Рішення

від 05.09.2019 по справі 520/11632/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/11632/18

Провадження № 2/520/1119/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2019 року

Київський районний суд м. Одеси

У складі судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

За участю представників сторін: адвокатів - Васильєвої К.В., Мастюк К.П.

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк , ОСОБА_2 , Публічного Акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 04.09.2018 року звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк , ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк про визнання недійсним договору №375/09-17-К від 13.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №08/07ф від 09.01.2007 року, з посиланням на те, що позичальником за вказаним кредитним договором є вона - ОСОБА_1 , за яким на підставі оскаржуваного договору змінено кредитора. Позивачка вважає, що така зміна відбулась з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вказаний договір фактично містить умови договору факторингу, сторонами якого можуть бути лише фінансові установи. Оскільки ОСОБА_2 не є юридичною і фінансовою особою, оспорюваний договір про відступлення прав вимоги укладений з порушенням ч.3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, а відтак підлягає визнанню недійсним, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного суду викладеної в постанові від 11.09.2018 року по справі №909/968/16.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калашніковій О.І.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17.09.2018 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

06.09.2018 року судом постановлені ухвали про задоволення клопотань позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки Toyota , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії спрямовані на звернення стягнення зазначеного майна, та про витребування доказів по справі.

23.10.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ТОВ Фінансова компанія Фінмарк , в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав необґрунтованості заявлених вимог.

31.10.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

06.12.2018 року до суду, на виконання ухвали суду від 06.09.2018 року, надійшли від представника відповідача ТОВ Фінансова компанія Фінмарк витребувані докази по справі.

23.05.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мастюка К.П. надав відзив на позов, в якому виклав свої доводи щодо необґрунтованості позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ ФК Фінмарк надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Публічного Акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк до суду не з`явився, про дату, час і місце слухання справи сповіщений у відповідності до вимог закону, відзив на позов не надав, причини неявки суду не повідомив.

Суд вислухав учасників процесу, вивчив матеріали справи і встановив наступне:

19 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (яке надалі було перейменовано в Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк ) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №08/07ф, за умовами якого банк надає позичальнику - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 44000 доларів США, з кінцевим терміном повернення в строк до 18 січня 2013 року, зі сплатою 13% процентів щорічно, для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 12/01 від 16.01.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3 , за умовами якого ОСОБА_1 придбає автомобіль марки Тойота Прадо 2006 року випуску, вартістю 59000 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 19 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_1 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., зареєстрований в реєстрі за №373, за умовами якого ОСОБА_1 , як заставодавець, надає заставодержателю - ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк в заставу автомобіль марки Тойота Прадо 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

З наданих до суду документів вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов`язків за вказаним кредитним договором, у останньої станом на 17.10.2017 року утворилась заборгованість в сумі 28327 доларів 78 центів США, що згідно курсу НБУ станом на 17.10.2017 року еквівалентно 754500 гривень 76 копійок, яка складається лише з суми заборгованості за тілом кредиту.

Існування зазначеної заборгованості та її сума позивачем під час розгляду не оспорювалась, а відтак додатковому доказуванню у відповідності до вимог ч.4 ст.81 ЦПК України не підлягає.

17 жовтня 2017 року між Публічним акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за №14097, за умовами якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору - ТОВ Фінансова компанія Фінмарк належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців, зазначених у додатку №1 до договору.

Згідно з додатком №1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за №14097 від 17.10.2017 року, до ТОВ Фінансова компанія Фінмарк переходить право вимоги у тому числі за кредитним договором №08/07ф від 19.01.2007 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість якої станом на 17.10.2017 року, становить в сумі в сумі 28327 доларів 78 центів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 754500 гривень 76 копійок.

Передача права вимоги за зазначеним договором від ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк до ТОВ Фінансова компанія Фінмарк , підтверджується також актом прийому-передачі за договором №14097 відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 17.10.2017 року.

Таким чином, ТОВ Фінансова компанія Фінмарк набуло право вимоги за кредитним договором №08/07ф від 19.01.2007 року, укладеним з ОСОБА_1 та отримало статус нового кредитора.

