Постанова

від 12.09.2019 по справі 489/3226/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

1 2 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 489/3226/16-ц

провадження № 61-29651св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Новосел ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді Кокорєва В. В. від 02 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., від 26 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Новосел (далі - ОСББ Новосел ) про встановлення факту перебування в трудових відносинах, стягнення заробітної плати, компенсації втрати доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою, відшкодування матеріальних збитків та компенсацію моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді головного бухгалтера ОСББ Новосел та була звільнена з посади 30 квітня 2013 року. Проте вона фактично продовжувала працювати до 15 травня 2013 року і за цей період відповідачем їй не було виплачено заборгованість по заробітній платі.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати з урахуванням компенсації та індексації в сумі 1 697,35 грн, а також в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 5 000 грн, компенсації матеріальної шкоди в сумі 2 672,14 грн та визнати факт перебування її у трудових відносинах з ОСББ Новосел з 01 травня 2013 до 15 травня 2013 року та здійснити всі відрахування до фондів для включення вказаного періоду до страхового стажу.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела факт перебування з відповідачем у трудових відносинах після 30 квітня 2013 року, а також факт неправомірний дій відповідача, внаслідок яких були порушені її права.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для стягнення із відповідача заробітної плати та інших компенсаційних виплат, пов 'язаних із затримкою її виплати, недоведеністю позивачем неправомірних дій відповідача стосовно неї та порушення її прав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційних скаргах, поданих у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що в період з 01 по 15 травня 2013 року позивач виконувала обов`язки головного бухгалтера, що підтверджується актом передачі бухгалтерської документації від 15 травня 2013 року та фінансовими звітами, які вона особисто здавала до пенсійного фонду.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 та 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 травня 2005 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера ОСББ Новосел .

Згідно із заявою від 15 квітня 2013 року позивач просила звільнити її за власним бажанням з займаної посади.

Відповідно до наказу № 3 від 28 квітня 2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера за власним бажанням з 30 квітня 2013 року.

З відомості про виплату заробітної плати вбачається, що позивачу виплачено 775 грн заробітної плати за квітень 2013 року.

Табель обліку робочого часу за травень 2013 року не містить даних про вихід на роботу ОСОБА_1

Відповідно до акту передачі бухгалтерської документації по ОСББ Новосел позивач 15 травня 2013 року передала бухгалтерську документацію.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору.

Відповідно до положень статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило у письмові формі, та оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи організації чи уповноваженого органу.

Положеннями статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що позивач не довела факт перебування з відповідачем у трудових відносинах після 30 квітня 2013 року, а також факт неправомірних дій відповідача, внаслідок яких були порушені її права.

Такий висновок судів є правильним та таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджено факт розірвання трудового договору з 30 квітня 2013 року за ініціативою ОСОБА_1 після закінчення строку попередження про звільнення.

Доводи касаційних скарг про те, що позивач перебувала із відповідачем у трудових відносинах до 15 травня 2013 року є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема табелем обліку робочого часу ОСББ Новосел за травень 2013 року (а.с. 108 т 1). Разом із тим факт передачі 15 травня 2013 року ОСОБА_1 бухгалтерської документації не свідчить, що вона до цього часу перебувала у трудових відносинах із відповідачем.

Перешкодою для виконання обов`язку про розірвання трудового договору за ініціативою працівника є продовження роботи у наступний за днем запланованого звільнення день. Водночас, з установлених судами обставин справи не вбачається, що позивач після видання розпорядження про її звільнення виходила на роботу, що, в свою чергу, не свідчить про відсутність її волевиявлення стосовно припинення трудових відносин.

Таким чином, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили відсутність між сторонами трудових відносин в період з 01 до 15 травня 2013 року, а також правових підстав для стягнення із відповідача заробітної плати за цей період та інших компенсаційних виплат, пов`язаних із затримкою її виплати. Оскільки позивачем не доведено неправомірних дій відповідача стосовно неї та порушення її трудових прав, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційних скарг про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційних скарг були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявників із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара