Постанова

від 17.09.2019 по справі 390/167/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2019 року м. Кропивницький

справа № 390/167/18

провадження № 22-ц/4809/146/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді (суддя-доповідач) Дуковського О.Л.

суддів Письменного О.А., Черненка В.В.

з участю секретаря Демешко Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року, у складі головуючого судді Терещенка Д.В., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до ОСОБА_14 , третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна, про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до суду із позовом до ОСОБА_14 , третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна, про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказували, що між ними та відповідачем були укладені безоплатні договори міни. За умовами договорів мін позивачами у власність відповідачу були передані земельні ділянки різної площі, які надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а відповідачем ОСОБА_14 у власність позивачів передані земельні ділянки площею 0,0100 га, які розташовані на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області. Такі договори позивачі вважають недійсними через їх нікчемність, оскільки відчуження земельних ділянок не відповідає вимогам закону.

Просили застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

02 липня 2018 року представник позивачів подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив оспорюванні договори визнати недійсними та застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів (том 1 а.с.207-208).

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року відмовлено у прийнятті уточнення позовних вимог. Відмовляючи у прийнятті уточнень до позовної заяви суд першої інстанції послався на те, що представник позивача не тільки уточнив позовні вимоги, але й змінив підстави і предмет самого позову, що по суті є пред`явленням нового позову. За правилами цивільно-процесуального законодавства окремо від рішення суду дана ухвала не оскаржувала ся.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник позивачів подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про визнання недійсними договори міни земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І. та зареєстровані у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №718 від 08.05.2014 року, №2904 від 06.12.2013 року, №3182 від 28.12.2013 року, №2901 від 06.12.2013 року, №2829 від 29.11.2013 року, №1234 від 04.08.2014 року, №200 від 07.02.2014 року, №203 від 07.02.2014 року, №3076 від 24.12.2013 року, №269 від 12.02.2014 року, №2992 від 18.12.2013 року, №2898 від 06.12.2013 року, №2958 від 13.12.2013 року.

Посилається на те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення у справі допустив грубих порушень норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Вважає, що оскаржуване рішення суду грунтується лише на суб`єктивних та помилкових міркуваннях і припущеннях суду, а також на власних безпідставних і надуманих висновках, що повністю ігнорує чинне законодавство України щодо обмеження відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Не погоджується також із висновком суду про відмову у прийнятті уточнень до позовної заяви і вказує, що такі уточнення не змінюють підстав та предмету позову.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2018 року відкрито апеляційне провадження.

Приватний нотаріус Томаз В.І. подала відзив на дану апеляційну скаргу, в якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив не надходив.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.02.2019 року зупинено апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 викладено правовий висновок щодо подібних спірних правовідносин, а тому ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17.09.2019 року провадження у справі поновлено.

У судове засідання апеляційного суду з`явився представник позивачів - ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Тупало М.П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, який підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити та пояснення представника відповідача, який просив відмовити у її задоволенні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачами у справі та відповідачем були укладені договори мін (обміну) земельних ділянок, які були посвідчені приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І.

За умовами даних договорів позивачі передали у власність відповідачу земельні ділянки (паї) різної площі, які надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а відповідач ОСОБА_14 у свою чергу передав у власність позивачів земельні ділянки площею 0,0100 га, які розташовані на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Звертаючись із позовними вимогами позивачі та їх представник вважали дані договори недійсними через їх нікчемність, оскільки відчуження земельних ділянок не відповідає вимогам закону, посилались на дію мораторію про заборону відчуження земельних ділянок у тому числі шляхом їх обміну.

Проте, згідно ч.1 ст.81 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України). За приписами п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ст.ст. 4 , 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (стаття 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 15 Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Суд першої інстанції послався на те, що спірні договори міни земельних ділянок є оспорюваними, згідно чинного законодавства, а тому можуть бути визнані недійсними лише за рішенням суду.

Чинним законодавством не передбачено, що вчинені договори міни (обміну) земельних ділянок, під час дії мораторію на їх відчуження, є нікчемними, не потребують скасування і не породжують прав і обов`язків у сторін договору.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду про те, що договори міни можуть бути визнані недійсними лише за рішенням суду, а оскільки позивачі та їх представник не ставили вимог про визнання недійними укладених договорів міни (обміну) земельних ділянок, то не можуть бути застосовані і наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно ухвали Кропивницького апеляційного суду позивачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було відстрочено сплату судового збору, а тому з них у відповідності до ст. ст. 136, 141 ЦПК України та п.1 ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1057,20 грн., з кожного.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_10 (РНОКПП2108715818) та ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги по 1057,20 грн., з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

25.09.2019 року - складено постанову.

Головуючий суддя О.Л. Дуковський

Судді О.А. Письменний

В.В.Черненко