Постанова

від 11.09.2019 по справі 915/1792/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 915/1792/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 (Колоколов С.І., Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 (Алексєєв А.П.) у справі №915/1792/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська Компанія" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання договору № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 продовженим (пролонгованим) та визнання права користування позивача причалом №12 (інв.№1031039), залізничними коліями №53, №54 (інв.№1031085, №1031086) та підкрановими коліями (інв.№1031068), розташованими за адресою: Україна, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23 до 18.07.2024 включно на тих самих умовах, які передбачені договором № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 08.08.2013 та від 01.04.2014

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська Компанія" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Відповідач) про визнання договору № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 продовженим (пролонгованим) та визнання права користування Позивача причалом №12 (інв.№1031039), залізничними коліями №53, №54 (інв.№1031085, №1031086) та підкрановими коліями (інв.№1031068), розташованими за адресою: Україна, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23, до 18.07.2024 включно на тих самих умовах, які передбачені договором № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 08.08.2013 та від 01.04.2014.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що умовами договору № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 передбачено автоматичну пролонгацію договору і оскільки Відповідач заперечує проти продовження договору, тому спір підлягає вирішенню в судовому порядку з урахуванням статей 396 , 525 , 526 , 629 , 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 188 , 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Короткий зміст оскарженого рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 позов задоволено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що Позивач не повідомляв Відповідача про припинення договірних відносин, а тому в силу статті 629 ЦК України та враховуючи пункт 14.1 договору, договір № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 є автоматично продовженим на той самий строк (5 років 6 місяців 18 днів - до 18.07.2024) на тих самих умовах, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

6. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Обґрунтовуючи відсутність у Відповідача права відмовитись від умов договору або припинити його дію з посиланням на принцип свободи визначення умов договору, суди не врахували межі цього принципу, які визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а тому суди мають керуватись не тільки положеннями договору у вирішенні питання його строку дії, а й безпосередньо частиною 1 статті 406 та частиною 5 статті 403 ЦК України.

8. Суди не врахували, що договір сервітуту є строковим, оскільки встановлює строк його дії до 31.12.2018 включно та підлягає припиненню відповідно до норм цивільного законодавства, зокрема, у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

9. З огляду на те, що сторони договору не погодили умови про право Відповідача на відмову від автоматичної пролонгації договору, тому Відповідач зобов`язаний не вчиняти не передбачених договором дій, в тому числі, щодо відмови від автоматичної пролонгації договору.

10. При укладенні договору сторонами реалізовано право на свободу умов договору, передбачене статтями 6, 627, 628 ЦК України.

11. Оскільки пунктом 14.1 договору сторонами врегульовано порядок автоматичної пролонгації договору та порядок (механізм) для реалізації права на автоматичну пролонгацію договору, тому це виключає можливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень статті 764 ЦК України та статті 284 ГК України.

Інші документи

12. Позивачем до початку розгляду справи 28.08.2019 подано клопотання про закриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 296 ГПК України з підстав відсутності повноважень у адвоката Проконової К.В. на представництво Відповідача щодо підписання та подання касаційної скарги у даній справі.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, про що було зазначено в ухвалі Суду від 28.08.2019.

13. Від Позивача 05.09.2019 та 10.09.2019 надійшли письмові пояснення, в яких Позивач просить їх врахувати при розгляді касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відповідачем (Володілець) та Позивачем (Користувач) 04.07.2013 укладено договір № А3-А про встановлення сервітуту, за умовами якого сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул.Заводська, 23.

В пункті 2.1 договору визначено, що сервітут укладено для можливості здійснення Користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним.

Пунктом 4.4 договору визначено, що сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом Користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України (пункт 9.1.4 договору).

Згідно з пунктом 14.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє по 31.12.2018 року включно. У випадку якщо Користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить Володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим на той самий строк на тих самих умовах.

Цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди (пункт 14.5 договору).

15. Відповідач листом від 13.11.2018 повідомив Позивача про припинення 31.12.2018 сервітуту відповідно до пунктів 4.2 та 14.1 договору, пункту 3 частини 1 статті 406 ЦК України.

16. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків згідно з частиною другою статті 11 ЦК України є, зокрема, договори та інші правочини.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

17. Здійснюючи розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Позивач не вчиняв дії відповідно до пункту 14.1 договору, направлені на припинення дії договору, а тому в силу наведених норм права, договір є продовженим (пролонгованим).

18. При цьому, слід звернути увагу, що предметом спору у даній справі не є питання наявності чи відсутності підстав для припинення договору. Спір у справі стосується лише наявності підстав для продовження спірного договору в силу його умов, зокрема, пункту 14.1, які сторонами визначені на власний розсуд і є обов`язковими в силу наведених вище норм права.

19. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд зобов`язаний у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

20. Судами не встановлено, що Відповідачем, в разі наявності підстав для припинення дії договору та незгоди з цим Позивача, був наявний та/або вирішувався спір саме щодо припинення дії договору, в тому числі з урахуванням пункту 3 частини 1 статті 406 ЦК України. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, наведені в пунктах 7, 8 постанови, Судом відхиляються.

21. Також, як встановили суди попередніх інстанцій, Відповідачем не надано доказів визнання недійсним пункту 14.1 договору, а в силу статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

22. Отже, враховуючи, що згідно з положеннями, зокрема, статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відсутність спору між сторонами щодо припинення дії договору, а також предмет та підстави позову у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

23. До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

23.1. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Позивач, виконуючи всі істотні умови договору, мав "правомірні очікування" та "законні сподівання" на продовження договору про встановлення сервітуту, оскільки, у даному випадку, "правомірні очікування" Позивача полягають в отриманні ним ефективного здійснення свого майнового права щодо користування майном, що є гарантією проти необґрунтованого позбавлення цього права зі спливом строку дії договору про встановлення сервітуту, і таке право є "майном" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (див., серед інших, "Брумареску проти Румунії" [GC], заява №28342/95, п. 74).

24. Таким чином, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Відповідача на предмет законності оскаржуваних судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.

25. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

26. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо розподілу судових витрат

28 . Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника .

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 у справі №915/1792/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.