Постанова

від 06.07.2021 по справі 457/908/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 457/908/17 пров. № А/857/10668/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року, головуючий суддя - Марчук В.І., ухвалене о 16:22 год. у м. Трускавець, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування пункту рішення,-

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Трускавецької міської ради Львівської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати п. 4 рішення Трускавецької міської ради «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» №166 від 19.05.2016 року про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця» .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскарженим пунктом рішення запроваджено податкову дискримінацію плати за землю для осіб, що мають у власності незавершене будівництво більше трьох років.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 4 рішення Трускавецької міської ради «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» №166 від 19.05.2016 року про внесенні змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця» .

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Трускавецька міська рада Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач є власником земельної ділянки і незавершеного будівництва та має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, так як жодних заборон на майно позивача з сторони міської ради не було накладено.

Апелянт зазначає, що земельні ділянки, на яких знаходяться довгобуди є в занедбаному стані, а власники яких не використовують їх за цільовим призначенням, порушують Правила благоустрою міста Трускавця, будівельні і санітарні норми, створюють небезпеку для громадян.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки від 06.08.2012 року придбав у власність об`єкт незавершеного будівництва магазину з офісними приміщеннями б/н, АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно за №22881637, та земельну ділянку, площею 0,0090 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 4611500000:01:014:0139, на якій він розташований.

19.05.2016 року Трускавецька міська рада винесла рішення № 166 «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» .

Згідно п.4 Рішення якого вирішила: внести зміни до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця» доповнити додаток №1 цього рішення пунктом 3.4.4 такого змісту: земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски, або павільйони становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється даний нормативно-правовий акт.

Не погоджуючись із пунктом 4 рішення Трускавецької міської ради № 66, у зв`язку з тим, що на нього поширюється вказаний нормативно-правовий акт, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що встановлення різних ставок земельного податку з однаковим цільовим (функціональним) призначенням для суб`єктів господарювання є протизаконною дією органів місцевого самоврядування - порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та забороненою законодавством формою непрямої дискримінації. Ці дії ставлять у нерівні умови різних суб`єктів господарювання.

Податковий кодекс України (далі - Кодекс) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи №71-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон №71-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року внесено зміни, зокрема, до статті 274 Кодексу.

Так, відповідно до п. 274.1 статті 274 Кодексу ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Пунктом 274.2 статті 274 Кодексу визначено, що ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Законом №71-VIII внесено зміни Кодексу, зокрема до статті 284 та пунктом 284.1 встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Кодексу будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

За приписами пунктів 8.1-8.3 статті 8 Кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 Кодексу визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Статтею 265 Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Проте, встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється (п. 10.4 ст. 10 Кодексу).

З наведених правових норм випливає, що Кодексом не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що пункт 4 рішення Трускавецької міської ради «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» №166 від 19.05.2016 року суперечить нормам статей 1, 7, 8 Кодексу, а отже є незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Покликання апелянта про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин його пропуску є безпідставними, оскільки у - - .

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області залишити без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року у справі №457/908/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 08.07.2021 року.