Рішення

від 22.07.2019 по справі 460/491/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2019 року м. Рівне №460/491/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Ничипор В.Ф., Рощук С ОСОБА_1 М.,

відповідача: представник Гоч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень, вимоги, - В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" (далі - позивач, ДП "Підприємство ДКВС України (№ 96)") звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Рівненській області) та просив: визнати дії ГУ ДФС у Рівненській області щодо винесення Рішення № 0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 № Ю-09 протиправними; визнати протиправними та скасувати Рішення № 0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 № Ю-09.

В обґрунтування позову позивач заперечив виявлене документальною перевіркою заниження бази оподаткування єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вказав, що ДП "Підприємство ДКВС України (№ 96) не виступає по відношенню до засуджених працівників як роботодавець, а отже на підприємство установи виконання покарань не розповсюджуються вимоги щодо нарахування та сплати єдиного внеску. Зазначив, що під час перевірки не було враховано факт відсутності трудових договорів із засудженими, а тому працівники не є найманими особами та їх доходи не можуть бути базою нарахування ЄСВ. Покликаючись до положень Кримінально-виконавчого кодексу України та Інструкції "Про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі", затвердженої наказом Міністерства юстиції України 07.03.2013 № 396/5, позивач зазначив, що законодавцем визначено декілька обов`язкових підстав залучення засуджених до суспільно корисної праці: укладення між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором) строкового трудового договору, за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції; засуджені, які залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Вказав, що праця засуджених до обмеження або позбавлення волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. А отже, і прийняття на роботу, в тому числі і обов`язковість повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу засудженого, також повинно регулюватися іншим спеціальним нормативним актом, який на даний час відсутній.

З цих підстав, позивач просив визнати дії контролюючого органу щодо винесення рішення та вимоги протиправними, визнати протиправним та скасувати рішення та вимогу.

Ухвалою від 12.03.2019 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дати отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 28.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач позов не визнав, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.91-92), в обґрунтування якого вказав, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначені адміністрацією колонії. Вони залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Праця засуджених до позбавлення волі з 08.10.2016 регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом. Повідомив, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залучення до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Представник відповідача зазначив, що платниками єдиного внеску є роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, на думку представника відповідача, відповідно до умов договору про надання робочої сили, та враховуючи, що підприємство є власником виконаних робіт, на підприємстві ведеться табель обліку робочого часу засуджених, оформляється наряди виконання робіт, нараховується щомісячно заробітна плата засуджених, виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати військового збору, отже підприємство є роботодавцем відповідно до чинного законодавства.

За таких підстав представник відповідача вважає, що доводи позивача не спростовують фактів виявлених порушень чинного законодавства щодо ненарахування та несплати до бюджету єдиного соціального внеску на доходи засудженим, а тому рішення контролюючого органу є обґрунтованим та правомірним. Відтак, просив в задоволенні позову відмовити.

В підготовчому засіданні 24.04.2019 представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог (а.с.95-98), відповідно до якої позовні вимоги викладені в такій редакції: визнати протиправними та скасувати Рішення № 0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 № Ю-09; визнати протиправним та скасувати Рішення № 19 від 20.03.2019 про опис майна у податкову заставу(а.с.95-98). Окрім аргументів, наведених у позовній заяві, позивач вказав, що ч.5 ст.26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно підприємства установи виконання покарань.

У зв`язку з прийняттям заяви про зміну позовних вимог в підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.05.2019.

У зв`язку з відпусткою головуючого судді ухвалою суду від 31.05.2019 підготовче засідання відкладено з продовженням строку підготовчого провадження до 24.06.2019.

Ухвалою від 24.06.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.

ДП "Підприємство ДКВС України (№96)" (код ЄДРПОУ 08680721) зареєстроване як юридична особа, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 13.03.2000, 22.02.2007 №16021200000002068, як платник податків перебуває на обліку в Рівненській об`єднаній Державній податковій інспекції ГУ ДФС у Рівненській області. Основний вид економічної діяльності: 28.30 Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства. Зареєстроване платником єдиного внеску, реєстраційний номер: 1714019-0049 (а.с.36).

Суд встановив, що в період з 29.12.2018 по 15.01.2019 на підставі наказу №3119 від 17.12.2018, направлення на перевірку від 28.12.2018 №4539/17-00-13-05 уповноваженою особою ГУ ДФС у Рівненській області проведена документальна планова виїзна перевірка ДП "Підприємство ДКВС України (№96)", код ЄДРПОУ 08680721, з питань дотримання законодавства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 по 30.09.2018.

Результати документальної перевірки оформлені актом від 22.01.2019 №112/17-00-13-01/08564370 (а.с. 61-77).

Документальною перевіркою встановлені порушення, зокрема: ст.4, ч. 1 п.1 ст. 7, п.1 ч.2 ст.6, ч.5, ч.6, ч.7, ч.12 ст.8, ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", по яких встановлено, що платником занижено нарахування єдиного внеску на суму 315491,60 грн за рахунок невключення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених з врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме: за жовтень 2016 року в сумі 15596,24 грн, за листопад 2016 року в сумі 12106,08 грн, за грудень 2016 року в сумі 12958,70 грн, за січень 2017 року в сумі 13170,45 грн, за лютий 2017 року в сумі 11597,58 грн, за березень 2017 року в сумі 10856,71 грн, за квітень 2017 року в сумі 10432,40 грн, за травень 2017 року в сумі 10428,00 грн, за червень 2017 року в сумі 13200,00 грн, за липень 2017 року в сумі 11550,00 грн, за серпень 2017 року в сумі 9856,00 грн, за вересень 2017 року в сумі 10868,00 грн, за жовтень 2017 року в сумі 13685,89 грн, за листопад 2017 року в сумі 10852,60 грн, за грудень 2017 року в сумі 15466,01 грн, за січень 2018 року в сумі 18674,32 грн, за лютий 2018 року в сумі 19657,44 грн, за березень 2018 року в сумі 16459,99 грн, за квітень 2018 року в сумі 13211,94 грн, за травень 2018 року в сумі 18098,65 грн, за червень 2018 року в сумі 13924,02 грн, за липень 2019 року в сумі 9009,66 грн, за серпень 2018 року в сумі 9009,66 грн, за вересень 2018 року в сумі 14821,26 грн.

Перелік засуджених із зазначенням прізвища, імені, по-батькові, суми виплаченої їм заробітної плати в розрізі перевірених періодів та співвідносно з мінімальною заробітною платою наведено в додатку № 1 до акту документальної перевірки від 22.01.2019 (а.с.78-82), який платником податків підписаний без заперечень.

Суд встановив, що на підставі акту перевірки від 22.01.2019 №112/17-00-13-05/08680721 ГУ ДФС у Рівненській області винесено рішення №0000151305 від 11.02.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до ДП "Підприємство ДКВС України (№96)" штрафні санкції у розмірі 156263,70 грн (а.с.12).

Також, 15.02.2019 ГУ ДФС у Рівненській області виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-10, якою повідомлено ДП "Підприємство ДКВС України (№96)", що станом на 22.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 315491,60 грн (а.с.13).

Окрім цього, суд встановив, що першим заступником начальника ГУ ДФС у Рівненській області Клячуком А.А. винесено Рішення № 19 від 20.03.2019 про опис майна у податкову заставу, яким відповідно до ст.89 Податкового кодексу України вирішив здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків ДП "Підприємство ДКВС України (№96)", а у разі якщо на момент складання акта опису майно відсутнє, або його балансова вартість менша за суму податкового боргу, - також того майна, право власності на яке він набуде у майбутньому (а.с.99).

Вважаючи протиправними винесені відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу та рішення про опис майна у податкову заставу, позивач звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи правомірність рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд враховує, що в судовому засіданні представники позивача підтвердили, що фактичні обставини документальною перевіркою встановлені вірно, обчислені контролюючим органом суми єдиного соціального внеску позивач не спростовує, вказує виключно на відсутність обов`язку в Підприємства установи виконання покарань нараховувати єдиний соціальний внесок на заробітну плату, виплачену засудженим. Отже, в цій частині судовий спір стосується виключно застосування правових норм, які регулюють спірні правовідносини.

При вирішенні спору по суті суд враховує такі релевантні джерела права.

Частиною першою статті 24 Конституції України передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частина третя статті 63 Конституції України гарантує, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Згідно з частинами першою-третьою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частина сьома статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до ч.3 ст.6 КВК України основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Статтею 7 КВК України в частинах першій, другій встановлено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Частиною п`ятою цієї статті Кодексу забороняється дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 8 КВК України визначено основні права засуджених, до яких відноситься, серед іншого, право на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлення пенсій, відповідно до законів України; право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 КВК України (зі змінами, внесеними згідно із Законом №1492-VIII від 07.09.2016, які набрали чинності з 08.10.2016) засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 КВК України доповнено статтею 60-1, відповідно до якої засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Статтями 118-122 Глави 18 КВК України врегульовані питання праці засуджених до позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.118 КВК України (в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016, яка набрала чинності з 08.10.2016) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

У редакції до 08.10.2016 абзац перший частини першої статті 118 КВК України передбачав таке:

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 118 КВК України в редакції, яка діє з 08.10.2016, праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, передбаченими цим Кодексом. Попередня редакція вказаної норми передбачала, що праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 частину першу статті 118 КВК України викладено в такій редакції:

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Умови праці засуджених до позбавлення волі визначені статтею 119 КВК України, відповідно до якої, з урахуванням змін, внесених Законом № 1492-VIII від 07.09.2016, установлено, що для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

За правилами, встановленими статтею 120 КВК України, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Стаття 122 зі змінами, внесеними Законом № 1492-VIII від 07.09.2016, встановлює, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

На виконання вимог статей 60-62, 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 р. за № 387/22919 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 980/5 від 04.04.2016).

Інструкція № 396/5 встановлює, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (пункт 2.1).

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу (пункт 2.2).

Засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності (пункт 3.1).

Для засуджених робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю (пункт 4.1).

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю. Залучення засуджених до роботи у ці дні проводиться за письмовим наказом начальника установи, слідчого ізолятора.

Робота у вихідний день компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 Кодексу законів про працю України. (пункт 4.2).

Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1).

Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці (пункт 5.2).

Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку (пункт 5.3).

На засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших, ніж передбачені законодавством (пункт 5.6).

Робота засуджених у вихідні, святкові та неробочі дні оплачується у подвійному розмірі (у виняткових випадках, коли неможливо надати інший день відпочинку) (пункт 5.12).

Отже, Держава Україна взяла на себе позитивне зобов`язання забезпечити засудженим всі права людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (стаття 63 Конституції України).

Відповідно до положень статті 46 Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Стаття 1 Конституції України встановлює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно з частиною другою статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 22 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Проаналізовані вище по тексту судового рішення норми Кримінально-виконавчого Кодексу України, зокрема статей 6, 7, 8 Кодексу, відповідно до наведених норм Основного Закону України, встановлюють, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, у тому числі й право на соціальне забезпечення, без будь-якої дискримінації за будь-якою ознакою, визначивши суспільно-корисну працю одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

Разом з тим, положеннями статей 60-1 та 122 КВК України в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 передбачено, що засуджені до обмеження волі та засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Тобто, загальнообов`язкове державне соціальне страхування засуджених до обмеження або позбавлення полі зумовлюється відповідно до цих положень Кодексу такими обставинами: залучення до суспільно корисної оплачуваної праці, підставою якої є строковий трудовий договір. При цьому, відповідно до ч.1 ст.118 КВК України такий договір укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не є роботодавцем засуджених, не укладає з ними строкові трудові договори, оскільки законом це не передбачено, не здійснює виплату заробітної плати засудженим, а відтак на Підприємство установи виконання покарань не розповсюджуються вимоги щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування такої категорії працівників.

З такими аргументами суд не погоджується, з урахуванням такого.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV, соціальне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економічної заінтересованості суб`єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільового використання коштів соціального страхування; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI)

При цьому, згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Дослідженням Статуту ДП "Підприємство ДКВС України (№96)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 №3487/5 (а.с.37-42, далі - Статут), встановлено, що Підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України (далі - Уповноважений орган управління). Підприємство безпосередньо підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державної виконавчої служби України.

Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності (п. 2.1).

Основним завданням підприємства є залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності (п. 2.4 Статуту).

Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.4.1).

Контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за Підприємством майна здійснює Уповноважений орган управління (п.4.6).

Майно підприємства не може бути передано в заставу (п.4.13).

Звернення стягнення на майно Підприємства не допускається (п.4.16).

Відповідно до п. 6.2 Статуту підприємство зобов`язане, зокрема: забезпечувати своєчасну сплату податків та інших відрахувань згідно із законодавством; здійснювати бухгалтерський, оперативний облік і вести фінансову та статистичну звітність згідно із законодавством; створювати належні умови для високопродуктивної праці, забезпечувати додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування.

Суд встановив, що 02.01.2013 Городищенська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 96) (Виконавець) та Державне підприємство "Підприємство Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 96) (Замовник) уклали Договір №3 на використання праці спецконтингенту, відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець надає в розпорядження Замовнику згідно з його розрахунком робочу силу з числа спецконтингенту в кількості 4 чоловік або іншу чисельність по взаємному узгодженню сторін щоденно, для виконання господарських робіт.

Розділом 2 Договору визначені обов`язки Виконавця:

приймає участь разом з представником Замовника в комплектації бригади з числа спецконтингенту, згідно з наявністю спеціальностей, практичних навичок, а також враховуючи ступені їх виправлення. Забезпечує своєчасний вивід робочої сили на виробничий об`єкт згідно з розрахунком потреби, яку надає Замовник;

забезпечує дотримання спецконтингентом режимних вимог і виконує разом з Замовником необхідні заходи по підвищенню продуктивності праці і дотриманню дисципліни;

приймає участь у комісії по розслідуванню нещасних випадків, які виникають із робітниками спецконтингенту на об`єкті Замовника;

виділяє особу від адміністрації для здійснення нагляду і ведення робіт із спецконтингентом із розрахунку один працівник адміністрації на __ осіб спецконтингену.

Розділом ІІІ Договору визначені обов`язки Замовника:

складає і направляє Виконавцю розрахунок потреби в робочій силі з врахуванням встановленої законодавством тривалості робочого дня чи робочого тижня для робітників із числа спецконтингенту, яких виділяє Виконавець згідно вказаного розрахунку;

виходячи із встановлених нормативів, своєчасно забезпечує виробничі об`єкти матеріальними ресурсами, необхідними для безперервної і ритмічної роботи, передбаченої діючим договором;

приймає участь у трудовому вихованні спецконтингенту, здійснює постійний технічний нагляд за виконанням робіт. Організовує працю спецконтингенту відповідно з потребами виробництва і по можливості з розрахунку спеціальностей і кваліфікації;

веде табель на робітників із числа спецконтингенту за фактично відроблений час на виробничому об`єкті з вказаними прізвищами працюючих, їх професій та присвоєних розрядів;

забезпечує безпечні та здорові умови праці працюючих. Організовує проведення первинного інструктажу та інструктажу на робочому місці по ТБ;

створює комісію по розслідуванню кожного нещасного випадку, який може статися з робітником із числа засуджених на об`єкті робіт Замовника, при цьому оформляє акт про нещасні випадки по формі Н- ОСОБА_2 і веде їх облік. Дві копії акта Н-І, затверджені адміністрацією направляти Виконавцю. Розслідування та облік відповідно з положенням за участю представника Виконавця, а у випадках із смертельними випадками із представниками вищестоящого органу;

забезпечує протипожежну безпеку на робочих об`єктах;

організовує проведення ввідного інструктажу з питань охорони праці для спецконтингенту;

виділяє межі території, де повинна виконуватись робота згідно даного договору.

Розділом ІV Договору передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань та актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця або внесення готівки в касу Установи. Оплата проводиться у формі попередньої оплати або не пізніше 5-ти робочих днів після підписання акта виконаних робіт.

Замовник проводить оплату праці згідно протоколу погодження оплати праці (Додаток № 1), у т.ч. 0,2% на сплату податку в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Оплата виконаних робіт проводиться згідно з діючою мінімальною заробітною платою.

Відповідно до п.5.2 Договору у випадку спричинення каліцтва особі з числа спецконтингенту внаслідок незабезпечення Замовником вимог з техніки безпеки і норм охорони праці відповідальність за каліцтво несе Замовник (зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання потерпілого у встановленому порядку інвалідом).

Окрім цього, 05.01.2017 Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (Виконавець) та Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96)" (Замовник) уклали Договір № 6, умови якого в частині обов`язків Замовника та Виконавця є аналогічними з наведеними вище умовами Договору № 3 від 02.01.2013 на використання праці спецконтингенту.

В розділі ІV Договору № 6 від 05.01.2017 сторони передбачили, що оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань у формі 100% попередньої оплати або актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця у п`ятиденний термін або внесення готівки в касу установи.

Замовник проводить оплату праці згідно протоколу погодження оплати праці (Додаток № 1). Оплата проводиться пропорційно відпрацьованому часу, виходячи з діючої мінімальної заробітної плати. Остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 3-го числа наступного місяця (а.с.43-46).

Представники позивача підтвердили, що в перевіреному періоді залучення до оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" , здійснювалося відповідно до досліджених договорів.

Суд зауважує, що передбачені договорами обов`язки Замовника (позивача) відносно до залучених до оплачуваної праці засуджених відповідають обов`язкам роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) відповідно до положень Кодексу законів про працю України.

Дослідженням наданих представником відповідача копій звітів про залучення засуджених до праці за угодою від 02.01.2013 за період з жовтня 2016 року по вересень 2018 року (а.с.151-175, далі - Звіти), підписаних Виконавцем та Замовником, встановлено, що Замовником було нараховано заробіток засуджених та доходи від залучення засуджених до праці (50% від загальної суми заробітку). Із нарахованого заробітку засуджених Замовником утримано: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та вартість харчування, речового майна, комунально-побутових та інших наданих засудженим послуг. Окрім цього, у Звітах значиться загальна сума заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених та перерахуванню на рахунок Виконавця. Підтверджено, що роботи засудженими на підприємстві Замовника виконані якісно та в повному обсязі.

При цьому, наявна у Звітах в частині нарахування графа "платежі, пов`язані із страхуванням засуджених ___ гривень" не містить жодних відміток щодо суми нарахування та сплати таких платежів.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи підтверджують, що ДП "Підприємство ДКВС України (№96)" на договірних засадах з установою відбування покарань в перевіреному періоді використовувало працю засуджених, здійснювало її облік, нараховувало заробіток за роботу засуджених, утримувало з нарахованих доходів податки і збори, зокрема, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір.

При цьому, суд зауважує, що зміст нарахованих позивачем коштів за виконану залученими до роботи засудженими повністю узгоджується з частиною першою статті 94 КЗпП України, якою визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Доводи представників позивача, що на особові рахунки засуджених кошти зараховувалися не Підприємством, а Установою відбування покарання (Виконавцем), не змінюють суті таких виплат, адже, як передбачено пунктом 4.1 досліджених Договорів, оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань або актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця або внесення готівки в касу Установи. Тобто, саме позивач нараховував заробітну плату засудженим за виконану роботу та виплачував її, шляхом перерахування на рахунок Установи, звідки кошти зараховувались на рахунки засуджених.

Згідно зі ст. 18 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Згідно з пп. 14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Встановлені судом фактичні обставини справи дають підстави для висновку, що позивач в спірних правовідносинах відносно засуджених осіб, залучених ним до оплачуваної праці, мав статус і роботодавця, і податкового агента.

Як зазначено вище по тексту судового рішення, за правилами, встановленими статтями 60-1 та 122 КВК України, загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають засуджені до обмеження волі та засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Однак, законодавство про працю поширюється на засуджених в частині, що стосується умов праці (ст.8 КВК України).

З наданих сторонами доказів встановлено, що позивач не укладав безпосередньо з засудженими строкових трудових договорів про їх залучення до праці. Фактично такі особи працювали на Підприємстві на підставі договорів № 3 від 02.01.2013 та № 6 від 05.01.2017.

Суд зазначає, що за обставинами справи засуджені взагалі не укладали ні з Підприємством, ні з Установою виконання покарань жодних договорів щодо виконання робіт (надання послуг), - ні трудових, ні цивільно-правових, однак факт роботи таких працівників на Підприємстві встановлено документальною перевіркою, підтверджено матеріалами справи та позивачем визнається.

Суд враховує, що відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992, згідно зі ст.24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події

З урахуванням наведеного, суд вважає, що характер правовідносин між позивачем та залученими до оплачуваної праці засудженими дає підстави для висновку про укладення між ними строкового трудового договору, оскільки: 1) такі особи були фактично допущені до роботи на Підприємстві, 2) добровільність їх роботи сумнівів у суду не викликає, оскільки докази зворотного у справі відсутні, 3) виконана засудженими робота була облікована, прийнята та оплачена позивачем в порядку, встановленому законом, 4) термін роботи в жодному разі не міг перевищувати терміну дії договору між Підприємством та Установою, а також терміну відбування засудженими покарання в Установі.

Отже, з урахуванням особливостей роботи засуджених, залучених до суспільно корисної оплачуваної праці, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать на користь висновку, що такі особи підлягали загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і такий обов`язок покладається на роботодавця, яким є позивач.

Окремо суд вважає за необхідне вказати, що за правилами, встановленими п.1 ч.2 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

В даному випадку позивач використовував працю засуджених фізичних осіб за відсутності письмового трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, однак на інших умовах, які не суперечать чинному трудовому та кримінально-виконавчому законодавству України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною першою статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За встановлених судом обставин та з урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд погоджується з висновком контролюючого органу про те, що позивачем занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 315491,60 грн за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених за 2016-2018 рр. Відтак суд вважає, що ГУ ДФС у Рівненській області за результатами документальної перевірки законно та обґрунтовано виставлено Підприємству Вимогу від 11.02.2019 № Ю-09 про сплату боргу (недоїмки) в зазначеному розмірі та на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" прийнято Рішення № 0000151305 від 11.02.2019 про застосування штрафних санкцій в розмірі 156263,70 грн.

Окремо суд вважає за необхідне вказати, що відсутність в національному законодавстві спеціальної норми для регулювання сплати роботодавцями єдиного внеску у зв`язку з використанням праці засуджених, не може обґрунтовувати поведінки підприємств, які таку працю оплатно використовують без сплати єдиного внеску, оскільки положення Закону №2464-VI не виокремлюють таку категорію працівників як виняток при застосуванні норм цього Закону. Фактично, позивачем зазначена категорія працівників в частині забезпечення соціального захисту поставлена в нерівні умови з іншими фізичними особами, праця яких використовується роботодавцями в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до пунктів 12, 23 Частини 1 Європейської соціальної хартії (Україною ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.418) усі працівники та особи, які знаходяться на їхньому утриманні, мають право на соціальне забезпечення. Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Стаття F "Заборона дискримінації" Частини V Європейської соціальної хартії передбачає, що здійснення прав, передбачених цією Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров`я, належності до національної меншини, народження або інших обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є обґрунтованими та відповідають обставинам справи, а спірні рішення та вимога - правомірними. Доводи позивача не дають суду підстав для їх скасування. Відтак, в задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Перевіряючи правомірність оспореного позивачем Рішення ГУ ДФС у Рівненській області № 19 від 20.03.2019 про опис майна підприємства у податкову заставу, суд виходить з такого.

Виникнення права податкової застави регламентоване статтею 89 ПК України, відповідно до пункту 89.2 якої встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов`язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов`язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Згідно з пп. 87.3.7 п.87.3 ст.87 ПК України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків: майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 N 2654-XII предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Предметом застави не можуть бути об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

майно Державної кримінально-виконавчої служби України, яке безпосередньо забезпечує виконання встановлених законодавством завдань і функцій.

Частиною третьою цієї статті Закону № 2269-VIII передбачено, що у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації.

Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Отже, чинне законодавство допускає можливість приватизації майна (а відтак і можливість застави) державних підприємств, у тому числі й належних до системи Державної кримінально-виконавчої служби України, у разі якщо таке майно не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань або не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується.

Суд зауважує, що в оскарженому рішенні № 19 від 20.03.2019 зазначено про опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) позивача в цілому, без жодного застереження чи винятку, а в разі, якщо балансова вартість майна менша за суму податкового боргу, - також того майна, право власності на яке він набуде в майбутньому.

Спеціальним законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2713-IV підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Статтею 26 Закону № 2713-IV установлено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що при прийнятті рішення про опис майна у податкову заставу, належного Підприємству установи виконання покарань, відповідачем не враховано особливого статусу такого майна, встановленого спеціальним законом, а також встановленого законом обмеження щодо звернення стягнення на таке майно. Суд вважає, що спірне рішення не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та розсудливості, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, позов в цій частині вимог слід задовольнити.

За результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" (с. Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341, код ЄДРПОУ 08680721) до Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 39394217) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №19 про опис майна у податкову заставу Головного управління ДФС у Рівненській області від 20.03.2019.

В позові про визнання протиправними та скасування рішення №0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 №Ю-09 Головного управління ДФС у Рівненській області - відмовити.

Стягнути на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" (с. Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341, код ЄДРПОУ 08680721) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 39394217) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 01 серпня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.