Рішення

від 18.09.2019 по справі 724/645/19

ХОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 724/645/19 Провадження № 2/724/327/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2019 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Гураль Л.Л.

за участю:

секретаря судового засідання: Рижак П.С.

представника позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідачів: ОСОБА_3

представника третьої особи: Варвус О.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хотині Чернівецької області справу

за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , законним представником якої є ОСОБА_8 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служби у справах дітей Хотинської РДА,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення із житлового будинку,

І. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

01.04.2019р. позивач звернувся з даним позовом до суду, в обґрунтування якого зазначає, що позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на підставі договору дарування від 28.04.2011р. після укладення договору дарування житлового будинку, попередній власник - ОСОБА_9 (мати позивача) зі згоди позивача продовжила проживати в будинку.

Разом з цим, після укладення договору дарування в будинку без згоди заселилися ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 . Зазначені особи проживають в будинку без реєстрації, договір найму з відповідачами не укладався, зазначені члени не є членами сім`ї позивача.

Той факт, що в будинку самовільно проживають особи, які не є членами сім`ї позивача, перешкоджає останньому вільно реалізовувати права власності.

На неодноразові звернення звільнити будинок, відповідачі добровільно не виселяються та продовжують ним користуватися.

За таких обставин, позивач стверджує, що відповідачі самовільно займають жиле приміщення, що є підставою для їх виселення відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України.

У відзиві на позов відповідачі проти позову заперечують з наступних підстав.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 26.10.2011р. у справі №2-544/11 встановлено, що як позивач ( ОСОБА_4 ) так і ОСОБА_9 (тобто мати позивача) не оспорюють правомірності вселення відповідачів в спірне господарство. При цьому зазначають, що проживають в спірному будинку ще з 1992 року, а неповнолітня ОСОБА_7 - з дня свого народження, 2011 року.

Тобто на час укладення договору дарування відповідачі вже там проживали зі згоди попереднього власника ОСОБА_9 , про що позивачу було добре відомо, при цьому ОСОБА_5 здійснював догляд за ОСОБА_9 .

Також звертають увагу суду, що в даному випадку мала місце мовчазна згода позивача на проживання в будинку неповнолітньої ОСОБА_7 , а відтак самоправне зайняття житла відсутнє.

Крім того, обставини проживання у спірному будинку та його будівництва за кошти відповідачів встановлені рішеннями судів: ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.02.2014р. у справі №6-53862ск13, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.03.2017р.

Додатково звертають увагу суду, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не забезпечені іншим житлом. Щодо ОСОБА_8 , то за нею зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 . Однак він є саманний, його будівництво розпочато у 1948 році, даний будинок знаходиться в аварійному стані, підлога земляна, дах протікає.

За таких обставин, виселення відповідачів призведе до того, що вони стануть безхатченками.

Крім того, проживання відповідачів у спірному будинку не порушує та не обмежує прав позивача розпорядження ним, оскільки він і так не може цього робити в силу обтяжень, що встановлені на будинок. Позивач в даному будинку не проживає та ним не користується, оскільки проживає в АР Крим, де там перебуває весь час та приїжджає приблизно один раз на рік.

На підставі викладеного, просять в задоволені позову відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача стверджує, що предмет і підстава позову в 2011 році, та предмет і підстава даного позову різні. Зокрема в 2011 році підставою позову позивачем зазначалася ч.1 ст. 116 ЖК України, тоді як підставою цього позову є ч.3 ст. 116 ЖК України. Також наголошує, що позов у 2011 році був поданий помилково, так як відповідачі не є членами сім`ї позивача. Щодо строків позовної давності зазначає, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення, а тому заява відповідачів про застосування строків позовної давності є безпідставною, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими поданими доказами. Пояснив, що позивач має намір відчужити власний будинок, однак відповідачі створюють перешкоди в користуванні власністю. Також звернув увагу, що відповідачі самоправно займають його будинок. Позивач позбавлений можливості користуватися (в т.ч. проживати) своїм будинком, оскільки там проживає інша сім`я.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечує, просить в задоволенні відмовити, з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково звернула увагу суду, що відповідачі зі згоди попереднього власника проживають у спірному будинку, який побудували за власні кошти, у позивача є в наявності інше житло, спірним будинком він не користується взагалі, а даний позов є лише підтвердження існування між сторонами неприязних відносин.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечує.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.04.2019р. призначено підготовче судове засідання у справі за позовом ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення із житлового будинку.

Ухвалою суду від 21.05.2019р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Службу у справах дітей Хотинської РДА.

Ухвалою суду від 10.06.2019р. відмовлено в задоволені клопотань про закриття провадження у справі, задоволено клопотання відповідачів про витребування доказів, підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 07.08.2019р. судом було оголошено перерву, з підстав неможливості вирішення даного спору в даному судовому засіданні.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 28.04.2011р. (а.с.6-7), Витягом про державну реєстрацію від 04.05.2011р. (а.с.8). Також позивачу належить на праві власності земельна ділянка для обслуговування вищезазначеного будинку (а.с.9-12).

У вищезазначеному будинку зареєстрована ОСОБА_9 , яка не є власником будинку, про що свідчить Довідка про склад сім`ї від 06.03.2019р. №326 (а.с.13).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї у вищезазначеному будинку також проживають без реєстрації наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 (а.с.14).

Відповідно до позовної заяви від 17.06.2011р. позивач ОСОБА_4 звертався з позовом до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 (а.с.43). Обґрунтовував дані вимоги тим, що в його будинку проживає мати ОСОБА_9 , разом з нею проживають відповідачі, які ображали матір, принижували честь і гідність, влаштовували скандали, погрожували фізичною розправою, що негативно впливало на стан її здоров`я. Також в утриманні будинку, його ремонті, оплаті послуг за електроенергію відповідачі участі не приймають. Тому посилаючись на ч.1 ст. 116 ЖК України просив суд виселити відповідачів з будинку.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 26.10.2011р. у справі №2-544/11р. позов залишено без задоволення, зокрема зазначено, що в діях сторін суд вбачає дії, які регулюються ст. 158 ЖК України, тобто між ними склались відносини, що мають ознаки найму житла (а.с.45).

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 12.01.2012р. у справі №2-544/11р., яке набрало законної сили, рішення Хотинського районного суду від 26.10.2011р. змінено, зокрема виключено з мотивувальної частини посилання на ст. ст. 158, 168 ЖК України та висновок суду про те, що в діях сторін суд вбачає дії, які регулюються ст. 158 ЖК України, тобто між ними склалися відносини, що мають ознаки найму житла. Також апеляційною інстанцією встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та ОСОБА_9 проживали окремими сім`ями в окремих будівлях. (а.с.46-47).

Відповідно до довідки Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 10.05.2019р. в будинку за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 проживає з 1992 року і по даний час без реєстрації; ОСОБА_8 - з 1992 року по даний час без реєстрації; ОСОБА_7 - з 2011 року по даний час; ОСОБА_14 - з 1992 року по даний час; ОСОБА_5 - з 1992 року по даний час (а.с.71).

Згідно довідки Шиловецької сільської ради від 07.09.2006р. №1287 ОСОБА_5 проживає в господарстві своєї тещі ОСОБА_9 та здійснює догляд за нею (а.с.72).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2014р. відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Шиловецької сільської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Шиловецької сільської ради від 20.05.2009р. №25/5 про встановлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_9 (а.с.74).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017р. скасовано рішення апеляційного суду Чернівецької області від 14.04.2016р. (згідно якого зменшено розмір стягуваної суми в рахунок відшкодування витрат на добудову житлового будинку по АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 з 241 934 грн. на 210 310 грн.), а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.76-78)

З Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 08.05.2019р. вбачається, що на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 встановлено обмеження шляхом заборони відчуження житлового будинку в інтересах ОСОБА_2 (а.с.79).

Відомості щодо речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не зареєстровано (а.с.81-82).

Судом встановлено, що за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 (а.с.83).

Згідно з довідкою Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 10.05.2019р. житловий будинок по АДРЕСА_2 почали будувати в 1948 році, а завершили - в 1961 році. Починаючи з 2003 року і по даний час в господарстві ніхто не проживав і ніякі ремонтні роботи не проводилися (а.с.84).

Судом також досліджено фототаблицю житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.85-87).

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 09.01.2018р. заборонено відчуження житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.88-89), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с.124)

За замовленням відповідача ОСОБА_5 було розроблено робочий проект газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с . 98-101).

Відповідно до довідки Державної прикордонної служби України від 27.06.2019р. щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_4 вбачається наступне: 17.10.2018р. в`їзд (пункт пропуску Чонгар (Салькове) та 16.11.2018р. виїзд (пункт пропуску Чонгар (Салькове). Іншої інформації в базі даних не виявлено (а.с. 162).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 07.06.2019р. житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_8 , перебуває в аварійному стані, стіни та стеля валяться, вікна, двері і підлога прогнилі. Напротязі 10 років в цьому будинку ніхто не проживав та не проводив ремонти. Опалення в будинку ні пічного, ні газового не має. Можливостей провести капітальний ремонт сім`я не має, тому проживає в будинку матері по АДРЕСА_1 . Сім`я ОСОБА_8 виховує малолітню ОСОБА_7 - 2011 року народження. На даний час малолітня дитина проживає у зручних матеріально-побутових умовах. Є окрема кімната та всі умови для проживання, відпочинку та навчання дитини (а.с.135).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Шиловецької сільської ради №24/8 від 21.08.2019р. недоцільним є виселення дитини ОСОБА_7 з житлового будинку по АДРЕСА_1 а.с.174).

Свідок ОСОБА_22 пояснив суду, що є сусідом відповідачів і йому відомо, що ОСОБА_2 прожила у спірному будинку все життя, на подвір`ї розташовано дві хати, одну з яких побудувала сім`я ОСОБА_2 і проживала там з часу побудови. ОСОБА_4 там ніколи не проживав, навідував інколи свою матір, яка проживала в іншому будинку на цьому ж подвір`ї.

Свідок ОСОБА_24 пояснив суду, що є сусідом відповідачів і йому відомо, що ОСОБА_2 проживає в будинку, в якому провели повністю його реконструкцію за власні кошти. На цьому подвір`ї є ще один будинок, де проживає її мама. Позивач ОСОБА_4 в спірному будинку не проживав та приїжджає інколи. В новому будинку проживала і зараз проживає ОСОБА_2 разом з членами своєї сім`ї.

Свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що проживає по сусідству і йому відомо, що ОСОБА_2 проживала разом з матір`ю в її господарстві, де побудувала житловий будинок, проживала там з членами своєї родини і зараз проживає. ОСОБА_4 в спірному будинку ніколи не проживав. На подвір`ї розташовано два будинки: в одному проживає матір, а в іншому - ОСОБА_2 та її сім`я.

Свідок ОСОБА_26 пояснила суду, що є сусідкою і знає відповідача ОСОБА_2 з дитинства і їй відомо, що ОСОБА_2 проживає у спірному будинку все життя. ОСОБА_4 взагалі не бачила в спірному будинку. Після завершення будівництва в будинку проживала ОСОБА_2 з членами родини. На подвір`ї розташовано два будинки, в одному проживає мама, в іншому - відповідачі.

ІV. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Частиною 3 ст. 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

З аналізу даної норми вбачається, що існує різниця між самовправно зайняла та самоправно займає жиле приміщення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає в спірному будинку починаючи з 1992 року зі згоди колишнього власника - своєї матері ОСОБА_9 . Крім того згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017р. вбачається, що рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 09.04.2013р., яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 вклали фізичну працю, спрямовану на утримання та поліпшення господарства по АДРЕСА_1 .

Тобто в даному випадку відповідачі не могли самоправно зайняти спірний житловий будинок, оскільки проживали в господарстві матері та побудували його зі згоди колишнього власника - ОСОБА_9 .

За таких обставин, відносини власності врегульовані Конституцією України та Цивільним кодексом України, які передусім і мають застосовуватися до відносин сторін у цій справі.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі частини другої статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною п`ятою зазначеної статті, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

З огляду на частину сьому зазначеної статті діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017р. вбачається, що будівельні роботи у спірному будинку мали місце до травня 2011 року (а.с.76-78).

Тобто до укладення договору дарування житлового будинку від 28.04.2011р.

За таких обставин безпідставними є доводи позивача, викладені в позові, що після укладення договору дарування житлового будинку без його згоди заселилися відповідачі, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідачі проживають у спірному будинку з 1992 року зі згоди колишнього власника, побудували спірний житловий будинок за власні кошти, хоча право власності на нього було оформлено за матір`ю - ОСОБА_27 , яка в подальшому подарувала цей будинок позивачу ОСОБА_4 Вкладаючи фізичну працю, спрямовану на утримання та поліпшення господарства по АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 та члени її сім`ї не могли передбачити, що в подальшому даний житловий будинок буде відчужений (подарваний) матір`ю - ОСОБА_27 своєму синові - позивачу ОСОБА_4

Приймаючи в дар спірний будинок, позивачу ОСОБА_4 було достеменно відомо про вищезазначені обставини, а тому він міг передбачити про наявний ризик, а також те, щоі понесе надмірний тягар щодо виселення відповідачів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не забезпечені іншим житлом, про що свідчить інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом враховується, що в ОСОБА_8 у власності перебуває житловий будинок по АДРЕСА_2 , однак він не придатний для життя і перебуває в дуже занедбаному стані.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі Коннорс проти Сполученого Королівства ( Connors v. the United Kingdom ), заява № 66746/01, § 82).

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється згідно із законом , не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як необхідне в демократичному суспільстві .

Формулювання згідно із законом не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі Кривіцька та Кривіцький проти України , § 43).

Відтак, виселення відповідачів з житла, яке було побудовано за їх кошти, хоча вони і не набули права власності на нього, не переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Втручання у право на повагу до житла має бути також необхідним у демократичному суспільстві . Тобто, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі Зехентнер проти Австрії ( Zehentner v. Austria ), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про необхідність у демократичному суспільстві виселення відповідачів з житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Позивач не довів нагальної необхідності у виселенні відповідачів зі спірного житла, яке для них є єдиним. За встановлених обставин позивач у спірному житлі не проживає та ніколи не проживав, позивач постійно проживає в Автономній Республіці Крим, приїжджає в с. Шилівці дуже рідко, зокрема в 2018 році перетинав кордон та перебував протягом місяця, (а.с. 162), однак у власний будинок не приїжджав, а відповідно відповідачі не чинять йому перешкод у користуванні спірним будинком.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини ( Stankova v. Slovakia ), заява № 7205/02, § 60-63).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах Дакус проти України ( Dakus v. Ukraine ) від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; Кривіцька та Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine ) від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; Садов`як проти України ( Sadovyak v. Ukraine ) від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14.

Ухвалюючи рішення судом враховується, що відповідач ОСОБА_2 та члени її сім`ї з дозволу колишнього власника домоволодіння (своєї матері ОСОБА_9 ) за власні кошти перебудували житловий будинок та забезпечили до нього газопостачання, постійно в ньому проживали. Крім того, виселення відповідачів з житлового будинку становитиме надмірний тягар, оскільки в них відсутнє інше житло та фінансова можливість його придбати, оскільки витрати на будівництво їм не відшкодовані.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що виселення відповідачів з житлового будинку, який був побудований за їхні кошти, становитиме втручання у право на повагу до житла, не відповідає нагальній суспільній необхідності та не переслідує легітимну мету, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності судом враховується, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_7 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 від 11.10.2011р.), законним представником якої є ОСОБА_8 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служби у справах дітей Хотинської РДА (місце знаходження: вул. О.Кобилянської, 2а, м. Хотин Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04062191), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення із житлового будинку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 вересня 2019р.

Суддя: Л. Л. Гураль