Постанова

від 10.02.2020 по справі 460/491/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/491/19 пров. № 857/11799/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Коваля Р.Й.,

Пліша М.А.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дорошенко Н.О.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Рівне о 10 год. 26 хв. 22 липня 2019 року, повне судове рішення складено 01 серпня 2019 року, у справі №460/491/19 за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень, вимоги,

В С Т А Н О В И В:

05.03.2019 Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, просило, враховуючи заяву про зміну позовних вимог від 24.04.2019: визнати протиправними та скасувати Рішення №0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 № Ю-09; визнати протиправним та скасувати Рішення № 19 від 20.03.2019 про опис майна у податкову заставу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення №19 про опис майна у податкову заставу Головного управління ДФС у Рівненській області від 20.03.2019. В позові про визнання протиправними та скасування рішення №0000151305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.02.2019 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 №Ю-09 Головного управління ДФС у Рівненській області - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним завданням підприємства є залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності. Суд першої інстанції вказав, що в перевіреному періоді залучення до оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання у ДУ Городищенська виправна колонія (№96) , здійснювалося відповідно до укладених договорів. Суд першої інстанції зауважив, що зміст нарахованих позивачем коштів за виконану залученими до роботи засудженими повністю узгоджується з частиною 1 статті 94 КЗпП України, якою визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в спірних правовідносинах відносно засуджених осіб, залучених ним до оплачуваної праці, мав статус і роботодавця, і податкового агента. Також зазначив, що за обставинами справи засуджені взагалі не укладали ні з Підприємством, ні з Установою виконання покарань жодних договорів щодо виконання робіт (надання послуг), - ні трудових, ні цивільно-правових, однак факт роботи таких працівників на Підприємстві встановлено документальною перевіркою, підтверджено матеріалами справи та позивачем визнається. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що в оскарженому рішенні № 19 від 20.03.2019 зазначено про опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) позивача в цілому, без жодного застереження чи винятку, а в разі, якщо балансова вартість майна менша за суму податкового боргу, - також того майна, право власності на яке він набуде в майбутньому. Суд першої інстанції вважав, що при прийнятті рішення про опис майна у податкову заставу, належного Підприємству установи виконання покарань, відповідачем не враховано особливого статусу такого майна, встановленого спеціальним законом, а також встановленого законом обмеження щодо звернення стягнення на таке майно.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, Підприємство подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року в частині відмови в позові та в цій частині ухвалити нове, яким позов задовольнити в повній мірі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач є державним підприємством, яке здійснює господарську діяльність без одержання прибутку. Скаржник вказує, що під час перевірки ревізором не враховано відсутності трудових договорів з засудженими, а тому такі не є найманими працівниками. Зазначає, що Підприємство не є роботодавцем засуджених, не укладає строкові трудові договори, оскільки таке право надано Городищенській виправній колонії, скаржник не здійснює виплату заробітної плати засудженим та не сплачував загальнообов`язкові державні соціальні виплати. Скаржник вказує, що законодавство не містить механізму та чітких вимог щодо працевлаштування засуджених. Зазначає, що суми виплат, отримані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою нарахування та утримання єдиного внеску. Вважає, що на Підприємство не розповсюджуються вимоги щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування засуджених і посадовими особами Підприємства не допущено порушення вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні 10.02.2020 представник позивача апеляційну скаргу підтримав, відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) зареєстровано як юридична особа 13.03.2000, основний вид економічної діяльності - 28.30 виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства. Підприємство засноване на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України. Є платником податку на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності.

З 29.12.2018 по 15.01.2019 на підставі наказу №3119 від 17.12.2018, направлення на перевірку від 28.12.2018 №4539/17-00-13-05 посадовою особою ГУ ДФС у Рівненській області проведена документальна планова виїзна перевірка ДП Підприємство ДКВС України (№96) з питань дотримання законодавства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами проведення якої складено акт від 22.01.2019 №112/17-00-13-01/08564370 (т.1 а.с.61-77).

Відповідно до висновків зазначеного акта документальною перевіркою встановлено, зокрема, порушення Підприємством ст.4, ч. 1 п.1 ст. 7, п.1 ч.2 ст.6, ч.5, ч.6, ч.7, ч.12 ст.8, ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , по яких встановлено, що платником занижено нарахування єдиного внеску на суму 315 491,60 грн за рахунок невключення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених з врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску, а саме: за жовтень 2016 року в сумі 15 596,24 грн, за листопад 2016 року в сумі 12 106,08 грн, за грудень 2016 року в сумі 12 958,70 грн, за січень 2017 року в сумі 13 170,45 грн, за лютий 2017 року в сумі 11 597,58 грн, за березень 2017 року в сумі 10 856,71 грн, за квітень 2017 року в сумі 10 432,40 грн, за травень 2017 року в сумі 10 428,00 грн, за червень 2017 року в сумі 13 200,00 грн, за липень 2017 року в сумі 11 550,00 грн, за серпень 2017 року в сумі 9 856,00 грн, за вересень 2017 року в сумі 10 868,00 грн, за жовтень 2017 року в сумі 13 685,89 грн, за листопад 2017 року в сумі 10852,60 грн, за грудень 2017 року в сумі 15 466,01 грн, за січень 2018 року в сумі 18674,32 грн, за лютий 2018 року в сумі 19 657,44 грн, за березень 2018 року в сумі 16 459,99 грн, за квітень 2018 року в сумі 13 211,94 грн, за травень 2018 року в сумі 18 098,65 грн, за червень 2018 року в сумі 13 924,02 грн, за липень 2019 року в сумі 9 009,66 грн, за серпень 2018 року в сумі 9 009,66 грн, за вересень 2018 року в сумі 14 821,26 грн.

На підставі акта перевірки від 22.01.2019 №112/17-00-13-05/08680721 ГУ ДФС у Рівненській області винесено рішення №0000151305 від 11.02.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до ДП Підприємство ДКВС України (№96) штрафні санкції у розмірі 156 263,70 грн (т.1 а.с.12).

15.02.2019 ГУ ДФС у Рівненській області виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-09, якою повідомлено ДП Підприємство ДКВС України (№96) , що станом на 22.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 315 491,60 грн (т.1 а.с.13).

Вважаючи вказані рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) незаконними, такими, що підлягають скасуванню, Підприємство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача (частина 4 статті 7 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2464-VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).

Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі) (частина 8 статті 9 Закону № 2464-VI).

Відповідно до долученого до матеріалів справи Статуту Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 №3487/5, Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах відбування покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності. Вказане зазначено і як основне завдання Підприємства.

В акті перевірки від 22.01.2019 №112/17-00-13-05/08680721 зазначено, що в ході проведення перевірки встановлено, що між Городищенською виправною колонією (№96) як Виконавцем та ДП Підприємство ДКВС України (№96) як Замовником укладено договір від 02.01.2013 №3 (т.1 а.с.191) та договір від 05.01.2017 №3 (т.1 а.с.192-193) про надання робочої сили, останній був чинним станом на 30.09.2018.

Відповідно до умов вказаних договорів Виконавець бере на себе зобов`язання по виконанню господарських робіт шляхом комплектації бригад з числа засуджених, згідно розрахунків Замовника, по взаємному узгодженню Сторін.

Замовник складає і направляє Виконавцю розрахунок потреби в робочій силі з розрахунком, встановленим законодавством тривалості робочого тижня для робітників із числа засуджених, яких виділяє Виконавець згідно вказаного розрахунку.

Замовник: приймає участь у трудовому вихованні засуджених, здійснює постійний технічний нагляд за виконанням робіт; щомісячно проводить закриття нарядів - завдань до 3 числа місяця, наступного за звітний період з наступною передачею в планово-економічний відділ Виконавця; веде табелі на робітників з числа засуджених за фактично відроблений час на виробничому об`єкті з вказаними прізвищами працюючих, їх професій і присвоєних розрядів; забезпечує безпечні та здорові умови праці працюючих, організовує проведення первинного інструктажу та інструктажу на робочому місці по ТБ; організовує проведення ввідного інструктажу з питань охорони праці для засуджених.

Оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань у формі 100% попередньої оплати або актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця у п`ятиденний термін або внесення готівки у касу установи. Замовник проводить оплату праці згідно протоколу погодження оплати праці. Оплата проводиться пропорційно відпрацьованому часу. Оплата виконаних робіт проводиться виходячи із діючої мінімальної заробітної плати, а в разі її підвищення збільшується відповідно до чинного законодавства. Остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 3 числа наступного місяця.

Перерахований на поточний рахунок Виконавця середній заробіток потерпілих витрачається на їх утримання, оплату аліментів, позовів та інших витрат згідно з діючим законодавством.

Спірним питанням у даній справі, з огляду на підстави звернення до суду з адміністративним позовом та апеляційною скаргою, є наявність обов`язку у позивача щодо сплати єдиного внеску із заробітної плати засуджених, отриманої за вказаними договорами.

Згідно з частиною 1 статті 118 КВК України, зі змінами, внесеними Законом України №1492-VI.II від 07.09.2016, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Вказані зміни набрали чинності 08.10.2016, тобто виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання № 2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності з 28.08.2018, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину 1 викладено в такій редакції: Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120 КВК України).

Відповідно до частини 1 статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з статтями 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України Про оплату праці з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань (далі - установа) та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України Наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція №396/5).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Пунктами 2.1, 2.2 Інструкції №396/5 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до пункту 3.7 Інструкції №396/5 засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції №396/5).

Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції №396/5 відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

До матеріалів справи долучено копії звітів про залучення засуджених до праці за договором від 02.01.2013 за період з жовтня 2016 року по вересень 2018 року (т.1, а.с.151-175), підписаних ДУ Городищенська виправна колонія (№96) (Виконавець) та Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) (Замовник), згідно з якими Замовником нараховано заробіток засуджених та доходи від залучення засуджених до праці (50% від загальної суми заробітку).

Із нарахованого заробітку засуджених Замовником утримано: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та вартість харчування, речового майна, комунально-побутових та інших наданих засудженим послуг, що підтверджено представником скаржника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Таким чином, скаржник виступав податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з коштів, отриманих засудженими за виконані роботи.

При цьому, наявна у Звітах в частині нарахування графа платежі, пов`язані із страхуванням засуджених ___ гривень не містить жодних відміток щодо суми нарахування та сплати таких платежів.

Окрім цього, у Звітах значиться загальна сума заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених та перерахуванню на рахунок Виконавця. Підтверджено, що роботи засудженими на підприємстві Замовника виконані якісно та в повному обсязі.

До того ж, у договорі №3 на використання праці спецконтингенту від 02.01.2013 вказано, що Замовник проводить оплату праці враховуючи 0,2% на сплату податку в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

За таких обставин, надаючи правову оцінку аргументам скаржника, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що передбачені договорами від 02.01.2013 №3 та від 05.01.2017 №3 обов`язки Замовника (позивача) щодо залучених до оплачуваної праці засуджених відповідають обов`язкам роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) відповідно до положень Кодексу законів про працю України.

Статтею 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина 1 статті 21 КЗпП України).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Водночас, низка чинних законодавчих актів дають чітке визначення поняття роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю; особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

Згідно з статтею 1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень та обставин справи дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що укладаючи договори з ДУ Городищенська виправна колонія (№96) по виконанню господарських робіт шляхом комплектації бригад з числа засуджених, проводячи розрахунки за виконану роботу, позивач в частині виконання умов вказаних договорів виступав роботодавцем для засуджених, а тому у скаржника наявний обов`язок щодо сплати єдиного внеску за вказаними договорами.

Згідно з положеннями пункту 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів накладає на платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Закону № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з абзацами 2-4 пункту 2 Розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Дотримання відповідачем законодавчо встановленого порядку винесення та вручення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 № Ю-09 скаржником не заперечується.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо правомірності прийняття відповідачем рішення № 0000151305 від 11.02.2019 про застосування штрафних санкцій та вимоги від 11.02.2019 № Ю-09 про сплату боргу (недоїмки), підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині в силу приписів статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваній частині рішення викладено мотиви правомірності винесених відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки), на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі №460/491/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. Й. Коваль М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20.02.2020