Позивачем під час розгляду справи вказаний договір не оспорювався, на цей час не є оскарженим, визнаним недійсним, скасованим, розірваним, а відтак є належним доказом, який приймається судом.

13 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за №375/09-17-К, за умовами якого ТОВ Фінансова компанія Фінмарк відступає шляхом продажу ОСОБА_2 , а останній набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до позичальника, іпотекодавця, та поручителя, зазначених у додатку №1 до договору.

Сторонами у договорі визначено, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатись фінансуванням первісного кредитора новим кредитором.

Згідно з додатком №1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за №375/09-17-К від 13.02.2018 року, до ОСОБА_2 переходить право вимоги у тому числі, але не виключно, за кредитним договором №08/07ф від 19.01.2007 року, укладеним з ОСОБА_1 Сторонами у додатку визначено, що загальна сума вимоги за договором складає 28327 доларів 78 центів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 754500 гривень 76 копійок,і що є заборгованістю ОСОБА_1 за договором кредиту станом на 17.10.2017 року, яка складається тільки з тіла кредиту. Також визначено, що заборгованість за пенею, відсотками, тощо, складає 0 гривень.

Передача права вимоги за зазначеним договором до ОСОБА_2 , підтверджується також актом приймання-передачі від 13.02.2018 року за договором №375/09-17-К відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13.02.2018 року.

Цього ж дня між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за договором застави, посвідченим 19.01.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., за реєстровим №373, за яким ТОВ Фінансова компанія Фінмарк передало Івлєву О.В. право вимоги за вказаним договором застави, укладеним між Публічним акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_1 .

Позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за №375/09-17-К від 13.02.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк та ОСОБА_2 , стосовно кредитного договору №08/07ф від 19.01.2007 року, тобто частково, лише в частині передання прав вимоги до ОСОБА_1 .

Дослідивши надані сторонами докази і наведені доводи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Частина 3 статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Згідно статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність , факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

У даній нормі визначено загальні вимоги які зазвичай ставляться до договорів (назва, реквізити, сторони, права та обов`язки), окрім як необхідність зазначення у ньому розміру фінансового активу, зазначеного у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, а також підтвердження, клієнту повідомлено наступну інформацію: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зумовлює його недійсність.

З огляду на наведене, факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: - знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак, при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (ст. 656 ЦК України).

Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18) від 27 березня 2019 року по справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18) від 20 лютого 2019 року по справі № 128/639/17, провадження № 61-45112св18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, у вищевказаній постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, також дійшла висновку, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги.

Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Суд також зазначає, що у чинному законодавстві відсутнє чітке визначення поняття фінансування , як конкретної процедури, що прямо пов`язана із відносинами факторингу. У той же час, виходячи з аналізу вищевикладених правових позицій, можна дійти висновку, що оплата, якщо вона за розміром менше номіналу придбаного грошового зобов`язання, слід вважати фінансуванням (тобто наданням грошових коштів за плату).

Одночасно судом враховується, що на цей час чинним законодавством не закріплено чіткого однозначного визначення або трактування поняття Номінальна вартість .

З аналізу відкритих і загальновідомих джерел можливо дійти висновку, що під номінальної вартістю товарів розуміють вартість, яку вони мають на певний момент часу і яка формується цілком або майже цілком під впливом дії витратного фактора виробництва. Номінальна вартість може виступати не як початкове кількісне значення, а як реальна вартість.

Так, у спірних правовідносин, як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 на підставі договору №375/09-17-К відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13.02.2018 року, за плату, набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №08/07ф від 19.01.2007 року, з визначеною сумою у розмірі 28327 доларів 78 центів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 754500 гривень 76 копійок.

Зазначена сума дорівнює сумі заборгованості ОСОБА_1 , яка утворилась за договором кредиту, станом на 17.10.2017 року, саме як заборгованість за тілом кредиту, та саме в цьому розмірі право вимоги було передано до ТОВ Фінансової компанія Фінмарк на підставі договору №14097 від 17.10.2017 року, що свідчить про незмінність визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 за період з 17.10.2017 року по 13.02.2018 року та не застосування до останньої будь-яких штрафних санкцій за кредитним договором №08/07ф від 19.01.2007 року.

З додатків до спірного договору в частині стосовно ОСОБА_1 , що є предметом розгляду, вбачається, що право вимоги за пенею, відсотками, тощо, складає в сумі 0 гривень, а отже відсутні штрафні санкції, як і будь-які нарахування за користування позивачем отриманими в кредит грошовими коштами.

Таким чином, ОСОБА_2 придбав у ТОВ ФК Фінмарк право вимоги до ОСОБА_1 , на суму грошових коштів у розмірі, в якому остання отримала, як кредит, на певний строк, тобто в борг, та не повернула належним чином.

Крім того, сторона позивача під час розгляду справи, посилаючись на те, що ОСОБА_2 фактично було здійснено фінансування ТОВ ФК Фінмарк , в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України не надала до суду жодного доказу на підтвердження цих обставин, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що отримані ТОВ ФК Фінмарк на виконання спірного договору грошові кошти від ОСОБА_2 , є значно меншими у розмірі, ніж кошти, які банк/фінансова установа мала би одержати внаслідок виконання боржником свого обов`язку, право вимоги на яке було продано відповідачеві, з урахуванням того, що ОСОБА_2 отримав право вимоги на реальну вартість права вимоги, а саме на частку коштів, які були отримані позивачкою в борг та не повернуті, без сплати/вимоги будь-яких коштів за їх користування та нарахування штрафних санкцій, а отже за номінальною вартістю.

Інших обставин, матеріали справи не містять.

Таким чином набуття відповідачем права вимоги щодо боржника на стягнення від боржника реальної суми заборгованості, яка складається з неповернутої частки суми коштів отриманих фактично в позику, придбаних за номінальною вартістю, що є не спростованим під час розгляду справи жодним належним доказом, без сплати будь-яких нарахувань та вимог, у тому числі передбачених договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника, не може вважатись фінансуванням фінансової установи, та не суперечать ознакам та змісту договору цесії, у відповідності до вимог ч.3 ст.656 ЦК України.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд доходить до висновку, що правова природа договору, щодо якого виник спір, є іншою, а саме: він не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а є договором купівлі-продажу вимоги. Цей висновок випливає з наступного.

Як встановлено, ОСОБА_2 за номінальною вартістю придбав право вимоги у ТОВ ФК Фінмарк до ОСОБА_1 Водночас відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч.1 ст. 655 ЦК, За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ; відповідно до ч.3 ст.656 ЦК Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру . Спірний договір про відступлення права вимоги вочевидь містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги. Отже, спірний договір про відступлення права вимоги (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

З викладеного вбачається, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

З договору №375/09-17-К відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13.02.2018 року та посвідченого нотаріально договору відступлення права вимоги за договором застави, вбачається, що вказані договори укладені у такій самій формі, що і першочерговий кредитний договір №08/07ф від 19.01.2007 року та договір застави від 19.01.2007 року, за р. №373, на підставі яких виникло зобов`язання, право вимоги за якими передано відповідачу ОСОБА_2 , тому твердження сторони позивача про недодержання форми правочину є безпідставними.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує кожному захист своїх прав , які були порушені. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

За змістом статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права власності чи права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідача.

Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36).

Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі Артіко проти Італії (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

У даному випадку позивач не довів факт порушення її прав оспорюваним правочином, а також ні у позові, ані під час розгляду справи навіть не зробила жодного посилання, яким чином порушуються її права шляхом передання права вимоги фізичній особі ОСОБА_2 до неї щодо стягнення частки заборгованості, яка складається з неповернутих коштів отриманих позивачкою в борг, без сплати відсотків та будь-яких штрафів за їх користуванням.

Керуючись ст.ст. 258, 263-265,268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінмарк , ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Київський райсуд м. Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлено 12.09.2019 року вересня 2019 року.

Суддя Калашнікова О. І.