 жовтня 2016 року № 1669-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2018 року, а згідно із Законом України Про внесення зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 07 грудня 2017 року № 2236-VIII до 1 січня 2019 року.

Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме: можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб; можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб; можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Враховуючи наведене, порушення умовами оспорюваного договору вимог п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими.

Стверджуючи про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач посилається також на невідповідність його умов ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . На підтвердження таких своїх доводів позивачем наведено правовий висновок ВСУ від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Переглядаючи висновки суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 остання відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай , оскільки пп. б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Касаційний суд також звернув увагу зокрема на те, що відповідно до ч. 1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Крім того, заборона відчуження, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Таким чином, міна земельних ділянок, вчинена позивачем і відповідачем на підставі оспорюваного договору, є законним правом сторін як власників земельних ділянок, яке було реалізоване відповідно до їх вільного волевиявлення.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів щодо предмета доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду, містять посилання на факти, які були предметом дослідження та щодо яких судом зроблено законний висновок.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Посилання сторони позивача в суді про погіршення його майнового стану, у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину, що могло б становити вплив тяжких обставин, не складали підставу позовної вимоги, а відтак не були предметом розгляду.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.

Судом першої інстанції рішення у даній справі ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 368 , 374 , 375 , 381 , 382 , 383 , 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.М. Дьомич

Судді С.М. Єгорова

С.А. Кіселик