Постанова

від 04.09.2019 по справі 814/378/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

4 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 814/378/16

Провадження № 11-69апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро ) до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Врадіївська РДА), реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - реєстраційна служба), Миколаївської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, треті особи: Фермерське господарство Оазис (далі - ФГ Оазис ), ОСОБА_1 , про скасування рішення

за касаційною скаргою ПП ВКП Каро на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (судді Шеметенко Л. П., Потапчук В. О., Семенюк Г. В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ПП ВКП Каро звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 4,70 га, розташованої в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладеного між ФГ Оазис та ОСОБА_1 , проведену реєстраційною службою 25 червня 2013 року, за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , ФГ Оазис , відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області.

Крім того, у вересні 2014 року ОСОБА_1 також звернувся до суду із самостійними позовними вимогами до реєстраційної служби та Миколаївської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, у якому просив скасувати рішення:

- Миколаївської регіональної філії Центру державного земельного кадастру від 11 травня 2010 року № 041048900149 про державну реєстрацію типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПП ВКП Каро ;

- реєстраційної служби від 24 липня 2013 року за № 4265573 про державну реєстрацію іншого речового права оренди на підставі типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПП ВКП Каро щодо земельної ділянки площею 3,8200 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0540,

- реєстраційної служби від 24 липня 2013 року за № 4262656 про державну реєстрацію іншого речового права оренди на підставі типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПП ВКП Каро щодо земельної ділянки площею 0,8836 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0466.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПП ВКП Каро та ОСОБА_1 відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 лютого 2015 року скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року та прийняв нову, якою позовні вимоги ПП ВКП Каро задовольнив, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 лютого 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2017 року позов ПП ВКП Каро задовольнив, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 червня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали; далі - КАС), у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позов ПП ВКП Каро підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а позов ОСОБА_1 за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПП ВКП Каро звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та помилковість висновку суду про те, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду апеляційної інстанції, скаржник вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов`язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій у зв`язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргоюПП ВКП Каро .

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 січня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі ПП ВКП Каро просить скасувати судове рішення у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 6 лютого 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.

5 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 13/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду , відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

На час розгляду справи відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2006 року між ПП ВКП Каро та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,70 га, зокрема, ріллі - 3,82 га, пасовища - 0,88 га, строком на 7 років.

Цей договір 11 травня 2010 року був зареєстрований Врадіївським реєстраційним відділом Миколаївської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041048900149.

Під час дії зазначеного договору оренди ОСОБА_1 25 вересня 2009 року уклав з ПП ВКП Каро додаткову угоду, відповідно до умов якої продовжено строк дії договору оренди землі від 11 березня 2006 року до 31 грудня 2020 року.

Водночас 1 липня 2011 року ОСОБА_1 уклав з ФГ Оазис договір оренди зазначених земельних ділянок строком на 5 років, які передав ФГ Оазис відповідно до акта від 26 червня 2013 року.

Право оренди ФГ Оазис земельних ділянок зареєстровано 25 червня 2013 року реєстраційною службою.

Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право оренди ПП ВКП Каро земельної ділянки загальною площею 4,70 га, а саме площею 3,82 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0540, та площею 0,8836 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0466, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , строком дії до 31 грудня 2020 року, зареєстровано 24 липня 2013 року реєстраційною службою.

Не погоджуючись із рішенням реєстраційної служби про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за ФГ Оазис , вважаючи їх такими, що вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, та такими, що порушують права позивача, ПП ВКП Каро звернулося до суду із цим позовом.

Разом із цим ОСОБА_1 не погоджується із державною реєстрацією ПП ВКП Каро права оренди зазначених земельних ділянок, проведеної 24 липня 2013 року реєстраційною службою, посилаючись на її безпідставність, що полягає у відсутності у ПП ВКП Каро такого права, оскільки відповідний договір оренди ОСОБА_1 як власник земельної ділянки з ПП ВКП Каро не укладав. Договір оренди земельної ділянки на час розгляду справи в судах укладено з ФГ Оазис .

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС).

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (права оренди земельної ділянки), не мали публічно-правових відносин з позивачем. Прийняті рішення про державну реєстрацію права оренди стосуються реєстрації права третьої особи (ФГ Оазис ).

Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою (ФГ Оазис ) є способом захисту права позивача на спірні земельні ділянки від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

ПП ВКП Каро , зазначаючи про протиправність дій реєстраційної служби при здійсненні державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, фактично вказує на наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи, і, як наслідок, відсутністю у ФГ Оазис правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди шляхом здійснення державної реєстрації.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Оскільки ПП ВКП Каро не було заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій та рішень, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, спір щодо їх оскарження є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідачів зареєструвати аналогічне речове право за позивачем.

Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на цю ж земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Крім того, скасування державної реєстрації речового права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не вирішить остаточно спір між цими особами, оскільки в таких спорах перед судом постане питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких вчинено оскаржувані реєстраційні дії, а надання оцінки цивільно-правовим угодам виходить за межі компетенції адміністративного суду.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі має приватноправовий характер та не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17, від 13 березня 2019 року у справі № 814/1971/17 та інші).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Отже, доводи ПП ВКП Каро щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

Водночас решті наведених у касаційній скарзі доводів суд не надає оцінки з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі, оскільки спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро залишити без задоволення.

2. УхвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко Т. О. АнцуповаВ. В. Пророк С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукО. М. Ситнік Ю. Л. ВласовО. С. Ткачук М. І. ГрицівВ. Ю. Уркевич Д. А. ГудимаО. Г. Яновська О. Р. Кібенко