Постанова

від 18.09.2019 по справі 428/4698/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 428/4698/16-ц

провадження № 61-20147св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство Житлосервіс Ритм ,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 вересня 2016 року у складі судді Бароніна Д. Б. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Авалян Н. М., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року Комунальне підприємство Житлосервіс Ритм (далі - КП Житлосервіс Ритм , Підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області, про стягнення заборгованості з орендної плати, посилаючись на те, що 20 липня 2009 року між ним та приватним адвокатом ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 4, за яким Підприємство передало відповідачу у платне строкове користування нежитлове приміщення загальною площею 59,6 кв. м по АДРЕСА_1 для надання юридичних послуг. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань щодо сплати орендної плати, внаслідок чого за період з грудня 2012 року по листопад 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 31 172,19 грн. Враховуючи викладене, КП Житлосервіс Ритм просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену суму грошових коштів та понесені судові витрати.

В письмовому запереченні проти позову ОСОБА_1 зазначив, що після початку військових дій та захоплення терористичною організацією Луганська народна республіка державної влади в місті Сєвєродонецьку він перестав сплачувати орендну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 31 172,19 грн. Однак при зверненні до суду з цим позовом КП Житлосервіс Ритм не врахувало, що вищевказаний договір оренди нежитлового приміщення він укладав як спеціальний суб`єкт підприємницької діяльності, у зв`язку з чим на нього розповсюджується дія статті 7 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1669-VII), за змістом якої на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 вересня 2016 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП Житлосервіс Ритм заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 20 липня 2009 року № 4 в загальному розмірі 31 172,19 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов Підприємства доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань. В запереченні на позовну заяву ОСОБА_1 визнав факт існування заборгованості у заявленому позивачем розмірі та під час розгляду справи не надав доказів своєчасної і в повному обсязі сплати ним орендної плати в період з 01 грудня 2012 року по 01 листопада 2015 року. На відповідача не поширюється дія статті 7 Закону № 1669-VII, оскільки на час укладання договору оренди він не був зареєстрований у встановленому законом порядку як підприємець, а тому не відноситься досуб`єктів господарювання.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 16 листопада 2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 вересня 2016 рокузалишено без змін .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Законодавче визначення поняття суб`єкт господарювання не є тотожним поняттю самозайнята особа . ОСОБА_1 виступав стороною договору оренди не як підприємець, а як адвокат, у зв`язку з чим місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що на нього не поширюється дія статті 7 Закону № 1669-VII. Посилання заявника на відсутність у позивача оригіналів договору та додатків до нього не впливають на повноту та всебічність з`ясування обставин, що мають значення для справи, і не спростовують законність рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 листопада 2016 року , а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на нього дії статті 7 Закону № 1669-VII, оскільки він укладав договір оренди як суб`єкт підприємницької діяльності. Вказаний договір та додаткові угоди до нього не можуть бути належними доказами, оскільки позивач надав лише ксерокопії цих документів, а не їх оригінали.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 428/4698/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна (частина перша статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

За змістом частини першої статті 12 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Судами встановлено, що 20 липня 2009 року між КП Житлосервіс Ритм як орендодавцем та приватним адвокатом ОСОБА_1 як орендарем було укладено договір оренди № 4 (далі - Договір), за яким позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення загальною площею 59,6 кв. мпо АДРЕСА_1 для надання юридичних послуг .

Відповідач прийняв вказане нежитлове приміщення на підставі акта прийняття-передачі від 20 липня 2009 року.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що вартість приміщення згідно з експертною оцінкою становить 20 771 грн.

Згідно з пунктами 5.1, 5.3, 5.4 Договору орендна плата за орендоване приміщення визначається на основі пункту 10 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Сєвєродонецька Луганської області , затвердженої рішенням 8-ї сесії міської ради 5-го скликання від 14 вересня 2006 року № 348, і встановлюється в розмірі 20 процентів від вартості цього приміщення, визначеної експертним шляхом. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін при внесенні змін до Методики її розрахунку, у разі зміни централізованих цін та тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Орендна плата вноситься щоквартально не пізніше 10-го числа наступного за кварталом місяця на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у Відкритому акціонерному товаристві Райффайзен банк Аваль . Орендар самостійно коректує місячну плату за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

01 червня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначено вартість нежитлового приміщення в сумі 47 229 грн, розмір орендної плати - 987,84 грн, строк дії Договору продовжено до 30 квітня 2013 року.

01 травня 2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою визначено вартість нежитлового приміщення в сумі 52 328 грн, розмір орендної плати - 1 099,99 грн, строк дії Договору продовжено до 29 квітня 2016 року.

27 січня та 01 жовтня 2015 року КП Житлосервіс Ритм надсилало на адресу відповідача претензії з вимогами погасити заборгованість з орендної плати на суми 13 844,94 грн та 29 208,26 грн відповідно.

Згідно з наданим КП Житлосервіс Ритм розрахунком за період з 01 грудня 2012 року по 01 листопада 2015 рокув ОСОБА_1 утворилася заборгованість з орендної плати в загальному розмірі 31 172,19 грн.

Визнаючи факт укладення Договору та вказаний розмір заборгованості, у письмовому запереченні проти позову ОСОБА_1 просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що КП Житлосервіс Ритм не врахувало, що він виступав стороною Договору як спеціальний суб`єкт підприємницької діяльності, у зв`язку з чим на нього поширюється стаття 7 Закону № 1669-VII, згідно з якою на період проведення антитерористичної операції скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стаття 7 Закону № 1669-VII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 . виступав стороною Договору як адвокат, на час укладення цього правочину він не був зареєстрований у встановленому законом порядку як підприємець.

Відповідно до статті 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів , арбітражних керуючих, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем і використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не є підприємцем у межах такої діяльності.

Згідно з частинами першою, третьою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року ), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що відповідач не виконував належним чином своїх зобов`язань за Договором щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року,правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що Договір та додаткові угоди до нього не можуть бути належними доказами, оскільки позивач надав лише ксерокопії цих документів, а не їх оригінали, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень з огляду на таке.

В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач визнав факти укладення між ним і Підприємством Договору та перебування в його користуванні спірного приміщення в період, за який позивач просив стягнути заборгованість з орендної плати, про що свідчить наявне в матеріалах справи заперечення на позов.

Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Взявши до уваги те, що сторонами не заперечувався факт укладення вищевказаних правочинів та їх зміст, місцевий суд правильно оцінив копії Договору та додаткових угод в сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами справи, що не дає підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.

При цьому в апеляційній скарзі заявником були зазначені ті ж самі доводи, що і в запереченні на позов, і лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказав на відсутність у позивача оригіналів Договору та додатків до нього.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов