Ухвала

від 01.09.2020 по справі 460/491/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 460/491/19

адміністративне провадження № К/9901/9619/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

перевіривши касаційну скаргу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96)

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року

у справі № 460/491/19

за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96)

до Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування рішень, вимоги, -

в с т а н о в и в:

Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки заявником не було сплачено судовий збір та не наведено підстави, на яких подається касаційна скарга, не зазначено конкретну норму, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18 червня 2020 року № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон № 731-IX) встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, законодавцем встановлено обмеження строку, встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції, чинній з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року), зокрема для виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, який закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом №731-IX від 18 червня 2020 року. Враховуючи, що Закон № 731-IX від 18 червня 2020 року набрав чинності 17 липня 2020 року, присічним строком виконання вимог ухвали від 06 квітня 2020 року у справі № 460/491/19 є 06 серпня 2020 року.

Ураховуючи наведене, ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року Державному підприємству Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96) продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги у справі № 460/491/19 до 06 серпня 2020 року включно.

06 та 11 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшли заяви Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96) про усунення недоліків касаційної скарги, до яких додано платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 14 152,64 грн.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 460/491/19 є посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України Про збір на облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до правовідносин між засудженими та підприємствами, які не є роботодавцями.

Зокрема зазначено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права в частині визначення позивача роботодавцем щодо засуджених, а також норми процесуального права - статті 77 КАСУ щодо обов`язку доказування.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема встановлених пунктом другим за яким, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Зі змісту касаційної скарги не вбачається в чому полягає неправильне застосування судами статті 4 Закону України Про збір на облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , статті 21 Кодексу законів про працю України, підпункту 14.1.48, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, статті 18, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статті 171 Податкового кодексу України, пункту 6 частини 2 статті 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні , статей 118, 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, пунктів 1.2, 5.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5, проте зрозуміло, що скаржник не погоджується з оцінкою, наданою судами фактичним обставинам справи.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не зазначив, які із наведених вище норм матеріального права застосовані судами попередніх інстанцій неправильно та потребують висновку Верховного Суду, а не стосується виключно оцінки фактичних обставин, та як ці норми слід застосовувати.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що рішення суду касаційної інстанції може мати значення для формування правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, проте пославшись на це, не довів, в чому саме полягає таке значення.

Таким чином, станом на 01 вересня 2020 року скаржник не в повному обсязі усунув зазначені в ухвалі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року недоліки касаційної скарги - не обґрунтував підстави, на яких подається касаційна скарга, тому касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню.

Керуючись ч. 2 ст. 332, пунктом 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 460/491/19 за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 96) до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень, вимоги - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер