Постанова

від 12.11.2020 по справі 398/1684/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 398/1684/18

провадження № 61-17560св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року у складі судді Коліуш Г. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорова С. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарг

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник про визнання недійсним договору обміну (міни) земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2016 року між ним та ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник укладено договір обміну (міни) земельних ділянок, відповідно до якого він передав, а відповідач прийняв у власність земельну ділянку площею 4,4738 га. В свою чергу, ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник передала, а він прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1407 га. Сторони домовились здійснити міну земельних ділянок без доплати. Укладений між сторонами договір посвідчений приватним нотаріусом Радовою С. В. 14 квітня 2016 року.

Зазначав, що оскільки договір міни від 14 квітня 2016 року укладено з порушенням вимог пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо заборони відчуження земельних ділянок (паїв) та статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , отже, є підстави для визнання такого договору недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір обміну земельних ділянок від 14 квітня 2016 року, укладений між ним та ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник , недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обмін земельними ділянками між сторонами відбувся за сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, отож, правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст правочину, укладеного між відповідачем та позивачем щодо міни земельними ділянками, не суперечить актам законодавства та не є недійсним в розумінні статей 203, 228 ЦК України.

Районний суд відхилив посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-464цс16 з тих підстав, що фактичні правовідносини у справі, розглянутій Верховним Судом України та у даній справі є різними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже, підстав для його скасування немає.

Апеляційний суд зазначив, що порушення умовами оспорюваного договору вимог пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України не встановлено, міна земельних ділянок, вчинена позивачем і відповідачем на підставі оспорюваного договору, є законним правом сторін як власників земельних ділянок, яке було реалізоване відповідно до їх вільного волевиявлення.

При цьому апеляційний суд відхилив посилання позивача на погіршення його майнового стану у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину, оскільки ці твердження не були підставою позовних вимог, отже, не були предметом розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2019 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Сердюка В. В. від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що обмін земельної ділянки не відбувся як пай на пай, отже, вимоги законодавства порушено. Зокрема, обмін земельної ділянки площею 4,4738 га, яка належала йому, на земельну ділянку площею 0,1407 га, яка належала ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник , не є рівноцінним, вартість обмінених земельних ділянок є різною, ділянки розташовані у різних масивах, що суперечить закону.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що у даному випадку відбувся обмін розподілених між власниками, визначених в натурі, земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства, отже, є об`єктами цивільних прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 081526, зареєстрованого 08 вересня 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 533, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,4738 га, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 (а. с. 68).

Відповідно до архівного витягу з розпорядження голови Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 24 жовтня 2012 року № 548-р, земельна ділянка площею 4,4738 га, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 була передана в приватну власність ОСОБА_1 як земельна частка (пай) із земель колективної власності, виданий сертифікат серії КР № 0127693 (а. с. 94-95).

Земельна ділянка площею 0,1407 га, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801, належала ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2012 року та технічної документації щодо поділу земельної ділянки, згідно з якими ОСОБА_2 заповів ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник земельну ділянку площею 7,04 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, яка отримана ним у приватну власність як земельна частка (пай). В подальшому здійснено поділ земельної ділянки площею 7,04 га, у тому числі на земельну ділянку площею 0,1407 га (а. с. 77-83, 97-108).

Рішенням сесії Пролетарської сільської ради від 12 листопада 2015 року № 10 останню було перейменовану у Травневу сільську раду.

14 квітня 2016 року між ОСОБА_1 (Сторона 1) та ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник (Сторона 2) укладено договір обміну (міни) земельних ділянок, відповідно до якого Сторона 1 передає у власність Сторони 2 земельну ділянку загальною площею 4,4738 га ріллі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014, ділянка № НОМЕР_1 , розташовану на території Травневої сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, а Сторона 2 передає у власність Стороні 1 земельну ділянку загальною площею 0,1407 га ріллі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801, розташовану на території Олександрівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (а. с. 6-8).

У пункті 2.1. договору зазначено, що міна земельними ділянками здійснюється без доплати.

Відповідно до пункту 2.8. договору право власності за цим договором переходить до кожної із сторін після укладення цього договору та державної реєстрації права власності відповідно до закону.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 вересня 2018 року, на підставі оспорюваного договору 14 квітня 2016 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,1407 га, кадастровий номер 3520380400:02:000:0801 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, Олександрівська сільська рада (а. с. 50-56).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується державна реєстрація права приватної власності ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник на земельну ділянку площею 4,4738 га, кадастровий номер 3520385900:02:000:0014 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, Пролетарська сільська рада, проведена 14 квітня 2016 року на підставі з оспорюваного договору (а. с. 23).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство ґрунтується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Пункт 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, встановлював, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена вказаним пунктом, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

За таких обставин укладення договору міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечить пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Відповідні висновки щодо застосування Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х Перехідні положення ЗК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, з яких виходив апеляційний суд, щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай .

Так, підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) також не обмежувала випадки, за яких може бути проведений обмін, а лише визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначений у пункті 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, виняток щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачав можливість обміну саме земельної ділянки на іншу земельну ділянку, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору міни, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачем не доведено позовних вимог, зокрема, зазначили, що доводи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі про обмін земельних ділянок без грошової доплати. Крім того, заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суди, встановивши, що договір міни від 14 квітня 2016 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . При цьому правильними є висновки про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 14 квітня 2016 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КР № 081526, зареєстрованого 08 вересня 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 533, та ТОВ Сільськогосподарська виробнича компанія Агродар Виробник - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2012 року та технічної документації щодо поділу земельної ділянки.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту б пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України. Відтак, суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а тому, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження № 61-14979св18), у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973св18), у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18 (провадження № 61-3564св20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк