Постанова

від 24.09.2019 по справі 478/2375/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.09.19

22-ц/812/1563/19

Провадження №22-ц/812/1563/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2019 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,

за участі представника відповідача - Чепули І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №478/2375/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Казанківський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Томашевського Олександра Олександровича у приміщенні цього суду 23 липня 2019 року о 8 годині 21 хвилині, за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження про розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження (далі -СТОВ Відродження , Товариство), у якому просив розірвати договір оренди, укладений 01 грудня 2008 р. між СТОВ Відродження та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що за умовами договору оренди землі від 01 грудня 2008 року, укладеного між ТОВ Відродження та ОСОБА_2 , яка є рідною бабою позивача, остання передала Товариству в оренду на 5 років належну їй на праві власності земельну ділянку площею 6,63 га, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради Миколаївської області. Договір зареєстровано в установленому законом порядку

16 лютого 2009 року. Договором передбачена сплата орендної плати у розмірі 2 000 грн. у грошовій та натуральній формі двічі на рік: до 30 липня та до 30 листопада кожного року. У договорі сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншого власника є підставою для його розірвання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

З 16 лютого 2014 року договір закінчив свою дію зі спливом його строку, на який він був укладений.

21 липня 2015 року позивач зареєстрував своє право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування.

Позивач попередив відповідача про намір самостійно обробляти успадковану земельну ділянку, посилаючись на закінчення терміну дії договору оренди від 01 грудня 2008 року. Відповідач повідомив про наявність договору оренди землі, укладеного 01 грудня 2008 року ОСОБА_2 строком на 49 років, який зареєстровано 16 лютого 2009 року. Даний договір має таку ж дату і реєстраційний номер, що і договір строком на 5 років.

З 2012 року відповідач не сплачує орендну плату.

Невиконання приписів закону та положень договору оренди щодо сплати орендної плати є істотним порушенням умов договору оренди, що у відповідності до вимог статей 32, 38 Закону України Про оренду землі та положень статті 651 ЦК України тягне його розірвання.

04 березня 2019 року від позивача до суду надійшли уточнення позовної заяви, де посилаючись на висновки Верховного Суду у даній справі, викладені в постанові від 31 жовтня 2018 року, представник позивача зазначив про відсутність належних доказів щодо сплати орендної плати відповідачем за користування земельною ділянкою.

Посилаючись на те, що договором оренди землі передбачено його розірвання у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, та на систематичне невиконання відповідачем своїх обов`язків за договором оренди щодо сплати орендної плати з 2012 року, з урахуванням наданих уточнень до позовної заяви, позивач остаточно просив суд розірвати договір оренди землі, укладений 01 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та СТОВ Відродження строком на 49 років, та стягнути судові витрати.

В наданому суду відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на розписку ОСОБА_2 про отримання нею грошових коштів в розмірі орендної плати відповідно до спірного договору та видатковий касовий ордер.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на ту обставину, що розрахунок за оренду земельної ділянки по договору від 01 грудня 2008 року здійснювався, суду надав розрахунок виплат за вказаним договором за період з 2009 по 2012 рік.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2019 року в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що згідно податкової звітності, поданої СТОВ Відродження , а саме: податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку, ОСОБА_2 за період з 2008 року по 2013 рік Товариством нараховувались на користь ОСОБА_2 доходи від надання майна в оренду в загальному розмірі 53936,88 грн. та за вирахуванням податку виплачувались останній доходи в розмірі 45846,20 грн.

Відповідно до досліджених в судовому засіданні податкових розрахунків СТОВ Відродження та розрахунку орендної плати по договору оренди землі від 01 грудня 2008 року за період з 2009 по 2012 роки ОСОБА_2 було нараховано та виплачено суми орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації, зокрема: в 2009 році нараховано 6147,00 грн. доходу, виплачено 5224,95 грн. доходу; в 2010 році нараховано 8942,00 грн. доходу, виплачено 7600,00 грн. доходу; в 2011 році нараховано 10590,00 грн. доходу, виплачено 9001,50 грн. доходу; в 2012 році нараховано 11764,88 грн. доходу, виплачено 10000,15 грн. доходу. Також з розрахунку вбачається, що за період з 2013 по 2018 роки, орендна плата не нараховувалась, а зобов`язання по її сплаті погашались шляхом врахування існуючої переплати, яка утворилась за рахунок попередніх років.

Аналогічна інформація міститься в наданій суду інформації Баштанського управління ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 15 березня 2019 року № 495/9/14-29-51-08-07 щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 за період з 2008 року по 2013 роки.

За таких обставин, судом встановлено факт отримання ОСОБА_2 грошових сум від СТОВ Відродження за оренду землі.

Також суд дійшов висновку, що до 2008 року зобов`язання по сплаті орендної плати у відповідача існували декількома договорами оренди земельних ділянок, а після 2008 року - за договором оренди землі від 01 грудня 2008 року, оскільки будь-яких інших обставин, що свідчать про наявність інших договорів оренди після цієї дати судом не встановлено та іншого з інформації відділу Держгеокадастру не вбачається.

За такого, суд вважав, що виплата на користь ОСОБА_2 доходу за оренду майна, яку відображено в інформації податкового органу, а також наданих відповідачем копій податкових розрахунків та розрахунків орендної плати за період з 2009 по 2012 роки, є орендною платою по зобов`язанням договору від 01 грудня 2008 року.

У зв`язку з встановленими обставинами суд відхилив доводи представника позивача щодо відсутності доказів розрахунків по оренді землі між СТОВ Відродження та ОСОБА_2 .

Враховуючи відсутність прямої заборони в договорі оренди на дострокове виконання зобов`язань орендарем, а також наявності в ЦК України права щодо дострокового виконання зобов`язань за договором, суд приходить до висновку щодо наявності права у відповідача на оплату наперед ОСОБА_2 за оренду земельної ділянки. Реалізуючи надане право, відповідач протягом 2009-2012 років здійснив переплату узгодженої суми оренди, у зв`язку з чим з 2013 року виконував договірні обов`язки в частині орендної плати за рахунок зарахування переплачених сум.

Виходячи із встановлених обставин даної справи, суд зробив висновок про відсутність істотних порушень з боку відповідача щодо орендної плати, а тому й підстав для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, постановити нове судове рішення про задоволення його позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Відповідачем не надано суду жодного належного доказу з переліку доказів, визначених у постанові Верховного Суду по даній справі від 31 жовтня 2018 року, на підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати саме за договором, укладеним з ОСОБА_2 01 грудня 2008 року. Більш того, відповідач наполягав на тому, що за цим договором ОСОБА_2 згідно розписки від 14 березня 2008 року отримала орендну плату наперед - 20 000 грн. Суд залишив поза увагою, що надана відповідачем податкова звітність та листи з Книги розрахунків за земельні паї не є належними доказами, не засвідчені належним чином, у Книзі відсутні підписи ОСОБА_2 . Суд безпідставно послався як на доказ отримання ОСОБА_2 орендної плати за договором від 31 жовтня 2008 р. на лист Баштанського ГУ ДВС у Миколаївській області від 15 березня 2019 року, оскільки така звітність не є належним доказом, а її зміст суперечить довідці відповідача. Сторони договору оренди землі не узгоджували оплату орендної плати наперед. Судом встановлено, що з 2015 по 2019 роки відповідач систематично не нараховує та не сплачує орендну плату позивачеві. Зазначені обставини свідчать про незаконність та необґрунтованість судового рішення по справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду таким вимогам закону не відповідає.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч. 1 ст.11 ЦК України.

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі Закон № 161- ХІV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону № 161- ХІV).

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.

У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що земельна ділянка площею 6,63 га, розташована на території Казанківської селищної ради Миколаївської області, кадастровий номер 4823655100:06:000:0011, належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту ЯЕ № 918795.

01 грудня 2008 року між СТОВ Відродження , в особі директора ОСОБА_4 ., та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,63 га, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області, строком на 49 років, який зареєстровано 16 лютого 2009 року у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за №040901600154.

На підставі акту прийому-передачі об`єкта оренди від 01 грудня 2008 року орендодавець ОСОБА_2 здала, а орендар СТОВ Відродження прийняло в оренду земельну ділянку загальною площею 6,63 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Казанківської селищної ради.

Відповідно до пунктів 9, 11 та 13 вказаного договору сторони домовились, що відповідач СТОВ Відродження зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_2 орендну плату, яка за один рік складає 2 000 грн. двічі на рік: в строк до 30 липня і 30 листопада кожного року. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, сплачується пеня у розмірі 120% від ставки НБУ несплаченої суми за кожний день прострочення.

Судом установлено, що розмір орендної плати не змінювався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Відповідно до пункту 40 договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для умов зміни або розірвання договору

Відповідно до пунктів 38, 39 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу одної із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Умовою розірвання договору в односторонньому порядку є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 40953805 від 21 липня 2015 року на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2015 року №23020256, вбачається, що позивач набув права власності на земельну ділянку, площею 6,63 га з кадастровим номером 4823655100:06:000:0011, яка є предметом оренди за договором від 01 грудня 2008 року, на підставі рішення Казанківського районного суду Миколаївської області № 2/478/192/2015.

Згідно рішення Казанківського районного суду Миколаївської області по справі № 2/478/192/2015 від 08 червня 2015 року за ОСОБА_1 як спадкоємцем ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, площею 6,63 га з кадастровим номером 4823655100:06:000:0011.

За змістом статей 608, 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, окрім прав та обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця (ст.ст. 1218, 1219 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

За такого, набувши в порядку спадкування за законом, право власності на передану в оренду відповідачу за Договором земельну ділянку, ОСОБА_1 набув, відповідно, і усі права та обов`язки орендодавця за цим договором.

Після набуття права власності на вказану земельну ділянку, позивач звернувся на адресу відповідача з повідомленнями від 18 липня 2015 року, 10 вересня 2015 року, від 10 травня 2016 року та повторним повідомленням від 05 серпня 2016 року про наміри самостійно обробляти успадковану земельну ділянку у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі, вимагаючи повернути земельну ділянку та про односторонню відмову від договору через відсутність сплати оренди з 2013 року.

На вказані повідомлення, позивач відповіді не отримував.

Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 посилався як на підставу розірвання договору оренди невиконання орендодавцем обов`язків зі сплати орендної плати за період з 2012 року по час звернення з позовом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 32 Закону № 161- ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону № 161- ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Разом з тим ЦК України містить окрему норму, яка регламентує саме договір найму земельної ділянки - це ст.792 ЦК України, яка регламентує спірні правовідносини та відсилає до спеціального законодавства в даній галузі права.

Згідно із пунктом д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що наявними у справі доказами доведено розрахунки по оренді землі між СТОВ Відродження та ОСОБА_2 Такими доказами суд вважав податкові розрахунки СТОВ Відродження та розрахунки орендної плати по договору оренди землі від 01 грудня 2008 року за період з 2009 по 2012 роки, (том 2 а.с. 53-66), а також інформацію Баштанського управління ГУ ДФС у Миколаївській області, надану листом від 15 березня 2019 року № 495/9/14-29-51-08-07 щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 за період з 2008 року по 2013 роки (том 2 а.с.34-38) . Також суд вважав доведеним, що за період з 2013 по 2018 роки орендна плата не нараховувалась, але зобов`язання по її сплаті погашались шляхом врахування існуючої переплати, яка утворилась за рахунок попередніх років, що з урахуванням відсутності прямої заборони в договорі оренди на дострокове виконання зобов`язань орендарем, а також наявності в ЦК України права щодо дострокового виконання зобов`язань за договором свідчить про належне виконання умов договору. Також суд дійшов висновку, що не підтверджується отримання ОСОБА_2 орендної плати розпискою від 14 березня 2008 року.

Колегія суддів вважає такий висновок суду щодо доведеності належного виконання відповідачем обов`язку з виплати орендної плати помилковим.

Так, згідно висновку Верховного Суду у даній справі (постанова від 31 жовтня 2018 року) не підтверджує відсутності заборгованості з орендної плати додана відповідачем розписка від 14 березня 2008 року щодо отримання ОСОБА_2 20 000 грн. у рахунок плати за оренду землі.

Належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі.

За такого суд вірно відхилив як неналежний доказ отримання ОСОБА_2 орендної плати розписку від 14 березня 2008 року (т. 1 а.с. 59).

Однак при цьому суд дав невірну оцінку іншим доказам.

Так, згідно листа Баштанського управління ГУ ДФС у Миколаївській області від 15 березня 2019 року № 495/9/14-29-51-08-07 (т. 2 а.с. 34-38) надана інформація щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 , і суми утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 2008 року по 2013 роки надана органом ДФС на підставі поданої СТОВ Відродження звітності, а саме податкового розрахунку. При цьому звернуто увагу, що у зв`язку з тим, що сплата податку з доходів фізичних осіб товариством проводилась загальною сумою за всіх орендодавців в цілому, ідентифікувати сплачений ПДФО саме за ОСОБА_2 неможливо. Для підтвердження факту сплати СТОВ Відродження повинно надати суду платіжне доручення та відомість з виплати орендної плати.

Однак, на підтвердження здійснення орендної плати жодних із зазначених документів, де був би підпис орендодавця ОСОБА_2 (платіжних доручень та відомістей з виплати орендної плати) про отримання нею орендної плати, відповідачем не надано. Також не було надано відповідачем і касових ордерів, виписаних орендарем та підписаних орендодавцем; видаткових накладних, підписаних сторонами договору оренди.

Надані ж відповідачем на підтвердження отримання відповідачем орендної плати податкові розрахунки СТОВ Відродження та розрахунки орендної плати по договору оренди землі від 01 грудня 2008 року за період з 2009 по 2012 роки також не є належними доказами виконання орендарем обов`язку з виплати орендної плати, оскільки не підписані орендодавцем.

Також суд не звернув уваги, на наступне.

Згідно розрахунків відповідача (том 2 а.с. 142-143) з 2013 року через переплату в попередні роки орендна плата ОСОБА_2 , а після її смерті - ОСОБА_1 , не нараховувалась та не виплачувалась. Між тим, таке твердження суперечить інформації Баштанського управління ГУ ДФС у Миколаївській області, згідно з якою у 2013 році ОСОБА_2 нараховано 10593 грн. та виплачено 9004,05 грн. доходу у вигляді орендної плати.

Щодо виконання обов`язку з виплати орендної плати достроково.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, укладений сторонами 01 грудня 2008 року договір оренди не містить прямої заборони на дострокову оплату орендної плати, однак сторони чітко обумовили порядок її оплати - двічі на рік (пункт 11 договору).

За такого з урахуванням характеру укладеного сторонами договору, його довготривалості, відсутності умов в договорі щодо дострокового виконання зобов`язань з виплати орендної плати, виконання такого зобов`язання достроково без погодження з орендодавцем суперечить суті договору оренди, а тому висновок суду про те, що дострокове виконання зобов`язань за договором свідчить про належне виконання умов договору є помилковим.

До того ж, як зазначено вище достовірних та достатніх доказів на підтвердження виплати орендної плати з 2012 року відповідачем не надано.

Крім того, суд не взяв до уваги, що, заперечуючи проти позову, СТОВ Відродження наполягало на проведенні розрахунку з орендної плати з ОСОБА_2 за договором оренди від 01 грудня 2008 року від 14 березня 2008 року, а тому викликають сумніви зміна в наступному позиції відповідача щодо виплати орендної плати вказаній особі і в більшому, ніж передбачено договором оренди розмірі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами факт виплати орендодавцеві ОСОБА_2 та позивачу як її спадкоємцеві відповідачем орендної плати за 2012 рік та наступні роки, що свідчить про істотне порушення умов договору оренди від 01 грудня 2008 року і наявність передбачених цим договором та законом підстав для його розірвання.

Оскільки суд першої інстанції помилково вважав встановленими обставини, які мають значення для справи, і є недоведеними та невірно застосував норми матеріального права, припустився порушень норм процесуального права, рішення суду необхідно в силу пунктів 2, 4 частини1 статті 3776 ЦПК України скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у позові.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по справі апеляційна скарга задоволена, рішення суду скасовано та постановлено нове про задоволення позовних вимог усі судові витрати позивача по справі покладаються на відповідача.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України).

Таким законом є Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Підпунктами 1, 6, 7 пункту 1 частини 1 ст. 4 Закону № 3674-VI (в редакції. Яка є чинною на час вирішення справи) передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами судовий збір справляється за ставкою 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; за подання касаційної скарги - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно наявним у справі квитанціям позивачем сплачено за подання у 2016 році позовної зави 551 грн. 20 коп., за подання у 2017 році апеляційної скарги 606 грн. 32 коп., за подання у 2017 році касаційної скарги 661 грн. 44 коп. (том 1 а.с. 1, 124, 164) і за подання апеляційної скарги, яка розглядається - 1 152 грн. 60 коп. (том 2, а.с. 180).

Між тим, виходячи з положень підпункту 6 пункту 1 частини 6 Закону № 3674-VI за подання останньої апеляційної скарги позивач мав сплатити 826 грн. 80 коп. (551 грн. 20 коп.х150%).

За такого з відповідача підлягає стягненню 2 645 грн. 76 коп. судового збору.

Відповідно до частин 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В суді першої інстанції позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, яку надавав адвокат Панченко М.І., було надано договір № Б-1 про надання правової допомоги від 26 травня 2016 року та акти приймання-передачі робіт, виконаних за цим договором адвокатом, в яких зазначено про виконання робіт з надання правничої допомоги та проведення їх оплати довірителем (ОСОБА_1 ) виконавцю ( Панченку М.І.) на загальну суму 6 000 грн. (том 1 а.с. 225-231).

Однак, будь-яких квитанцій, приходно-касових ордерів тощо на підтвердження здійснення оплати правничої допомоги позивачем не надано, а тому відсутні підстави для стягнення цих судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2019 року скасувати, постановити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження про розірвання договору оренди землі задовольнити.

Розірвати договір оренди землі від 01 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Відродження , який зареєстрований у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 лютого 2009 року за № 040901600154.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження , ЄРДПОУ 03764755, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 2645 грн. 76 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірової

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови виготовлений 25 вересня 2019 року