Постанова

від 20.09.2019 по справі 478/1054/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.09.19

22-ц/812/952/19

Єдиний унікальний номер судової справи № 478/1054/18

Провадження № 22-ц/812/952/19

№ 22-ц/812/1291/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 вересня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Біляєвої В.М.,

за участі представника позивача - Ляшенка М ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року, ухваленого у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Томашевським О.О., повний текст складеного 08 квітня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Казанківська РДА), Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - Держгеокадастр), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна, про визнання дій протиправними, скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі ,-

В С Т А Н О В И В

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Казанківської РДА, Головного управління Держгеокадастру, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., про визнання дій протиправними, скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 №069144, виданого 07 лютого 2005 року він є власником земельної ділянки площею 6,84 га, яка складається з двох окремих земельних ділянок площею 4,15 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 га та земельної ділянки площею 2,69 га з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078, розташованих в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області.

Восени 2017 року з невідомих причин ОСОБА_5 почав використовувати належну йому земельну ділянку.

Після звернення до Казанківського відділу Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області за вищезазначеним фактом було відкрито кримінальне провадження №42017151140000042, яке в подальшому об`єднано з кримінальним провадженням №42017151140000041.

Під час проведеного досудового розслідування встановлено незаконну видачу громадянину ОСОБА_6 , Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га., яка в подальшому була передана в оренду ОСОБА_5 та межує з земельною ділянкою позивача.

Враховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги позивач просив:

- визнати протиправними діями Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області та Відділу в Казанківському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі Державного акту серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 із зазначенням розпорядження за № 409-р від 01 липня 2004 року в якому відсутнє його прізвище;

- визнати недійсним Державний акт серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 на підставі якого видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку за спадщиною, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 , а також укладений договір оренди із ОСОБА_5 та реєстраційні номера з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 993132048236 за номерами записів 22048530 та 22049749 від 28 серпня 2017 року.

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі Державного акту серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 із зазначенням розпорядження за № 409-р від 01 липня 2004 року в якому відсутнє його прізвище.

Скасовано Державний акт серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 .

У задоволенні позовних вимог до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання протиправними дій з видачі Державного акту серії МК №059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_6 та позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди із ОСОБА_5 та реєстраційні номера з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 993132048236 за номерами записів 22048530 та 22049749 від 28 серпня 2017 року - відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначав, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд не вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Крім того вказав, що суд першої інстанції хибно зазначив термін із якого позивач довідався про наявність договору оренди землі між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також про наявність державного акту на право власності на землю на ім`я ОСОБА_6 з осені 2017 року, тобто коли ОСОБА_5 здійснив самозахоплення належної позивачеві земельної ділянки.

За такого, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним договору оренди землі між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.

ОСОБА_4 , не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених вимог, також подала апеляційну скаргу, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що про дату та час розгляду справи 08 квітня 2019 року проінформована не була, про дане рішення дізналася, отримавши по пошті 16 квітня 2019 року копії оскаржуваного рішення. Вважає недоведеним той факт, що її покійний чоловік ОСОБА_6 безпідставно отримав право на спірну земельну ділянку. Матеріали кримінального провадження не є підставою для такого висновку, що свідчить про однобічність та неповноту з`ясування обставин справи. Судом не доведено, що володіння та користування нею успадкованої земельної ділянки порушує інтереси позивача, оскільки останній не довів, що межі його земельної ділянки та межі її земельної ділянки співпадають.

З врахуванням викладеного просила, рішення суду першої інстанції в частині визнання дій неправомірними та скасуванні державного акту на право власності на ім`я ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих вимог.

У судовому засідання апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу подану ним в інтересах ОСОБА_2 , а апеляційну скарги ОСОБА_4 не визнав та просив відхилити.

