Рішення

від 23.09.2019 по справі 904/2380/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2019м. ДніпроСправа № 904/2380/19

за позовом Фермерське господарство "ОЛЕНА" с. Миролюбівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область

до відповідача-1: Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

відповідача-2: Новомосковської районної державної адміністрації, м. Новомосковськ

про визнання права користування земельною ділянкою

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Сергієнко М.О.

Представники:

від позивача: Шевкова К.І., довіреність № 01-Д від 01.03.2019 року, адвокат;

від віповідача-1: Алєксєєнко Р.Ю., довіреність № 4-0.62-115/62-19 від 10.05.2019 року, заступник начальника відділу представництва в судах та інших органах юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області;

від відповідача-2: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Фермерське господарство "Олена" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області та відповідача-2: Новомосковської районної державної адміністрації про визнання права користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2380/19. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.07.2019.

09.07.2019 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 16.07.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 29.07.2019.

25.07.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

26.07.2019 на електронну адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

29.07.2019 від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 29.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 904/2380/19 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.08.2019.

16.08.2019 відповідач-2 надіслав електронним засобом зв`язку до канцелярії суду клопотання, в якому просив суд розглядати справу без його участі.

У підготовчому засіданні 19.08.2019 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме: витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки (з яких складається спірна земельна ділянка) №№ НВ-1210438372019, НВ-1210438422019, НВ-1210438492019.

Ухвалою суду від 19.08.2019 підготовче засідання відкладено на 04.09.2019.

28.08.2019 від відповідача-1 надійшли пояснення на долучення позивачем доказів до матеріалів справи.

04.09.2019 електронною поштою від відповідача-2 до суду надійшло клопотання вих. № б/н від 04.09.2019 про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою суду від 04.09.2019 закрито підготовче провадження у справі № 904/2380/19. Призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2019.

Технічна фіксація судового процесу здійснювалася на носій CD-R №1010827АС27797.

У судовому засіданні 23.09.2019 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги позивача обґрунтовані наступними обставинами.

ОСОБА_1 29.04.1994 отримав у постійне користування земельну ділянку площею 49,7 га, 11.05.1994 ОСОБА_1 та членами його родини було створено селянське (фермерське) господарство "Олена", головною метою діяльності якого було отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції. Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, голова фермерського господарства з метою реалізації фермерським господарством своїх прав, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством спірної земельної ділянки та оформлення прав на неї. Тобто, відбулась фактична заміна землекористувача, а саме обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерське господарство не припинилось, позивач має право на визнання за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Право постійного користування спірною земельною ділянкою не визнано відповідачами, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із вимогою про визнання за ним права постійного користування даною земельною ділянкою.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 15-16, 396 Цивільного кодексу України, 116, 152 Земельного кодексу України, 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції чинній на дату створення позивача).

Позиція відповідача-1, викладена у відзиві на позов

Відповідач-1 вказує на те, що з аналізу законодавства в період з 1990 року по сьогоднішній день вбачається, що коло суб`єктів, які мають право на постійне користування землею чітко визначений та не передбачає передачу земельних ділянок фермерським (селянським) господарствам на праві постійного користування.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив відповідача-1

Після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обовязки землекористувача земельної ділянки здійснює сааме господарство (позивач), а не громадянин, якому наддавалась відповідна ділянка. А тому сааме позивач, який з момент створення та до теперішнього часу користується спірною земельною ділянкою, має право на визнання за ним права користування нею.

Право позивача як землекористувача (після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство) було порушено невнесенням відповідного права до спеціальної господарської книги Новомосковською районною радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області. Також, позивачем зазначено, що право землекористування є безстроковим та права і обов`язки землекористувачів не можуть бути звужені.

Позиція відповідача-1, викладене у запереченнях на відповідь на відзив

Земельним кодексом від 18.12.1990 № 561-ХІІ не було передбачено передачу земель в постійне користування селянським (фермерським) господарствам.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

29.04.1994 ОСОБА_1 , на підставі рішення сесії Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994 № 16, отримав у постійне користування земельну ділянку площею 49,7 га, розташовану на території Голубівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія ДП № 000027, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25 (арк. с. 15).

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 13.01.1998, , Фермерське господарство "Олена" (далі - позивач), створене ОСОБА_1, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією згідно розпорядження № 397 від 11.05.1994 про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за номером 131 (арк. с. 16, 49).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 та додатковим рішенням від 27.12.2010 у справі № 2-4221/10 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер. Єдиним спадкоємцем ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_2 , за якою визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства та право на спадщину за законом на фермерське господарство "Олена" (арк. с. 41-43).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (арк. с. 45), ОСОБА_3 було подано заяву (зареєстровану в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 53; спадкова справа № 5/2015 17.04.2015) про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається з Фермерського господарства "Олена", права постійн6ого користування земельною ділянкою, що розташована на території Голубівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства (площею 49, 7 га); грошових коштів, що знаходяться на рахунках відкритих АТ "Ощадбанк"; двох майнових паїв члена колективного сільськогосподарського підприємства "Видвиженець", про що приватним нотаріусом Лилою І.А. видані Свідоцтва про право на спадщину та зроблені записи у Спадковому реєстрі за номерами 57354794, 57354842, 57354893, 57354931 (арк.. с. 44 - 48).

30.11.2017 було зареєстровано нову редакцію статуту Фермерського господарства "Олена", відповідно до преамбули якого, Фермерське господарство "Олена" (код ЄДРПОУ 21914402) є правонаступником майнових та немайнових прав Селянського (фермерського) господарства "Олена", а також зазначено, що головою господарства і членом є громадянин України - ОСОБА_3 ; членами господарства є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (арк. с. 17-22).

На думку позивача, право постійного користування земельної ділянкою 49,7 га, розташовану на території Голубівської сільської ради перейшло до Фермерського господарства "Олена" з моменту його створення, тоді як таке твердження оспорюється відповідачами, що й стало причиною виникнення спору.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Суд звертає увагу на специфіку даного спору, яка полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991 року), Законом України "Про фермерське господарство" в редакції 2002 раку, Земельний кодекс України ред. 1992 року та ред. 2002 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року).

На думку суду, саме недоліки законодавчого регулювання майнових прав в значній мірі обумовили наявність даного спору. Отже, суд вважає, що вирішення спору повинно ґрунтуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених пунктом 6 частини1 статті 6 ЦК України, та на прецедентній практиці ЄСПЛ.

Законодавство, яке підлягає застосуванню

Відповідно до статті 1 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991 року) відносини, пов`язані із створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються цим Законом, законами "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавством про землю, іншими законодавчими актами України. Цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуальним і колективним садівництвом та городництвом. Тобто у таких правовідносинах Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" є спеціальним нормативно - правовим

Статтею 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991 року) встановлено селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності (стаття 4 Закону).

Частиною 5 статті 2 Закону (в редакції 1991 року), на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідний Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

Стаття 9 Закону (в редакції 1991 року) встановлює, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Частинами 1, 2 статті 10 Закону (в редакції 1991 року) встановлено, що з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у їх власність або надання у користування. На них поширюються й інші пільги, встановлені чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону, у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Статтею 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991 року) визначено, що успадкування землі та майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

Такі ж вимоги щодо успадкування майна фермерського господарства містяться у статті 23 Закону України "Про фермерське господарство" 2003 року, який чинний на даний час.

Згідно статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Статтею 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991 року) визначено підстави для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства, зокрема у разі:1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; 2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України; 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Згідно статті 7 Земельного кодексу України (в редакції 1991 року), користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

Статтями 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1991 року) встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Частина 1 статті 92 Земельного кодексу України (поточна редакція, діє з 2002 року): право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно статті 116 чинного Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод із Протоколом № 1 до неї.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Даний спір виник у сфері втручання (бездіяльності) держави в право власності фізичної чи юридичної особи, а тому вимагає застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка набула чинності для України 11.09.1997, далі - Конвенція).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 19 Конвенції, для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, який далі називається "Суд". Він функціонує на постійній основі.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права. Тому слід ураховувати, що ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Здійснивши аналіз законодавства, що діяло на момент створення Фермерського господарства "Олена", суд приходить до висновку, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Так, з матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка, яка складається з трьох окремих земельних ділянок (кадастровий номер 1223282000:01:028:1000; кадастровий номер 1223282000:01:019:1001; кадастровий номер 1223282000:01:019:1003) (арк. с. 123-131) правомірно була отримана ОСОБА_1 в постійне користування з метою ведення селянського (фермерського) господарства та за результатом отримання вищевказаної земельної ділянки, останнім було створено Селянське (фермерське) господарство "Олена" ( далі - ФСГ, арк. с. 15-16).

На час отримання спірної земельної ділянки СФГ дана земельна ділянка мала своє цільове призначення, забезпечувала правові підстави створення та подальшу господарську діяльність специфічного суб`єкта підприємництва - селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, приписами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" була створена правова конструкція, за якою право використання земельної ділянки і отримання від неї благ надано СФГ, обов`язок утримання земельної ділянки і понесення відповідних ризиків покладений на СФГ, а суб`єктом речового права залишена фізична особа засновник СФГ.

Законодавець не надав СФГ жодних речових прав щодо земельних ділянок, які виділені фізичній особі (засновнику СФГ) саме з метою створення СФГ та забезпечення господарської діяльності цього суб`єкта підприємництва, а також не встановив законодавчих гарантій безперешкодного здійснення СФГ господарської діяльності на земельній ділянці, яка належить фізичній особі (засновнику СФГ) на праві постійного (безстрокового) користування. Ця обставина, на думку суду, є однією з причин виникнення даного судового спору, оскільки відповідачі, посилаючись на такі обставини, не визнають за СФГ права постійного користування спірною земельною ділянкою, що є втручанням у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Протоколу.

Поточний Земельний кодекс України, прийнятий в 2002 році, на відміну від Земельного кодексу України, який діяв на час заснування позивача, передбачає виникнення і існування права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою виключно у суб`єктів, зазначених у частині 2 статті 92 Земельного кодексу України, СФГ не входить.

Однак, право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло до 2002 року у суб`єктів, не зазначених у статті 92 Земельного кодексу України, не припинилося внаслідок вступу в дію зазначених норм Земельного кодексу України, а продовжує існувати без обмеження у часі (Рі.шення Конституційного Суду від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі 1-17/2005).

З комплексного аналізу норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарства" можна зробити висновок, що після видачі акта на право постійного користування земельною ділянкою, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином, право постійного користування спірної земельною ділянкою з особливостями, встановленими Законом, існує за Селянським (фермерським) господарством "Олена" на теперішній час.

Після створення СФГ і до теперішнього часу цільове призначення земельної ділянки і правовий зв`язок між СФГ і земельною ділянкою збереглися, про що свідчать норми права щодо покладення обов`язків власника речових прав не на суб`єкта, вказаного в державному акті про право постійного користування землею (голову чи засновника СФГ), а на юридичну особу СФГ.

По теперішній час діяльність ФСГ не припинена, дане сільськогосподарське підприємство перебуває під керівництвом членів родини ОСОБА_1 (які згідно чинного законодавства отримали таке право в порядку отримання спадщини, арк. с. 41-55), спірна земельна ділянка по теперішній час використовується виключно за своїм цільовим призначенням - ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства, про що свідчить надана позивачем фінансова звітність ФСГ (арк. с. 26-40) та належним чином сплачує земельний податок, що підтверджується відповідними квитанціями (арк. с. 56-58).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) встановив, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "Іммобіліаре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії" (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

В рішенні ЄСПЛ від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Наявні у матеріалах справи та вище перелічені документи свідчать про те, що під час виділення Новомосковською районною радою ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, останній мав на меті отримання прибутку від використання даної земельної ділянки, оскільки ним, згідно діючого на той час законодавства, на підставі отриманої земельної ділянки було створено Селянське (фермерське) господарство "Олена", яке функціонує по теперішній час з використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням. Тобто, ОСОБА_1 під час отримання спірної земельної ділянки та створення СФГ мав законні сподівання на зайняття сільськогосподарською діяльністю на спірній земельній ділянці та отримання прибутку від такої діяльності саме шляхом функціонування Селянського (фермерського) господарства "Олена", право керування яким в подальшому перейшло до спадкоємців-членів родини ОСОБА_1 .

Крім того, з аналізу статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське господарство)" (в редакції 1991 року) вбачається обов`язок відповідача 2 занести до спеціальної по господарської книги, зокрема дані про склад господарства та надану у користування земельну ділянку. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують дану обставину.

Так, умовою наявності законного очікування (legitimate expectations) в розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше. У практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються "майном" за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду ""майном" може бути "наявне майно", або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні "правомірне очікування" дієвої реалізації його майнового права" (Див.: Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332).

Хоча ЄСПЛ доволі часто використовує концепцію "правомірного очікування", найбільш типова категорія справ така. Унаслідок певного юридичного факту, який уже відбувся (це може бути договір, делікт чи видача ліцензії), особа набуває майнове право. Однак невдовзі по тому, до того як особа це право встигне реалізувати, держава ухвалює акт (нормативний або індивідуальної дії), котрим 224 таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов`язані з її поведінкою. У подібних ситуаціях на момент розгляду справи Європейським Судом право заявника не може вважатися "наявним" відповідно до національного законодавства. Через те Суд визнає порушеним не право, а правомірне очікування заявника (див. рішення ЄСПЛ від 20.11.1995 у справі "Прессос Компанія Нав`єра А.О" та інші проти Бельгії).

Відповідач-1, який є державним органом, однією з функцій якого є ведення державного обліку і реєстрації земель, а також забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не міг не знати, що позивач: а) є постійним користувачем земельної ділянки, яка була надана саме для створення і функціонування підприємства позивача; б) не має іншої земельної ділянки для проведення господарської діяльності і невизнання права постійного користування спірної земельною ділянкою саме за позивачем de facto припиненням господарської діяльності позивача.

Приписи норм права, наведених вище, які визначають зміст права постійного користування, обумовили законні очікування ОСОБА_1 та його родини - учасників Фермерського господарства Олена на те, що земельна ділянка, яка була надана у постійне користування з метою створення СФГ та здійснення ним господарської діяльності, буде використовуватися саме для цієї мети увесь час існування СФГ.

У своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland Європейський суд визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний "складовою частиною власності заявника" в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 (п. 29 даної постанови).

У даному спорі законні очікування позивача мають ще більш очевидний характер, аніж в наведеній справі ЄСПЛ, оскільки законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки для створення та господарської діяльності позивача; використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий характер (21 рік); безстрокове право позивача на використання спірної ділянки визнано державними фіскальними органами, що підтверджується регулярною сплатою саме СФГ земельного податку за використання спірної земельної ділянки.

В аспекті зазначеного факту, суд звертає увагу на те, що в Україні не може існувати незареєстрованого легітимного користування землею, оскільки державній реєстрації підлягають як речові права на землю, так і строкове оплатне користування землею. Тому прийняття органами фіскальної служби протягом тривалого часу сплат земельного податку за користування спірно земельною ділянкою саме від СФГ означає, що обліковуючи позивача як користувача землі (за відсутності речового титулу, договору оренди між відповідачем 2 і позивачем тощо), державні органи були освідомлені про спеціальний статус земельної ділянки, її призначення для здійснення господарської діяльності позивача і тим самим визнали легальність використання позивачем цієї земельної ділянки.

Право позивача на безстрокове використання земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності СФГ "Олена", є законними очікуваннями (legitimate expectations), і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Відповідно до частини 3 ст. 407 Цивільного кодексу України, користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду , передано в заставу.

Господарський суд зазначає, що відповідно до встановлених вище обставин та зроблених судом висновків, землекористувачем спірної земельною ділянки с початку заснування Фермерського господарства Олена і до теперішнього часу є саме Фермерське господарство Олена .

Матеріали справи не містять доказів передачі земельної ділянки до статутного фонду позивача або її відчуження на користь третіх осіб.

Натомість, спірна земельна ділянка була і залишається в державній власності, однак, позивач має право її використовувати до моменту припинення його діяльності саме як Фермеського господарства Олена .

Щодо постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 № 922/3312/17

Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що Верховним Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі № 922/3312/17 в частині визнання права безстрокового користування земельною ділянкою за фермерським господарством з огляду на те, що право постійного користування земельною ділянкою фермерським господарством у вказаних правовідносинах припинилось у в`язку із письмовою заявою (відмовою) землекористувача, поданою у порядку статей 141, 142 Земельного кодексу України.

Зазначене свідчить про різні фактичні обставини у справі № 922/3312/17 та справі, що розглядається, що в свою чергу обумовлює різне застосування норм права до спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, позивачем письмової заяви як землекористувача щодо припинення права користування спірною земельною ділянкою не надавалось. Також у даній справі судом встановлено, що не має законних підстав визначенних законодавством України для припинення користування позивачем земельною ділянкою.

За таких умов, позовні вимоги позивача про визнання за Фермерським господарством "Олена" права постійного користування земельною ділянкою площею 49, 7 га (кадастровий номер 1223282000:01:028:1000; кадастровий номер 1223282000:01:019:1001; кадастровий номер 1223282000:01:019:1003) підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору стягуються з відповідачів-1,2 на користь позивача по 960, 50 грн з кожного.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86. 91, 129, 233. 238. 240. 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за Фермерським господарством "Олена" (Ідентифікаційний код 21914402; 512232, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, селище Миролюбівка) право постійного користування земельною ділянкою площею 49, 7 га (кадастровий номер 1223282000:01:028:1000; кадастровий номер 1223282000:01:019:1001; кадастровий номер 1223282000:01:019:1003), в межах згідно з планом, розташованої на території Голубівської сільської ради, призначеної для ведення селянського фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею (серія ДП № 000029) виданого 29.04.1994, на підставі рішення сесії Новомосковької районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994 №6.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 39835428; 49004, м. Дніпро, проспект О.Поля, 2) на користь Фермерського господарства "Олена" (Ідентифікаційний код 21914402; 512232. Дніпропетровська обл., Новомосковський район, селище Миролюбівка) 960,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Новомосковської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 04052324; 51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Шевченка, 7) на користь Фермерського господарства "Олена" (Ідентифікаційний код 21914402; 512232, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, селище Миролюбівка) 960,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу XI ГПК України.

Повне рішення складено 02.10.2019

Суддя В.І. Ярошенко