Постанова

від 01.10.2019 по справі 520/874/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 р.Справа № 520/874/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Мороко А.С., м. Харків) від 23.04.2019 року (повний текст складено 26.04.2019 року) по справі № 520/874/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехніка+"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Спецтехніка+", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00003251403 від 23.08.2018 р., № 00003261403 від 23.08.2018 р. та № 00003271403 від 23.08.2018 р., прийняті на підставі акту перевірки № 2737/20-40-03-07/38157851 від 05.07.2018 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 2737/20-40-03-07/38157851 від 05.07.2018 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 520/874/19 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведена планова документальна виїзна перевірка ТОВ "Спецтехніка +" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складений акт № 2737/20-40-03-07/38157851 від 05.07.2018, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: по податку на прибуток: п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями), з урахуванням п. 6, п. 11 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіну України від 31 грудня 1999 року № 318, положень ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну -суму 2866338грн, у тому числі за 2015 рік - на 67966 грн, за 2016 рік - на 328072 грн, за 2017 рік - на 2470300 грн, з них за 2-й квартал 2017 року - 2470300 грн, та завищено від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на 415400 грн за 2017 рік; по податку на додану вартість: п.п.44.1 ст.44, п.п.14,1.36 п. 14.1 ст.14, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6. ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, загальну суму 3250480 грн, в тому числі за жовтень 2015 - на 30869 грн, за листопад 2015 - на 36324 грн, за грудень 2015 - на 4097 грн, за лютий 2016 - на 4227 грн, за листопад 2016 - на 364525 грн, за травень 2017 - на 2511271 грн, за червень 2017 - на 267278 грн, за липень 2017 - на 31889,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення: № 00003251403 від 23.08.2018 р. з податку на додану вартість, яким збільшено суму податкового зобов`язання в розмірі 3250480,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 812620,00 грн.; № 00003261403 від 23.08.2018 р. з податку на прибуток приватних підприємства, яким збільшено суму податкового зобов`язання в розмірі 2866338,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 699593,00 грн.; № 00003271403 від 23.08.2018 р. з податку на прибуток, яким зменшено суму податкового зобов`язання в розмірі 415400,00 грн.

Не погодившись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що документи, надані позивачем, мають всі обов`язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та взаємовідносин із ТОВ "СХІД-ОПТ-ТОРГ", ТОВ "Ной Трейд", ТОВ "Грейс Трейд", ТОВ "Центрторг ЮГ", ТОВ "ТЕК-ЮГ", ТОВ "Торопт СК", ТОВ "Виолент ЮГ", ТОВ "Леонс", ТОВ "Димакс ЮГ", ТОВ "Мегаполис ЮГ".

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що судом першої інстанції не взято до уваги наступні факті які прямо свідчать про порушення норм чинного законодавства, а саме: серед наданих документів відсутні такі, що підтверджують транспортування товару; у видаткових накладних, виписаних не зазначено їх місце складання; відсутня інформація щодо подальшого використання придбаних товарів та послуг в господарській діяльності ТОВ СПЕЦЕХНІКА+ ; не надано інформації про матеріально-відповідальних осіб підприємства, задіяних у внутрішньому переміщенні та використанні у господарській діяльності вищевказаних ТМЦ; в актах виконаних робіт, виписаних ТОВ ТОРГОПТ-СК , не зазначено місце проведення вказаних робіт, не наведений перелік запчастин, матеріалів, що використовувались при дообладнанні автопідйомника; серед наданих документів відсутні такі, що підтверджують необхідність дооснащення обладнання, а саме: акти огляду, акти дефектності або інші документи; в наведених актах, виписаних ТОВ ЛЕОНС , не зазначено, якими саме комплектуючими проведено дооснащення та дообладнання техніки; в актах виконаних робіт не зазначено місце проведення вказаних робіт, не наведений перелік запчастин, матеріалів, що використовувались при дообладнанні; в наданій до перевірки товарно-транспортній накладній не зазначено тип автомобіля та маркировка, Перевізником є Віртген Україна - не зазначено іпн, на печатці назва ВИТГЕН Україна , код 25638086, не зазначено №, дата документів.

На підставі цього, апелянт вважає, що вказана дефектність документів не дозволяє підтвердити господарську операцію. Також, вказує, що судом першої інстанції не враховано наступну негативну інформацію відносно контрагента: ТОВ ЦЕНТРТОРГ-ІОГ , ТОВ ТОРГОПТ-СК , працюючих лише одна особа, а тому не зрозуміло яким чином, товари на послуги на адресу ТОВ СПЕЦТЕХНІКА+ могла надати одна особа; ТОВ ТОРГОПТ-СК , ТОВ МЕГАПОЛИС-ЮГ , ТОВ ДИМЛКС-ЮГ , ТОВ ГРЕЙС ТРЕЙД , ТОВ ЦЕНТРТОРГ-ЮГ, ТОВ ЛЕОНС не знаходяться за податковою адресою, місце знаходження зазначених підприємств не встановлено. Вищезазначені підприємства не мають основних засобів на підприємстві не встановлено. Підприємства реалізують товар відмінний від придбаного, тож встановити походження таких товарів неможливо.

Вказав, що судом не взято до уваги наступні узагальнені податкові інформації: Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області листом від 11.03.2016 № 90/20-31-22-03 щодо ТОВ СХІД-ОПТ-ТОРГ ; ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 07.09.2017 № 141/14-29-14-08/41066953 щодо ТОВ ТЕК ЮГ ; ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 07.09.2017 № 142/14-29-14-08/41014554 щодо ТОВ ТОРГОПТ-СК ; ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 07.09.2017 № 40/14-29-14-08/41261629 щодо ТОВ ВИОЛЕНТ ЮГ ; листом від 07.09.2017 № 144/14-29-14-08/41066974 щодо ТОВ «ЛЕОНС» ; ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 24.10.2017 № 214/14-29-14-08/41261676 щодо ТОВ ДИМАКС ЮГ ; ГУ ДФС у Миколаївській області листом від 07.09.2017 № 143/14-29-14-08/41020332 щодо ТОВ МЕГАПОЛИС ЮГ .

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ СХІД-ОПТ ТОРГ , ТОВ НОЙ ТРЕЙД , ТОВ ГРЕЙС ТРЕЙД , ТОВ ЦЕНТРТОРГ ЮГ , ТОВ ТЕК ЮГ , ТОВ ТОРГОПТ- СК , ТОВ ВИОЛЕНТ ЮГ , ТОВ ЛЕОНС , ТОВ ДИМАКС ЮГ , ТОВ МЕГАПОЛИС ЮГ при відсутності основних засобів, незначної кількості штатних працівників, територіальної віддаленості не мало можливості здійснювати господарську діяльність , результати якої відображені у фінансовій та податковій звітності підприємства, а здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту та витрат по ланцюгу поставки.

Крім того, апелянт вказав, що під час розгляду справи суд не врахував наступні правові позиції Верховного суду України.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 21.12.2018 у справі №820/792/18, підписані невідомими особами документи не можуть бути підставою для формування платниками податків своїх даних податкового обліку за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів; за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право платника на їх формування.

У постанові Верховного суду України від 18.12.2018 у справі № 816/1118/17 висловлена правова позиція, що перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, необхідно оцінити документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції. Згідно позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/10515/14, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

У постанові Верховного суду від 15.01.2019 у справі № 805/4781/15-а викладена правова позиція, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 26.12.2018 у справі №2а/0570/23581/П, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місце знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що 30.09.2015 р. між ТОВ "Спецтехніка +" (покупець) та TOB "СХІД-ОПТ-ТОРГ" (постачальник) укладено договір поставки № 30-09-П, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору в загальному вартість розмірі 273106,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 45517,67 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується видатковою накладною № РН-021003 від 02.10.2015 на загальну суму - 273106,00 грн, в т.ч ПДВ - 45517,67 грн та податковою накладною № 11 від 02.10.2015 на загальну суму - 273106,00 грн, в т.ч ПДВ - 45517,67 грн.

Також, 10.11.2015 р. між ТОВ "Спецтехніка +" (покупець) та TOB "СХІД-ОПТ-ТОРГ" (постачальник) укладено договір поставки № 10/11-01, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), а покупець - прийняти у кількості та номенклатурі визначений у п.2.2 даного договору в загальному розмірі 20000,00 грн, в т.ч. ПДВ -3333,33 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується видатковою накладною № РН-111102 від 11.11.2015 на загальну суму - 20000,00 грн, в т.ч ПДВ - 3333,33 грн та податковою накладною № 8 від 11.11.2015 на загальну суму - 20000,00 грн, в т.ч ПДВ - 3333,33 грн.

Також, 20.10.2015 р. між ТОВ "Спецтехніка +" (покупець) та TOB "СХІД-ОПТ-ТОРГ" (постачальник) укладено договір поставки № 20/10-1, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 160000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 26666,67 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується: видатковими накладними № РН-281003 від 28.10.2015 на загальну суму - 130000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 21666,67 грн та № РН-041102 від 04.11.2015 на загальну суму - 30000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 5000,00 грн; податковими накладними: № 81 від 28.10.2015 на загальну суму - 130000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 21666,67 грн, № 2 від 04.11.2015 на загальну суму - 30000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 5000,00 грн.

Здійснення оплати по зазначеним вище договорам підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за наступні періоди: 21.10.2015 р., 22.10.2015 р., 27.10.2015 р., 04.11.2015 р., 12.11.2015 р. Частина придбаного товару реалізована підприємством ТОВ "Торговий будинок "Спецтехніка" згідно договору поставки № 20-11- ЗЧ від 20.11.2015 р., що підтверджується відповідною видатковою накладною № 20 від 20.11.2015 р. Оплата за вказаний товар підтверджується відповідними банківськими виписками. Інший частина придбаного товару використана в господарській діяльності позивача, а саме при проведенні передпродажної підготовки реалізуємих підприємством транспортних засобів, що підтверджується відповідними актами списання товарів, видатковими накладними, договорами, банківськими виписками (т. 1 а.с. 228-250, т. 2 а.с. 1-165).

З матеріалів справи також вбачається, що 09.11.2016 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Ной Трейд" (постачальник) укладено договір поставки № 09/11-16, згідно умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 2187148,39 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 364524,73 грн.

Виконання умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем: видатковими накладними № 161110-004 від 10.11.2016, № 161111-001 від 11.11.2016, № 161111-003 від 11.11.2016, № 161114-02 від 14.11.2016, № 161115-001 від 15.11.2016, № 161116 -002 від 16.11.2016, № 161117-001 від 17.11.2016, № 161117-002 від 17.11.2016, № 161118-001 від 18.11.2016, № 161118-002 від 18.11.2016 на загальну суму 2187148,39 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 364524,73 грн; податковими накладними: № 246 від 10.11.2016, № 204 від 11.11.2016, № 241 від 11.11.2016, № 205 від 14.11.2016, № 206 від 15.11.2016, № 207 від 16.11.2016, № 242 від 17.11.2016, № 243 від 17.11.2016, № 244 від 18.11.2016, № 245 від 18.11.2016. Здійснення оплати по договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за наступні періоди: 28.11.2016, 29.11.2016. Придбаний товар був використаний позивачем в господарські діяльності, а саме, при проведенні передпродажної підготовки реалізуємих підприємством транспортних засобів, що підтверджується відповідними актами списання товарів, видатковими накладними, договорами, банківськими виписками (т. 2 а.с. 200 -250, т. 3 а.с. 1-83).

Судом також встановлено, що 24.04.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Грейс Трейд" (постачальник) укладено договір поставки № 24/04-К, згідно умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (каток дорожній), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 2750000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 458333,33 грн.

Виконання умов вказаного договору підтверджується: видатковою накладною № 0000341 від 02.06.2017 на загальну суму 2750000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 458333,33 грн, актом приймання-передачі транспортного засобу від 02.06.2017, податковими накладними № 89 від 31.05.2017, № 1 від 01.06.2017, № 2 від 02.06.2017, товарно-транспортною накладною № Р119 від 01.06.2017. Здійснення оплати по договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за наступні періоди: 31.05.2017, 01.06.2017, 02.06.2017, 06.06.2017. Придбаний у вищевказаного контрагента товар був використаний позивачем в подальшій господарській діяльності, що підтверджується договором № 24/04/2017-3 від 24.04.2017, актом приймання передачі транспортного засобу від 06.06.2017, видатковою накладною № 31 від 06.06.2017, податковою накладною № 1 від 09.06.2017.

Також, судом встановлено, що 17.05.2017 між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Центрторг ЮГ" (постачальник) укладено договір поставки № 17/05-Ф, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору , а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 2289301,17 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 381550,20 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується: видатковими накладними № 18-05-1 від 18.05.2017, № 19-05-1 від 19.05.2017, № 19-05-2 від 19.05.2107, № 19-05-3 від 19.05.2017, № 26-05-5 від 26.05.2017, № 26-05-6 від 26.05.2017, № 26-05-7 від 26.05.2017, № 26-05-8 від 26.05.2017, № 29-05-1 від 29.05.2017 на загальну суму 2 289301,17 грн, в т.ч. ПДВ 20 %- 381 550,20 грн; податковими накладними: № 40 від 18.05.2017, № 60 від 19.05.2017, № 61 від 19.05.2017, № 62 від 19.05.2017, № 160 від 26.05.2017, № 161 від 26.05.2017, № 162 від 26.05.2017, № 163 від 26.05.2017, № 187 від 29.05.2017. Здійснення оплати по договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за наступні періоди: 26.06.2017, 27.06.2017, 29.06.2017. Товар, придбаний позивачем у вказаного контрагента був використаний в господарські діяльності підприємства, що підтверджується актом списання товарів № 16 від 30.05.2018, договором поставки № КП 02.05-01 від 02.05.2018, видатковою накладною № 14 від 31.05.2018, актом списання товарів № 16 від 30.05.2018, виписками банку.

Судовим розглядом також встановлено, що 17.05.2017 між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "ТЕК ЮГ" (постачальник) укладено договір поставки № 17/05-ТЮ, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 2018 474,21 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 336412,37 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується наданими позивачем: видатковими накладними № 19-05- ТЮ-1 від 19.05.2017, № 19-05-ТЮ-2 від 19.05.2017, № 19-05-ТЮ-З від 19.05.2107, № 19-05-ТЮ-4 від 19.05.2017, № 23-05-ТЮ-1 від 23.05.2017, № 23-05-ТЮ-2 від 23.05.2017, № 23-05-ТЮ-3 від 23.05.2017, № 23-05-ТЮ-4 від 23.05.2017 на загальну суму 2018474,21 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 336412, 37 грн.; податковими накладними № 60 від 19.05.2017, № 61 від 19.05.2017, № 62 від 19.05.2017, № 63 від 19.05.2017, № 101 від 23.05.2017, № 102 від 23.05.2017, № 103 від 23.05.2017, № 104 від 23.05.2017, № 187 від 29.05.2017. Здійснення оплати по договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за 12.06.2017.

Судом також встановлено, що 23.05.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Торгопт-СК" (постачальник) укладено договір поставки № 23/05-Ф, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору , а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 1502547,60 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 250424,60 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується наданими позивачем видатковими накладними: № 25-05-1 від 25.05.2017, № 25-05-2 від 25.05.2017, № 26-05-1 від 26.05.2107, № 26-05-2 від 26.05.2017, № 26-05-3 від 26.05.2017, № 26-05-4 від 26.05.2017 на загальну суму 1502 547,60 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 250424,60 грн.; податковими накладними № 140 від 25.05.2017, № 141 від 25.05.2017, № 165 від 26.05.2017, № 166 від 26.05.2017, № 167 від 26.05.2017, № 168 від 26.05.2017.

Також, 22.05.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (замовник) та ТОВ "Торгопт-СК" (виконавець) укладений договір про надання послуг № 22/05-В, згідно з умовами якого, виконавець взяв на себе зобов`язання щодо проведення технічного огляду, передпродажної підготовки та дообладнання автопідйомника автоматичного гідравлічного ТК-G-NextAGP 20К.

Факт реальності наданих за даним договором послуг підтверджується відповідними актами наданих послуг № 23-05-1 від 23.05.2017 та № 23-05-2 від 23.05.2017 на загальну суму 493800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 82300,00 грн, податковими накладними № 102 від 23.05.2017 та № 103 від 23.05.2017. Здійснення оплати по договорам, укладених з ТОВ "Торгопт-СК", підтверджується банківськими виписками за наступні періоди: 27.06.2017, 29.06.2017, 30.06.2017, 03.07.2017.

Судом також встановлено, що 15.05.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Виолент ЮГ" (постачальник) укладено договір поставки № 15/05-ЗЧМ, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 1984524,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 330754,00 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними документами: видатковими накладними № ВЮ-18/05-1 від 18.05.2017, № ВЮ-18/05-2 від 18.05.2017, № ВЮ-18/05-3 від 18.05.2107, № ВЮ-18/05-4 від 18.05.2017, № ВЮ-25/05-1 від 25.05.2017, № ВЮ-25/05-2 від 25.05.2017, № ВЮ-25/05-3 від 25.05.2017, № ВЮ-25/05-4 від 25.05.2017 на загальну суму 1984524,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 330754,00 грн; податковими накладними: № 41 від 18.05.2017, № 42 від 18.05.2017, № 43 від 18.05.2017, № 44 від 18.05.2017, № 140 від 25.05.2017, № 141 від , № 142 від 25.05.2017, № 145 від 25.05.2017. Здійснення оплати по договору підтверджується банківськими виписками за наступні періоди: 03.07.2017, 04.07.2017.

Також, судом встановлено, що 16.05.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Леонс" (постачальник) укладено договір поставки № 16/05-ЗМ, згідно умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі визначений у п. 2.2 даного договору , а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 998129,50 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 166354,93 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується наданими позивачем: видатковими накладними № 41 від 17.05.2017, № 39 від 17.05.2017, № 42 від 17.05.2017, № 40 від 17.05.2017 на загальну суму 998129,50 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 166354,93 грн; податковими накладними: № 20 від 17.05.2017, № 21 від 17.05.2017, № 22 від -17.05.2017, № 23 від 17.05.2017, № 26 від 17.05.2017, № 43 від 18.05.2017.

Також, в процесі здійснення господарської діяльності між ТОВ "Спецтехніка+" (замовник) та ТОВ "Леонс" (виконавець) укладено договір № 14/05-Д від 14.05.2017, згідно з умовами якого, виконавець взяв на себе зобов`язання щодо проведення діагностики, налаштування, регулювання автомобілю TK-G-NextAGP 20К, встановленню КОМ на автомобіль TK-G-NextAGP 20К, встановлення надрамника з гідрообладнанням, дооснащення автопідйомника автомобілю гідравлічного TK-G- NextAGP 20К.

Факт реальності наданих за даним договором послуг підтверджується актами наданих послуг № 46 від 22.05.2017 та № 45 від 22.05.2017 на загальну суму 410820,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 68470,00 грн, податковими накладними № 83 від 22.05.2017 та № 84 від 22.05.2017. Здійснення оплати по вказаним договорам з ТОВ "Леонс" підтверджується банківськими виписками за наступні періоди: 08.06.2017, 09.06.2017, 12.06.2017, 13.06.2017, 14.06.2017, 26.06.2017, 27.06.2017.

Судом також встановлено, що 16.05.2017 між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Димакс-Юг" (постачальник) укладено договір поставки № 16/05-1 відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі, визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 1944240,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 324040,00 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується наданими позивачем: видатковими накладними № 17/05-Д-1 від 17.05.2017, № 17/05-Д-2 від 17.05.2017, № 17/05-Д-З від 17.05.2107, № 17/05-Д-5 від 17.05.2017, № 25/05-Д-1 від 25.05.2017, № 25/05-Д-2 від 25.05.2017, № 25/05-Д-З від 25.05.2017, № 25/05-Д-4 від 25.05.2017 на загальну суму 1944240,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 324040,00 грн; податковими накладними: № 21 від 17.05.2017, № 22 від 17.05.2017, № 23 від 17.05.2017, № 24 від 17.05.2017, № 140 від 25.05.2017, № 141 від 25.05.2017, № 143 від 25.05.2017, № 144 від 25.05.2017. Здійснення оплати по вказаним договором підтверджується банківськими виписками за наступні періоди: 04.07.2017, 05.07.2017.

Також судовим розглядом встановлено, що 19.05.2017 р. між ТОВ "Спецтехніка+" (покупець) та ТОВ "Мегаполис ЮГ" (постачальник) укладено договір поставки № 19/05-Ф, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (автозапчастини), у кількості та номенклатурі, визначений у п. 2.2 даного договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору на загальну суму 969712,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 161618,17 грн.

Виконання даного договору підтверджується наданими позивачем: видатковими накладними № 19/05-Ф-1 від 22.05.2017, № 19/05-Ф-2 від 22.05.2017, № 19/05-Ф-З від 22.05.2017, № 19/05-Ф-4 від 22.05.2017 на загальну суму 969712,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 161618,17 грн; податковими накладними: № 80 від 22.05.2017, № 81 від 22.05.2017, № 82 від 22.05.2017, № 83 від 22.05.2017.

Також, в процесі здійснення господарської діяльності між ТОВ "Спецтехніка+" (замовник) та ТОВ "Мегаполис ЮГ" (виконавець) укладено договір № 12/05-Д від 12.05.2017, згідно з умовами якого, виконавець взяв на себе зобов`язання щодо проведення дообладнання автомобілю ГAЗ-21R22-50, проведенню техогляду а/м ГA3-21R22-50, проведенню передпродажної підготовки а/м ГAЗ-21R22-50, дообладнанню а/м MA3-6312C3525-010, проведенню техогляду та передпродажної підготовки а/м MAЗ-6312C3525-010.

Факт наданих за даним договором послуг підтверджується відповідними актами наданих послуг № 12-05-Д-1 від 16.05.2017, № 12-05-Д-2 від 17.05.2017, № 12-05-Д-З від 18.05.2017, № 12-05-Д-4 від 18.05.2017 на загальну суму 941640,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 159940,00 грн, податковими накладними № 7 від 16.05.2017, № 20 від 17.05.2017, № 42 18.05.2017, № 43 від 18.05.2017. Здійснення оплати по вказаним договорам з ТОВ "Мегаполис ЮГ підтверджується банківськими виписками за наступні періоди: 03.07.2017 та 04.07.2017.

Про подальшу реалізацію придбаних товарів на наданих послуг свідчать надані позивачем акти списання товарів, договори, видаткові накладні, банківські виписки (т. 4 а.с. 37-216).

Колегія суддів зазначає, що ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Перевіряючи правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної виходить з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Що стосується посилання податкового органу на нереальність здійснення господарських операцій зі своїми контрагентами, у зв`язку з неможливістю постачання ним ТМЦ по ланцюгу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

З огляду на викладене, поняття «добросовісний платник» , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов`язань.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст.ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія суддів зазначає, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що « ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.» .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а, адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження №К/9901/47242/18 та ін.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що підприємство позивача порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження факту реальності вчинення вказаних вище правочинів, в частині підтвердження походження товару, які поставлялися на адресу підприємства позивача, останнім були направлено ряд запитів до своїх контрагентів, у зв`язку з проведенням документальної перевірки, та контрагентами підприємства позивача надано копії видаткових накладених, якими підтверджується придбання контрагентами поставленого на адресу ТОВ СПЕЦТЕХНІКА + товару у ТОВ АГРОТРЕЙД ПЛЮС (код 40267732). Копії цих документів надавалися під час проведення перевірки та надані позивачем до суду першої інстанції.

