Ухвала

від 29.05.2019 по справі 757/7568/18-ц

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 757/7568/18-ц

Провадження № 6/638/277/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року Дзержинський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Кириллової К.С.,

представника заявника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника стягувача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду міста Харкова заяву ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що застосоване до нього ухвалою Дзержинського районного суду від 12 квітня 2018 року у справі №757/7568/18-ц, посилаючись на відсутність ухилення від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду та умислу на таке ухилення, оскільки частково сплачував і сплачує заборгованість. Через оскарження рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції ним не вчинялось дій на виконання судового рішення. Стягувачем виконавчий лист було пред`явлено до виконання лише в грудні 2017 року, після прийняття судом касаційної інстанції відповідного рішення. Про наявність відкритого виконавчого провадження заявнику стало відомо лише 19.01.2018 року у зв`язку з отриманням постанов про накладення арешту на майно. Після чого через свого представника він подав заяву, якою повідомив державного виконавця про намір добровільного погашення заборгованості із заробітної плати, повідомивши місце роботи та адресу. В подальшому надавав періодично квитанції про часткову сплату заборгованості. Також вказує, що він повідомляв державного виконавця про необхідність направлення постанови про стягнення заборгованості із заробітної плати на адресу Управління справами Верховної Ради України - за місцем його роботи. 28.02.2018 року ним надано Декларацію про доходи та майно боржника від 28.02.2018 року. Вказує, що 05.03.2018 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, яка прийнята до виконання Управлінням справами Верховної Ради України. З січня 2018 року по теперішній час здійснюються чергові утримання (відрахування) із заробітної плати заявника в рахунок погашення заборгованості. Крім цього, також добровільно вчиняє дії на погашення заборгованості перед стягувачем. В обгрунтування поданої заяви також зазначає, що необхідність тимчасового виїзду за межі України обумовлена нагальною потребою в продовженні отримання медичної допомоги його матір`ю у Франції та неможливістю її отримання в межах України, а також нагальною потребою в отриманні особисто ним медичної допомоги в медичному закладі Німеччини та неможливістю її отримання в межах України. Крім того зазначає, що є Народним депутатом України та є з-поміж іншого членом груп з міжпарламентських зв`язків з іншими країнами, що обумовлює наявність у нього закордонних робочих відряджень.

Представник стягувача - ТОВ Українська металургійна компанія подав до суду заперечення, згідно яких просив у задоволенні заяви боржника про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України відмовити, посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Вважає, що доводи заявника в частині виконання рішення шляхом звернення стягнення на заробітну плату не засвідчить про належне виконання Рішення саме боржником, оскільки дії, що стали підставою для такого відрахування вчинені Департаментом ДВС, а не боржником. Представник стягувача ставить під сумнів той факт, що ОСОБА_5 входить до членів сім`ї боржника, оскільки останній не відображає в деклараціях за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік її активи як члена сім`ї. Вказує, що матеріали заяви не містять жодного доказу, на підставі якого можна було б встановити ту обставину, що ОСОБА_5 бажає здійснити виїзд до Франції та чи потребує вона консультації саме французького лікаря. Зазначає, що захворювання ОСОБА_4 унеможливлює якісне супроводження матері, загострення хвороби останнього у період супроводження матері може негативним чином вплинути як на здоров`я боржника, так і на здоров`я його матері. Також вказує, що лист про необхідність отримання безпосередньо боржником медичної допомоги в Німеччині, не може вважатися допустимим доказом, оскільки складений російською мовою. Крім того, вказує, що згідно сайту Clinical Solutions, компанія не є медичним закладом Німеччини, натомість позиціонує себе як компанія медичного сервісу, є посередником між пацієнтами та медичними закладами Німеччини, а тому їх висновки не є висновками практикуючих лікарів, а отже не підтверджують та не спростовують будь-яких медичних даних. При цьому з наданих заявником документів вбачається, що українськими професіональними лікарями ОСОБА_4 постановлено діагноз та запропоновано лікування, при цьому декілька альтернативних тактик такого лікування. Статус народного депутата України гарантує безкоштовне забезпечення медичним обслуговуванням. При цьому вказує, що державою Україна забезпечено професійне, на рівні світових стандартів медичне обслуговування пацієнтів. Окремо запропоновано можливість народних депутатів України проходити медичне обслуговування, обстеження, лікування в Клінічній лікарні Феофанія та Державній науковій установі науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини . Щодо доводів боржника про членство у групах з міжпарламентських зв`язків з іншими країнами, зазначає, що цим обставинам була надана оцінка у постанові апеляційного суду Харківської області та це членство є добровільним. При цьому заявник не надає пояснень та доказів про те, чи було заплановано його закордонне відрядження, у який час, до якої країни, чи є про це офіційний документ, зокрема, Голови Верховної Ради України тощо. Також вказує, що виконавче провадження наразі триває, рішення суду не виконано. З часу вирішення питання та встановлення факту ухилення боржника від виконання обов`язку, покладеного на нього рішенням суду, в діях боржника нічого не змінилося, натомість продовжується умисне невиконання. Наразі тимчасове обмеження впливає на розуміння ОСОБА_4 діяти розумно, справедливо, не порушувати прав інших осіб та виконати свій обов`язок. Вважає, що скасування тимчасового обмеження буде свавільним втручанням в законні права стягувача і може призвести до непоправних наслідків.

В судове засідання заявник не з`явився, його представники подану заяву підтримали з підстав, наведених у ній.

Представник стягувача в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлений завчасно, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представників боржника та стягувача, дослідивши письмові докази, матеріали заяви та цивільної справи №757/7568/18-ц, суд вважає, що заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, а також випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 року громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим законом. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Судом встановлено, що ухвалою Дзержинського районного суду від 12 квітня 2018 року тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон боржника - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання ним зобов`язань, покладених на нього рішеннями суду у виконавчому провадженні № 55393614, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у праві виїзду фізичної особи.

Ухвалою суду від 18.04.2018 року виправлено описку в ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року, зокрема, викладено резолютивну частину в такій редакції : Тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон боржника - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання ним зобов`язань, покладених на нього рішеннями суду у виконавчому провадженні № 55393614, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у праві виїзду фізичної особи. .

Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2018 року вказані ухвали залишено без змін.

Як встановлено судом, підставою для обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України ухвалою від 12 квітня 2018 року слугувало те, що він є боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Дзержинського районного суду від 27.09.2013 року у справі №638/4258/13-ц про стягнення зі ОСОБА_4 на користь ПАТ УкрСиббанк та ухиляється від виконання покладених на нього вказаним судовим рішенням зобов`язань за договором про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки від 10 жовтня 2005 року та Додаткової угоди до нього про встановлення ліміту овердрафту №4 від 12 березня 2008 року в розмірі 467 512 доларів США 59 центів (що еквівалентно 3 736 828 грн. 13 коп.), заборгованості по Договору 5006712 про відкриття банківського карткового рахунку та обслуговування платіжної картки від 07 квітня 2008 року в розмірі 450 297 євро 93 євроцентів (що еквівалентно 4 740 547 грн. 48 коп.), судового збору в розмірі 1 700 грн. 00 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. 00 коп.

Так, 14.12.2017 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інною Вікторівною відкрито виконавче провадження №55393614 з примусового виконання рішення суду від 27.09.2013 року.

Суд враховує, що постановою апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2018 року, якою залишено без змін ухвалу Дзержинського районного суду від 12 квітня 2018 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника - ОСОБА_4 , встановлено та надано оцінку тим обставинам, що заявником в рахунок погашення заборгованості перед стягувачем у добровільному порядку частково сплачено суми в розмірі 1 015 грн. 00 коп. (31 січня 2018 року), 300 грн. 00 коп. (08 лютого 2018 року), 300 грн. 00 коп. (12 лютого 2018 року), 250 грн. 00 коп. (16 лютого 2018 року), 500 грн. 00 коп. (23 лютого 2018 року), 250 грн. 00 коп. (28 лютого 2018 року), 250 грн. 00 коп. (03 березня 2018 року), 300 грн. 00 коп. (12 березня 2018 року), 250 грн. 00 коп. (21 березня 2018 року), 300 грн. 00 коп. (23 березня 2018 року), 250 грн. 00 коп. (30 березня 2018 року), 300 грн. 00 коп. (06 квітня 2018 року).

У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Але разом з цим суд зазначає, що з матеріалів поданої заяви вбачається, що 23.01.2018 року боржником через свого представника подано державному виконавцю заяву про намір добровільного здійснення погашення заборгованості із заробітної плати, при цьому останній повідомив місце та адресу своєї роботи. В подальшому, представник боржника неодноразово подавав державному виконавцю заяви, якими повідомляв про необхідність направлення постанови про стягнення заборгованості із заробітної плати на адресу Управління справами Верховної Ради України - за місцем його роботи.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 05.03.2018 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_4 , а саме на заробітну плату у розмірі 20% із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_4 від 17.04.2019 року №9-1-12/744, виданої Управлінням справами Верховної Ради України, за період з січня 2018 року по грудень 2018 року утримана сума з доходів становить 44 715,70 грн. (а.с.96)

Згідно довідки про доходи ОСОБА_4 від 17.04.2019 року №9-1-12/745, виданої Управлінням справами Верховної Ради України, за період з січня 2019 року по березень 2019 року утримана сума з доходів становить 13 405,34 грн. (а.с.97)

Крім того, заявником у добровільному порядку частково здійснено погашення суми заборгованості у розмірі 1000 грн. згідно квитанції від 18.04.2019 року (а.с.77), 1000 грн. згідно квитанції від 06.06.2019 року (а.с. 78), 500 грн. згідно квитанції від 04.05.2019 року (а.с. 79), 500 грн. згідно квитанції від 26.04.2019 року (а.с. 80).

Враховуючи зазначені обставини, суд розцінює дії боржника, як такі, що направлені на погашення існуючої заборгованості за вказаним виконавчим провадженням та вищевикладене не може свідчити про ухилення боржника ОСОБА_4 від виконання покладених на нього вказаним судовим рішенням зобов`язань.

Крім того, зі змісту заяви вбачається та суд вважає встановленим той факт, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з 24.03.2018 року по 04.05.2018 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії Американського шпиталю Парижа та наразі у зв`язку із перебігом хвороби та застосуванням мобільного апарату штучної вентиляції легень потребує консультації фахівців відділення інтенсивної терапії клініки Американського шпиталю Парижа не рідше одного разу на шість місяців, що підтверджується довідкою КНП ХОР Обласна клінічна лікарня від 17.04.2019 року №34/1967. (а.с. 100)

Посилання представника стягувача на ту обставину, що ОСОБА_5 не є членом сім`ї боржника, а отже не потребує її супроводження саме ОСОБА_4 до Франції на консультацію французького лікаря щодо стану її здоров`я, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до даних копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.08.1971 року ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_4 (а.с.98), а отже це не виключає тієї обставини, що ОСОБА_4 , будучи сином ОСОБА_5 , піклуючись про стан її здоров`я має бажання та намір супроводжувати останню, у зв`язку з перебігом її хвороби та необхідністю консультації фахівців, до медичного закладу, розташованому за межами території України.

Крім того, з матеріалів заяви вбачається, що ОСОБА_4 потребує хірургічного оперування в Німеччині в місті Нюрнберг, що підтверджується листом з медичного закладу Клініка Солюшнс від 14.04.2019 року. (а.с.101). Ці обставини підтверджені належним та допустимим доказом та не спростовані представником стягувача у судовому засіданні.

Доводам заявника про те, що необхідність виїзду за межі України пов`язана із службовою діяльністю було надано оцінку у постанові апеляційного суду Харківської області від 23.05.2018 року, зокрема, такі доводи є безпідставними, оскільки членство ОСОБА_4 у групах з міжпарламентських зв`язків з Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Республіки Корея, Латвійською Республікою, Китайською Народною Республікою, Азербайджанською Республікою, Державою Ізраїль, Турецькою Республікою є добровільним.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст.9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року. Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у заяві ОСОБА_4 , суд бере до уваги положення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Суд погоджується із заявником в тому, що застосований до нього захід обмежував його право на вільне пересування, що прирівнюється до втручання в значенні ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy) від 22.02.1994 року, заява №12954/87,п. 39).

Згадане заявником втручання в його право порушує ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо тільки воно не є передбаченим законом , не відповідає одній із законних цілей, викладених в пунктах 3 та 4 ст. 2 Протоколу № 4, і якщо воно не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї чи декількох визначених цілей (рішення Європейського суду з прав людини у справі Деніці та інші проти Кіпру (Denizci and Others v. Cyprus) від 23.05.2001 року, заяви № 25316-25321/94 та 27207/95, п. 405).

Втручання у права, гарантовані згаданою Конвенцією та Протоколами до неї, можуть вважатись необхідними у демократичному суспільстві , якщо вони мали місця задля реагування на нагальну суспільні потребу та якщо застосовані заходи були пропорційними цілям, котрі переслідувалися.

Законні обмеження мають спрямовуватись виключно на досягнення правомірних цілей, тобто застосовуватись лише для належного забезпечення прав і свобод людини, задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві.

Вимога необхідність у демократичному суспільстві тісно пов`язана з вимогою тимчасовості обмежень, яка полягає в їх застосуванні на певний час і обов`язковому припиненні, коли визнається необхідність припинити обмеження прав особи.

Припинення обмежень пов`язується із відновленням стану належного визнання справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Застосування будь-якого обмеження повинно мати певні часові рамки, початок обмежень пов`язується із порушенням нормального стану речей у суспільстві, а закінчення з відновленням такого стану.

Отже, втручання у право ОСОБА_4 (як боржника за виконавчими документами про стягнення заборгованості) на свободу пересування було здійснено згідно із законом (така можливість була передбачена як загальними нормами ЦПК, так і спеціальними нормами ЗУ Про виконавче провадження ), переслідувало легітимну мету (забезпечити виконання судового рішення про стягнення на користь ПАТ Укрсиббанк суми боргу), на час встановлення згаданого обмеження воно було необхідним.

На сьогодні ж існування встановленого щодо ОСОБА_4 обмеження у праві виїзду за межі України не відповідає критерію необхідності, тому право заявника на свободу пересування є порушеним.

Водночас відповідно до ст.5 чинного ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Нормами ч.5 ст.441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Згідно ч.1 ст.446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Таким чином, суд вважає, що збереження обмеження у праві виїзду за кордон боржника в даному випадку є непропорційним втручанням у праві на його пересування, а отже заява ОСОБА_4 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон відносно останнього за ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 12.04.2018 року у справі №757/7568/18-ц підлягає скасуванню.

Керуючись ст.33 Конституції України, Законом України Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України , ст.ст.258, 260, 261, 441, 446 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_4 - задовольнити .

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) шляхом заборони перетинати державний кордон України, застосоване ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 12.04.2018 року у справі №757/7568/18-ц в межах виконавчого провадження №55393614, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 03.06.2019 року.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк