Постанова

від 25.09.2019 по справі 910/10801/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/10801/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорта О. В.

розглянувши касаційні скарги Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 (суддя Шкурдова Л.М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 (головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді: Коробенко Г.П., Козир Т.П.)

за позовом Міністерства аграрної політики та продовольства України

до:

1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора -БКБ",

2.Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації",

3. Державної інспекції сільського господарства,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Львівська обласна державна адміністрація,

2. Фонд державного майна України,

3. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру,

4. Львівська міська рада,

про визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України, інвестиційного договору та зобов`язання вчинити певні дії,

За участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: Максимишин І.Б. - адвокат,

від відповідача-2: Горячев О.А. - адвокат,

від відповідача-3: не з`явився,

від третьої особи-1: Смотрич Д.В. - адвокат,

від третьої особи-2: не з`явився,

від третьої особи-3: не з`явився,

від третьої особи-4: Никифоров Д.О. - адвокат,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (далі - ТОВ "Опора-БКБ", відповідач-1), Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", відповідач-2), Державної інспекції сільського господарства України (далі - відповідач-3, Інспекція), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Львівської обласної державної адміністрації (далі - третя особа-1), Фонду державного майна України (далі - третя особа-2), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - третя особа-3), Львівської міської ради (далі - третя особа-4), про:

- визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл на укладення Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42 між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ТОВ "Опора- БКБ", оформленого листом Державної інспекції сільського господарства України №33-8- 11/5476 від 17.10.2012;

- визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42, укладеного між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ТОВ "Опора-БКБ";

- зобов`язання ТОВ "Опора-БКБ" знести самовільно збудований 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:03:001:0029, площею 0,0795 га, з цільовим призначенням "для обслуговування побутового корпусу", за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а, та відновити на цій земельній ділянці приміщення побутового корпусу площею 135,7 м 2 до попереднього стану за власні кошти.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Інвестиційний договір підлягає визнанню недійсним з підстав відсутності повноважень сторін на його укладення, оскільки була відсутня згода Державної інспекції сільського господарства України на укладення такого договору. Позивач зазначає, що лист №33-8-11/5476 від 17.10.2012 не свідчить про надання Державною інспекцією сільського господарства України такої згоди, оскільки така згода мала б бути оформлена шляхом видачі відповідного наказу. Позивач також зазначає, що Фондом державного майна України не було надано згоду на укладення спірного правочину. Укладення Інвестиційного договору свідчить про порушення порядку відчуження майна, вилучення майна із державної власності, в зв`язку з не проведенням процедури аукціону. Інвестиційним договором передбачено розпорядження земельною ділянкою без згоди її власника; за даним договором право замовника будівництва передано особі, що не мала права здійснювати забудову земельної ділянки; умови договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок; у зв`язку з реалізацією Інвестиційного договору право на земельну ділянку та розташоване на ній нерухоме майно вибуло у держави всупереч встановленому законом порядку, а взамін держава не отримала жодного майна із законним правовим статусом.

3. Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що судом у справі №914/3236/14 вже розглядалися вимоги про визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42 з аналогічних підстав, про які позивач зазначає у даній справі №910/10801/18. Рішенням суду у справі №914/3236/14 встановлено відсутність підстав для визнання Інвестиційного договору від 07.12.2012 р. №42 недійсним, а також просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

4. Відповідач-2 подав відзив на позов, в якому підтримав позовні вимоги.

5. Третьою особою-1 подані пояснення по справі, в яких зазначено, що вимога про визнання недійсним Інвестиційного договору вже була предметом судового розгляду.

6. Третя особа-2 надала пояснення про відсутність необхідності надання Фондом згоди на укладення спірного Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42.

7. Третя особа-4 подала пояснення, в яких позовні вимоги підтримала.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

9. Додатковою постановою від 23.05.2019 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора БКБ" про розподіл судових витрат відмовлено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

10. 14.06.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Державне підприємство "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" звернулося із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 у справі № 910/10801/18 безпосередньо до Касаційного господарського суду.

11. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 27.06.2019 для розгляду справи № 910/10801/18 визначено колегію суддів у складі: Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.

12. 04.07.2019 суддями Верховного Суду Кондратовою І.Д., Стратієнко Л.В., Ткачем І.В. подано заяву про самовідвід у розгляді справи № 910/10801/18 в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/10801/18 заяву суддів Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В., Ткача І.В. про самовідвід у розгляді справи №910/10801/18 за касаційною скаргою Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 задоволено.

14. Витягом з протоколу передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 08.07.2019 у справі № 910/10801/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15. 14.06.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Львівська міська рада звернулась із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 у справі № 910/10801/18 безпосередньо до Касаційного господарського суду.

16. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 27.06.2019 для розгляду справи № 910/10801/18 визначено колегію суддів у складі: Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.

17. 04.07.2019 суддями Верховного Суду Кондратовою І.Д., Стратієнко Л.В., Ткачем І.В. подано заяву про самовідвід у розгляді справи № 910/10801/18 в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

18. Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/10801/18 заяву суддів Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В., Ткача І.В. про самовідвід у розгляді справи №910/10801/18 за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 задоволено.

19. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу касаційної скарги від 08.07.2019 у справі № 910/10801/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 910/10801/18 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 у справі № 910/10801/18; призначено до розгляду касаційні скарги на 11.09.2019.

21. Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2019 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції було задоволено.

22. В судовому засіданні 11.09.2019 оголошено перерву до 25.09.2019.

23. В судові засідання, проведені 11.09.2019 і 25.09.2019 в режимі відеоконференції, з`явилися представники відповідача-2 та третіх осіб 1 і 4, котрі підтримали касаційні вимоги, представник відповідача-1, який заперечив проти касаційних скарг та просив відмовити в їх задоволенні. Решта представників сторін не з`явились у судові засідання, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

24. У касаційній скарзі відповідач-2 просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

25. Ці вимоги мотивовано неправильним застосуванням судами ч.1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), незастосуванням положення п.13 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 року, та пп. ї п.1 ч,1 ст.7 Закону України Про управління об`єктами державної власності , абз.2 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , ст.ст 17, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК), хибним потрактуванням положення Інвестиційного договору щодо обов`язку Підприємства передати земельну ділянку в якості Інвестиції, ототожнивши таку з передачею будівельного майданчика, не врахуванням того, що земельна ділянка входить в межі історичного ареалу м.Львова, та відсутності переюдиції у встановлених судом у справі №914/3236/14 обставинах.

26. Львівська міська рада у касаційній скарзі також просить вказані рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

27. Аргументи третьої особи-4 є аналогічними з доводами відповідача-2. Звертає скаржник увагу суду на те, що згода Інспекції на укладання Інвестиційного договору могла бути надана суб`єкту господарювання, визначеному за результатами аукціону (на конкурсних засадах), функції замовника нерозривно пов`язані зі статусом користувача або власником земельної ділянки, незастосування судами ст.ст. 17, 42, 120 ЗК України, вважає побудований 9-ти поверховий будинок самочинним будівництвом.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

28. Судами у справі встановлено, що 07.12.2012 між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (інвестор) укладено Інвестиційний договір №42 (далі - Інвестиційний договір) про проектування та реконструкцію об`єкта нерухомого майна - приміщення побутового корпусу площею 135,7 м 2 за адресою: м.Львів, вул.Лемківська, 9-а.

Згідно з п. 2.2 Інвестиційного договору замовник передає інвестору свої функції з проектування та реконструкції об`єкту, за винятком функцій для забезпечення відведення та передачі інвестору згідно акту земельної ділянки для реконструкції об`єкта, розташованого на ній.

Замовник надає своє право користування земельною ділянкою у якості інвестиції в об`єкт реконструкції. Після здачі об`єкта в експлуатацію, замовник набуває право власності на реконструйовані нежитлові приміщення загальною площею не менше ніж 180 кв.м. відповідно до узгодженого сторонами акту розподілу площ (п. 2.3 Інвестиційного договору).

На період реконструкції інвестор безоплатно забезпечує замовника придатним до експлуатації приміщенням, що передбачено п.п.3.2.18 Інвестиційного договору.

У п.1.8 спірного договору сторони визначили строк його дії - до повного виконання своїх обов`язків сторонами. При цьому, на інвестора покладено обов`язки із забезпечення будівництва, перевірки актів виконаних робіт, здачу об`єкта в експлуатацію тощо.

29. Відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 177923 від 05.10.2011, відповідачу-2 належить на праві постійного користування земельна ділянка площею 0,0795 га за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9а.

30. На вказаній земельній ділянці був розташований належний до державної власності будинок: приміщення побутового корпусу площею 135,7 кв.м., який підлягав реконструкції відповідно до умов договору.

Побутовий корпус за адресою: вул. Лемківська, 9-а, м. Львів, належав на праві господарського відання ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", що підтверджується реєстраційним посвідченням серії КММ №015863, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації 12.09.2002.

31. У справі встановлено, що на момент укладення Інвестиційного договору ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" входило до сфери управління Державної інспекції сільського господарства України та було їй підзвітне.

32. В матеріалах справи міститься лист Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012, адресований ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", відповідно до якого відповідачем-1 надано погодження відповідачу-2 на укладення Інвестиційного договору.

33. Після укладення Інвестиційного договору та внаслідок його реалізації ТОВ "Опора- БКБ" збудовано 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (інформація про об`єкт - м. Львів, вул. Лемківська, 9а, реконструкція з розширенням приміщень побутового корпусу під багатоквартирний житловий будинок із закладами громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Лемківська, 9а у м. Львові), яка зареєстрована Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області 11.04.2016 за № ЛВ 143161042335.

34. Нежитлове приміщення загальною площею 183,6 кв.м за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Лемківська, буд.9А, перебуває у державній власності, власником зазначено ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації".

35. Земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:03:001:0029 площею 0,0795га за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лемківська, 9А перебуває у державній власності, власник - держава в особі Львівської обласної державної адміністрації.

36. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №551-р "Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств і установ до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" цілісний майновий комплекс ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (код згідно з ЄДРПОУ 05500517) віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

Зазначена передача із сфери управління Державної інспекції сільського господарства України до сфери управління Мінагрополітики відбулася на підставі Акта приймання-передачі, затвердженого першим заступником Мінагрополітики 12.12.2017.

37. Листом від 11.05.2018 ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" повідомило Мінагрополітики, як орган управління майном, про порушення прав держави на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:03:001:0029, площею 0,0795 га з цільовим призначенням "для обслуговування побутового корпусу", за адресою м. Львів, вул. Лемківська, 9-а.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

38. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що площа приміщень, які належать ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" збільшилась в результаті укладення Інвестиційного договору, земельна ділянка за адресою: м.Львів, вул.Лемківська, 9а перебуває у постійному користуванні ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та із державної власності не вибувала, а відтак, позивач, який не є стороною оспорюваного договору, наявність свого порушеного права та інтересів держави укладенням спірного Інвестиційного договору не довів.

39. Крім того судом у справі №914/3236/14 вже досліджувалось питання щодо визнання Інвестиційного договору недійсним з тих самих підстав, що заявлені Позивачем у даній справі, а також встановлено, що лист Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012 є належним доказом на підтвердження висловлення згоди на укладення Інвестиційного договору, що виключає підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл на укладення Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42, яке оформлене листом №33-8-11/5476 від 17.10.2012 (у зв`язку з тим, що така згода мала б бути оформлена наказом), так і для визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42.

40 . Оскільки основна вимога про визнання недійсним Інвестиційного договору не підлягає задоволенню, суди відмовили у задоволенні і решти позовних вимог, які є похідними від цієї вимоги.

VІІ. Позиція Верховного Суду

41. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

42. Розглядаючи доводи касаційних скарг та заперечення на них, колегія суддів касаційного суду приймає до уваги наступне.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державна інспекція сільського господарства України у вересні 2014 року зверталась з позовною заявою до ТОВ "Опора-БКБ", ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" про визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42 з тих самих підстав, які зазначені позивачем - Міністерством аграрної політики та продовольства України в позовній заяві у даній справі №910/10801/18.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 у справі №914/3236/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу Державної інспекції сільського господарства України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 у справі №914/3236/14 частково задоволено касаційну скаргу позивача: постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 у справі №914/3236/14 скасовано та передано справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3236/14 від 12.05.2015 позов задоволено повністю та визнано недійсним Інвестиційний договір.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/3236/14 від 16.12.2015, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2016, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3236/14 від 12.05.2015 в частині визнання недійсним Інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

44. У межах вказаної справи №914/3236/14 судом розглядалося питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Інвестиційного договору №42 від 07.12.2012, досліджувалось додержання сторонами вимог в момент вчинення правочину, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України, та встановлено, що будівля за адресою вул. Лемківська. 9А у м. Львові належить до державної власності і закріплена на праві господарського відання за Львівським виробничо - технічним центром стандартизації, метрології та сертифікації (Львівський центр "Облагростандарт"), листом Державної інспекції сільського господарства №33- 8-11/5476 від 17.10.2012, надано погодження на укладення інвестиційного договору; законодавством не передбачена процедура для погодження договорів, а тому такий лист є належним допустимим доказом погодження інвестиційного договору №42 від 07.12.12. Також Інвестиційний договір було схвалено ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації".

Також у справі №914/3236/14 судом досліджено, що спірний Інвестиційний договір не потребує погодження Фондом державного майна України, про що також зазначено Фондом державного майна України в своїх поясненнях, положеннями Закону України "Про управління об`єктами державної власності" не передбачено погодження інвестиційних договорів фондом.

У справі №914/3236/14 досліджувались твердження про те, що умови спірного договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок та судом було встановлено, що детальним планом території міста передбачено розміщення на земельній ділянці приміщень побутового корпусу під багатоквартирний будинок з закладами громадського призначення та підземним паркінгом в м. Львові, на вул. Лемківська, 9, з функцією використання - землі громадського призначення, що спростовує посилання на нецільове використання земельної ділянки.

Крім того, судом встановлено наявність у ТОВ "Опора-БКБ" права здійснювати реконструкцію нежитлових приміщень на земельній ділянці в м. Львові, на вул. Лемківська, 9 на виконання умов Інвестиційного договору, а тому твердження позивача, як на підставу для визнання договору недійсним, що право замовника будівництва передано особі, яка не мала права здійснювати забудову земельної ділянки, відхилені судом.

Як встановлено у справі №914/3236/14, в результаті укладеного Інвестиційного договору об`єкт не вибуває із власності держави, оскільки відповідно до умов договору замовник у справі після здачі об`єкта в експлуатацію набуває в установленому порядку приміщення не менше ніж 180 кв.м., виконання сторонами умов Інвестиційного договору не передбачає фактичне відчуження нерухомого майна з його переходом у приватну власність, отже укладення Інвестиційного договору не свідчить про порушення порядку відчуження майна та вилучення майна із державної власності, в зв`язку з чим дані твердження не свідчать про наявність підстав для визнання Інвестиційного договору недійсним.

Також судами враховано, що постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/3236/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України, встановлено, що згідно Ухвали сесії Львівської міської ради №3385 від 11.03.10 відповідачу-2 передано земельну ділянку площею 0,0795 га на вул. Лемківській, 9А у постійне користування для обслуговування побутового корпусу за рахунок земель, що надані у власність або користування, за функцією використання - землі громадського призначення. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №898 від 15.11.13 дозволено розроблення детального плану території у межах вул. Під Дубом, просп. Чорновола, вул. Хімічна, вул. Лемківська, вул. Замарстинівська.

Такий детальний план території розроблено та передбачено розміщення на належній відповідачу-2 земельній ділянці приміщень побутового корпусу на вул. Лемківська 9 А під багатоквартирний житловий будинок з закладами громадського призначення та підземним паркінгом в м. Львів.

Отже суди визнали, що матеріалами справи не підтверджуються доводи скаржників про те, що умови Інвестиційного договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земель.

45. Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що:

"Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом."

46. Відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46, 50 даної Доповіді:

"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним . Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws) , які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження . Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику приватного правосуддя , що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду мається міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

47. Таким чином, зі змісту вищевказаної ч.4 ст. 75 ГПК можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

48. Крім того, згідно з абз.3 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України:

"Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом:

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом ."

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

"1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства."

Згідно з ч.1, п.п.2, 10 ч.2 ст.16 ЦК:

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

2) визнання правочину недійсним;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб."

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК:

"Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси ."

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК:

"1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)."

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК:

"Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення ."

Таким чином, для визнання рішення або правочину недійсним необхідна одночасна наявність двох обставин:

1. недодержання саме в момент прийняття рішення чи в момент вчинення правочину чинного на момент такого прийняття чи вчинення законодавства;

2. порушення прийняттям такого рішення чи вчиненням такого правочину прав або охоронюваних законом інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин.

При цьому, оскільки законність спірного рішення чи правочину в даному випадку оцінюється саме в момент їх прийняття чи вчинення, то і порушення прав або охоронюваних інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин повинно і може мати місце лише в момент прийняття такого рішення чи вчинення такого правочину .

49. По-перше, як встановлено судами на підставі власної оцінки доказів, станом саме на момент укладення спірного договору та надання спірної згоди на його укладення, а саме 17.10.2012 та 07.12.2012 , уповноваженим органом управління державним майном , до сфери управління якого належало ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", була саме Державна інспекція сільського господарства України.

В свою чергу, позивач став таким органом управління відповідача-2 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №551-р "Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств і установ до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України", згідно якого цілісний майновий комплекс ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (код згідно з ЄДРПОУ 05500517) віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

Зазначена передача із сфери управління Державної інспекції сільського господарства України до сфери управління Мінагрополітики відбулася на підставі Акта приймання-передачі, затвердженого першим заступником Мінагрополітики 12.12.2017 .

Отже позивач став таким органом управління відповідача-2 лише через 5 років після укладення спірного договору та надання спірної згоди на його укладення, що вже саме по собі свідчить про обґрунтованість висновків судів, що позивачем не доведено в судах першої та апеляційної інстанцій, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси були порушеними з боку визначених ним відповідачів станом саме в момент надання згоди та укладення договору.

50. По-друге, відповідно до ст.2 ЦК:

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно зі ст.170 ЦК:

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом .

51. Оскільки в даному випадку позов обґрунтовується саме захистом права державної власності, то в спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не конкретний її орган.

Фактично, як зазначено вище, в кінці 2017 року мала місце зміна уповноваженого органу управління державним майном , до сфери управління якого належало ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", з Державної інспекції сільського господарства України на Мінагрополітики.

Проте, як вказано вище, саме уповноваженим органом управління державним майном , до сфери управління якого належало ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", а саме Державною інспекцією сільського господарства України, вже пред`являвся аналогічний позов, який розглянутий в межах наведеної справи №914/3236/14.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції визнає безпідставними посилання позивача в даній справі, що переглядається, на той факт, що саме Мінагрополітики не було стороною у справі №914/3236/14, при тому, що така позиція по суті презюмує безкінечну можливість подання аналогічних позовів по факту кожної наступної зміни органу управління державним майном.

Крім того, оспорювана згода була надана Державною інспекцією сільського господарства України саме як органом управління державним майном, до сфери управління якого належав відповідач-2, тобто по суті позов в цій частині поданий органом управління відповідача-2 до та з приводу дій інспекції, як органу управління відповідача-2.

52. Частиною 2 статті19 Конституції України встановлено, що:

"Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України."

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування ". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Отже апеляційний суд вірно встановив, що Державній інспекції сільського господарства України, як державному органові , належить обов`язок належного дотримання як процедури розгляду питання, пов`язаного з наданням дозволу на укладення Інвестиційного договору підзвітній їй особі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", так і відповідного оформлення такої згоди у вигляді організаційно-розпорядчого документа - наказу відповідно до вимог п.8 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011.

Листом Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012, адресованим ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", відповідачем-1 надано погодження відповідачу-2 на укладення Інвестиційного договору.

Разом з цим, як вірно визнано у даній справі, не дотримання відповідачем-3 форми рішення, яким погоджено укладення відповідачем-2 з відповідачем-1 Інвестиційного договору, за умови викладення такої згоди у листі за №33-8-11/5476 від 17.10.2012, у якому міститься необхідна і достатня інформація (найменування органу, який видав це рішення; вихідний номер та дата його видачі; зміст рішення; підпис керівника органу тощо), не змінює суті прийнятого відповідачем-3 рішення про погодження відповідного питання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що укладення оспорюваного Інвестиційного договору погоджено уповноваженим органом управління державним майном, до сфери управління якого належало ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на момент укладення цього договору, у повній відповідності до вимог ст.6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Відтак укладання спірного договору відбулась за належної згоди попередника позивача.

53. Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірний Інвестиційний договір не містить умов щодо відчуження державного майна, оскільки в результаті укладення Інвестиційного договору нерухоме майно не вибуває із власності держави.

Відповідно до умов оспорюваного Договору замовник - відповідач-2 у справі після здачі об`єкта в експлуатацію набуває в установленому порядку приміщення не менше ніж 180 кв.м. Зазначені обставини виключають необхідність як додаткового погодження даного договору з Фондом державного майна України, так і необхідності укладення цього Договору на конкурсних засадах.

Як встановлено судами, нежитлове приміщення загальною площею 183,6 кв.м за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Лемківська, буд.9А, перебуває у державній власності, власником зазначено ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації".

54. Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 19.06.2018 у справі №910/8815/17 зазначив:

"Згідно з пункту 4.17 Інвестиційного договору після прийняття об`єкта інвестування в експлуатацію інвестор зобов`язаний вчинити всі необхідні дії щодо оформлення у встановленому порядку права користування/власності земельною ділянкою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,6 га (кадастровий номер 8000000000:82:068:0129), розташована за адресою: вул. Старонаводницька, 2-20 у Печерському районі міста Києва не може бути передана у користування або власність інвестору до моменту завершення реалізації інвестиційного договору.

Інвестиційний договір не є правовстановлюючим документом на зазначену земельну ділянку, отримання земельної ділянки у користування буде відбуватись після завершення будівництва на підставі чинного законодавства України.

Положення Інвестиційного договору не є підставою для автоматичного, поза передбаченою законодавством процедурою набуття інвестором права власності на земельну ділянку.

Виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів, що спірні розпорядження та договір не суперечать нормам чинного законодавства, і відсутні підстави для задоволення позову."

Проте, з аналізу умов договору в даній справі, що переглядається, суди встановили, що відповідач-2 передає функції з проектування та реконструкції об`єкта будівництва за винятком функцій, необхідних для забезпечення відведення та надання земельної ділянки для реконструкції об`єкта, а також виконання обов`язків землекористувача .

Отже замовником будівництва та законним користувачем земельної ділянки за Інвестиційним договором виступає саме ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (відповідач-2 ), тоді як ТОВ "Опора -БКБ" має виконувати функції замовника в частині проектування та реконструкції.

Умови Інвестиційного договору на відміну від вищевказаної справи взагалі не містять умови про передання у користування ТОВ "Опора - БКБ" земельної ділянки у користування з метою забудови.

55. Апеляційний суд також обґрунтовано вказав, що за захистом порушених прав у сфері земельних правовідносин, в т.ч. і згідно положень ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності, ч. 4 ст.376 ЦК України та ст.152 Земельного кодексу України, із позовом до суду може звернутися власник чи користувач земельної ділянки .

Як підтверджується матеріалами справи позивач не має ні одного із зазначених статусів, щоб звертатися з відповідним позовом з приводу порушень саме земельного законодавства .

Власником земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:03:001:0029 площею 0,0795га за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лемківська, 9А є держава в особі Львівської обласної державної адміністрації .

Згідно ухвали сесії Львівської міської ради №3385 від 11.03.10 вона передана у постійне користування ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", тобто, відповідачу-2 .

56. Також суд касаційної інстанції не приймає доводи третьої особи-4, а саме Львівської міської ради, що земельна ділянка входить в межі історичного ареалу м.Львова та щодо відсутності преюдиції у встановлених судом у справі №914/3236/14 обставинах, зокрема, тому, що дана особа не приймала участь у вказаній справі, оскільки в даному випадку не пред`являвся позов саме Львівською міською радою та саме з цих підстав.

57. Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів саме щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

58. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

59. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційні скарги Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради необхідно залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

60. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/10801/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський