Постанова

від 03.09.2019 по справі 396/1717/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2019 року м. Кропивницький

справа № 396/1717/18

провадження № 22-ц/4809/742/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Кіселика С.А. - (суддя доповідач),

суддів: Дьомич Л.М., Єгорової С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сорокіної Н.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Новоукраїнська районна державна адміністрація, Рівнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області;

третя особа -Новоукраїнська державна нотаріальна контора,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2019 року, у складі судді Гарбуз О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новоукраїнської районної державної адміністрації, Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог- Новоукраїнська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 6,85 гектар, що розташована на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Однак, отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не може, оскільки Державний акт на право приватної власності на землю серії IV- КР № 041492 від 20.02.2001 року на ім`я спадкодавця втрачений, а тому у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно нотаріусом відмовлено у вчинені нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв`язку з чим позивач звернулась з даним позовом до суду та просила визнати за нею право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3

09.10.2018 року представником позивача було подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції:

- визнати недійсним договір міни земельної ділянки з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498, що знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; укладений 28 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1177.

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни № 1177 від 28.11.2016 рок ; номер запису про право власності 17733840.

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498 гектара, розташовану на території Рівнянської сільської ради та призначену для ведення товарного сільсько-господарського виробництва, яка належить спадкодавцеві на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-KP № 041492 виданий на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 15.12.2000 року № 189, який зареєстровано в Книзі записів Державних актів н право приватної власності на землю за № 43.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новоукраїнської районної державної адміністрації, Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Новоукраїнська державна нотаріальна контора - відмовлено за необгрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі зазначила, що рішення є необґрунтованим та незаконним і підлягає скасуванню повністю, оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню та не застосовано закон, який підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, а також порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому позивач зазначила що відмовляючи у задоволені позовних вимог суд у своєму рішенні вказав на те, що прізвище спадкодавця, після смерті якого позивач прийняла спадщину, зазначена як ОСОБА_4 , а власником земельної ділянки про право власності на яку заявляє позивач після смерті свого батька, згідно державного акту на земельну ділянку, є ОСОБА_5 і оскільки дана розбіжність належним чином не усунута то позовна заява про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування не підлягає задоволенню. Однак, зазначає позивач, суд, оцінюючі докази, не взяв до уваги відомості із інформаційних довідок з Державних реєстрів, згідно яких спірна земельна ділянка до укладення договору міни перебувала у власності ОСОБА_6 .

Дійшовши неправильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування суд дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача підстав для звернення із позовом про визнання не дійсним договору міни.

Співвідповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив в якому зазначив, що апеляційну скаргу позивача вважає необґрунтованою, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Свій відзив відповідач мотивував тим, що подавши до суду позов про визнання права власності на земельну ділянку і обґрунтовуючи позов відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на неї, позивач подавши заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просила :

- визнати недійсним договір міни земельної ділянки з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498, що знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; укладений 28 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1177.

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни № 1177 від 28.11.2016 рок ; номер запису про право власності 17733840.

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498 гектара, розташовану на території Рівнянської сільської ради та призначену для ведення товарного сільсько-господарського виробництва, яка належить спадкодавцеві на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-KP № 041492 виданий на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 15.12.2000 року № 189, який зареєстровано в Книзі записів Державних актів н право приватної власності на землю за № 43, фактично звернулась до суду із новим позовом, оскільки даною заявою було змінено як предмет так і підставу первинного позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_3 , що підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Рівнянською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області 10.01.2018 року (а.с. 10).

Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,85 га, що розташована на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV- КР № 041492 від 20.02.2001 року (а.с.11), оригінал якого втрачено. Державний акт на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_7 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача Серії НОМЕР_2 в графі батько на російській мові вказано " ОСОБА_7 ", в графі мати на російській мові вказано - " ОСОБА_8 " (а.с.6).

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , 01.07.2014 року Рівнянською сільською радою було зареєстровано шлюб, актовий запис № 5. Після реєстрації шлюбу прізвище позивача змінено на ОСОБА_11 (а.с.7).

Із довідки від 05.09.2018 року виданої завідувачем Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини звернулася дочка спадкодавця - ОСОБА_1 . На підставі поданої заяви у Новоукраїнській державній нотаріальній конторі 26 січня 2018 року була заведена спадкова справа за № 18/2018. Станом на 05 вересня 2018 року інші особи із заявами про прийняття спадщини не звертались. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося( а.с. 15).

Постановою № 18 державного нотаріуса Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 06.09.2018 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючого документу на земельну ділянку на ім`я спадкодавця (а.с.45).

Відмовляючи у задоволенні позову суд мотивував своє рішення тим, що звертаючись із заявою про прийняття спадщини, позивачка прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 у встановленому законом порядку. Разом з тим, суд першої інстанції зауважив, що наявність розбіжностей в даних спадкодавця - прізвищі власника земельної ділянки, зазначених в державному акті на право власності на землю серії IV- КР № 041492 від 20.02.2001 року, який виданий ОСОБА_7 і свідоцтві про смерть, є перешкодою в оформленні спадкових прав, вирішення питання про визнання права власності в судовому порядку, оскільки позивачкою вказані розбіжності не усунуті, не подано відповідних доказів, підтверджуючих факт належності спадкодавцю ОСОБА_3 вищезазначеної земельної ділянки. Вимоги щодо встановлення факту належності спадкодавцю ОСОБА_3 земельної ділянки, зазначеному в Державному акті на ім`я ОСОБА_7 , позивачкою не заявлялись, а тому вирішення питання щодо визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 по суті є передчасним і не можливим без вирішення питання щодо встановлення факту належності правовстановлюючого документу - державного акту про право власності на земельну ділянку - спадкодавцеві ОСОБА_3 .

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із таким висновком суду.

Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1225 визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Аналіз приведених вище норм права дає підстави для висновку, що позивачка прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.

Аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції.

В той же час відмовляючи позивачу у задоволені позову з тих підстав, що остання не зверталась до суду за встановленням факту належності правовстановлюючого документу, суд першої інстанції не звернув уваги та не дав оцінку наданим позивачем доказам які підтверджують право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498, що знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, до укладення договору міни від 28.11.2016 року.

Так, із наявної інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 10.08.2018 року вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498, що знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, підставою виникнення права власності на яку є державний акт на право власності на земельну ділянку IV-КР НОМЕР_4 , належала ОСОБА_3 з дня її отримання до 28.11.2016 року, до моменту переходу права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору міни.

Позивач оспорює договір міни і просить суд визнати його не дійсним, і, оскільки недійсним договір визнається з дня його укладання, то вважаючи себе особою якій спадщина належить з дня її відкриття, ставить питання про визнання за нею права власності на земельну ділянку, що належала її батькові.

Зазначене право позивача закріплено ч. 1 ст. 392 ЦК України згідно якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ставлячи питання про визнання договору міни не дійсним позивач посилається на те, що договір міни від 28 листопада 2016 року укладено з порушенням вимог п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо заборони відчуження земельних ділянок (паїв) та ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Колегія суддів не погоджується із такими доводами позивача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, позивач вказує зокрема на невідповідність умов договору положенням п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Колегія суддів враховує, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України).

Відповідно до підпункту а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Як визначено п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом; угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 06 жовтня 2016 року № 1669-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2018 року, а згідно із Законом України Про внесення зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 07 грудня 2017 року № 2236-VIII до 1 січня 2019 року.

Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме: можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб; можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб; можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Враховуючи наведене, порушення умовами оспорюваного договору вимог п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України апеляційним судом не встановлено.

Стверджуючи про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач посилається також на невідповідність його умов ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . На підтвердження таких своїх доводів позивачем наведено правовий висновок ВСУ, який висловлений у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, та у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15.

Переглядаючи висновки суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 остання відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай , оскільки пп. б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Касаційний суд також звернув увагу зокрема на те, що відповідно до ч. 1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Крім того, заборона відчуження, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Таким чином, міна земельних ділянок, вчинена позивачем і відповідачем на підставі оспорюваного договору, є законним правом сторін як власників земельних ділянок, яке було реалізоване відповідно до їх вільного волевиявлення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів відсутності підстав для визнання договору міни земельних ділянок не дійсними та недоведеності, у зв`язку із цим, що відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття позивачем спадщини на земельну ділянку кадастровий номер 3524085600:02:002:0015, площею 6,8498, що знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яка на день відкриття спадщини спадкодавцю не належала, порушено права позивача .

Таким чином, керуючись ст. 367,ст. 368, ст. 374, ст. 376, ст.377, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

ОСОБА_1 в позові до Новоукраїнської районної державної адміністрації, Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - Новоукраїнська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 вересня 2019 року.

Суддя доповідач С.А.Кіселик

Судді: Л.М.Дьомич

С.М.Єгорова