Таким чином, наданими позивачем документами первинного бухгалтерського обліку підтверджується рух ТМЦ від постачальників до покупця, факт оплати за поставлений товар та надані послуги, його походження та подальшого використання у господарській діяльності, з урахуванням видів діяльності підприємства позивача за КВЕД (45.19 - Торгівля іншими автотранспортними засобами (основний), 45.20 - Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.31 - Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 46.19 - Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 46.61 - Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, 46.90 - Неспеціалізована оптова торгівля).

Посилання апелянта на те, що у видаткових накладних не зазначено їх місце складання, суд зазначає, що незначні недоліки в документа, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг чи факту отримання ним ТМЦ. Надані позивачем видаткові накладні містять назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а тому є належними доказами факту отримання ТМЦ/надання послуг.

З аналогічних підстав необґрунтованими є і доводи апелянта з приводу того, що в актах виконаних робіт, виписаних ТОВ ТОРГОПТ-СК , не зазначено місце проведення вказаних робіт, не наведений перелік запчастин, матеріалів, що використовувались при дообладнанні автопідйомника, оскільки форма та зміст акту виконаних робіт не є затвердженою та в кожному конкретному випадку такий акт складається в залежності від характеру, обсягу та змісту наданих послуг/виконаних робіт. Надані позивачем акти виконаних робіт містять перелік робіт, що був виконаний контрагентом, ціну та інші реквізити, які розкривають зміст наданих послуг/виконаних робіт.

Що стосується посилання апелянта на відсутність документів, що підтверджують необхідність дооснащення обладнання, а саме: акти огляду, акти дефектності або інші документи, то апелянтом не вказано, яким чином ці документи впливають на доведення факту порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства, з урахуванням специфіки його діяльності, яка полягає у торгівлі автотранспортними засобами, оскільки таке дооснащення могло вчинятися підприємством позивача на підставі замовлення від покупців, на адреси яких реалізовувалася відповідна техніка.

Щодо посилання податкового органу на неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку з відсутністю у контрагентів відповідних трудових ресурсів, суд зазначає, що контрагенти підприємства позивача не позбавлені залучати під час здійснення своєї діяльності осіб до виконання певних робіт на підставі цивільно-правових угод. При цьому, не надання позивачем таких угод під час проведення перевірки окремо не свідчить про неможливість здійснення господарських операцій, оскільки такі угоди не є документами первинного бухгалтерського обліку та не повинні бути в наявності підприємства позивача.

Що стосується посилання апелянта на узагальнені податкові інформації, суд зазначає, що податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь - які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що податковим органом не надано доказів, що договори, які були укладені між ТОВ «Спецтехніка+» та контрагентами, визнані судом недійсними, а тому відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суд по справі №К/9901/1424/18 від 20.03.2018 та по справі № К/9901/1514/18 від 13.03.2018, де вказано, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання.

Що стосується посилання податкового органу на наявність вироку відносно посадової особи ТОВ «ГрейсТрейд» , суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В свою чергу, сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Вирок, на який посилається податковий орган, як на аргумент фіктивності операцій позивача, винесений щодо посадової особи контрагента позивача, а не посадової особи позивача. Суд зазначає, що вироком не встановлено безтоварність спірних господарських операцій. Суд визнає, що наведені обставини, можуть бути підставою окремої перевірки за наслідками кримінального провадження, разом із тим врахування цих обставин для визначення податкових правопорушень у межах цієї справи неможливе.

Що стосується посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в рішеннях, що зазначені в апеляційні скарзі, суд зазначає, що саме по собі посилання на такі висновки не є безумовною підставою для їх застосування під час вирішення цих правовідносин, оскільки відповідачем не наведено обґрунтувань з приводу того, що ці висновки були зроблені за подібних обставин, що мають місце у цих спірних правовідносинах.

На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 520/874/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 520/874/19 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 520/874/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) І.М. Ральченко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 07.10.2019 року