Постанова

від 16.09.2019 по справі 750/4474/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 вересня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4474/19

Головуючий у першій інстанції - Коверзнев В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1011/19

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів - Губар В.С., Шитченко Н.В.,

сторони справи:

позивач - Чернігівська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 червня 2019 року у справі за позовом Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення -м. Чернігів

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -03.06.2019,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Чернігівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з останньої безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 82518,51 грн та 1921 грн судового збору.

Позов обґрунтовувала тим, що відповідачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом набуто право власності на нежитлову будівлю - магазин за адресою АДРЕСА_1 , яка розміщена на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,0316 га. ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради не зверталася, договір оренди земельної ділянки не було укладено, тобто використання земельної ділянки здійснювалось відповідачем без правовстановлюючих документів. Посилаючись на ст. 1212 ЦК України, позивач зазначив, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача. З урахуванням інформації управлінь Держгеокадастру та органу фіскальної служби, управлінням земельних ресурсів та управлінням економічного розвитку міста Чернігівської міської ради підготовлено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати при використанні відповідачем зазначеної вище земельної ділянки за період з 18 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року у сумі 82518,51 грн, на підставі якого позивач просить стягнути зазначені кошти.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,0316 га за період з 01 квітня 2016 року по 08 листопада 2017 року включно в сумі 46226,12 грн та 1075,76 грн у відшкодування судового збору, а всього 47301 грн 88 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заявниця посилається на те, що позивачем не доведено розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, на якій знаходилось належне йому нерухоме майно, не надано належних, достовірних, достатніх доказів в обґрунтування правових підстав для їх нарахування.

Указує, що при обрахуванні безпідставно збережених коштів позивач мав використовувати дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, визначену у встановленому порядку, а саме Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки станом на відповідну дату.

Звертає увагу на безпідставне незастосування судом першої інстанції позовної давності до позовних вимог за період з 01 квітня 2016 року по 21 квітня 2016 року.

Наголошує на тому, що в порушення норм процесуального закону за відсутності належних, достовірних доказів прийнято передчасне рішення про наявність правових підстав для стягнення з неї суми безпідставно збережених коштів в розмірі 46226,12 грн.

Відповідачка зазначає, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст. 1212 ЦК України, тобто на відносинах, що є кондиційними, проте на підтвердження цих вимог позивач посилається на докази про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, які за правовою природою є деліктними. У матеріалах справи відсутній розрахунок безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, судом першої інстанції розмір безпідставно збережених коштів не перевірений, а тому відповідач вважає, що позов не може бути задоволений на підставі ст.1212 ЦК України.

У доповненнях до апеляційної скарги заявниця зазначає, що судом неправильно застосовано положення частини 1 статті 1214 ЦК України, оскільки про володіння майном (грошовими коштами у розмірі орендної плати у сумі 82 518,51 грн) без достатньої правової підстави вона дізналася лише з моменту отримання 22 лютого 2019 року листа від позивача з вимогою про повернення безпідставно збережених коштів. Таким чином, оскільки майно було отримане відповідачкою в період з 18 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року, зважаючи на положення ч. 1 ст. 1214 ЦК України воно не підлягає відшкодуванню позивачеві.

Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав конкретної та прямої відповіді на її аргументи та не навів обґрунтування свого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернігівська міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Позивач зазначає, що позовна заява містить детальний розрахунок суми збережених відповідачем коштів, у тому числі із урахуванням даних відділу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 28 грудня 2017 року. Указує, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є сформованою, має кадастровий номер, її цільове призначення не змінювалось.

Відповідачка, набувши у власність об`єкт нерухомого майна, заходи щодо оформлення використання земельної ділянки та щодо добровільної сплати безпідставно збережених коштів не вживала, договір оренди з Чернігівською міською радою не укладала.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та доповнень до неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Чернігівської міської ради, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Задовольняючи частково позовні вимоги Чернігівської міської ради суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору оренди, відповідачка безпідставно збільшила вартість свого майна, водночас позивач втратив належне йому майно у вигляді коштів від орендної плати, що свідчить про безпідставне збереження відповідачкою майна за рахунок позивача. Суд першої інстанції зазначив, що наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених відповідачкою коштів відповідає вимогам законодавства, при цьому його правильність відповідачкою не спростована і стягнув зазначені кошти в межах строків позовної давності.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд виходячи з наступного.

Судом у справі встановлено, що 03 червня 2008 року між Чернігівською міською радою (орендодавець), з одного боку, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (орендар), з другого боку, було укладено договір оренди земельної ділянки № 3312, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку в місті Чернігові для експлуатації приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0316 га у рівних частинах, строком на 5 років. Згідно додатку до договору оренди земельна ділянка має кадастровий номер 7410100000:02:027:0070.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на нежитлову будівлю -магазин, загальною площею 271,1 кв. м за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії та номер 3-202, виданого 18 березня 2014 року.

За договором купівлі-продажу від 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 продала вищезазначену нежитлову будівлю-магазин ПВТП ЯНА (фотокопія на а.с.22-24). З указаного договору вбачається, що об`єкт нерухомості, який відчужується, знаходиться на земельній ділянці площею 0,0316 га, в межах згідно з планом, з цільовим призначенням: іншої комерційної діяльності, кадастровий номер земельної ділянки: 7410100000:02:027:0070.

Тобто в період з 18 березня 2014 року по 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 була власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДФС у Чернігівській області листом від 22 грудня 2017 року №7633/10/25-01-13-03-09 повідомлено Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, що ОСОБА_1 були нараховані податкові зобов`язання по земельному податку за 2014 рік за земельну ділянку по АДРЕСА_1 в розмірі 3085,75 грн; податкові декларації з орендної плати за землю з фізичних осіб протягом 2014-2017 років не подавались та орендна плата не сплачувалась. Податковий борг відповідно до інтегрованої картки, по платежу орендна плата з фізичних осіб, у громадянки ОСОБА_1 станом на 30 листопада 2017 року відсутній (а.с. 37).

На заяву Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради № 7588 від 19 грудня 2017 року про надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01 січня 2011 року -01 січня 2017 року кадастровий номер 7410100000:02:027:0070; місце розташування - АДРЕСА_1 ; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; площа земельної ділянки - 316 кв. м, відділом у м. Чернігові Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області листом № 18-25-0.36-236/109-17 від 28 грудня 2017 року надано інформацію щодо віднесення зазначеної земельної ділянки до 27-ї економіко-планувальної зони м. Чернігова, коефіцієнт Км2 для якої становить 2,37.

Згідно з інформацію, що наведена у зазначеному листі, нормативна грошова оцінка 1 кв. м даної земельної ділянки становить:

станом на 06 квітня 2011 року - 01 січня 2014 року - 1233,23грн;

станом на 01 січня 2015 року - 1540,31 грн;

станом на 01 січня 2016 року - 2207,48 грн;

станом на 01 січня 2017 року - 2339,44 грн.

Рішенням Чернігівської міської ради від 31 березня 2011 року Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернігова за станом на 01 січня 2010 року (7 сесія 6 скликання), яке набрало чинності з 06 квітня 2011 року, встановлено, що розрахунок розміру податку на землю та орендної плати проводиться відповідно до грошової оцінки земель різного функціонального призначення у розрізі економіко-планувальних зон (а.с. 21).

Позивачем зазначено, що розрахунок суми коштів здійснено з урахуванням вимог рішення Чернігівської міської ради від 29 липня 2011 року Про затвердження ставок земельного податку та встановлення розмірів орендної плати в м. Чернігові (11 сесія 6 скликання) та рішення Чернігівської міської ради від 30 січня 2015 року Про місцеві податки (47 сесія 6 скликання) зі змінами та доповненнями, яким визначено відсоткові ставки орендної плати, в тому числі у розмірі 4 відсотків нормативної грошової оцінки (землі комерційного використання).

15 вересня 2019 року Управлінням земельних ресурсів Чернігівської міської ради направлено ОСОБА_1 лист за № 197/2-08/2019 щодо сплати безпідставно збережених коштів у розмірі 82518,51 грн, який згідно з поштовим повідомленням про вручення адресат отримала 22 лютого 2019 року.

Посилаючись на те, що відповідачка, користуючись земельною ділянкою площею 0,0316 га без достатньої на те правової підстави, зберегла у себе кошти, які мала б сплатити за користування нею, позивач просить стягнути з неї безпідставно збережені кошти у сумі 82518,51 грн за період з 18 березня 2014 року по 08 листопада 2017 (включно).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 цього кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини 1 статті 95 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Не вважається порушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17.

Судом установлено, що 18 березня 2014 року ОСОБА_1 , спадкуючи, набула право власності на об`єкт нерухомості нежитлову будівлю-магазин, загальною площею 271,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому судом встановлено, що дія попередньо укладеного договору оренди щодо спірної земельної ділянки закінчилася 02 червня 2013 року, виникнення у відповідачки права власності на вказаний об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення у неї права оренди земельної ділянки, оскільки таке права виникає лише на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачкою, ОСОБА_1 не було оформлено права користування земельною ділянкою, зокрема не укладено відповідного договору оренди з Чернігівською міською радою та не здійснено державної реєстрації такого права.

Таким чином, відповідач протягом певного часу користувалась земельною ділянкою, яка знаходиться під об`єктом нерухомості, та яка необхідна для їх обслуговування, без достатньої правової підстави.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачка, яка без достатньої правової підстави за рахунок власника землі зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти Чернігівській міській раді на підставі частини першої ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, за змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України Про оцінку земель для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України Про оцінку земель ).

Відповідно до частин 1-2 статті 15, частини другої статті 18 Закону України Про оцінку земель підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20, частини першої статті 23 Закону України Про оцінку земель за результатами, зокрема нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з, зокрема, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Таким чином, належним доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, є лише витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а не довідки, листи тощо, надані відповідним органом. Саме до цього зводяться заперечення відповідачки в судах обох інстанцій.

Обґрунтовуючи наданий до суду першої інстанції розрахунок безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без достатніх на те правових підстав, позивач послався лист відділу у м. Чернігові Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 18-25-0.36-236/109-17 від 28 грудня 2017 року. Наведені у цьому листі дані щодо нормативної грошової оцінки 1 кв. м земельної ділянки є узагальненими, вирахувані позивачем арифметично і не у відповідності до положень ст.ст. 15, 18, 20, 23 Закону України Про оцінку земель .

Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за період з 18 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року позивачем не надано, відповідних клопотань з цього приводу не заявлялось.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем правомірності визначення розміру орендної плати без надання доказів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що, у свою чергу, є необхідним для визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Крім цього, на думку апеляційного суду, поза увагою суду першої інстанції залишились наступні обставини.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачці на праві власності належала нежитлова будівля-магазин, загальною площею 271,1 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1, тобто на спірній земельній ділянці. Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилався на те, що земельна ділянка, безпідставно збережені кошти за яку слід стягнути, сформована як об`єкт цивільних прав, її межі визначені, кадастровий номер присвоєний.

Разом із тим, з доданого до договору оренди земельної ділянки від 13 червня 2008 року плану зовнішніх меж земельної ділянки (а.с. 18 зворот) вбачається, що земельна ділянка за указаним договором, як об`єкт оренди, позначена без розташованої на ній нерухомості - належного на час укладення цього договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а згодом - ОСОБА_1 магазину загальною площею 271,1 кв. м.

За змістом ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, апеляційний суд вважає, що земельна ділянка, яка знаходиться під прилеглою територією та безпосередньо під об`єктом нерухомості (магазином) загальною площею 271,1 кв. м та включена до загальної площі спірної ділянки розміром 0,0316 га не могла бути надана відповідачці в оренду або перебувати в її користування відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України. Відповідно позивачем неправильно визначений розмір земельної ділянки, щодо якої відповідачка мала укласти договір оренди, а відтак неправильно обрахований та заявлений до стягнення розмір безпідставно збережених коштів.

За сукупності наведених обставин, апеляційний суд доходить висновку, що наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів за користування відповідачкою земельною ділянкою без достатніх на те правових підстав площею 0,0316 га за період саме з 18 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року у розмірі 82518,51 грн є необґрунтованим та не підтвердженим належними та допустимими доказами, а отже районний суд помилково задовольнив позовні вимоги Чернігівської міської ради.

Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Чернігівської міської ради.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасуванням рішення суду першої інстанції, з Чернігівської міської ради на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2881грн 50 коп.

Керуючись ст.141, 367, 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2019 року - скасувати.

У задоволенні позову Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - відмовити.

Стягнути з Чернігівської міської ради (м. Чернігів, вул. Магістратська, 7, код ЄДРПОУ 34339125) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Чернігівського апеляційного суду

В.С.Губар

Н.В.Шитченко

І.О.Боброва

Повний текст складений 16.09.2019.