Постанова

від 30.09.2019 по справі 489/990/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.09.19

22-ц/812/1572/19

Єдиний унікальний номер судової справи № 489/990/16-ц

Провадження № 22-ц/812/1572/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Чампоя В.В., Савицької О.Е.,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повний текст складено 24 липня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Автогаражного кооперативу Граніт , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відновити трудову книжку,-

В С Т А Н О В И В

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Автогаражного кооперативу Граніт (далі АГК Граніт ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відновити трудову книжку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що з 20 квітня 2010 року вона працювала на посаді бухгалтера АГК Граніт .

Вказує, що 5 вересня 2015 року її було звільнено із займаної посади у зв`язку з втратою довіри на підставі п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Вважає, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, відповідач відмовив її у видачі трудову книжку з підстав її відсутності.

Враховуючи вищенаведене, просила поновити її на посаді бухгалтера в АГК Граніт , стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов`язати голову правління АГК Граніт ОСОБА_2 поновити її трудову книжку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року позов задоволено частково.

В задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Зобов`язано АГК Граніт відновити трудову книжку ОСОБА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 з 20 квітня 2010 року по 15 вересня 2015 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а тому дійшов висновку, що її трудова книжка з моменту працевлаштування знаходилася у кооперативі, відтак відповідач зобов`язаний видати трудову книжку при звільненні працівника, а у разі її втрати - видати її дублікат, що свідчить про обґрунтованість вимоги ОСОБА_3 про поновлення її трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд вказав, що ОСОБА_3 не належно виконувала трудові обов`язки, покладені на неї посадовою інструкцією, з якою вона була ознайомлена, допускала порушення фінансової дисципліни, зокрема делегувала повноваження на отримання членських внесків не уповноваженим на це особам (охоронцям АГК Граніт ), внаслідок чого роботодавець втратив до неї довіру.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з АГК Граніт на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки у період з 18 вересня 2015 року по 01 березня 2016 року у розмірі 9 013, 98 грн, без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційні скарги ОСОБА_3 та АГК Граніт задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду від 12 липня 2019 року у задоволенні позивних вимог ОСОБА_3 до АГК Граніт , третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відновити трудову книжку відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АГК Граніт судовий збір у розмірі 3693,04 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримала апеляційну скаргу, просила про її задоволення.

Представники відповідача та третя особа апеляційну скаргу не визнали, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності позивача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Пунктом 28 постанови Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів передбачено, що звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Як слідує з положень пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору можливе за умови: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, розподілом і т.д.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Виходячи з наведеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей необхідно дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Вирішуючи питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що наказом голови правління АГК Граніт № 2 від 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду бухгалтера з матеріальною відповідальністю.

Відповідно до посадової інструкції бухгалтера - касира, погодженої головою правління АГК Граніт ОСОБА_2 , підпис про ознайомлення з якою ОСОБА_3 відсутній, в посадові обов`язки бухгалтера - касира входило, зокрема, вести фінансові, матеріальні та господарські розрахунки і звіти, баланси; оформлювати платежі за матеріальні, комунальні та інші послуги; нараховувати заробітну плату, переводити засоби за виконані роботи, вести інші розрахунки з працівниками, громадянами і юридичними особами; здійснювати операції по прийому, обліку, видачі та зберіганні грошових коштів з обов`язковим дотриманням правил, які забезпечують їх зберігання; вести на основі прибуткових і видаткових документів касову книгу; здійснювати готівкові розрахунки в установленому порядку з організаціями і фізичними особами при оплаті робіт і послуг підприємства.

Статутом АГК Граніт , затвердженого рішенням конференції представників АГК Граніт 11 листопада 2000 року, протокол № 7, діючого в період роботи позивача бухгалтером на вказаному підприємстві, встановлено порядок організації автогаражного кооперативу, його мету і предмет діяльності.

Згідно статуту кооператив знаходиться на земельній території, виділеній в постійне користування АГК Граніт за адресою: АДРЕСА_1 а під будівництво гаражних боксів. Організація автогаражного кооперативу, будівництво та благоустрій гаражних боксів проводиться за рахунок особистих коштів членів кооперативу. Основною метою автогаражного кооперативу є: забезпечення ефективного керівництва автогаражним кооперативом; утримання і використання майна, що знаходиться в спільному користуванні; благоустрою території; захист прав та інтересів членів кооперативу. Кооператив не має метою одержання прибутку від своєї діяльності та розділу членами кооперативу.

Кошти кооперативу складаються з внесків членів кооперативу на утримання, експлуатацію гаражів та господарства кооперативу, виплати заробітної плати найманим робітникам, поточних витрат і податків. Всі надходження та видача готівки обліковується в касовій книзі, яка пронумерована, прошнурована, скріплена печаткою і завірена підписом голови кооперативу. Витрата коштів проводиться по документах, підписаних головою кооперативу і бухгалтером.

Як вбачається із протоколу засідання правління АГК Граніт від 29 серпня 2015 року на повістку дня про фінансовий стан кооперативу на серпень місяць було встановлено нестачу коштів у зв`язку з тим, що охорона самостійно взяла собі заробітну плату, про що свідчить доповідна записка бухгалтера, з якої слідує, що охорона без дозволу взяла з каси 4508,00 грн. Вирішено ОСОБА_3 за халатне ставлення до своїх обов`язків винести сувору догану, враховуючи те, що це не перший випадок.

Вказані обставини підтверджені доповідними охоронців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 05 вересня 2015 року, в яких вони пояснили, що бухгалтер ОСОБА_3 у серпні місяці практично на роботу не з`являлась, тому її обов`язки виконували вони самі і взяли собі дві заробітні плати за липень місяць.

Окрім цього, ОСОБА_3 без поважних причин зберігала у себе вдома грошові кошти з каси АГК Граніт в сумі 4697,46 грн., що підтверджено її розпискою від 04 вересня 2015 року.

Із змісту позовної заяви вбачається, що у позивача ОСОБА_3 перед звільненням 04 вересня 2015 року, рішенням правління АГК Граніт відібрали ключі від кабінету та вимагали передати документи і касу без ревізії. Після того як вона відмовилась, їй дзвонили на домашній телефон з вимогою повернути документи і кошти із каси. Зазначила, що в сейфі знаходилась частина документів та готівки, тим самим погодилась, що іншу частину документів і грошових коштів кооперативу зберігала вдома.

У протоколі засідання правління АГК Граніт від 04 вересня 2015 року на порядок денний поставлено питання щодо нестачі коштів для оплати податків і інших платежів, у ході розгляду якого голова правління ОСОБА_2 доповів, що не дивлячись на катастрофічний стан кооперативу, нестачу коштів для оплати за електроенергію, податків в пенсійний фонд, інших платежів, позивач видала заробітну плату електрику, чим свідомо посилила критичний стан кооперативу, що тягне за собою накладення великих штрафів. На засіданні виступили всі члени правління, засудили вчинок ОСОБА_3 , яка на той час займала посаду бухгалтера, в результаті чого за систематичну непокору правлінню, за порушення фінансової та трудової дисципліни правління АГК Граніт висловило ОСОБА_3 свою недовіру з наступним звільненням. З протоколом засідання правління АГК Граніт позивач ОСОБА_3 ознайомлена, однак від підпису відмовилась.

Відповідно до протоколу засідання правління АГК Граніт від 15 вересня 2015 року ,

окрім іншого встановлено, що працюючи на посаді бухгалтера, позивач неодноразово отримувала зауваження від правління за порушення трудової і фінансової дисципліни, а саме гроші зберігала вдома, членські внески, замість неї приймала охорона та зберігала у себе в гаражах по декілька днів, що спровокувало працівників охорони взяти собі заробітну плату без дозволу. На роботу приходила нерегулярно, приблизно один, два рази на тиждень. Також в ОСОБА_3 відсутня первинна заява прийняття її на роботу в АГК Граніт та трудова книжка.

Наказом АГК Граніт від 15 серпня 2015 року № 13 ОСОБА_3 звільнено з займаної посади бухгалтера у зв`язку з втратою довіри за п.2 ст. 41 КЗпП України.

З наказом ознайомитися ОСОБА_3 відмовилася, про що членами правління кооперативу складено акт від 15 вересня 2015 року.

Довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Скороходово від 11 серпня 2016 року підтверджується, що позивач ОСОБА_3 у періоди з 01 листопада 2009 року по 01 січня 2011 року та з 01 квітня 2011 року по 01 липня 2012 року працювала на посаді бухгалтера по трудовій книжці, як за основним місцем роботи в цьому ОСББ .

Згідно довідки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Перлина від 17 серпня 2016 року у період з 11 листопада 2000 року по 01 листопада 2010 року ОСОБА_3 обіймала посаду бухгалтера та працювала по трудовій книжці в даному ОСББ.

У судовому засіданні позивач факт виконання обов`язків бухгалтера-касира не оспорювала, але вказувала на те, що жодних зобов`язань з прийняття коштів на себе не брала, договору про матеріальну відповідальність та посадової інструкції не підписувала.

Як на факт виконання ОСОБА_3 обов`язків касира, до повноважень якого належить прийняття, облік, видача та зберігання коштів і матеріальних цінностей кооперативу, представники відповідача вказували на прибуткові касові ордери, квитанції до прибуткового касового ордеру, табеля обліку робочого часу, які скріпленні підписами бухгалтера ОСОБА_3 .

Вказаних обставин позивач не оспорювала та вказала, що до її повноважень належало виконання лише обов`язків бухгалтера, обов`язки бухгалтера-касира вона виконувала вимушено, так як на цьому наполягав колишній голова правління, який не забезпечив належної роботи кооперативу.

Щодо посадової інструкції бухгалтера-касира, ОСОБА_3 пояснила, що розробила проект цієї інструкції за дорученням колишнього голови правління, але таку посадову інструкцію не підписувала, так як до її повноважень не входило виконання обов`язків бухгалтера-касира.

Доказів укладення між сторонами договору про матеріальну відповідальність позивача суду не надано.

За такого, зазначення в наказі відповідача від 20 квітня 2010 року про прийняття ОСОБА_3 бухгалтером з матеріальною відповідальністю за готівкові кошти за відсутності доказів покладення на позивача відповідних обов`язків, згідно посадової інструкції та укладення договору про матеріальну відповідальність, не є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_3 виконувала обов`язки бухгалтера-касира.

Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність відповідачем належними і допустимими доказами покладення на позивача і обов`язків касира щодо здійснення касових операції, зокрема відсутні наказ про покладання на неї таких обов`язків, докази про ознайомлення з посадовою інструкцією касира (бухгалтер-касира), а тому звільнення її за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не можна вважати законним.

Відповідно до статті 48 КЗпП України трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів.

Відповідно до п.п. 1.1,2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 із змінами (далі - Інструкція № 58) на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, у трудовій книжці працівника зазначається окремим рядком.

Запис відомостей про роботу за сумісництвом здійснюється за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи, оскільки саме там зберігається трудова книжка працівника.

Судом першої інстанції встановлено, позивач ОСОБА_3 у періоди з 11 листопада 2000 року по 01 листопада 2010 року обіймала посаду бухгалтера та працювала по трудовій книжці в Об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку Перлина , що підтверджується довідкою Об`єднання від 17.08.2016, а з 01 листопада 2009 року по 01 січня 2011 року, з 01 квітня 2011 року по 01 липня 2012 року працювала на посаді бухгалтера по трудовій книжці, як за основним місцем роботи в Об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку Скороходово , що підтверджується довідкою цього Об`єднання від 11 серпня 2016 року.

У наявних у справі запереченнях на позовну заяву колишній голова правління АГК Граніт ОСОБА_6 вказував на те, що встановити чи надавала при прийняті на роботу ОСОБА_3 трудову книжку неможливо, оскільки вона була прийнята на роботу за розпорядженням попереднього керівника АГК Граніт .

У суді апеляційної інстанції вказав, що його вимога надати трудову крижки з боку ОСОБА_3 залишилася не виконаною.

Факт відсутності трудової книжки ОСОБА_3 в АГК Граніт станом на 01 липня 2010 року підтверджується описом наявності документів у сейфі колишнього голови правління АГК Граніт ОСОБА_7 та актом відкриття сейфу в приміщенні бухгалтерії АГК Граніт від 05 жовтня 2015 року, у зв`язку із відмовою ОСОБА_3 передати ключі від сейфа.

Таким чином, досліджені судом докази спростовують доводи позивача про те, що вона передавала трудову книжку до АГК Граніт , оскільки на момент працевлаштування за сумісництвом до вказаного кооперативу основним місцем її роботи був інший кооператив, де і зберігалася її трудова книжка, що підтверджується наведеними вище довідками.

Посилання ОСОБА_3 на заяву( т.1 а.с.220) на ім`я голови ОСББ Перлина про видачу їй трудової книжки з резолюцією керівника, для надання її в АГК Граніт не може бути свідченням як того, що трудову книжку вона забрала у ОСББ, так і того, що трудова книжка дійсно була надана нею до відповідача.

З врахуванням викладених, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відновлення трудової книжки є вірним, наведені доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника за ініціативи власника або уповноваженого ним органу власник зобов`язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи та видати трудову книжку.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Обов`язок видати працівнику у день звільнення копію наказу про звільнення та трудову книжку покладено на власника або уповноважений ним орган, і саме з цього часу у працівника починається перебіг строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов`язки сторін.

Як вбачається із наказу про звільнення від 15 вересня 2015 року, він не містить відмітки про ознайомлення з його змістом ОСОБА_3 , оскільки як встановлено судом з пояснень представників відповідача вона відмовилася від його ознайомлення, про що складено акт від 15 вересня 2015 року, який підписаного членами правління АГК Граніт . В той же час, позивач з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відповідача відновити трудову книжку, звернулася до суду лише 02 березня 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. проти Республіки Молдова, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Уст. 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в ч. 1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Заперечуючи проти пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_3 у суді першої інстанції зазначала про те, що вважає його не пропущеним так ні наказу про звільнення, ні трудової книжки не отримала по теперішній час.

Однак, доводи позивача про не отримання нею наказу про звільнення спростовуються актом від 15 вересня 2015 року, доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Зважаючи на те, що позов ОСОБА_3 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є доведеним, проте остання пропустила строк для звернення до суду, то суд першої інстанції вірно відмовив у задоволені позову у зв`язку із пропуском позивачем визначеного законом строку для звернення до суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувало ся, а тому не було предметом апеляційного перегляду.

Керуючись ст. ст. 367,368,374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 30 вересня 2019 року.