Рішення

від 24.09.2019 по справі 520/7334/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 вересня 2019 р. № 520/7334/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сагайдака В.В.,

за участі: секретаря судового засідання - Югова С.А.,

представника позивача - ОСОБА_1 В ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Дронь А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Лопатіна, б. 2 -А, код ЄДРПОУ 31010087) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Селянське (фермерське) господарство "Відродження", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки СФГ «ВІДРОДЖЕННЯ» (код: 31010087), за результатами якої складено акт Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області від 05.06.2019 р. № 1934/20-40-14-22-07/31010087;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 11.07.2019 за №00000351422.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є протиправними, а податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у Харківській області від 11.07.2019 за №00000351422 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області, на підставі направлень від 10.04.2019 р. №383 та наказу від 09.04.2019 р. №2630, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку СФГ "Відродження" з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ІНТРО ПРАЙМ за період вересень 2018, а також податкових зобов`язань за ланцюгом подальшої реалізації.

За результатами перевірки ГУ ДФС у Харківській області складено акт від 05.06.2019 р. №1934/20-40-14-22-07/31010087(а.с.118-128).

Згідно висновку акту перевірки контролюючим органом встановлені наступні порушення абз. а п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за вересень 2018 р. на суму 216667 грн., що призвело до заниження нарахованої суми податку на додану вартість до сплати в сумі 216667 грн., у т. ч. за вересень 2018 р. 216667 грн.

Не погоджуючись з висновками акту позивачем подано заперечення на акт перевірки від 26.06.2019 р.(а.с.42-43).

Рішенням від 08.07.2019 р. заперечення на акт перевірки залишені без задоволення, а висновки без змін(а.с.44-52).

На підставі висновків акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.07.2019 за №00000351422, яким СФГ "Відродження" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 270833,75 грн.(а.с.53).

Не погоджуючись з діями щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки СФГ «ВІДРОДЖЕННЯ» та податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Щодо проведення перевірки суд зазначає наступне.

У зв`язку із виявленням недостовірності даних СФГ Відродження контролюючим органом надіслано платнику податків запит від 13.02.2019 №7304/10/20-40-14-22-14 щодо інформації (пояснень та їх документального підтвердження) по господарським взаємовідносинам з ТОВ Інтро Прайм (податковий номер 42154909)(а.с.162-165).

Листом від 26.02.2019 р. надані пояснення по взаємовідносинам з ТОВ Інтро Прайм разом з копіями документів(а.с.27).

Суд з вказаного приводу зазначає, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Порядок допуску до документальної невиїзної перевірки визначено ст. 79 ПК України. У разі недотримання податковим органом та його посадовими особами вимог ПК України під час проведення в тому числі документальної невиїзної перевірки, у платника податків наявне право не допустити посадових осіб до проведення такої перевірки, в тому числі шляхом відмови в наданні запитуваної інформації та документів на запит податкового органу із зазначенням причини відмови - протиправність перевірки.

Зокрема таке право випливає з п. 73.3 ст. 73 ПК України, відповідно до якої у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тобто правомірність винесеного повідомлення-рішення у випадку позивача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні податкової перевірки. Відповідно до викладеного, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків. Така позиція Верховного Суду наведена, зокрема, у постанові від 13.03.2018 року у справі №804/113/16 (адміністративне провадження №К/9901/19326/18)

Позивач не скористався правом, наданим йому ПК України, не зважаючи на те, що вважав протиправним проведення перевірки відповідачем. За результатами вказаної перевірки відповідачем винесено податкове-повідомлення-рішення, з огляду на що суд вважає вказані вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків.

В даному випадку права позивача порушуються внаслідок реалізації результатів перевірки у винесеному податковому повідомленні-рішенні.

Розглядаючи правомірність та підстави винесення спірного податкового повідомлення-рішення суд встановив наступне.

Судом встановлено, що СФГ ВІДРОДЖЕННЯ є сільськогосподарським товаровиробником та обробляє 632,7433 га сільськогосподарських угідь (ріллі), що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи за 2018 рік(а.с.62-65).

Має орендовані складські приміщення, що підтверджується договором оренди складу № 03-06/1 (а.с.55-58) та наймані працівники, згідно зі штатним розкладом від 23.07.2018, введеного в дію наказом № 02-02/14 від 16.07.2018(а.с.60-61).

Між ТОВ ІНТРО ПРАЙМ (в якості постачальника) та СФГ ВІДРОДЖЕННЯ (в якості покупця) укладено договір №18/09 від 18.09.2019 р.(а.с.66-69).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар в номенклатурі, кількості, за цінами згідно видаткових накладних і зробити розрахунки в термін, в розмірі та в порядку, передбачених цим договором.

На виконання договору складені видаткові накладні №1, №2, №3 від 18.09.2018 року(а.с.70-72) та доставлено за місцезнаходженням СФГ ВІДРОДЖЕННЯ - Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Великі Проходи, що підтверджується подорожнім листом №7 від 17.09.2018(а.с.73-74).

Позивачем відповідно до договору найму (оренди) транспортного засобу орендовано автомобіль марки КАМАЗ моделі 65115, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_1 (а.с.75-76).

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що у штаті товариства передбачено посаду водія та наказом від 16.04.2018 р. переведено ОСОБА_3 на посаду водія (а.с.167).

Належну якість товару підтверджено сертифікатом якості на суміш суху білково-вуглеводну(а.с.77).

За фактом поставки товару ТОВ ІНТРО ПРАЙМ виписано податкові накладні за № 1,2,3 від 18.09.2018 на загальну суму 216 667,00 грн. ПДВ, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.09.2018, що підтверджується відповідними квитанціями(а.с.82-84).

Для оплати отриманого товару TOB ІНТРО ПРАЙМ виписано рахунок № 1(а.с.80), який в повному обсязі оплачено СФГ ВІДРОДЖЕННЯ 26.09.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 192 від 26.06.2018(а.с.81).

У подальшому придбане використано у власній господарській діяльності, що підтверджується актом №23 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин та актом списання товарів № 23 від 19.09.2018(ас.78-79).

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі по тексту - Закон України N 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням п. 2 ст. 3 Закону України №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 та п. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п. 2.1 та п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з приписами ПК України.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі № 16/166/15-а:Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Є безпідставними доводи контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів якості та технічних паспортів товару та відсутності підпису водія та перевізника у товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом спростовується тим, що штампове оснащення, поставлене у рамках господарських взаємовідносин з ТОВ Фулденч , не входить до переліку продукції, яка підлягає сертифікації, а товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. (Постанова Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі №816/1587/17).

Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що в обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Суд зазначає наступне, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Відносно податкової інформації, суд вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Вказана позиція суду викладена у постанові Верховного суду від 29.03.2019 р. №808/3412/16.

Згідно ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами п. 201.1, 201.7 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 11.07.2019 за №00000351422 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Лопатіна, б. 2 -А, код ЄДРПОУ 31010087) до Головного управління ДФС у Харківській області області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 11.07.2019 за №00000351422.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Лопатіна, б. 2 -А, код ЄДРПОУ 31010087) суму сплаченого судового збору у розмірі 5983,52 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні 52 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2019 р.

Суддя Сагайдак В.В.