Постанова
від 08.09.2019 по справі 916/1960/18
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 рокум. ОдесаСправа № 916/1960/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.

секретар судового засідання: Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Малого колективного підприємства «Праця»

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019, ухвалене суддею Щавинською Ю.М. у м. Одеса, повний текст якого складено 11.03.2019

у справі № 916/1960/18

за позовом: Військової частини НОМЕР_1

до відповідача: Малого колективного підприємства «Праця»

про: стягнення 364 003,75 грн та розірвання договору оренди

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Малого колективного підприємства «Праця» про стягнення 105 841, 38 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.05.2016 по 20.08.2018; 207 627, 66 грн. заборгованості з плати за зберігання майна, згідно додаткової угоди від 01.03.2014 за період з 01.03.2014 по 20.08.2018; 15 471, 52 грн. штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати за період з 01.01.2014 по 20.08.2018; 35 063, 19 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання, згідно додаткової угоди від 01.03.2014 за період з 01.01.2014 по 20.08.2018; розірвання, укладеного між сторонами Договору оренди нерухомого військового майна №2/03 від 31.10.2003.

Позов мотивовано тривалим невиконанням з боку відповідача грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів, внаслідок чого за період з 01.05.2016 по 20.08.2018 виникла заборгованість у розмірі 105 841, 38 грн. та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій (пені) у розмірі 15 471,52 грн. Крім цього, відповідно до додаткової угоди від 01.03.2014 до Договору, Військова частина НОМЕР_1 прийняла на оплатне відповідальне зберігання майно Орендаря на технічному майданчику військового містечка, проте, відповідачем протягом 01.03.2014 по 20.08.2018 плата не вносилась, у зв`язку з чим виникла заборгованість з оплати послуг зберігання у розмірі 207 627,66 грн., що також стало підставою для нарахування штрафних санкцій (пені) у розмірі 35 063,19 грн. Такі істотні порушення Договору відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 10.4 Договору є підставою для розірвання Договору оренди нерухомого військового майна №2/03 від 31.10.2003.

У відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за період з січня 2014 року по липень 2018 року суперечить наданому розрахунку заборгованості з орендної плати МКП «Праця»; додаткова угода від 01.03.2014 до Договору нерухомого військового майна №2/03 від 31.10.2003 є припиненою, а грошові кошти отримані позивачем є безпідставно набутими. Крім цього, відповідач заявив клопотання про застосування судом наслідків пропуску позивачем строку позовної давності та наголосив на тому, що вимога позивача про розірвання договору є передчасною, оскільки МКП «Праця» виконані всі істотні умови договору оренди, передбачені ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: розірвано договір оренди нерухомого військового майна №2/03, розташованого в Одеському військово-морському гарнізоні за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3, від 31.10.2003, укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Малим колективним підприємством «Праця»; стягнуто з Малого колективного підприємства «Праця» на користь Військової частини НОМЕР_1 орендну плату у сумі 86 114, 17 грн., пеню у сумі 8 304, 85 грн., плату за зберігання у сумі 21727, 27 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3 504, 20 грн; закрито провадження в частині стягнення орендної плати у сумі 2 816,21 грн та пені у сумі 3 203,84 грн; в решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що в межах справи №916/3607/16 розглядалось питання щодо стягнення з Малого колективного підприємства «Праця» орендної плати за період з 01.01.2014 по 30.09.2016, а тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, повторний розгляд одних і тих же вимог не допускається і має наслідком закриття провадження у справі, у зв`язку з чим суд закрив провадження у справі в частині стягнення орендної плати за період з 01.05.2016 по 30.09.2016 у розмірі 2816,21 грн., а також пені у сумі 3 203,84 грн. за період з березня 2014 року по серпень 2016 року.

Крім цього, місцевим господарським судом встановлено, що протягом жовтня-грудня 2016 року та у січні 2017 року відповідачем було сплачено 15 588 грн. орендної плати за жовтень-грудень 2016 року, зазначені платежі в рахунок орендної плати в рамках справи №916/3607/16 враховані не були, таким чином, заборгованість з орендної плати складає 86 114,17 грн.

Водночас, суд першої інстанції, з урахуванням клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, зазначив, що період нарахування пені в межах строку позовної давності, в рамках заявленого позивачем періоду, обмежується кінцевою датою 12.09.2017, а тому, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 8304,35 грн.

Крім цього, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази продовження строку дії додаткової угоди на інший строк, а тому, дія додаткової угоди фактично припинилась 31.12.2015. З урахуванням зазначеного, розрахунок платежів за зберігання склав 21 727,27 грн.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 063,19 грн. штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати послуг зберігання залишені без задоволення, у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Наявність істотних порушень умов договору оренди стала підставою для задоволення позовних вимог в частині його розірвання.

Військова частина НОМЕР_1 і Мале колективне підприємство «Праця» з рішенням суду не погодились, тому звернулись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить суд: рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 по справі № 916/1960/18 в частині стягнення з Малого колективного підприємства «Праця» на користь Військової частини НОМЕР_1 заборгованості з плати за зберігання майна відповідно до Додаткової угоди від 01.03.2014 до Договору оренди нерухомого військового майна №2/03 від 31.10.2003 за період з 01.03.2014 по 20.08.2018 у розмірі 207 627, 66 грн та ухвалити нове рішення у цій частині, задовольнивши вимоги Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі; скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 по справі № 916/1960/18 в частині стягнення з Малого колективного підприємства «Праця» на користь Військової частини НОМЕР_1 штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання відповідно до Додаткової угоди від 01.03.2014 до Договору оренди нерухомого військового майна №2/03 від 31.10.2003 за період з 01.03.2014 по 20.08.2018 у розмірі 35 063, 19 грн. та ухвалити нове рішення у цій частині, задовольнивши вимоги Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі; стягнути з Малого колективного підприємства «Праця» на користь Військової частини НОМЕР_1 судові витрати, пов`язані з розглядом цього позову.

В обґрунтування зазначеної апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 посилається на положення ст. ст. 936, 946, 948 Цивільного кодексу України та вважає, що до даних правовідносин застосовуються положення Цивільного кодексу України про зберігання. Враховуючи фактичне знаходження майна відповідача на території Військової частини НОМЕР_1 вважає наявними підстави для стягнення заборгованості за послуги зберігання з 01.03.2014 по 01.08.2018 у розмірі 207 627,66 грн. Водночас, позивач наголошує, що внаслідок порушення договірних зобов`язань, зокрема, з оплати послуг по зберіганню майна до Малого колективного підприємства «Праця» застосовуються штрафні санкції (пеня) у розмірі 35 063,19 грн.

Мале колективне підприємство «Праця» в апеляційній скарзі просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін; судові витрати покласти на позивача.

Зазначена апеляційна скарга мотивована тим, що розмір орендної плати за базовий та перший місяць узгоджено між сторонами Договору на рівні 1291,52 грн. без ПДВ. Однак, позивачем в односторонньому порядку змінено розмір орендної плати, з яким апелянт не погоджується. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, проте позивач не звертався до відповідача з наміром про змінення розміру орендної плати та відсутнє відповідне рішення суду, яким би було змінено розмір орендної плати, встановлений Додатковою угодою №6 д/2007 від 01.01.2007 до Договору оренди №2/03 від 31.10.2003. Враховуючи, що, на думку апелянта, ним сплачувалась орендна плата більше ніж передбачена умовами Договору, така сума у відповідності до 3.5 Договору є наднормативною, у зв`язку з чим, вона підлягає поверненню у встановленому порядку Орендарю або зараховується в рахунок наступних платежів. Крім цього, відповідач наголошує, що висновки суду першої інстанції стосовно розірвання договору оренди є передчасними, з огляду на те, що орендарем виконані всі істотні умови договору, а тому, відповідно до положень ст. 188 Господарського кодексу України, відсутні підстави для розірвання договору оренди.

Позивач згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу проти доводів МКП «Праця» заперечив, зазначивши, що позиція відповідача щодо зміни військовою частиною НОМЕР_1 розміру орендної плати в односторонньому порядку не відповідає дійсності, оскільки військова частина НОМЕР_1 при визначенні розміру орендної плати за Договором виконує вимоги чинного законодавства та Договору щодо її індексації; долучений до апеляційної скарги розрахунок розміру орендної плати не відповідає вимогам законодавства, оскільки взагалі не передбачає індексації розміру орендної плати за період з 01.01.2007 по 01.01.2014; відповідач протягом тривалого часу (понад два роки) не сплачує орендну плату у розмірі, визначеному Договором, внаслідок чого істотно порушує його умови, що в силу приписів ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 10.4 Договору є підставою для його розірвання в судовому порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою підприємства поштового зв`язку про вручення поштового відправлення.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебування на стаціонарному лікуванні до 16.09.2019, відхилено судовою колегією з огляду на приписи ч.ч. 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України та обмеженість визначеного ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи, наведені в апеляційних скаргах та відзиву, колегія суддів зазначає наступне.

31.10.2003 між 10 відділенням Морської Інженерної Служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України, правонаступником якого є Військова частина НОМЕР_1 , (Орендодавець) та Малим колективним підприємством «Праця» (Орендар) було укладено договір №2/03 нерухомого військового майна, розташованого в Одеському військово-морському гарнізоні за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3.

Згідно п.1.1. Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно у складі нежитлових приміщень столярної майстерні, загальною площею 101,31 кв. м. №19 по генплану, та відкритої бетонованої ділянки, загальною площею 762 кв. м., розміщеного за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3 (в/м №121), що знаходиться на балансі та обліку 10 ВМІС ВМС ЗСУ, вартість якого визначена відповідно до експертного висновку про оцінку майна (додаток №3) і становить 122 299 грн.

Відповідно до п.1.3 Договору, мета використання об`єкту оренди виробництво будівельних виробів.

Згідно з п.2.1. Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту прийому-передачі майна (додаток №2).

Відповідно до п. 2.3 Договору, передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в Звіті про експертну оцінку ринкової вартості нерухомого майна від 25.06.2003.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 12 083,16 грн за рік (без індексів інфляції та ПДВ).

Згідно з п. 3.2 Договору, орендна плата за базовий місяць оренди (жовтень 2003р.) розраховується згідно з додатком №6 до цього договору та складає 1006,93 грн. (без ПДВ), з ПДВ 1208,32 грн. Орендна плата перераховується у 100% розмірі орендарем до державного бюджету України на бюджетний розрахунковий рахунок 35228009000222 в УДК по Одеській області, код 22998743, МФО 828011, отримувач платежу 10 ВМІС, не пізніше 12 числа кожного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.

За приписами п.3.3. Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Відповідно до п. 3.5 Договору, наднормативна сума орендної плати, яка надійшла на розрахунковий рахунок Орендодавця, підлягає поверненню у встановленому порядку Орендарю або зараховується в рахунок наступних платежів.

Зі змісту п. 10.1. Договору вбачається, що даний Договір діє з « 31» жовтня 2003р. по « 31» жовтня 2013р. строком на 10 років (десять років).

Згідно з п. 10.3. Договору, зміна або розірвання Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом одного місяця. Одностороння відмова від виконання Договору та внесених змін не допускається.

Відповідно до п. 10.4. договору останній може бути достроково розірваний Орендодавцем з примусовим звільненням займаних Орендарем нежитлових приміщень у разі несплати ним орендної плати та інших платежів згідно цього договору більш ніж три місяці, а також на вимогу однієї із сторін за рішенням суду , арбітражного суду у випадку невиконання сторонами своїх обов`язків та на інших засадах, що передбачені законодавчими актами України.

Відповідно до п. 10.9 Договору, сторони погоджуються, що цей договір може бути розірваний на вимогу Орендодавця, якщо Орендар: Використовує майно не відповідно до умов договору; Не вніс плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; Не робить капітальний, поточний та інші ремонтів орендованого майна; Передає орендоване майно (його частину) у суборенду без письмового дозволу Орендодавця; Не застрахував орендоване майно згідно п. 5.11 цього Договору; Не переглядає орендну плату у разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення розміру орендної плати.

На виконання умов Договору позивач за актом прийому-передачі майна в оренду передав, а відповідач прийняв визначене договором нерухоме військове майно у складі нежитлових приміщень столярної майстерні, загальною площею 101,31 м2 №19 по генплану, та відкритої бетонованої ділянки, загальною площею 762 м2, що розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3 (в/м №121).

01.01.2007 року між Військовою частинною НОМЕР_1 , якій було передано на баланс майно, що було об`єктом Договору оренди №2/03 від 31.10.2003, та відповідачем, на виконання вимог статті 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 №1846 «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна» стосовно перегляду договорів оренди, було укладено Додаткову угоду №6д/2007 до Договору оренди №2/03 від 31.10.2003, у пункті 1 якої зазначено:

1. Пункт 3.1 розділу 3 Договору виклали в такій редакцій: "3.1. Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року) на рівні 1291,52 грн., визначена на підставі Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. № 786 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1846, яка становить без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007року) 1291,52 грн. (Додаток № 1). Нарахування ПДВ за суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди".

Додатковою угодою, укладеною сторонами 20.06.2012, було викладено пункт п.1.2 договору в наступній редакції: 1.2. Склад орендованого майна: адміністративна побутова будівля площею 36,6 м2; виробнича будівля площею 77,3 м2; майданчик з твердим покриттям площею 762 м2.

01.03.2014 між сторонами по справі було укладено ще одну додаткову угоду до договору №2/03 від 31.10.2003, якою сторони погодили, що окремо від надання послуг з оренди нерухомого майна, визначеного у п. 1 договору, Військова частина НОМЕР_1 приймає на відповідальне зберігання майно Орендаря. Місце зберігання технічний майданчик, площею 550 кв.м. військового містечка №121 за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3.

Вартість послуг по зберіганню майна визначається згідно розрахунку, що є додатком до даної угоди, та становить 2543,65 грн. за перший місяць (березень 2014р.) зберігання з подальшим її щомісячним коригуванням на індекс інфляції, що встановлюється Держкомстатом України.

Розрахунок за надані послуги по зберіганню майна здійснюється підприємством одночасно із внесенням орендної плати за розрахунковий місяць на підставі відповідних рахунків частини.

У випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати наданих йому послуг зі зберігання майна підприємство сплачує військовій частині пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період, за який нараховується пеня.

Дана угода набирає чинності з моменту її підписання та діє до 31.12.2014. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії даної додаткової угоди, термін її дії вважається продовженим на тих самих умовах на один календарний рік.

В матеріалах справи міститься рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2017 у справі №916/3607/16, залишене без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та Вищого господарського суду України від 09.10.2017, яким Військовій частині НОМЕР_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з Малого колективного підприємства «Праця» орендних платежів за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 та розірвання договору оренди державного майна №2/03 від 31.10.2003.

Як вказує позивач, Малим колективним підприємством «Праця» протягом тривалого часу не сплачувалась орендна плата у розмірі, визначеному договором, внаслідок чого за період з 01.05.2016 по 20.08.2018 у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 105 841,38 грн., а також заборгованість з оплати послуг зберігання у розмірі 207 627,66 грн. за період з 01.03.2014 по 20.08.2018.

Враховуючи несплату відповідачем орендної плати, Військовою частиною НОМЕР_1 також заявлено вимогу про розірвання укладеного між сторонами договору оренди.

Відповідач, в свою чергу, з позовними вимогами Військової частини НОМЕР_1 не погоджується, зазначаючи про належне виконання договірних відносин.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі, з огляду на наведені позивачем посилання на ст.ст.525, 526, 610-618, 626, 629, 651 Цивільного кодексу України, ст.175, 193, 216-218, 222, 230, 286, ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», положення Договору є вимоги щодо спонукання відповідача до виконання зумовленого означеними положеннями грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів, застосування передбаченої умовами Договору відповідальності у вигляді пені, та розірвання договору, у зв`язку з невиконанням такого зобов`язання.

Зважаючи на статус сторін та характер спірних правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положення ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», встановлюють право Орендодавця на отримання орендних платежів, що безпосередньо закріплено і в розділі 3, а також п. 5.2 Договору.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар вносить орендну плату щомісячно, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Оцінюючи вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати місцевим господарським судом встановлено, що в межах судового провадження у справі №916/3607/16 розглядалося питання щодо стягнення з Малого колективного підприємства «Праця» орендної плати по 30.09.2016. Зазначене також вбачається з наданого Військовою частиною НОМЕР_1 на вимогу суду розрахунку заборгованості з орендної плати у справі №916/3607/16.

За результатами розгляду відповідних вимог рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2017, залишеного без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та Вищого господарського суду України від 09.10.2017 у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.

Приймаючи до уваги, що повторний розгляд одних і тих же вимог не допускається місцевим господарським судом розглянуто вимоги про стягнення орендної плати за період, починаючи з 01.10.2016 та закрито провадження у справі в частині стягнення орендної плати за період 01.05.2016 по 30.09.2016 у розмірі 2 816,21 грн. (згідно розрахунку (т.1 а.с.92-93), що цілком відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 12083,16 грн. за рік (без індексів інфляції та ПДВ). Орендна плата за базовий місяць оренди (жовтень 2003 р.) розраховується згідно з додатком № 6 до цього Договору та складає 1006,93 грн. (без ПДВ), з ПДВ 1208,32 грн. (п. 3.2 Договору).

Згідно визначеного п.12 Методики порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку визначається за такою формулою:

О пл. міс. = О пл./12х І д.о. х І м, де О пл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, гривень; І д.о. - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної або стандартизованої оцінки до базового місяця розрахунку орендної плати; І м - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа, наступного за базовим місяця, до останнього числа першого місяця оренди.

Аналогічний порядок розрахунку вбачається й зі змісту ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з якою при визначенні орендної плати враховується індексація.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати, суд, застосовуючи положення наведеної вище Методики для визначення орендної плати за перший місяць, враховуючи також зупинення індексації орендної плати на 2016 рік, що не було враховано позивачем, встановив, що ставка орендної плати за жовтень 2016 року (початок визначеного судом періоду розрахунку), складає 4 213,69 грн.

Згідно розрахунку суду сума орендної плати, що підлягає сплаті за період, який є предметом розгляду у даній справі, складає 101 702,17 грн.

При цьому, як встановлено судом, протягом жовтня-грудня 2016 року та у січні 2017 року відповідачем було сплачено 15 588 грн. орендної плати за жовтень-грудень 2016 року, проте з наданого позивачем розрахунку вбачається, що зазначені платежі в рахунок орендної плати в рамках справи №916/3607/16 враховані не були.

Таким чином, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, з боку відповідача вбачається наявність порушення розглядуваних зобов`язань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач згідно із ч.1 ст.612 цього Кодексу вважається таким, що прострочив виконання таких зобов`язань, що зумовлює правомірність задоволення позовних вимог щодо стягнення з останнього 86 114,17 грн. заборгованості з орендної плати за жовтень 2016 року - липень 2018 року (101 702,17 грн. - 15 588 грн.).

Твердження відповідача про те, що позивачем в односторонньому порядку змінено розмір орендної плати та, як наслідок, недоведеність обставин неналежного виконання грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів, судовою колегією відхиляються, адже при здійсненні власного розрахунку відповідачем не було враховано положень Договору, вимог Закону та Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 щодо порядку визначення розміру орендної плати та її індексування. Військовою частиною НОМЕР_1 рішення місцевого господарського суду в цій частині не оскаржене.

Нездійснення відповідного розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов`язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Умовами п. 3.4 Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

За поданим позивачем розрахунком розмір пені за період з 01.01.2014 по 20.08.2018 склав 15471,52грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанцій при поданні відзиву на позов заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас, відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, як правомірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи, що позовна заява Військової частини НОМЕР_1 надійшла до суду 12.09.2018, період нарахування пені в межах строку позовної давності, в рамках заявленого позивачем періоду, обмежується граничною датою - 12.09.2017.

З огляду на викладене, судом за допомогою системи «Ліга-Закон», було зроблено власний розрахунок штрафних санкцій (пені), який перевірений судом апеляційної інстанції, та встановлено обґрунтованість вимог в цій частині в сумі 8 304,85 грн.

При цьому, судом закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені у сумі 3 203,84 грн. за період з березня 2014 року по серпень 2016 року, з огляду на наявність рішення суду по справі №916/3607/16, в рамках якого судом, зокрема, було вирішено питання стосовно стягнення штрафних санкцій за вказаний період.

Наведене, як зазначалося вище відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо висновків місцевого господарського суду в частині вимог про стягнення 207 627, 66 грн. заборгованості з плати за зберігання майна, згідно додаткової угоди від 01.03.2014 за період з 01.03.2014 по 20.08.2018; 35 063, 19 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання, згідно додаткової угоди від 01.03.2014 за період з 01.01.2014 по 20.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2014 між сторонами до договору №2/03 від 31.10.2003, укладено додаткову угоду.

Виходячи зі змісту Додаткової угоди Військова частина НОМЕР_1 окремо від надання послуг з оренди нерухомого майна, визначеного у п. 1 договору, прийняла на відповідальне зберігання майно Орендаря.

Згідно п. 5 вказаної Додаткової угоди, остання набирає чинності з моменту її підписання та діє до 31.12.2014. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії даної додаткової угоди, термін її дії вважається продовженим на тих самих умовах на один календарний рік.

З огляду на відсутність в матеріалах справи жодних заяв сторін, судом встановлено, що строк дії вказаної додаткової угоди було продовжено на обумовлений сторонами строк на один рік до 31.12.2015, на що, зокрема, вказує як позиція відповідача, яка викладена у відзиві (т.2 а.с.36-39), так і з позиція позивача, відображена у акті перевірки використання будівель та площ військового містечка №121, які знаходяться в оренді від 22.06.2018 (т.1 а.с.58).

Твердження позивача про неврахування судом положень Цивільного кодексу України, які регулюють відносини зі зберігання майна не спростовують наведених висновків суду.

Дійсно в силу положень ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України продовження зберігання речі після спливу встановленого договором строку зберігання надає зберігачеві право вимагати оплати зберігання речі за весь фактичний час її зберігання.

Разом з тим, звертаючись до суду позивачем в якості підстав позову в цій частині вказано саме договір.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, які кореспондуються із способами цивільного захисту, зазначеними у ст. 16 Цивільного кодексу України, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.

За таких обставин, враховуючи обставини припинення дії договору в частині правовідносин зі зберігання майна, з огляду на заявлене позивачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд правомірно розглянув вимоги позивача про стягнення плати за зберігання за період з серпня 2015 року (право на стягнення якої виникло 13.09.2015) по грудень 2015 року включно.

Наведене, однак, не позбавляє позивача можливості судового захисту шляхом звернення з окремим позовом про стягнення з відповідача плати за фактичне зберігання майна на підставі ст. 946 Цивільного кодексу України.

За розрахунком суду, з урахуванням положень договору щодо індексації таких платежів (п.2 додаткової угоди), загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, склала 21 727,27 грн., а саме: серпень 2015 року 4 260,50 грн., вересень 2015 року 4358,49 грн., жовтень 2015 року 4 301,83 грн., листопад 2015 року 4 387,87 грн., грудень 2015 року 4 418,58 грн.

Також судом враховано, що оскільки жодних клопотань про зарахування сплачених відповідачем сум за послуги зберігання за 2016 року в рахунок наявної заборгованості за 2015 року заявлено не було, вирішення питання щодо сплати або повернення таких коштів не відноситься до предмету доведення по даній справі.

Вимоги про стягнення з відповідача 35 063,19 грн. штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати послуг зберігання, з огляду на наявне клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, а також визначений судом період договірних відносин сторін залишені судом без задоволення.

Вказані обставини сторонам з допомогою належних та допустимих доказів не спростовані, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволенні позовних вимог в частині стягнення плати за зберігання майна в сумі 21 727,27 грн. та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 35 063,19 грн. штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати послуг зберігання.

Надаючи оцінку вимогам про розірвання договору оренди №2/03 нерухомого військового майна, розташованого в Одеському військово-морському гарнізоні за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 638 Цивільного кодексу України до істотних умов договору віднесено умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Стаття 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» покладає на орендаря обов`язок із внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

Отже, оскільки внесення орендної плати за змістом ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» як зобов`язання орендаря визначає природу укладеного між сторонами правочину і отримання орендної плати є метою орендодавця, на досягнення якої він розраховував, остільки факт наявності заборгованості з орендної плати, визначений у якості підстави позову, вказують про наявність істотного порушення як достатньої підстави у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України для розірвання спірного договору у судовому порядку, що також знайшло своє відображення в п. 10.4 Договору.

Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується із висновком місцевого суду стосовно правомірності задоволення позовних вимог про розірвання спірного договору.

Наведені обставини у своїй сукупності спростовують твердження відповідача про недоведеність правових підстав для розірвання договору оренди в судовому порядку за ініціативою орендодавця.

Згідно з п. 41 висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994, серія A, № 303-A, п. 29).

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Малого колективного підприємства «Праця» залишаються без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 у справі № 916/1960/18 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малого колективного підприємства «Праця» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 у справі №916/1960/18 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2019.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіГ.І. Діброва

Г.П. Разюк

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення08.09.2019
Оприлюднено14.09.2022
Номер документу84418952
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —916/1960/18

Ухвала від 26.09.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Щавинська Ю.М.

Ухвала від 14.09.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Щавинська Ю.М.

Ухвала від 05.09.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Щавинська Ю.М.

Ухвала від 22.07.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Щавинська Ю.М.

Постанова від 20.01.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 04.12.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 12.11.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Постанова від 08.09.2019

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 01.09.2019

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 28.07.2019

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні