Постанова

від 19.09.2019 по справі 910/13095/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 910/13095/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 (колегія суддів у складі: Чорної Л.В. - головуючого, Козир Т.П., Михальської Ю.Б.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2019 (суддя Удалова О.Г.)

у справі № 910/13095/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт"

про стягнення 229 185, 00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" (далі - ТОВ "Золоті Жорна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (далі - ТОВ "Агропродукт") про стягнення 229 185 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що ним був виконаний комплекс робіт з переробки зерна (вівсу) та передано відповідачу готову продукцію - борошно. Проте, останній частково оплатив виконані позивачем роботи (залишилась заборгованість у розмірі 2 835 грн.), та не сплатив вартість використаної сировини - зерна (вівсу) (226 350 грн.) і не надав таку сировину позивачу для переробки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "Агропродукт" (замовником) та ТОВ "Золоті Жорна" (виконавцем) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов`язувався виконати комплекс робіт з переробки зерна (вівсу) та передати відповідачу готову продукцію, а відповідач зобов`язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх вчасно та в повному обсязі.

Позивач виконав роботи загальною вартістю 33 952, 50 грн., а відповідач прийняв їх виконання, що підтверджується підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг).

Вищевказані обставини також встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/19141/17 за позовом ТОВ "Золоті Жорна" до ТОВ "Агропродукт" про стягнення 2 835 грн., яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 та набрало законної сили.

У рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/19141/17 також встановлено, що вищевказані акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) було частково оплачено відповідачем, що підтверджується довідкою № 36 від 09.02.2017 Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". В якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311 117, 50 грн.

За результатами розгляду справи № 910/19141/17 суд відмовив у задоволенні позову, оскільки визнав відсутніми підстави вважати строк оплати заявленої до стягнення вартості послуг з переробки вівса, прийнятих відповідачем згідно з актами № 14 від 15.07.2015 та № 15 від 03.08.2015 на загальну суму 2 835 грн. таким, що настав станом на момент вирішення спору по суті, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту.

Крім того, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/1875/18 за позовом ТОВ "Золоті Жорна" до ТОВ "Агропродукт" про стягнення 339 525 грн. про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості зерна в кількості 75 450 кг, використаного позивачем для переробки його на борошно за зазначеними раніше актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг).

За результатами розгляду вказаної справи суд відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов висновку про те, що між сторонами у цьому спорі виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов`язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому грошові кошти у розмірі 339 525,00 грн. не можуть бути витребувані у відповідача, як безпідставне збагачення, а інших підстав для стягнення спірної суми позивачем не заявлено.

Разом з тим, у вищевказаному рішенні Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 у справі № 910/1875/18 встановлено, що:

- вказаними актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини підряду з виконанню робіт по переробці зерна вівса на борошно. Згідно з даними актами, для переробки зерна в борошно та виконання робіт з переробки зерна позивачем було використано зерна вівса у кількості 75 450 кг;

- в актах вказано, що позивачем надано послуги з переробки зерна та зазначена їх вартість, натомість відсутні дані, що в ціну включено вартість використаного зерна чи вартість виготовленого борошна;

- ТОВ "Агропродукт" не надано доказів того, що зерно, використане для переробки в борошно належить йому на праві власності та було передану ТОВ "Золоті Жорна" для виконання робіт з його переробки;

- пояснення сторін, що товарно-матеріальні цінності були передані позивачу без оформлення будь-яких документів, оцінені судом критично, оскільки законодавством передбачений відповідний порядок передачі та прийняття товарно-матеріальних цінностей. Зокрема, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 зі змінами та доповненнями, передбачено, що приймання продукції за кількістю здійснюється згідно транспортним і супровідним документам (рахунок-фактура, специфікації, описи, пакувальні ярлики, тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів чи деяких з них не призупиняє приймання продукції. В такому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відступні. Акти приймання продукції за кількістю реєструються і зберігаються в порядку, встановленому на підприємстві отримувача накладних (п.п. 12, 28 Інструкції). Аналогічні положення і вимоги містяться в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (зі змінами та доповненнями);

