Ухвала

від 23.09.2019 по справі 903/554/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"23" вересня 2019 р. Справа № 903/554/19 Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Шугая Петра Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову по справі

за позовом: фізичної особи-підприємця Шугая Петра Васильовича

до відповідача: Луцької міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання укладеною додаткову угоду

Встановив: фізична особа-підприємець Шугай Петро Васильович звернувся з позовом до Луцької міської ради, в якій просять визнати недійсним та скасувати рішення Луцької міської ради від 26.06.2019 №58/15 "Про відмову фізичній особі-підприємцю Шугаю П.В. у поновленні договору оренди землі для обслуговування ринку "Шанс" на вул. Кравчука (площею 0,0115 га)" та визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 22.03.2010 за №041007700139, площею 0,0115 га, для обслуговування ринку "Шанс" на вул. Кравчука в м. Луцьку, кадастровий номер 0710100000:22:065:0056, в запропонованій останнім редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належним чином виконував умови договору оренди землі, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 22.03.2010 за №041007700139 з додатковими угодами від 30.05.2016 та від 25.09.2017 про поновлення договору оренди землі. Звернувся у строк, встановлений договором оренди землі та ст.33 ЗУ "Про оренду землі" до відповідача із заявою про намір продовжити строк дії договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, проте відповідач прийняв, протиправне на думку позивача, рішення від 26.06.2019 №58/15 "Про відмову фізичній особі-підприємцю Шугаю П.В. у поновленні договору оренди землі для обслуговування ринку "Шанс" на вул. Кравчука (площею 0,0115 га)". Крім того, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Волинської області від 07.02.2019 у справі №903/839/18 позов фізичної особи-підприємця Шугая Петра Васильовича до Луцької міської ради задоволено, договір оренди землі загальною площею 0,0115 га по вулиці Кравчука у місті Луцьку (кадастровий номер 0710100000:22:065:0056) для обслуговування ринку "Шанс", укладений 23.02.2010 між Луцькою міською радою (місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) та Фізичною особою-підприємцем Шугаєм Петром Васильовичем ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та зареєстрований в Державному реєстрі земель 22.03.2010 за №041007700139, з додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 30.05.2016р. (право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.06.2016, номер запису про інше речове право 15190386) та додатковою угодою №2 до договору оренди землі від 25.09.2017, визнано поновленим на тих самих умовах строком на один рік з 23.06.2018 до 23.06.2019. Визнано недійсним та скасовано рішення Луцької міської ради №48/102 від 31.10.2018 "Про відмову фізичній особі-підприємцю Шугаю Петру Васильовичу у поновлені договору оренди землі для обслуговування ринку "Шанс" на вул. Кравчука (площею 0,0115 га)".

Ухвалою суду від 31.07.2019 постановлено відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.08.2019

Ухвалою суду від 05.08.2019 суд відмовив у задоволенні заяви фізичної-особи підприємця Шугая Петра Васильовича від 01.08.2019 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 21.08.2019 підготовче засідання призначено на 24.09.2019.

Згідно з відомостями, що містяться в табелі обліку робочого часу програмного комплексу Діловодство спеціалізованого суду , суддя Вороняк А.С. з 02.09.2019 по 20.09.2019 перебував у відпустці.

03.09.2019 позивач подав заяву(вх.№01-60/29/19) про забезпечення позову, в якій просить до набрання рішенням законної сили у даній справі:

- зобов`язати Луцьку міську раду, Комунальне підприємство Луцькі ринки не чинити фізичній особі-підприємцю Шугаю Петру Васильовичу перешкод у користуванні торговими рядами, металевими конструкціями та земельною ділянкою для обслуговування ринку Шанс , площею 0,0115 га, кадастровий номер 0710100000:22:065:0056, що розташована на вул. Кравчука в м. Луцьк;

- заборонити Комунальному підприємству Луцькі ринки вчиняти дії щодо укладення договорів оренди торговельних місць, що розташовані на земельній ділянці для обслуговування ринку Шанс , площею 0,0115 га, кадастровий номер 0710100000:22:065:0056, на вул . Кравчука в м. Луцьк.

В обґрунтування вказаної заяви, позивач зазначає, що з офіційного сайту Луцької міської ради, стало відомо, що 21.08.2019 рішенням Луцької міської ради №60/56 Про надання КП "Луцькі ринки" в постійне користування земельної ділянки для обслуговування ринку "Шанс" на вул. Кравчука (0,0266) , надано в постійне користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельну ділянку на вул. Кравчука, площею 0,0115 га, кадастровим номером 0710100000:22:065:0056 для обслуговування ринку "Шанс", згідно з додатком, копія рішення роздрукована з сайту. Згідно п.2 зазначеного рішення зобов`язано Комунальне підприємство "Луцькі ринки": зареєструвати право постійного користування на земельну ділянку в порядку, визначеному чинним законодавством України. Доводить, що згідно зазначеного рішення, Луцька міська рада надала в постійне користування Комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельну ділянку на вул. Кравчука, площею 0,0115 га, кадастровим номером 0710100000:22:065:0056 для обслуговування ринку "Шанс", яка є предметом поданого мною позову. Вказує, що на даний час, на спірній земельні ділянці розташовані належні підприємцю торгові ряди, металеві конструкції, торгові павільйони, де суб`єкти підприємницької діяльності здійснюють торгівлю, відповідно до укладених між нами договорів оренди торгових місць та зауважує, що 31.08.2019 на територію ринку прибули представники КП Луцькі ринки , які повідомили заявника та підприємців (які є орендарями торгових місць), про те що рішенням Луцької міської ради їм передано в постійне користування спірну земельну ділянку, а тому необхідно укласти нові договори саме з КП Луцькі ринки та у випадку відмови, таких підприємців буде відключено електропостачання та здійснено демонтаж торгових павільйонів, як наслідок позбавлено права на торгівлю.

З огляду на те, що рішенням Луцької міської ради від 21.08.2019 №60/56, надано в постійне користування Комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельну ділянку на вул. Кравчука, площею 0,0115 га, кадастровим номером 0710100000:22:065:0056 для обслуговування ринку "Шанс", яка предметом поданого мого позову у даній справі, заявник вважає, що у разі відсутності заходів забезпечення позову, Луцька міська рада, як власник та КП Комунальні ринки будучи користувачем земельної ділянки та реєстрації за ним такого права, до вирішення справи по суті, зможуть вчиняти дії щодо демонтажу належних йому торгових рядів, кіосків, які розташовані на спірній земельній ділянці, переукладати нові договори на оренду торгового місця з підприємцями, які на даний час мають договірні відносини з позивачем, що в підсумку, у разі задоволення позову завдасть останньому істотної шкоди та для відновлення, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

В даному випадку оцінюючи заяву сторони та її обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, з огляду на таке.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 вказаної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Пунктом 9 цієї постанови визначено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні. Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким забороняється вчинення дій щодо предмета спору. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до п.4 постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даному випадку, всупереч вимогам ст.74 ГПК України, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, як і не надано суду жодних доказів в підтвердження існування реальної загрози того, що подальші можливі дії Луцької міської ради чи КП Луцькі ринки будуть спрямовані на відчуження вищевказаного нерухомого майна тощо .

Як вбачається із заяви фізичної особи-підприємця Шугая Петра Васильовича про вжиття заходів до забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що Луцька міська рада, як власник та КП Комунальні ринки будучи користувачем земельної ділянки та реєстрації за ним такого права, до вирішення справи по суті, зможуть вчиняти дії щодо демонтажу належних ФОП Шугаю П.В. торгових рядів, кіосків, які розташовані на спірній земельній ділянці, переукласти нові договори на оренду торгового місця з підприємцями, які на даний час мають договірні відносини із ФОП Шугаєм П.В..

Суд, розглядаючи зазначений спір, встановлює відповідність чи невідповідність рішень органу місцевого самоврядування вимогам законодавства та наявність чи відсутність у зв`язку із цим порушень прав позивача та в подальшому визнання укладеною додаткової угоди. Визнання недійсними рішень та їх скасування, визнання укладеною додаткової угоди не потребує видачі наказу за умови задоволення цих вимог. Право позивача захищається шляхом визнання недійсним рішення та відповідного укладення додаткової угоди, а не передачі майна чи вчинення конкретних дій. Заявником не доведено, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, заява фізичної особи-підприємця Шугая Петра Васильовича не містить обґрунтування щодо наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Потенційна можливість вчинення відповідачем дій, які будуть перешкоджати позивачу без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За таких обставин та з огляду на те, що заява про забезпечення позову ґрунтується лише на необґрунтованих припущеннях заявника та останнім не доведено, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити, унеможливити виконання рішення суду або вплинути на ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136-138, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні заяви фізичної-особи підприємця Шугая Петра Васильовича від 02.09.2019(вх.№01-60/29/19 від 03.09.2019) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 23.09.2019 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та в порядку, визначені ст.256 ГПК України.

Суддя А. С. Вороняк