Представник Казанківської РДА, Головного управління Держгеокадастру, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Приватний нотаріус Рожко О.О., Король Г.Є. направили до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, особу, яка з`явилася у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу представника позивач ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід відхили, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1,2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

За ч. 1, 2, 3, 4, 5, 8 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Днем вручення судової повістки, зокрема, є: день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему ( ч.13 ст.128 ЦПК України).

Порядок вручення судових повісток визначено ст. 130 ЦПК України та Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 5.03.2009 № 270.

Стаття 131 ЦПК України покладає на учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання.

Відповідно до ч.3 ст.130 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч.4 ст.130 ЦПК).

Відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилається на розгляд справи судом за її відсутності, оскільки не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (питання щодо реєстрації ОСОБА_4 відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України судом не з`ясовувалися).

Справа до слухання призначалася неодноразово.

Призначений на 20 березня 2019 року розгляд справи не відбувся в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого по справі ОСОБА_7 (т.2 а.с.39) та відкладено на 08 квітня 2019 року

В матеріалах справи наявне судове повідомлення про розгляд справи 08 квітня 2019 року, направлене учасником справи, в тому числі і ОСОБА_4 , проте відомостей щодо отримання нею такого відсутні ( т.2 а.с.40).

Телефонограмою №108 від 26 березня 2019 року ОСОБА_4 була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи 08 квітня 2019 року(т.2. а.с.42,43-44).

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи, та можливість розгляду справи за її відсутності.

Проте, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4 не була належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання 08 квітня 2019 року, так як розміщена в т.2 а.с.40 телефонограма щодо повідомлення секретарем судового засідання про розгляд справи судом першої інстанції ОСОБА_4 не може слугувати підтвердженням її повідомлення про розгляд справи, оскільки не відповідає встановленому порядку вручення судової повістки. Крім того, матеріали справи не містять письмової заяви відповідача про повідомлення її судом з використанням засобів мобільного зв`язку.

Таким чином, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення оскаржуваного рішення за таким обставин.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в цій частині є доречними та заслуговують на увагу.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача посилався на незаконність видачі ОСОБА_6 державного акту на право власності на землю та присвоєння кадастрового номеру, посилаючись на відсутність прізвища останнього у розпорядженні Казанківської РДА №409-р від 01 липня 2004 року. Крім того, безпідставно на його думку, виділено ОСОБА_6 земельну ділянку площею 13.68 га.

Задовольняючи вимоги позивача в цій частині, суд першої інстанції виходив з підставності заявлених вимог.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що в результаті проведеного розпаювання КСП Заповіт Ілліча на підставі Державного акту № 1 від 16 травня 1994 року, а також списку членів КСП на одержання землі в приватну власність громадяни ОСОБА_6 (за № у списку - 184) та ОСОБА_8 (за № у списку - 510) на підставі розпорядження Казанківської РДА від 10 червня 1996 року № 221-р отримали право на земельну частку (пай) у розмірі 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості) (т.2 а.с.6-16).

З дослідженого судом оригіналу кадастрового плану існуючого використання земель по Казанківській селищній раді, наданого Відділом Казанківського району ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається проведення розподілу земель колишнього КСП Заповіт Ілліча між громадянами.

ОСОБА_6 , як член КСП Заповіт Ілліча , отримав на підставі рішення Казанківської РДА від 10 червня 1996 року № 221-р право на земельну частку (пай) розміром 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), про що отримав Сертифікат на право на земельну частку (пай), серії НОМЕР_2 (т.2 а.с.18).

На підставі договору дарування від 19 січня 2000 року позивач отримав в дар від ОСОБА_8 належну їй в результаті розпаювання земельну частку (пай) в розмірі 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості) ( т.1 а.с.206,207, т.2 а.с.17).

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України, визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

За приписами ч.1 ст.125 ЗК України, в редакції, яка діяла до 05 березня 2009 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15.

Згідно з розпорядженням Казанківської РДА від 24 грудня 2003 року № 708-р Про дозвіл на розроблення проекту організації земельних ділянок (паїв) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва деякими громадянам , було надано дозвіл ОСОБА_6 на розроблення проекту організації земельних ділянок (паїв) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам у розмірі 8,07 га.

14 липня 2004 року ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 №059367 площею 13,68 га з кадастровим номером 4823655100:16:000:0021 в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010401600253.

Передана йому земельна ділянка до плану меж земельної ділянки (зворотна сторона Державного акту) складається із двох частин: ділянка № НОМЕР_4 ( 334.6х334х12х124), яка межує з землеволодіннями ОСОБА_9 та землями запасу, ділянка №2( 385х372.6х215.9х251.9) - із землеволодіннями ОСОБА_4 та землями запасу ( т.1 а.с.47).

Підставою для видачі зазначеного правовстановлюючого документу вказано розпорядження Казанківської райдержадміністрації від 01липня 2004 року № 409-р, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання державних актів на право власності на землю громадянам( 249-ти ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Кананківської селищної ради.

Як вбачається із списку громадян, що є додатком до цього розпорядження, в якому фактично 247 прізвищ осіб, яким передані у власність земельні ділянки, замість 249 осіб, прізвище ОСОБА_6 відсутнє. У двох позиціях списку 90 та 95 прізвища осіб не зазначено взагалі.

Крім того, із матеріалів справи, а саме пояснювальної записки начальника райвідділу земельних ресурсів ОСОБА_10 . ОСОБА_11 вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на 249 осіб, виготовлена ГП Геоїд надходила до відділу земельних ресурсів Казанківської РДА і ним як керівником відділу порушувалося питання про прийняття відповідного розпорядження ( т.1 а.с.198).

Проте, на теперішній час технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на землю громадянам( 249 осіб) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Казанківської селищної ради, яка затверджена розпорядженням Казанківської РДА від 01 липня 2004 року за №409-р відсутня. Також відсутня і технічна документація із землеустрою на земельні ділянки, які належать ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ( т.1 а.с.199).

Отже, вказаним розпорядженням не вирішено питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_6

А тому видача державного акту на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушенням ст.ст.116,118 ЗК України - недійсним.

Такого висновку дійшов і суд першої інстанції.

В той же час, відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутій проти Хорватії" (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці у рішенні від 13 травня 1980 року в справі "Артіко проти Італії" (п. 35), рішенні від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Розпорядженням Казанківської райдержадміністрації від 21 вересня 2004 року № 641-р, ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки.

07 лютого 2005 року ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 069144, площею 6,84 га в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області відповідно та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010501600432.

Підставою для видачі зазначеного правовстановлюючого документу вказано розпорядження Казанківської райдержадміністрації від 21 вересня 2004 року № 641-р.

З наведеного вбачається, що розпорядження щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_2 , Казанківською районною державною адміністрацією не приймалося.

Належна ОСОБА_2 , відповідно до плану меж земельної ділянки (зворотна сторона Державного акту) земельна ділянка складається з двох частин: ділянки за № 1 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 площею 2,69 га, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_6 та ділянки за № 2 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 площею 4,15 га, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою ОСОБА_12 ( т.1 а.с.46).

За такого твердження позивача, що рішенням Казанківської РДА №409-р від 01 липня 2004 року порушено його права, так як ОСОБА_6 передано земельну ділянку загальною площею 13.68 га, що зумовило накладення на належні йому земельні ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки останній отримав Державний акт на право власності на землю на 6 місяців раніше ніж позивач.

Відповідно до даних Національної кадастрової системи 11 квітня 2016 року Державним кадастровим реєстратором відкрито поземельні книги на земельні ділянки ОСОБА_6 площею 9.5270 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000: НОМЕР_5 та земельну ділянку площею 4.1463 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Поземельні книги у паперовому вигляді не роздруковувалися. Технічна документація з землеустрою щодо складання державних актів, яка затверджена розпорядження Казанківської райдержадміністрації від 01липня 2004 року № 409-р у відділі у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відсутня.

02 серпня 2016 року зареєстровано інше право користування належними ОСОБА_6 земельними ділянками, саме договір оренди з ОСОБА_13 (т.1 а.с.247 зворот ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 його дружина ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на належні йому земельні ділянки - площею 4,1463 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0019 та площею 9,5270 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0021.

Згідно наданих суду копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 95588175 та № 95595584 право власності на ці земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_4 з 28 серпня 2017 року.

Статтею 55 Закону України "Про землеустрій", чинної на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Пунктами 2.З., 2.4. Інструкції про порядок складання, видачі реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 року №43, яка була чинна на час виготовлення і видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 державних актів на право власності на земельну ділянку, встановлено, що межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд забезпечує об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте ні позивачем, ні його представником, не надано до суду доказів як складання технічної документації з відведення земельної ділянки, належної позивачеві , так і доказів встановлення меж та закріплення їх межовими знаками на місцевості.

План земельної ділянки зазначений у Державному акті на право власності не підтверджує встановлення таких меж.

З 03 червня 2004 року набрав чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" , за приписами ч.ч.1-3 ст.3 якого речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав базується на кадастровому номері, присвоєному у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно;

Проаналізувавши норми вищевказаних положень Земельного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", колегією суддів встановлено, що позивач, отримавши державний акт на право власності, не зареєстрував право власності на землю і таким чином не оформив у встановленому на той час порядку своє право власності на земельну ділянку, а отже не набув права власності на земельну ділянку щодо якої прийнято розпорядження Казанківської РДА від _21 вересня 2004 року № 641-р, тому відсутні підстави вважати, що видачою Державного актуна право власності на землю ОСОБА_6 мало місце порушення прав власності позивача на спірні ділянки.

Нехтування позивачем своїми обов`язками щодо реєстрації прав привело до того, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 на теперішній час відповідно доданих Державного земельного кадастру зареєстровано за іншою особою ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 жовтня 2011 року. І ця земельна ділянка відповідно до публічної кадастрової карти України не межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , знаходить в іншому місці. Земельна ділянка з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 до теперішнього часу Державному земельному кадастрі не значиться.

Крім того, позивачем, у відповідності до положень ст.ст.77-81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів як того, що відповідач ОСОБА_4 чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, так і того чи має місце накладання земельних ділянок. Навпаки матеріали справи підтверджують порушення позивачем прав ОСОБА_4 , яка зверталася до нього з вимогою про усунення перешкод у користуванні належними їй земельними ділянками у 2017 році.

Зважаючи на викладене та вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваним ним державним актом на право власності, виданого ОСОБА_6 у липні 2004 року.

Разом з тим позивач не є власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , не встановлено судом і накладання земельних ділянок одна на одну, а відтак ОСОБА_2 не має права звертатися до суду із позовом про визнання недійсним державного акту на землю виданого ОСОБА_6 , оскільки у розумінні вимог закону не є тією "заінтересованою особою", яка має право оспорювати цей державний акт.

З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції суду першої інстанції дійшов передчасного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в цій частині.

Матеріали кримінального провадження № 1-кп/478/81/2018 у справі № 478/996/18-к та надані позивачем копій матеріалів кримінального провадження № 42017151140000041 не є належними та допустимими доказами порушення прав позивача при видачі Державного акту на право власності на землю ОСОБА_6 .

Зважаючи на те, що позивачем не доведено порушення його прав видачою Державного акту, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню і вимоги як щодо визнання протиправними дії Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області так і ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі Державного акту серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, так і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. За такого питання про застосування позовної давності, відповідно до заяви ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області не вирішується.

Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не спростовують висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ст. 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених ст.ст. 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

За встановлених судом обставин та враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволені позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 1057 грн.20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_2 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна, про визнання дій протиправними, скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1057 грн.20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 20 вересня 2019 р.