Постанова

від 23.09.2019 по справі 457/908/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8592/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року, ухвалене суддею Марчук В.І. у м.Трускавець Львівської області о 16:22, у справі №457/908/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування п.4 рішення Трускавецької міської ради №166 від 19.05.2016,-

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Трускавецької міської ради Львівської області, у якому просив визнати протиправним та скасувати п. 4 рішення Трускавецької міської ради "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб" №166 від 19.05.2016 про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця". При цьому заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року адміністративнийй позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п. 4 рішення Трускавецької міської ради "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб" №166 від 19.05.2016 про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця".

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що сплата земельного податку є конституційним обов`язком кожного громадянина, що є власником землі. На даний час позивач лише сплачує земельний податок та не проводить оплату податку на нерухоме майно згідно статті 266 Податкового кодексу України. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), яке підлягає державній реєстрації. Якщо об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт нерухомого майна) тільки зводиться і ще не введений в експлуатацію, то він не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Проте обов`язок щодо обчислення, подання декларації та сплати податку виникне після завершення будівництва, введення а експлуатацію та набуття права власності на окремий об`єкт нерухомого майна (житлової нерухомості) в незалежності від кількості секцій групи житлових будинків, що визначені як об`єкт незавершеного будівництва.

Тобто, усі власники земельних ділянок та новоствореного нерухомого майна (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) є платниками земельного податку та податку на нерухоме майно, а власники об`єктів незавершеного будівництва більше 3-10 років сплачують лише плазу на землю. Скаржник зазначає, що земельні ділянки, на яких знаходяться довгобуди є в занедбаному стані, а власники яких не використовують їх за цільовим призначенням, порушують Правила благоустрою міста Трускавця, будівельні і санітарні норми, створюють небезпеку для громадян.

На думку скаржника висновки першої інстанції суду про порушення податкової дискримінації землевласників, які не завершили будівництво на належній їм земельній ділянці, є необгрунтованими.

Також зазначає, що оскаржуване рішення міської ради було прийнято за процедурою, яка встановлена Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Крім того, вказує на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

За наслідками апеляційного перегляду справи постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування п. 4 рішення Трускавецької міської ради №166 від 19.05.2016 залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2019 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Таким чином, з урахуванням наведеного, апеляційним судом підлягає з`ясуванню правомірність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки від 06.08.2012 придбав у власність об`єкт незавершеного будівництва магазину з офісними приміщеннями б/н, 68 % готовності по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно за №22881637, та земельну ділянку, площею 0,0090 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 4611500000:01:014:0139, на якій він розташований.

19.05.2016 Трускавецька міська рада винесла рішення № 166 "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб".

Згідно п.4 Рішення якого вирішила: внести зміни до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця" доповнити додаток №1 цього рішення пунктом 3.4.4 такого змісту: земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски, або павільйони становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

Позивач, вважаючи п. 4 рішення Трускавецької міської ради "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб" №166 від 19.05.2016 протиправним, звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, що діяла на час звернення до суду з даним адміністративним позовом, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Водночас ч.2 ст.49 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС УкраїниАдміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст.99 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

З матеріалів справи слідує, що предметом оскарження у даній справі є п.4 рішення Трускавецької міської ради "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб" №166 від 19.05.2016 про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця".

Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється оскаржуванй пункт нормативно-правового акту.

Слід зазначити, що оскаржений пункт рішення є регуляторним нормативно - правовим актом і Трускавецькою міською радою було проведено оприлюднення на офіційному сайті Трускавецької міської ради та в інформаційному бюлетені "Голос ради" за відповідними номерами видань, а саме:

-№1 (276) за лютий 2016 року рішення №74 від 04.02.2016 "Про затвердження плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2016 рік", а також оголошення про заплановане на березень оприлюднення проекту регуляторного акту "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської радії та у власності фізичних і юридичних осіб";

-№2 (277) за березень 2016 року оприлюднення проекту рішення "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних і юридичних осіб" та аналіз регуляторного впливу;

-складено експертний висновок щодо регуляторного впливу постійною комісією міської ради;

-№6 за серпень 2016 року, яким офіційно оприлюднене оскаржуване рішення від 19.05.2016 №166 "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних і юридичних осіб".

Дане рішення міської ради було прийнято за процедурою, яка встановлена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

На переконання колегії суддів, датою, з якою слід пов`язувати початок перебігу строку на оскарження рішення Трускавецької міської ради від 19.05.2016 №166 "Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних і юридичних осіб", є дата, коли оскаржуване рішення відповідача стало загальновідомим внаслідок його офіційного опублікування.

В позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що лише за два тижні до звернення до суду з даним адміністративним позовом дізнався про оскаржуване в частині рішення, а також, покликаючись на те, що він не є підписником бюлетеню Голос ради та не є активним користувачем мережі Інтернет, вказує на поважність причин пропуску строку з даним адміністративним позовом.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.

Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.

Разом з тим, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Частиною 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Відповідно до ч.11 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки

Колегія суддів приходить до висновку, що коли йдеться про дію нормативно-правового акта, то строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це пояснюється тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 1 квітня 2018 року (справа №359/4119/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справах Стаббігс та інші проти Великобританії , Девеер проти Бельгії Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства та Круз проти Польщі виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів не вважає поважними підстави пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки наведені позивачем обставини не є такими, що були об`єктивно непереборними, а тому приходить до висновку про застосування правових наслідків, передбачених ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області задовольнити частково, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року у справі №457/908/17 - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування п.4 рішення Трускавецької міської ради №166 від 19.05.2016 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Постанова складена в повному обсязі 03.10.2019.