Рішення

від 03.09.2019 по справі 914/663/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2019 справа № 914/663/19

м. Львів

За позовом: Публічного акціонерного товариства Полонський гірничий комбінат , м. Полонне

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрімпап , м. Дрогобич

про стягнення 1 275 000, 00 грн. вартості безпідставно набутого майна.

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Банзулі М. С.

Представники:

Від позивача: Лазор А. О.

Від відповідача: Коноваленко Є. Л.

Присутній: Кукляк Р. І.

Суть спору:

Позовну заяву подано Публічним акціонерним товариством Полонський гірничий комбінат до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрімпап про стягнення 1275000,00 грн. вартості безпідставно набутого майна.

Ухвалою суду від 15.04.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 06.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.05.2019.

Ухвалою від 28.05.2019 підготовче засідання відкладено на 11.06.2019 та витребувано у Головного управління ДФС у Львівській області податкові накладні по податку на додану вартість, що були оформлені (видані) ТзОВ Торговий дім Укрімпап , як продавцем за період з 26.02.2015 по 11.09.2015.

Ухвалою від 11.06.2019 продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.07.2019. Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДФС у Львівській області податкові накладні по податку на додану вартість, що були оформлені (видані) ТзОВ Торговий дім Укрімпап , як продавцем щебню (із зазначенням його кількості) за період з 26.02.2015 по 11.09.2015 будь-яким покупцям.

Ухвалою від 05.07.2019 (суддя Гутьєва В. В.) задоволено заяву ПАТ Полонський гірничий комбінат про вжиття заходів до забезпечення позову та вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ТзОВ Торговий дім Укрімпап конусну дробарку Мetso НР 300 2001 року випуску, с/н 30310538, що знаходиться на території ПАТ Полонський гірничий комбінат за адресою: Хмельницька область, м. Полонне, вул. Академіка Герасимчука, 190Б.

Ухвалою суду від 23.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.08.2019.

06.08.2019 розгляд справи відкладено на 03.09.2019, про що позивача повідомлено ухвалою в порядку ст.121 ГПК України.

В судове засідання 03.09.2019 представник позивача з`явився. Через службу діловодства господарського суду подав заперечення на відзив та додаткові пояснення до відзиву на позов, згідно яких просить суд залишити без розгляду відзив відповідача на позов та додаткове пояснення до відзиву на позов, оскільки такі були подані з порушенням встановлених законом та судом процесуальних строків. Крім того, дав пояснення по суті спору. Ствердив, зокрема, що при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 47533673 про стягнення заборгованості з ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на користь фізичних та юридичних осіб державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції було накладено арешт на майно - щебінь фракції 5x20 в кількості 5000 тон, який знаходився на території ПАТ Полонський гірничий комбінат , про що складено акт опису й арешту майна від 26.02.2015. Дане майно передано на відповідальне зберігання представнику ТОВ Торговий дім Укрімпап . 13.08.2015 та 11.09.2015 державним виконавцем здійснювалась перевірка наявності та стану зберігання арештованого майна, за результатами якого складені акти державного виконавця, з яких випливає, що візуально неможливо встановити кількість наявного щебеню. Виявлений щебінь складовано в неправильній геометричній формі та розміщений в декількох місцях складування, що дає підстави стверджувати про недостатню кількість описаного та арештованого майна. За фактом розтрати майна посадовими особами ТОВ Полонська гірнича компанія та ТОВ Торговий дім Укрімпап , на яке накладено арешт, слідчим управлінням ГУНП у Хмельницькій області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015240200000456 від 22.09.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.03.2016 у справі №924/1855/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2016, у позові ТОВ Торговий дім Укрімпап про визнання права власності на вказане майно та звільнення його з-під арешту було відмовлено. Цими ж рішеннями і було встановлено вказані обставини. Крім того, лише залізницею у в період з 24.07.2015 по 01.09.2015 ТОВ Торговий дім Укрімпап поставив різним покупцям 3542 тони щебеню, що підтверджується залізничними накладними. Окрім того, ТОВ Торговий дім Укрімпап здійснював відпуск продукції і автомобільним транспортом.

Враховуючи задекларовану потенційним покупцем ціну на щебінь фракції 5x20, вартість, яку має відшкодувати ТОВ Торговий дім Укрімпап за 5000 тон щебеню фракції 5x20 буде складати 1 275 000, 00 грн. (5000x255,00). Окрім цього, така ціна є фактично найнижчою у регіоні, виходячи із пропозицій на ринку виробників такої продукції, виходячи із відомостей із Інтернет мережі. Враховуючи наведене, позов просить задоволити та стягнути з відповідача на користь позивача 1 275 000, 00 грн., як відшкодування вартості безпідставно набутого майна, а також 12 000, 00 грн. - витрат на правову допомогу.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що відзив подано з порушенням строку, оскільки відповідачем з незалежних від нього причин не було отримано процесуальних дкументів, що надсилались судом за місцезнаходженням ТОВ Торговий дім Укрімпап . Крім того, дав пояснення по суті спору. Ствердив, що відповідач є неналежним, оскільки згідно Акту опису та арешту майна від 26.02.2015 (сторінка 3) описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02.07.2003, зареестрований АДРЕСА_1 . Отже, на відповідальне зберігання щебінь був переданий не відповідачу, а фізичній ocoбi - ОСОБА_1 , вимог до якого позивач не заявляв. Зазначив, що ОСОБА_1 ніколи не був ні працівником, ні представником підприємства відповідача, в підтвердження чого подав Довідку №1 від 31.07.2019 у якій зазначено, що за період з початку створення підприємства по сьогоднішній день ОСОБА_1 у трудових або цивільно-правових відносинах із ТзОВ Торговий дім Укрімпап не пребував. Вказав, що описане та арештоване майно залишено на зберігання на території позивача, яка є приватною власністю та місцем здійснення господарської діяльності, доступ відповідача до приміщень позивача, де знаходилось арештоване майно, взагалі неможливий.

Вважає помилковим визначення позивачем вартості відсутнього майна, яке ґрунтується на листі ТзОВ Край Поділля і К від 03.04.2019 про готовність придбання даним підприємством щебню фракції 5x20 за ціною 255 грн./т. в Акті державного виконавця від 11.09.2015 зазначено: що передається на відповідальне збергання щебінь фракції 5x20 оцінкою 450 000 грн., з метою перевірки наявності та стану зберігання арештованого майна проведено візуальний огляд щебневої продукії, яка знаходиться на території позивача, встановлено наявність щебню фракції 5x20. Візуально неможливо визначити кількість наявного щебню, що дає підстави вважати про недостатню кількість описаного та арештованого майна . Це свідчить про те, що на території позивача щебінь є, але належних доказів його кількості немає.

Посилається на помилкове визначення позивачем підстав позову. Обов`язок особи повернути безпiдcтaвнo набуте майно виникає за таких умов: набуття або збереження майна вiдбyвaєтьcя за рахунок iншої особи; набуття або збереження майна відбувається без достатньої пpaвoвої підстави. Для того, щоб майно вважалося безпiдcтaвнo набутим (збереженим), необхідна наявність вcix означених умов у сукупності. При цъому особа зобов`язана повернути майно незалежно від того, чи було безпідставне набуття майна результатом її поведінки, пoвeдінки потерпілого, тpeтix ociб чи мало місце поза їx волею внаслідок події (ч. 2 ст. 1212 ЦК). Однак, правова підстава існувала і на час розгляду справи не відпала. Описане та арештоване майно було передано зберігачу на підставі Акту опису та арешту майна від 26.02.2015, що свідчить про таку правову підставу збереження арештованого майна.

Просить застосувати позовну давність до спірних відносин, оскільки у позивача була інформація про підозри щодо зменшення кількості майна станом на 13.08.2015. В Акті державного виконавця від 13.08.2015, складеного в присутності голови правління позивача Мазура М. М., зазначено, що: на думку Мазура М.М. на місці зберігання щебню недостатньо приблизно 70% від раніше описаного та арештованого . Актом державного виконавця від 11.09.2015 візуально встановлено недостатню кількість описаного та арештованого майна. З урахуванням викладеного, позивач станом на 13.08.2015, зважаючи на заяву голови правління, вже був обізнаний про порушення своїх прав та законних інтересів. В позові просить відмовити.

Щодо клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву відповідача на позов та додаткового пояснення до відзиву на позов, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988, Європейським судом з прав людини зазначено, що національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи.

Приймаючи до уваги необхідність забезпечення принципу змагальності для реалізації прав сторін на повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що долучення до матеріалів справи відзиву та додаткового пояснення до відзиву на позов, а також врахування зазначених у вказаних документах обставин під час прийняття рішення у справі №914/663/19 сприятиме всебічному та повному з`ясуванню обставин у даній справі. А відтак, клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву відповідача на позов та додаткового пояснення до відзиву неи підлягає до задоволення.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, створивши у відповідності ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

У процесі примусового виконання в рамках зведеного виконавчого провадження № 9 від 24.05.2013 про стягнення заборгованості з ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на користь фізичних та юридичних осіб державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції було накладено арешт на майно - щебінь фракції 5x20 в кількості 5000 тон, який знаходився на території ПАТ Полонський гірничий комбінат в м. Полонне, вул. Герасимчука, 190б та належить ПАТ Полонський гірничий комбінат , про що складено акт опису й арешту майна від 26.02.2015 із зазначенням оцінки 450 000 грн. Дане майно передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не був ні працівником, ні представником ТзОВ Торговий дім Укрімпап спростовується зазначенням статусу ОСОБА_1 , як представника ТзОВ Укрімпап в графах акту опису, присвячених особам, присутнім під час опису. Подана представником відповідача довідка №1 від 31.07.2019 не спростовує його статусу як представника з іншої передбаченої законом підстави. Крім того зазначена обставина встановлена у рішенні господарського суду Хмельницької області від 25.03.2016 у справі №924/1855/15, що в силу ч.4 ст.75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Про арешт вказаного майна були внесені відомості до державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом №46450905 від 26.02.2015.

Позивач посилається на незаконне відчуження відповідачем арештованого майна, його відсутність за місцем зберігання. Ці обставини позивач доводить тим, що 13.08.2015 та 11.09.2015 державним виконавцем здійснювалась перевірка наявності та стану зберігання арештованого майна, за результатами якого складені акти державного виконавця, з яких випливає, що візуально неможливо встановити кількість наявного щебеню. Виявлений щебінь складовано в неправильній геометричній формі та розміщений в декількох місцях складування, що дає підстави стверджувати про недостатню кількість описаного та арештованого майна. За фактом розтрати майна посадовими особами ТОВ Полонська гірнича компанія та ТОВ Торговий дім Укрімпап , на яке накладено арешт, слідчим управлінням ГУНП у Хмельницькій області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015240200000456 від 22.09.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, що підтверджується відповідним витягом.

В обгрунтування факту розтрати арештованого майна, позивач посилається на факти, встановлені рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.03.2016 у справі №924/1855/15.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.03.2016 у справі №924/1855/15, за позовом ТзОВ Торговий дім Укрімпап до ПАТ Полонський гірничий комбінат та інших про визнання права власності на вказаний щебінь та звільнення його з-під арешту, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р., у позові ТОВ Торговий дім Укрімпап про визнання права власності на вказане майно та звільнення його з-під арешту було відмовлено.

При цьому судом було встановлено, що у період з 01.01.2015 по 26.02.2015 позивачем (ТзОВ Торговий дім Укрінпап ) із станції Полонне Південно-Західної Залізниці здійснювалась відправка залізничними вагонами щебеню фракції 5-20 в загальній кількосіі 14413 тон, що підтверджується виписками з АСК ВП УЗ (бази данних залізниці), залізничними накладними, митними деклараціями. Судом прийнято до уваги, що щебінь фракції 5х20 в кількості 5000 тон, на який накладено арешт згідно акту опису й арешту майна від 26.02.2015, не містить ідентифікуючих ознак, за допомогою яких його можна було б відокремити з-поміж інших однорідних речей. Вказана обставина позбавляє суд можливості достеменно встановити факт належності описаного та арештованого майна саме позивачеві, а не будь-яким іншим особам (Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі 5002-17/1 71-2012 від 15.08.2013). Крім того, як вбачається із наданого позивачем акту передачі майна зі зберігання від 31.12.2014, яким позивач обгрунтовує своє право власності на спірне майно, станом на 01.01.2015 залишок щебеню фр. 5x20, який перебував на зберіганні у ПАТ "Полонський гірничий комбінат", становив 14 693,12 тон. Відповідно до витягів з АСК ВП УЗ (бази данних залізниці), залізнічних накладних, митних декларацій в період з 01.01.2015 по 26.02.2015 (дата проведення опису й арешту майна) позивачем із станції Полонне Південно-Західної залізниці проведена відправка залізничними вагонами щебеню фракції 5x20 в загальній кількості 14 413 тон. Отже, залишок щебеню фракції 5x20 складає 280,12 тон.

Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що факти, встановлені зазначеним рішенням, не доводять зменшення кількості щебню, на який було накладено арешт. Факт періодичної відправки щебню підтверджений також залізничними накладними, долученими до матеріалів цієї справи. Однак, зазначене не доводить того, що щебінь, який за ними відвантажувався, належить до складу того щебню, на який було накладено арешт.

Не доводить цього факту й зміст актів державного виконавця від 13.08.2015 та 11.09.2015 складених під час перевірки наявності та стану зберігання арештованого майна. Зі змісту цих актів вбачається, що візуально неможливо встановити кількість наявного щебеню. Виявлений щебінь складовано в неправильній геометричній формі та розміщений в декількох місцях складування, що дає підстави стверджувати про недостатню кількість описаного та арештованого майна. Однак, перевірка таких припущень за допомогою передбачених для цього метричних засобів не проводилась, конкретна кількість щебню, на який накладено арешт і який залишився на момент такої перевірки не встановлена та не доведена позивачем. Відповідно, як наслідок, не доведена належними доказами й вартість майна, яке позивач вважає втраченим.

Та обставина, що за фактом розтрати майна посадовими особами ТОВ Полонська гірнича компанія та ТОВ Торговий дім Укрімпап , на яке накладено арешт, слідчим управлінням ГУНП у Хмельницькій області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015240200000456 від 22.09.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, не доводить позовних вимог, оскільки в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При прийнятті рішення суд виходить і наступного:

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач посилається на те, що на належний йому щебінь фракції 5х20 у кількості 5000 т. було накладено арешт, не зважаючи на що, таке майно було відчужене зберігачем. У цьому він вбачає порушення своїх прав.

Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що під час розгляду справи №924/1855/15 господарським судом Хмельницької області відповідач - ПАТ Полонський гірничий комбінат посилався на відсутність станом на 15.02.2015 в його розпорядженні належного йому щебня, що щебінь, який був арештований, належав не ПАТ Полонський гірничий комбінат , а ТзОВ Полонський щебневий кар`єр . Тому арешт вважав накледеним незаконно.

Зазначеним судовим рішенням було відмовлено ТОВ Торговий дім Укрімпап у визнанні права власності на спірний щебінь, а відповідно до постанови державного виконавця від 26.02.2015 арешт був накладений на 5000 т. того щебня, який належить ПАТ Полонський гірничий комбінат . Вимог про належність спірного щебня у даній справі не заявлялось і такі судом не розглядались.

Згідно із ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Матеріали справи не містять доказів того, що правова підстава, на якій спірне майно було передане представнику ТзОВ Торговий дім Укрімпап на відповідальне зберігання, відпала. Так, акт опису й арешту майна від 26.02.2015 та постанова державного виконавця від 26.05.2015 про накладення арешту на це майно не скасовувались, запис про накладення арешту залишається чинним в державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Не доведено матеріалами справи й незаконного (безпідставного) відчуження саме спірного майна, на яке накладено арешт, особою, якій його передано на відповідальне зберігання.

Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю визначається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст 179 ЦК України). Відповідно до ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Лише речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Натомість, спірне майно підпадає під визначення ч. 2 ст. 184 ЦК України: річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Належних доказів по відсутність за місцем зберігання арештованого родово-визначеного майна у відповідній кількості, суду не надано.

Відповідач просить застосувати до спірних відносин позовну давність, покликаючись на те, що на підставі актів державного виконавця, складених 13.08.2015 та 11.09.2015, у позивача була інформація про можливе порушення його прав.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 2- 4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач не обґрунтовував поважність причин не звернення із позовом раніше. Водночас, суд не вбачає підстав розглядати заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки підставність позовних вимог не була доведена у встановленому судом порядку.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено прав позивача, а наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку в позові відмовити.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати слід залишити за позивачем.

У відповідності до ст. 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 145, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити повністю.

2.Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2019 у справі №914/663/19.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.09.2019

Суддя Мороз Н.В.