- в актах встановлена кількість використаного зерна для переробки, вартість переробки одного кг зерна (без ПДВ), кількість залишків та відходів, не придатних для використання, які не передавались ТОВ "Агропродукт", та кількість виготовленого борошна, яке було передано ТОВ "Агропродукт";

- доказів того, що ТОВ "Агропродукт" передавало ТОВ "Золоті Жорна" овес у кількості 75 450 кг у 2015 році для виконання робіт з переробки та виготовлення борошна вівсяного, суду не надано;

- акти, надані позивачем, мають посилання на договір № 25-12/14 від 25.12.2014. Сторонами не надано суду договору № 25-12/14 від 25.12.2014, як і не надано пояснень щодо тих обставин, чи був укладений сторонами зазначений договір;

- ТОВ "Агропродукт" до матеріалів справи не додано доказів в підтвердження обставин щодо передачі ним позивачу матеріалу для виконання підрядних робіт з переробки вівса, крім зерна, обставини передачі якого встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17;

- доказів того, що у вартість робіт включено вартість використаного позивачем матеріалу, суду не надано, як і не надано доказів того, що вартість зерна була оплачена відповідачем чи підрядником використовувалось зерно, що належить на праві власності відповідачу;

- доказів на підтвердження обставин використання позивачем при виконанні підрядних робіт з переробки вівса матеріалу, що належить відповідачу, та вартість якого має бути оплачена позивачу, відповідачем не надано;

- рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/19141/17 встановлено, що відповідачем в якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311 117, 50 грн. Суду не подані докази в підтвердження надання послуг позивачем за зазначеними актами на суму 311 117, 50 грн. Судовим рішення встановлено приймання-передачу робіт з переробки вівса на суму 33 952,50 грн. Таким чином, позивачем не доведено ті обставини, що перераховані відповідачем (саме за зазначеними актами) на рахунок позивача кошти в сумі 311 117,50 грн. не містять вартості використаного вівса (враховуючи встановлену сторонами вартість робіт - 33 952,50 грн.).

Позивач зазначає, що на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (послуг) ним було перероблено 75 450 кг. зерна вівса.

Для з`ясування вартості зерна вівса у 2015 році позивач звернувся до судового експерта Бугрової Н.К. з наступним питанням: "Яка ринкова вартість зерна вівса продовольчого, з урахування його якісних показників, використаного ТОВ "Золоті Жорна" для виготовлення борошна для ТОВ "Агропродукт" згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) №1 від 25.02.2015, №2 від 12.03.2015, №3 від 16.03.2015, №4 від 24.03.2015, №5 від 06.04.2015, №6 від 23.04.2015, №7 від 14.05.2015, №8 від 19.05.2015, №9 від 04.06.2015, №10 від 08.06.2015, №11 від 12.06.2015, №12 від 22.06.2015, №14 від 15.07.2015, №15 від 03.08.2015, станом на дату складання відповідного акта?".

З урахуванням висновку експерта, яким встановлено, що вартість сировини по кожному акту становить 3 000 грн. за тонну з урахування ПДВ, позивачем визначено вартість використаного матеріалу на суму 226 350 грн.

Крім того, як зазначив позивач, згідно з банківськими виписками, відповідачем сплачено за актами 31 117, 50 грн. Вартість переробки згідно з актами, без урахування матеріалу становить 33 952,50 грн., а тому позивач просить суд стягнути вартість переробки у сумі 2 835,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що для виготовлення борошна за актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) ним було використане зерно вівсу, що належить йому на праві власності, а відтак, не доведено правомірності своїх вимог відшкодувати вартість використаного ним зерна. В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягнення 2 835,00 грн. було предметом у справі №910/19141/17, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Так скаржник зазначає, що:

- судами встановлено факт перероблення 75 450 кг зерна вівса, належного позивачу на праві власності та факт передачі готової продукції (борошна) відповідачу, проте як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що встановлених обставин недостатньо для того, що задовольнити позов, а позивач має довести, яке саме зерно та на підставі якого договору було використано для виготовлення борошна;

- суд апеляційної інстанції проігнорував встановлені ним та місцевим господарським судом обставини у справі № 910/1875/18, чим порушив положення ч. 4 ст. 75 ГПК України;

- судами не застосовано ч.ч. 2 та 3 ст. 843, ст. 839 ЦК України;

- окремі доводи апеляційного господарського суду зроблені без урахування встановлених ним обставин та без наявних у матеріалах справи доказів.

Крім цього, скаржник просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн. за розгляд справи у Верховному Суді.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 02.09.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 15.08.2019 строк, в якому відповідач посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та справедливими, ухвалені з детальним дослідженням усіх обставин справи та на підставі норм права, які регулюють спірні взаємовідносини сторін. При цьому, касаційна скарга базується на вимогах переоцінки доказів, що є неприпустимим в силу меж перегляду справи в касаційній інстанції, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами глави 61 ЦК України (договір підряду).

Приписами ч. 1 ст. 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 839 ЦК України передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 843 ЦК України якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору, з урахуванням наведених у позові обставин, необхідно встановити належність позивачу матеріалу, який було використано ним для переробки зерна вівса, його кількість та ціну, факт прийняття відповідачем переробленої продукції виходячи з початкової кількості матеріалу, а також факт здійснення останнім оплати.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов`язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України, повинен зберігати об`єктивність та неупередженість.

Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, оцінити подані сторонами доказами в підтвердження своїх вимог та заперечень, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у кожному конкретному випадку.

Разом з тим, судами обох інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що для виготовлення борошна за актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) ним було використане зерно вівсу, що належить йому на праві власності, а відтак, не доведено правомірності своїх вимог відшкодувати вартість використаного ним зерна.

Враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено наявності належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що для виготовлення борошна за актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) позивачем було використане зерно вівсу, що належить йому на праві власності, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність підстав для відшкодування вартості використаного ТОВ "Золоті Жорна" зерна.

Доводи скаржника про те, що судами встановлено факт перероблення 75 450 кг зерна вівса, належного позивачу на праві власності, спростовується викладеним вище.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що судами обох інстанцій не застосовано норми ч.ч. 2 та 3 ст. 843, ст. 839 ЦК України - жодним чином не спростовують необхідності доведення позивачем своїх вимог відповідними доказами, незалежно від положень вказаних статей.

З огляду на викладене, відсутність у текстах судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів висновків щодо дослідження висновку експерта, яким встановлено, що вартість сировини по кожному акту становить 3 000 грн. за тонну з урахування ПДВ, не свідчить про прийняття останніми помилкових рішень.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами заявника касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що стягнення 2 835 грн. було предметом у справі №910/19141/17, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги, позаяк за результатами розгляду справи № 910/19141/17 суд відмовив у задоволенні позову, оскільки визнав відсутніми підстави вважати строк оплати заявленої до стягнення вартості послуг з переробки вівса, прийнятих відповідачем згідно з актами на загальну суму 2 835 грн. таким, що настав станом на момент вирішення спору по суті, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту. Проте, це не призвело до постановлення неправильного рішення по суті спору, тому що, як встановлено судами попередніх інстанцій з посиланням на обставини справи № 910/19141/17, у ній позивачем не доведено, що перераховані відповідачем на рахунок позивача кошти в сумі 311 117,50 грн. не містять вартості використаного вівса (враховуючи встановлену сторонами вартість робіт - 33 952,50 грн.). Відповідних доказів, які б спростовували ці обставини, не встановлено судами і при розгляді справи № 910/13095/18.

Інші доводи скаржника висновків судів попередніх інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, повноваження з чого у суду касаційної інстанції відсутні в силу приписів ст. 300 ГПК України.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2019 у справі № 910/13095/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.