Постанова

від 28.08.2019 по справі 724/188/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 724/188/16-ц

провадження № 61-31905св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство ОТП БАНК ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2017 року у складі судді Руснака А. І. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Яремка В. В.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 році публічне акціонерне товариство ОТП БАНК (далі - АТ ОТП БАНК , банк) звернулося до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог послалось на те, що 03 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна , правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є АТ ОТП Банк , був укладений кредитний договір № CNL-OAJ/327/2006, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі сплатою 13,99 % річних. Одержання кредиту підтверджує меморіальний ордер від 06 жовтня 2006 року № 1 та виписка про рух коштів по рахунку.На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2006 року, згідно якого останній прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його зобов`язань перед позивачем за кредитним договором.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, станом на 10 вересня 2015 року у неї виникла заборгованість перед банком у сумі 29 298,05 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 17 вересня 2015 року становить 639 359 грн 63 коп., що складається із: залишку заборгованості за кредитом у сумі 24 621,18 доларів США; суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка нарахована за період з 06 жовтня 2014 року по 10 вересня 2015 року, - 4 676,87 доларів США. Позичальнику було пред`явлено вимогу № 1000 від 31 жовтня 2015 року про погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати отримання позичальником, проте на момент подачі позовної заяви так і не була виконана.

З урахуванням наведеного, АТ ОТП БАНК просило суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку вищевказану суму заборгованості за кредитним договором № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2006 року та судові витрати.

01 вересня 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву до ПАТ ОТП БАНК про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за своїм змістом вищевказаний кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема щодо використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України , а також інтересам та волі позивача, порушує її законні права та інтереси. Банком було допущено ряд порушень чинного законодавства, внаслідок чого були порушені її права як позичальника та співвідношення майнових інтересів сторін .

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просиласуд визнати недійсним кредитний договір № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2016 року, укладений між нею та АКБ Райффайзенбанк України , правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ЗАТ ОТП Банк , правонаступником усіх прав та обов`язків якого, в свою чергу, є АТ ОТП Банк , з моменту його укладення, з настанням наслідків його недійсності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2017 року позов АТ ОТП Банк про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ ОТП Банк заборгованість за кредитним договором № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2016 року станом на 10 вересня 2015 року в розмірі 29 298,05 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 17 вересня 2015 року становить 639 359,63 грн, та судові витрати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ ОТП БАНК про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2016 рокусторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам, встановленим чинним законодавством України для цього виду правочину: визначені сума кредиту, відсоткова ставка, термін надання та повернення кредитних коштів, графік платежів, права та обов`язки сторін й інші умови. Банком були надані, а позивачем ОСОБА_1 отримані кредитні кошти в розмірі 55 тис. доларів США. Підстави зустрічного позову визнані недоведеними. Суд встановив, що ОСОБА_1 не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї та ОСОБА_2 підлягає до стягнення заборгованість за кредитом та відсотками за його користування.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність зустрічних позовних вимог і наявність підстав для задоволення первісного позову. Суд апеляційної інстанції встановив, що отримані на підставі кредитного договору № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2016 року кошти ОСОБА_1 не повернула в повному обсязі, а також не сплатила належним чином відсотки за користування кредитом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильного висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог . Заявник вважає, що банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів, не підтверджено період виникнення та розмір заборгованості. Кредитний договір не містить істотних умов, не відповідає вимогам Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Також банком не доведено підстав для дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів . Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу передано до Верховного Суду і 05 червня 2019 року розподілено судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ Райффайзенбанк Україна , правонаступником якого є АТ ОТП Банк , був укладений кредитний договір № CNL-OAJ/327/2006, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 тис. дол. США зі сплатою 13,99 процентів річних, що підтверджується меморіальним ордером від 06 жовтня 2006 року № 1 та випискою про рух коштів по рахунку позичальника.

17 березня 2009 року між позичальником та банком був укладений додатковий договір № 1 до вищевказаного кредитного договору, яким позичальнику надані пільгові умови повернення кредиту. 05 січня 2010 року між позичальником та банком укладено додатковий договір № 2 до договору № CNL-OAJ/327/2006 від 03 жовтня 2006 року, яким позичальнику надані пільгові умови повернення кредиту. 27 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та банком був укладений додатковий договір № 3 до кредитного договору № С№Ь-ОА.Г/327/2006 від 03 жовтня 2006 року, яким відповідачу надані пільгові умови повернення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CR-OAJ/509/2006 від 03 жовтня 2006 року, згідно якого останній взяв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його зобов`язань перед позивачем за кредитним договором.

Згідно розрахунків банку, які не спростовані відповідачами, заборгованість за кредитним договором станом на 10 вересня 2015 року складає 29 298,05 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 63 9359,63 грн і складається із: залишку заборгованості за кредитом у сумі 24 621,18 доларів США; суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 06 жовтня 2014 року по 10 вересня 2015 року - 4 676,87 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Виникнення і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до частин першої-другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час розгляду справи судами, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Подібні положення містять статті 12, 81 чинної редакції ЦПК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що кредитний договір № С№Ь-ОА.Г/327/2006 від 03 жовтня 2006 року , додаткові договори до нього, меморіальний ордер від 06 жовтня 2006 року № 1, розрахунки банку підтверджують факт видачі банком і отримання позичальником кредитних коштів у сумі 55 тис доларів США, на підставі належним чином досліджених доказів дійшов обґрунтованого висновку, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого порукою, а тому з позичальника і поручителя на користь банку підлягає до стягнення заборгованість, яка виникла станом 10 вересня 2015 року, у розмірі 29 298,05 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 639 359,63 грн, яка складається із залишку заборгованості за кредитом у сумі 24 621,18 доларів США, право на дострокове стягнення якої набув банк, й суми несплачених відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 06 жовтня 2014 року по 10 вересня 2015 року - 4 676,87 доларів США. Розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Також суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність зустрічних позовних умов, встановивши, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і ці умови виконували. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам статті 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги, які зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами, які правильно вирішили спір, норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року є такими, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для їх скасування відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович