Рішення

від 02.09.2019 по справі 922/1614/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1614/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Редько А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "МКТ" (код ЄДРПОУ 32137049, адреса: 63621, м. Харків, вул. Лелюківська, 7) до Фізичної особи-підприємця Татарінової Олени Валентинівни (іден. номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , Фізичної особи-підприємця Похилько Сергія Миколайовича (ідент. номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання договору удаваним та визнання договору недійсним за участю учасників справи:

представника позивача - Бекузаров Р.Е., ордер серії АХ № 1000886 від 02.07.2019 та свідоцтво адвоката № 1278 від 27.07.2012;

представника відповідача Фізичної особи-підприємця Татарінової О.В. - Чумаченко А.В., ордер серії ХВ № 1514 від 27.02.2019 та посвідчення адвоката № 2079 від 19.04.2017;

відповідач Фізична особа-підприємець Похилько С.М. - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "МКТ" звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Татарінової Олени Валентинівни та Фізичної особи-підприємця Похилько Сергія Миколайовича, в якому просить суд:

- визнати договір про відступлення права вимоги від 19.02.2019 за № 01/09, укладений між Фізичною особою-підприємцем Похилько Сергієм Миколайовичем та Фізичною особою-підприємцем Татаріновою Оленою Валентинівною удаваним, а саме таким, що був вчинений сторонами для приховання договору факторингу та застосувати до нього відносини, що регулюються правилами щодо договору факторингу;

- визнати недійсним договір факторингу від 19.02.2009 за № 01/09, укладений між Фізичною особою-підприємцем Похилько Сергієм Миколайовичем та Фізичною особою-підприємцем Татаріновою Оленою Валентинівною.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір про відступлення права вимоги від 19.02.2009 за № 01/09 є удаваним та укладений для приховання договору факторингу між двома фізичними особами-підприємцями, який за своєю правовою природою є договором, спрямованим на надання фінансових послуг, право на здійснення яких мали лише банківські установи або суб`єкти господарювання, які мають відповідну ліцензію. Предмет спірного договору, його відплатність та розмір додаткового доходу, який повинна отримати Фізична особа-підприємець Татарінова О .В. , на думку позивача, свідчать проте, що 19.02.2009 між сторонами договору № 01/09 був фактично укладений договір факторингу, а не договір про відступлення права вимоги.

Крім того, позивач вважає, що у разі визнання договору про відступлення права вимоги від 19.02.2009 удаваним та відповідно визнання недійсним договору факторингу, дозволить виключити неправомірні майнові вимоги Фізичної особи-підприємця Татарінової О.В., як конкурсного кредитора у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Завод "Електромаш", що безумовно вплине на можливість задоволення грошових вимог кредитора Публічного акціонерного товариства "МКТ" в повному обсязі. Як зазначає позивач, в іншому випадку, враховуючи розмір грошових вимог забезпеченого кредитора (позивача у справі про банкрутство № Б-39/27-09) та дуже значний розмір вимог конкурсного кредитора 4-ї черги (першого відповідача) в сумі 30 000 000,00грн., майнове право позивача на задоволення його вимог в повному обсязі, на його думку, безумовно буде порушено.

Ухвалою суду від 30.05.2019 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "МКТ" залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 30.05.2019.

Ухвалою суду від 05.06.2019, після усунення позивачем недоліків, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні 20.08.2019, без виходу до нарадчої кімнати оголошено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовного провадження та призначення справи до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просить суд їх задовольнити.

Представник першого відповідача Фізичної особи-підприємця Татарінової О.В. у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позову заперечує в повному обсязі, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить суд в його задоволенні відмовити.

Так, в обґрунтування заперечень, перший відповідач вважає, що позивач не довів спрямованості волі сторін на встановлення інших цивільно-правових відносин та не довів настання інших прав та обов`язків між сторонами, ніж ті, що передбачені договором про відступлення права вимоги. Перший відповідач вважає, що договір про відступлення права вимоги укладений між першим та другим відповідачем таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, сторонами цього договору дотримано всіх істотних умов, а тому відсутні правові підстави для визнання його удаваним. Що стосується посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, перший відповідач зазначив, що даний висновок не є аналогічним із цим спором, оскільки однією із сторін у справі № 909/968/16 є фінансова установа.

Крім того, перший відповідач посилається на відсутність порушених прав та законних інтересів позивача.

Не погоджуючись з позицією першого відповідача, позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що правовий висновок Верховного Суду, що викладений у п.106 постанови від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, стосується саме обов`язкових ознак договору факторингу та його відмінності від договору цесії, а також перелічує підстави для визнання договору факторингу недійсним. Також позивач зазначив, що відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України Публічне акціонерне товариство "МКТ" є заінтересованою особою, що має певну зацікавленість у задоволенні цього позову, оскільки від цього залежить черговість та розмір задоволення грошових вимог до боржника - Публічного акціонерного товариства "Завод "Електромаш" під час проведення процедури ліквідації боржника. Доводи, викладені у відзиві, позивач вважає формальними, оскільки відповідачем не доведено будь-яких підстав або доказів вважати оспорюваний правочин договором цесії, а не договором факторингу.

У встановлений судом строк від першого відповідача на адресу суду надішли заперечення на відповідь на відзив, в яких перший відповідач викладені доводи позивача у відповіді на відзив вважає безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Другий відповідач Фізична особа-підприємець Похилько С.М. у призначене судове засідання не з`явився в матеріалах справи містяться його заяви про розгляд справи за його відсутності. На адресу суду від другого відповідача надійшов відзив, в якому останній підтвердив факт укладання договору про відступлення права вимоги з першим відповідачем, зазначив про дійсність документів, копії яких долучено до позову, у зв`язку з чим просить суд ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Оскільки неявка другого відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, суд встановив наступне.

08.01.2007 між Фізичною особою-підприємцем Похилько Сергієм Миколайовичем (другий відповідач) та Відкритим акціонерним товариством Завод "Електромаш" (нова організаційно-правова форма Публічне акціонерне товариство) (замовник) було укладено договір про надання інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг № 01/080107, відповідно до умов якого другий відповідач зобов`язався надати замовнику інформаційні, консультаційні та маркетингові послуги, а замовник належним чином сплатити за виконані послуги та використовувати надану інформаційну, консультаційну та маркетингову продукцію (послуги) згідно умов даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору, інформаційні, консультаційні та маркетингові послуги надаються другим відповідачем замовнику по перепрофілюванню його нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 82 під торгівельно-офісно-розважальний центр та містять у собі комплекс заходів, що відображені у додатку № 1 до цього договору.

У п.3.1 договору сторони погодили, що вартість цих послуг складає 30 000 000,00грн., які замовник сплачує другому відповідачу до кожного 5-го числа поточного місяця частинами: з 01.01.2011 по 20 000,00грн. на місяць; з 01.01.2012 по 50 000,00грн. на місяць; з 01.01.2013 по 80 000,00грн. на місяць та з 01.01.2014 по 150 000,00грн. на місяць до повного розрахунку з другим відповідачем.

19.02.2009 між другим відповідачем та Фізичною особою-підприємцем Татаріновою Оленою Валентинівною (перший відповідач) укладено договір про відступлення права вимоги № 01/09, відповідно до умов якого другий відповідач уступив, а перший відповідач прийняв на себе право вимоги, належне другому відповідачу, і став кредитором за договором № 01/080107 від 08.01.2007 (основний договір), укладеним між другим відповідачем та Публічним акціонерним товариством Завод "Електромаш" (боржник).

За умовами п.1.2 договору про відступлення права вимоги перший кредитор отримав право замість другого відповідача вимагати від боржника сплати грошової суми за виконані інформаційні, консультаційні та маркетингові послуги в сумі 30 000 000,00грн. та актом звірки взаємних платежів від 01.02.2009 між боржником та другим відповідачем.

Ціна та порядок компенсації відступленого права вимоги погоджується сторонами цього договору в Додатку до нього, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до датку № 1 до договору про відступлення права вимоги № 01/09 від 19.02.2009 ціна договору складає 490 000,00грн., які другий відповідач отримав від першого відповідача ще до підписання цього договору.

Другий відповідач, за умовами п. 3.2 договору про відступлення права вимоги, зобов`язався повідомити боржника про уступку вимоги протягом 10 календарних днів з моменту підписання даного договору.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п.4.1 договору про відступлення права вимоги).

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що оспорюваний договір містить всі необхідні ознаки надання фінансової послуги, а саме послуг з факторингу, та по своїй правовій природі є договором факторингу, тому, згідно з вимогами чинного законодавства перший відповідач повинен був отримати ліцензію на здійснення фінансових послуг.

Як зазначає позивач, після здійснення публікації оголошення про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства Завод "Електромаш" в газеті "Голос України" від 31.03.2009 до господарського суду Харківської області із заявою про грошові вимоги до боржника звернувся перший відповідач у розмірі основного боргу 30 000 000,00грн. за договором № 01/080107 від 08.01.2007, право вимоги за яким перший відповідач отримав саме на підставі вищевказаного договору про відступлення права вимоги. Ухвалою суду від 19.08.2009 у справі про банкрутство № Б-39/27-09 затверджено реєстр вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства Завод "Електромаш" з загальною сумою грошових вимог та вимог щодо сплати податків та зборів (обов`язкових платежів) в розмірі 301 256 643,41грн., де серед інших зазначено Фізична особа-підприємець Татарінова Олена Валентинівна - 30 000 000,00грн. (четверта черга).

Оскільки, на думку позивача, право вимоги конкурсного кредитора 4-ї черги першим відповідачем набуто всупереч вимогам закону, враховуючи значний розмір кредиторських вимог, позивач вважає, що його права як забезпеченого кредитора в сумі 20 518 579,62грн. у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства завод "Електромаш" № Б-39/27-09 будуть безумовно порушені , у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1, 2, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Тобто договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору погоджену майнову компенсацію замість отриманого ним за договором права вимоги. В такому випадку до відносин відступлення права вимоги застосовуються положення про договір купівлі-продажу.

Як вбачається зі змісту укладеного між першим та другим відповідачами оспорюваного договору, за ним майнові права другого відповідача переходять до нового кредитора - першого відповідача за погоджену сторонами плату. Тобто між сторонами спірного договору фактично виникли правовідносини купівлі-продажу права вимоги.

Суд вважає за необхідне відзначити, що норми діючого законодавства не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги.

Згідно із ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Виходячи із змісту вказаних норм, суд приходить до висновку, що укладений між першим та другим відповідачами Договір є договором про відступлення права вимоги (цесії) з огляду на наступне.

Слід зазначити, що при цесії передається вже існуюче право та зобов`язання не припиняється і не змінюється, в той час як при факторингу передаються грошові кошти за плату.

Відповідно п.1.2. договору про відступлення права вимоги до першого відповідача переходить право вимагати (замість другого відповідача) від Публічного акціонерного товариства завод "Електромаш" належного виконання наступних обов`язків: сплатити грошові кошти за виконані інформаційні, консультативні та маркетингові послуги в сумі 30 000 000,00грн., що виник за Договором по надання інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг.

Згідно із п.2.1 Договору про відступлення права вимоги та Додатку № 1 до даного договору перший відповідач компенсує другому відповідачу вартість відступленого права вимоги у розмірі 490 000,00грн.

Таким чином, за Договором про відступлення права вимоги другий відповідач передав першому відповідачу право вимоги до Публічного акціонерного товариства за плату, однак, це не було фінансовою послугою, оскільки не було факту надання в користування коштів за плату, що є суттєвою ознакою договору саме факторингу.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між сторонами (першим та другим відповідачами) договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передавала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

Судом вважає за необхідне ще раз підкреслити, що із змісту спірного договору вбачається, що його метою була саме заміна особи на активній стороні зобов`язання із збереженням всіх інших елементів зобов`язального правовідношення за плату, та не передбачалось надання другим відповідачем першому відповідачу послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, що передбачено ст.1084 Цивільного кодексу України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов`язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб`єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об`єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв`язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб`єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

З огляду на зазначене, відсутні підстави вважати що спірний договір є договором факторингу.

Виходячи з положень та умов оспорюваного позивачем договору, суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного правочину регулюється ст.ст.512-519 Цивільного кодексу України. Оспорюваний правочин не є предметом безпосередньої фінансової діяльності з фінансування під відступлення права грошової вимоги, обмеження щодо здійснення якої встановлені у Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а правовідносини сторін за ними не є відносинами у сфері факторингу. Крім того, наведений правочин є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ані загальними нормами цивільного законодавства, ані спеціальними.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, доводи позивача про те, що оспорюваний правочин є удаваним та за своєю правовою природою є договором факторингу, за яким другим відповідачем вчинено на користь першого відповідача фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання їх недійсними згідно з ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України визнаються судом безпідставними та необґрунтованими.

Що стосується посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.09.2018 по справі № 909/968/16, суд вважає за необхідне відзначити, що правовідносини у даній справі та у справі, правовий висновок за наслідками якої був зроблений Верховним Судом, не є подібними, оскільки у той справі однією із сторін спірного правовідношення була фінансова установа - Публічне акціонерне товариство "Мегабанк, що повністю виключає подібність у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували той факт, що правовідносини за спірним договором є правовідносинами за договором факторингу, суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладає на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "11" вересня 2019 р.

Суддя Т.А. Лавренюк