Постанова

від 24.09.2019 по справі 205/7878/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6083/19 Справа № 205/7878/18 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенку Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), третя особа ОСОБА_2 про скасування наказу та поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2018 року позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 290-к від 26.06.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора гімназії Київська Русь Дарницького району м. Києва; поновити ОСОБА_1 на посаді директора гімназії Київська Русь Дарницького району м. Києва; стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації") на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 57 825,45 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора гімназії Київська Русь Дарницького району м. Києва та стягнення з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць; судові витрати по справі покласти на Відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що при звільненні позивача з роботи, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у договорі зазначено, що у разі якщо сторони не ініціювали припинення контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту, то він вважається продовженим на рівнозначний термін, визначений контракти, тоді як станом на звернення її із даним позовом жодних повідомлень вона не отримувала.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що на підставі наказу №591к від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора гімназії Київська Русь Дарницького району м. Києва (а.с.53), починаючи з 01 вересня 2017 року по 02 липня 2018 року, уклавши трудовий договір (контракт) на підставі п.2 ч.1 ст. 23 КЗпП України (далі Контракт) (а.с.55-61).

Відповідно до п.4.3. контракту, до закінчення строку дії цього контракту департамент та керівник закладу мають за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись, чи контракт припиняється, чи укладається на новий термін.

Пунктом 4.4. контракту визначено підстави припинення контракту, однією з яких є закінчення строку дії контракту.

Листом від 26 квітня 2018 року № 063-231к, ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору (контракту) з 03 липня 2018 року з нею будуть розірвано трудові відносини згідно п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.62).

Із вказаним листом ОСОБА_1 ознайомлена 27 квітня 2018 року, про що свідчить її підпис.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради №290к від 26 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади директора гімназії Київська Русь , 02 липня 2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту) (а.с.63). Остаточний розрахунок із позивачем після звільнення проведено, про що свідчить розрахунковий листок за липень 2018 року (а.с.74).

Вказаний наказ про звільнення направлявся для відома ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку (а.с.64-67). Крім того, позивачу неодноразово направлено листи, в яких відповідач запрошував останню отримати трудову книжку або надати письмову згоду на направлення її поштою (а.с.68-73).

Із наданих позивачем копій листка непрацездатності №495495 та продовження листа № 185404, вбачається, що вона перебувала на лікарняному в період з 16 червня 2018 року по 06 липня 2018 року (а.с.25-27).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що при звільненні позивача з роботи, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору.

Згідно ч.ч.1,3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.2 вказаної статті строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Згідно абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП зазначено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, і строковим, що укладається на визначений строк, установлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч.3 ст.21 КЗпП України)

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).

Згідно до п. 2 ч. 1ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором - контрактом. У цей же час він виразив і волю на припинення такого контракту після закінчення строку, на який він був укладений.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 була попереджена відповідачем про припинення трудових відносин в зв`язку із закінченням строку дії контракту, а отже відповідачем було дотримано вищезазначені норми закону. Підпис про ознайомлення з даним листом власноруч зроблений ОСОБА_1 27 квітня 2018 року.

А отже посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що у договорі зазначено, що у разі якщо сторони не ініціювали припинення контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту, то він вважається продовженим на рівнозначний термін, визначений контракти, тоді як станом на звернення її із даним позовом жодних повідомлень вона не отримувала, є необґрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що її звільнення відбулося в момент коли вона перебувала на лікарняному, а тому на підставі ст. 40 КзпП України її не мали права звільнити, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки заборона на звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності в розумінні ст. 40 КзпП України розповсюджується лише на звільнення працівника з ініціативи власника, тоді як припинення трудових відносин у зв`язку із закінчення стоку дії контракту можливо як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко