Постанова

від 20.01.2020 по справі 916/1960/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1960/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. головуючого, Пількова К. М., Багай Н. О.,

секретар судового засідання Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача не з`явилися,

відповідача не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 (судді: Богацька Н. С., Діброва Г. І., Разюк Г. П.) і рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 (суддя Щавинська Ю. М.) у справі

за позовом військової частини НОМЕР_1

до Малого колективного підприємства "Праця"

про стягнення 364 003,75 грн і розірвання договору оренди ,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2018 року військова частина НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Малого колективного підприємства "Праця" (далі МКП "Праця") про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період із 01.05.2016 по 20.08.2018 у сумі 105 841,38 грн, заборгованості з плати за зберігання майна у сумі 207 627,66 грн за період із 01.03.2014 по 20.08.2018 (згідно з додатковою угодою від 01.03.2014), штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати у сумі 15 471,52 грн за період із 01.01.2014 по 20.08.2018, штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання у сумі 35 063,19 грн за період із 01.01.2014 по 20.08.2018 (згідно з додатковою угодою від 01.03.2014), а також розірвання договору оренди нерухомого військового майна від 31.10.2003 № 2/03 (далі договір оренди від 31.10.2003).

Позов із посиланням на положення статей 11, 526, 550, 610, 611, 612, 626, 629, 651 Цивільного кодексу України, статей 175, 193, 216, 217, 218, 222, 230, 232, 286 Господарського кодексу України, статей 18, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань у частині своєчасного і повного внесення орендної плати за спірним договором, а також плати за зберігання майна орендаря. В/ч НОМЕР_1 наголосила, що відповідач не вносить орендну плату за спірним договором понад два роки, що є підставою для розірвання такого договору у судовому порядку.

1.2. Заперечуючи проти позову, МКП "Праця" у відзиві на нього просило відмовити у задоволенні позову; акцентуючи, зокрема, що наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за період із січня 2014 року по липень 2018 року суперечить наданому у подальшому ним же розрахунку заборгованості з орендної плати; додаткова угода від 01.03.2014 до спірного договору оренди є припиненою, а грошові кошти, отримані позивачем, - безпідставно набутими. Крім цього, відповідач просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 (суддя Щавинська Ю. М.) позов задоволено частково. Розірвано договір оренди від 31.10.2003; стягнуто з МКП "Праця" на користь в/ч НОМЕР_1 орендну плату у сумі 86 114,17 грн, пеню у сумі 8 304,85 грн, плату за зберігання у сумі 21 727,27 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 3 504,20 грн. Закрито провадження у справі в частині стягнення орендної плати у сумі 2 816,21 грн та пені у сумі 3 203,84 грн. У решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач невчасно і не у повному обсязі вносив орендну плату за спірним договором, у зв`язку із чим за підприємством рахується заборгованість, тому є підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати і пені, нарахованої за прострочення її сплати. Однак оскільки у межах справи № 916/3607/16 вирішувалося питання, зокрема, щодо стягнення з МКП "Праця" орендної плати за період із 01.01.2014 по 30.09.2016 і пені за договором оренди від 31.10.2003 (який визначено як підставу позову у справі № 916/1960/18, що розглядається), суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення орендної плати за період із 01.05.2016 по 30.09.2016 у сумі 2 816,21 грн, а також пені у сумі 3 203,84 грн за період із березня 2014 року по серпень 2016 року. Суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати, урахував період, за який її належить стягнути, проплати, здійснені відповідачем упродовж жовтня-грудня 2016 року, січня 2017 року, та визнав обґрунтованим стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 86 114,17 грн. Також господарський суд, зважаючи на заяву відповідача про застосування позовної давності, положення статей 256, 257, 258, 267 Цивільного кодексу України, період, за який заявлено до стягнення спірні штрафні санкції, дійшов висновку, що сума пені за прострочення зі сплати орендної плати, яку належить стягнути з відповідача, становить 8 304,35 грн.

Крім цього, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову щодо стягнення з відповідача плати за зберігання майна згідно з додатковою угодою від 01.03.2014, а саме у сумі 21 727,27 грн. Водночас суд відмовив у стягненні пені за прострочення оплати послуг зберігання за період із березня 2014 року по грудень 2015 року у зв`язку зі спливом позовної давності та зазначив про необґрунтованість стягнення пені після грудня 2015 року. При цьому суд установив, що у матеріалах справи немає доказів продовження строку дії спірної додаткової угоди до договору оренди на інший строк, а отже дія цієї додаткової угоди фактично припинилася 31.12.2015 і зворотного не доведено.

Задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди від 31.10.2003, місцевий господарський суд виходив із встановленого факту істотного порушення відповідачем умов договору оренди в частині своєчасного і повного внесення орендної плати, що є підставою для його розірвання у судовому порядку.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 (судді: Богацька Н. С., Діброва Г. І., Разюк Г. П.) рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, викладеними у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і рішенні Господарського суду Одеської області від 28.02.2019, в/ч А2238 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені рішення і постанову у справі у частині залишення позову без задоволення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі в/ч НОМЕР_1 зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, а саме: статей 202, 203 Господарського кодексу України, статей 598-601, 604-609, 946, 948 Цивільного кодексу України, статті 11 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на обґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема і в частині стягнення з відповідача плати за послуги зберігання майна у сумі 207 627,66 грн за період із 01.03.2014 по 01.08.2018, тобто за весь фактичний час зберігання майна. Оскільки відповідач невчасно і не у повному обсязі вносив плату за послуги зберігання майна, позивач вважає також правомірним стягнення з нього штрафних санкцій у заявленій до стягнення сумі.

3.2. Від МКП "Праця" відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 31.10.2003 між 10 відділенням морської інженерної служби Військово-морських сил Збройних сил України (далі - 10 ВМІС ВМС ЗСУ), правонаступником якого є в/ч НОМЕР_1 , - орендодавцем і МКП "Праця" - орендарем укладено договір № 2/03 оренди нерухомого військового майна, розташованого в Одеському військово-морському гарнізоні за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме військове майно у складі нежитлових приміщень столярної майстерні загальною площею 101,31 м2, № 19 по генплану, та відкритої бетонованої ділянки загальною площею 762 м2, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3 (в/м № 121), яке перебуває на балансі та обліку 10 ВМІС ВМС ЗСУ, вартість якого визначена відповідно до експертного висновку про оцінку майна (додаток № 3) і становить 122 299,00 грн.

Мета використання об`єкта оренди - виробництво будівельних виробів (пункт 1.3 договору).

У пункті 2.1 договору оренди від 31.10.2003 передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта прийому-передачі майна (додаток № 2).

Відповідно до пункту 2.3 спірного договору передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про експертну оцінку ринкової вартості нерухомого майна від 25.06.2003.

У пункті 3.1 договору оренди від 31.10.2003 зазначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить 12 083,16 грн за рік (без індексів інфляції і ПДВ).

За змістом пункту 3.2 договору орендна плата за базовий місяць оренди (жовтень 2003 року) розраховується згідно з додатком № 6 до цього договору та становить 1 006,93 грн (без ПДВ), з ПДВ 1 208,32 грн. Орендар перераховує орендну плату у 100 % розмірі до Державного бюджету України на бюджетний розрахунковий рахунок 35228009000222 в УДК по Одеській області, код 22998743, МФО 828011, отримувач платежу - 10 ВМІС ВМС ЗСУ, не пізніше 12 числа кожного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.

Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї зі сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 3.3 договору оренди від 31.10.2003).

У пункті 3.4 договору сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Наднормативна сума орендної плати, яка надійшла на розрахунковий рахунок орендодавця, підлягає поверненню у встановленому порядку орендареві або зараховується у рахунок наступних платежів (пункт 3.5 спірного договору).

За змістом пункту 10.1 договору оренди від 31.10.2003 цей договір діє з 31.10.2003 по 31.10.2013, строком на 10 років.

Згідно з пунктом 10.3 договору його зміна або розірвання можуть відбутися за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами упродовж одного місяця. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.

Відповідно до пункту 10.4 договору оренди від 31.10.2003 цей договір може бути достроково розірваний орендодавцем із примусовим звільненням займаних орендарем нежитлових приміщень у разі несплати ним орендної плати та інших платежів згідно з таким договором більш аніж три місяці, а також на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду, арбітражного суду у випадку невиконання сторонами своїх обов`язків та на інших засадах, що передбачені законодавчими актами України.

У пункті 10.9 спірного договору сторони погодили, що цей договір може бути розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар використовує майно не відповідно до умов договору; не вніс плати упродовж 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; не робить капітальний, поточний та інші ремонти орендованого майна; передає орендоване майно (його частину) у суборенду без письмового дозволу орендодавця; не застрахував орендоване майно згідно з пунктом 5.11 договору; не переглядає орендну плату у разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення розміру орендної плати.

Суди попередніх інстанцій установили, що за актом прийому-передачі майна в оренду відповідач прийняв визначене у договорі нерухоме військове майно у складі нежитлових приміщень столярної майстерні загальною площею 101,31 м2, № 19 по генплану, та відкритої бетонованої ділянки загальною площею 762 м2, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3 (в/м № 121).

01.01.2007 між позивачем (якому зазначене майно було передано на баланс) і відповідачем на виконання вимог статті 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" стосовно перегляду договорів оренди укладено додаткову угоду № 6д/2007 до договору оренди від 31.10.2003, у пункті 1 якої зазначено:

1. Пункт 3.1 розділу 3 договору викласти у такій редакцій: "3.1. Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року) на рівні 1291,52 грн, визначена на підставі Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1846, яка становить без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року) 1291,52 грн (додаток № 1). Нарахування ПДВ за суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди".

Згідно з додатковою угодою, укладеною між сторонами 20.06.2012, пункт 1.2 договору викладено у такій редакції: "1.2. Склад орендованого майна: адміністративна побутова будівля площею 36,6 м2; виробнича будівля площею 77,3 м2; майданчик із твердим покриттям площею 762 м2".

У подальшому 01.03.2014 між сторонами у справі укладено ще одну додаткову угоду до договору від 31.10.2003, в якій сторони погодили, що окремо від надання послуг з оренди нерухомого майна, визначеного у пункті 1 договору, в/ч А2238 приймає на відповідальне зберігання майно орендаря; місце зберігання - технічний майданчик, площею 550 м2 військового містечка № 121 за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3.

Вартість послуг зі зберігання майна визначається згідно з розрахунком, що є додатком до цієї угоди, та становить 2 543,65 грн за перший місяць (березень 2014 року) зберігання із подальшим її щомісячним коригуванням на індекс інфляції, що встановлюється Держкомстатом України.

Розрахунок за надані послуги зі зберігання майна здійснюється підприємством одночасно із внесенням орендної плати за розрахунковий місяць на підставі відповідних рахунків військової частини.

У випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати наданих йому послуг зі зберігання майна підприємство сплачує військовій частині пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на період, за який нараховується пеня.

Ця угода набирає чинності з моменту її підписання та діє до 31.12.2014. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цієї додаткової угоди, термін її дії вважається продовженим на тих самих умовах на один календарний рік.

Суди установили, що строк дії цієї додаткової угоди, з огляду на відсутність відповідної заяви сторони, було продовжено на обумовлений сторонами строк на один рік до 31.12.2015.

Окрім цього, під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2017 у справі № 916/3607/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2017, за позовом в/ч НОМЕР_1 про стягнення з МКП "Праця" 358 610,99 грн заборгованості з орендної плати за період із 01.01.2014 по 30.09.2016, 58 811,35 грн пені, 1 791,39 грн заборгованості з компенсації плати за землю орендних платежів і розірвання договору оренди від 31.10.2003 у позові було відмовлено.

4.3. Предметом позову у справі № 916/1960/18, яку розглядає Верховний Суд, є вимоги в/ч А2238 про стягнення з МКП "Праця" 105 841,38 грн заборгованості з орендної плати за період із 01.05.2016 по 20.08.2018, заборгованості з плати за зберігання майна у сумі 207 627,66 грн за період із 01.03.2014 по 20.08.2018 (згідно з додатковою угодою від 01.03.2014 до договору від 31.10.2003), штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати у сумі 15 471,52 грн за період із 01.01.2014 по 20.08.2018, штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання у сумі 35 063,19 грн за період із 01.01.2014 по 20.08.2018 (згідно з додатковою угодою від 01.03.2014 до договору від 31.10.2003), а також розірвання договору від 31.10.2003.

4.4. За змістом статті 759 Цивільного кодексу України, якій кореспондують положення статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (стаття 18 зазначеного Закону).

За змістом статті 19 Закону України "Про оренду землі" орендар вносить орендну плату щомісячно, незалежно від результатів його господарської діяльності.

У частині 2 статті 26 цього Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 цього Кодексу договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 549 зазначеного Кодексу пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 цього Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За змістом частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як уже зазначалося, відповідач, заперечуючи проти позову, у відзиві на позов просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Здійснюючи судовий розгляд, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав доведеним істотне порушення відповідачем умов договору оренди державного майна від 31.10.2003, а отже і наявність підстав для розірвання зазначеного договору у судовому порядку. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач неналежно виконував умови спірного договору; несвоєчасно і не у повному обсязі вносив орендну плату за договором, у зв`язку з чим у підприємства виникла заборгованість.

Водночас суди, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати, період і порядок її нарахування, беручи до уваги, що в межах іншої господарської справи № 916/3607/16 (рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2007, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2017 у справі № 916/3607/16) вже вирішувалося питання, зокрема, про стягнення з МКП "Праця" на користь в/ч А2238 орендної плати за період із 01.01.2014 по 30.09.2016, пені за договором оренди від 31.10.2003 (який визначено як підставу позову у справі № 916/1960/18, що розглядається), а також урахувавши платежі, здійснені відповідачем упродовж жовтня-грудня 2016 року, січня 2017 року у сумі 15 588,00 грн у рахунок внесення орендної плати за жовтень-грудень 2016 року, які (платежі) в рахунок орендної плати у справі № 916/3607/16 не були враховані, дійшли висновку, що заборгованість з орендної плати належить стягнути з 01.10.2016, її сума становить 86 114,17 грн, у зв`язку з чим задовольнили позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача 86 114,17 грн заборгованості з орендної плати та закрили провадження у справі в частині стягнення орендної плати за період із 01.05.2016 по 30.09.2016 у сумі 2 816,21 грн (зважаючи на наявність судового рішення у справі № 916/3607/16).

Господарські суди, беручи до уваги прострочення відповідача з внесення орендної плати, зважаючи на заяву відповідача про застосування позовної давності до заявлених вимог, а також період нарахування пені в межах строку позовної давності і заявленого позивачем періоду, також здійснили перерахунок пені за прострочення зі сплати орендної плати та дійшли висновку, що сума пені за прострочення зі сплати орендної плати, яку належить стягнути з відповідача у цьому випадку, становить 8 304,35 грн. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, закрив провадження у справі № 916/1960/18 в частині стягнення з відповідача пені у сумі 3 203,84 грн за період із березня 2014 року по серпень 2016 року, у зв`язку з наявністю судового рішення у справі № 916/3607/16, в межах якого, як уже зазначалося, суд, зокрема, вирішив питання про стягнення штрафних санкцій за зазначений період.

Окрім того, суди попередніх інстанцій дослідили розрахунок заборгованості з плати за зберігання майна, здійснений позивачем за період із 01.03.2014 по 20.08.2018 і штрафних санкцій за прострочення оплати послуг зберігання за період із 01.01.2014 по 20.08.2018, урахували заяву відповідача про застосування позовної давності, обставини припинення дії договору в частині правовідносин зі зберігання майна, підстави позову у наведеній частині, та визнали обґрунтованим стягнення з відповідача плати за зберігання майна саме у сумі 21 727,27 грн, відмовивши у решті позову у цій частині. При цьому суди зазначили про сплив позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення оплати послуг зберігання за період із березня 2014 року по грудень 2015 року, а також про необґрунтованість її стягнення у цьому випадку після грудня 2015 року.

4.5. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки їм уже надали оцінку суди, такі твердження не спростовують викладеного та установленого судами.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, надав оцінку аргументам позивача про неврахування судом положень Цивільного кодексу України, які регулюють відносини зі зберігання майна, зазначив, що вони не спростовують висновків суду, викладених у судовому рішенні, та наголосив, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права у судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом про стягнення з відповідача плати за фактичне зберігання майна на підставі статті 946 Цивільного кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник сплатив судовий збір у сумі 10 920,00 грн, тобто у більшому розмірі, ніж визначено у підпункті 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір". У зв`язку з наведеним скаржник заявив клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", яке необхідно задовольнити.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2019 у справі № 916/1960/18 залишити без змін.

Повернути військовій частини НОМЕР_1 із Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у сумі 3 484,28 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Н. О. Багай