Ухвала

від 21.10.2019 по справі 478/2375/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 478/2375/16-ц

провадження № 61-18569ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив розірвати договір оренди, укладений 01 грудня 2008 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Відродження (далі - СТОВ Відродження ) та ОСОБА_2 строком на 49 років, щодо користування земельною ділянкою площею 6,63 га, кадастровий номер 4823655100:06:000:0011, розташованої на території Казанківського району Миколаївської області, зареєстрований у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру Державного земельного кадастру 16 лютого 2009 року за № 040901600154.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що після смерті своєї баби - ОСОБА_2 він успадкував земельну ділянку площею 6,63 га, яку вирішив самостійно обробляти. Будучи обізнаним про наявність договору оренди вказаної земельної ділянки строком на п`ять років, укладеного між його бабою та СТОВ Відродження , вважаючи припиненими орендні відносини, він звернувся до СТОВ Відродження з попередженням про намір самостійно обробляти успадковану земельну ділянку, на що відповідач повідомив йому про наявність договору оренди цієї земельної ділянки, укладеного 01 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та СТОВ Відродження строком на 49 років. Посилаючись на те, що зазначеним договором оренди землі передбачено його розірвання у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також - на систематичне невиконання відповідачем своїх обов`язків за цим договором щодо сплати орендної плати з 2012 року, позивач просив розірвати його та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року (повний текст якої складено 25 вересня 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 01 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ Відродження , зареєстрований у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру Державного земельного кадастру, запис у Державному реєстрі земель від 16 лютого 2009 року № 040901600154. Стягнуто із СТОВ Відродження на користь ОСОБА_1 2 645,76 грн судового збору.

11 жовтня 2019 року СТОВ Відродження подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2019 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Предметом позову в цій справі є розірвання договору оренди землі.

Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

У касаційній скарзі СТОВ Відродження зазначено, що відповідно до пунктів 9, 11 та 13 договору оренди землі від 01 грудня 2008 року сторони домовилися, що розмір орендної плати складає 2 000 грн за один рік, яка вноситься двома платежами до 30 липня і 30 листопада кожного року.

Тобто ціна позову в цій справі становить 6 000 грн (2 000 грн х 3), що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 487/2375/16-ц є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду зазначене в касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження про розірвання договору оренди землі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук