Ухвала

від 13.09.2019 по справі 4-76/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 4-76/11Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 10/817/1/19 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - запобіжний захід

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2019 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - захисника ОСОБА_5

секретаря ОСОБА_6 ,

розглянувши в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 ОСОБА_5 на постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2019 р., якою у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2011 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді взяття під варту відмовлено та визнано апеляцію такою, що не підлягає розгляду,

В С Т А Н О В И Л А:

На вказану постанову захисником ОСОБА_7 ОСОБА_5 подана апеляційна скарга, в якій він просить дану постанову місцевого суду скасувати та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2011 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Зокрема зазначає, що після ДТП за участю ОСОБА_7 , яка мала місце 17 серпня 2001 року, внаслідок якої загинули троє осіб, ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні до 29 березня 2002 року. Після проходження курсу лікування в Україні ОСОБА_7 виїхав в Іспанію та продовжив лікуватися там.

Стверджує, що органами досудового розслідування не було доведено до відома ОСОБА_7 про те, що він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України (ч.3 ст.215 КК України 1960 року).

Вказує, що ні ОСОБА_7 , ні його родичам не було вручено жодного процесуального документа по цій справі, а про існування постанови Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2011 року, якою ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, ОСОБА_7 відомо не було і знати про її існування не міг, оскільки вона була відсутня в матеріалах кримінального провадження.

Також, як зазначає апелянт, слідством не було здійснено заходів щодо встановлення місця реєстрації ОСОБА_7 за кордоном та не забезпечено його право на захист шляхом виклику в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_7 ОСОБА_5 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити із наведених у ній мотивів, думку прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову місцевого суду без змін, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення місцевого суду - залишити без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 17 серпня 2001 року близько 16 год., керуючи автомобілем Форд Таурас р.н. НОМЕР_1 та рухаючись автодорогою Львів Тернопіль - Кіровоград Знамянка, неподалік м. Зборова, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, виїхав на зустрічну смугу, на якій зіткнувся із автомобілем М-412, р.н. НОМЕР_2 , який під керуванням водія ОСОБА_8 рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення транспортних засобів водій ОСОБА_8 та пасажири автомобіля М-412 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 загинули.

20 серпня 2001 року за вказаним фактом начальником СВ Зборівського РВ УМВС України в Тернопільській області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

28 вересня 2001 року винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_7

14 травня 2002 року Зборівським районним судом Тернопільської області надано дозвіл на затримання ОСОБА_7 та доставку його до суду під вартою.

22 травня 2002 року ОСОБА_7 оголошено в розшук, а досудове розслідування по даній справі зупинено.

Так, Європейський суд з прав людини в рішення від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Крім того, в рішенні у справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. При цьому суд вказав, що оскільки протягом тривалого часу заявники не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи, права скаржників на справедливий судовий розгляд не були порушені, незважаючи на той факт, що суд не повідомив їх про винесення рішення.

Застосування строків давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявоюу справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Будь - які відомості про те, що на протязі тривалого часу ОСОБА_7 звертався із заявами до правоохоронних органів про інформування його про хід розслідування, не надано.

Враховуючи вищенаведене, приходжу до переконання, що ОСОБА_7 на протязі невиправдано значного часу - близько 18 років, не проявляв належної зацікавленості в перебігу розслідування кримінальної справи, не звертався до відповідних органів із заявами про інформування його про хід розслідування, хоча мав можливість це зробити.

Враховуючи викладене, зважаючи, що скаржником пропущено строк на звернення до суду із скаргою на постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2011 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді взяття під варту, колегія суддів дійшла висновку, що в розгляді скарги слід відмовити у звязку із пропуском строків оскарження постанови.

Керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів

ПОСТАНОВИла:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Зборівського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2019 р., якою у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження постанови Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2011 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді взяття під варту відмовлено та визнано апеляцію такою, що не підлягає розгляду, - без змін.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи