Постанова

від 07.10.2019 по справі 908/2764/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019 року м.Дніпро Справа № 908/2764/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2019 року (повний текст складено 04.03.2019 року) у справі № 908/2764/18 (суддя Дроздова С.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Мелітопольського району електричних мереж (72310 Запорізька область, м.Мелітополь, вул. Покровська, 106, код ЄДРПОУ 00130926)

до відповідача Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (72313 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гоголя, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 32723194)

про стягнення 38 049,31 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.02.2019 року у справі № 908/2764/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Мелітопольського району електричних мереж до Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області задоволено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (72313 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гоголя, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 32723194) на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Мелітопольського району електричних мереж (72310 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 106, код ЄДРПОУ 00130926) 34 435,39 грн пені, 3 613,92 грн. 3 % річних, 1 762,00 грн судового збору.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №322 від 16.04.2013 року в частині оплати рахунків за спожиту електричну енергію, правом позивача стягнути пеню відповідно до п.п. 4.2.1 п.4.2 договору та 3% згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування господарським судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вважає, що:

- суд першої інстанції не врахував, що розрахунки за спожиту КП «Житломасив» ММР ЗО електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії від 16.01.2013 року № 322 (далі - Договір) здійснюються у відповідності з Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 року №493/688 «Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію» на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями і компенсаціями населенню та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків;

- суд не звернув увагу на ту обставину, що сам позивач, як це не одноразово освітлювалося у пресі, на телебаченні і поширювалося в мережі Інтернет, не виконував умови Договору та Податкового кодексу України, щодо реєстрації податкових накладних, що нанесло КП «Житломасив» ММР ЗО значні збитки і змусило виділяти додаткові кошти на сплату податків (ПДВ).

Скаржник зазначає, що відповідач не має можливості впливати на строки проведення розрахунків, вина його в цьому відсутня. Отже, підстави для стягнення пені та 3% річних також відсутні.

Відповідач також зазначає на необхідність застосувати строк позовної давності до заявлених вимог та просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи скаржника, зазначає, що заява про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені скаржником до суду першої інстанції не подавалась. Підстави для скасування рішення господарського суду відсутні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною четвертою вказаної норми передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 16.01.2013 року між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (далі - Постачальник електричної енергії) та ТОВ «Житломасив» ( далі - Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії № 322 далі - (Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу» , а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 «Точки продажу електричної енергії споживачу» .

Сторони погодили в п. 2.1 Договору, що під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Згідно з п. 2.3.4 Договору Споживач зобов`язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка №4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» та додатка №5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії» .

Згідно з п. 7.2 Договору розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Згідно з п. 4 Додатка № 4 Договору споживач не пізніше 14-00 годин 1-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою: «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» за формою Додатка № 5.1.

Постачальник електричної енергії підписує подані акти та один примірник повертає споживачу.

Згідно з п. 6 Додатка № 4 Договору за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних, представленого споживачем «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» та інших умов договору, з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача.

Пунктом 10 Додатку № 4 до Договору встановлено, що Споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунку або платіжної вимоги - доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги - доручення, що направляється йому Постачальником електричної енергії.

Датою отримання рахунка або платіжної вимоги - доручення вважається:

- при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів);

- у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги - доручення уповноваженому представнику Споживача під розпис в журналі - дата вручення Споживачу;

- при направленні нарочним - дата вручення Споживачу.

Пунктом 11 Додатку № 4 до Договору встановлено, якщо Споживач не надав «Акт про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» в обумовлений термін, Постачальник електричної енергії самостійно визначає обсяги спожитої електроенергії та надає Споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для сплати виходячи із середньомісячного обсягу споживання електроенергії за попередній розрахунковий період з подальшим перерахуванням у разі надання Споживачем даних про використану електричну енергію протягом наступного розрахункового періоду. Тривалість періоду розрахунку за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії не перевищує один розрахунковий період, після чого розрахунок обсягу спожитої електричної електроенергії здійснюється Постачальником електричної енергії за величиною дозволеної потужності струмоприймачів та кількістю годин їх використання визначених згідно п. 6 Додатку № 5 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" без подальшого перерахунку.

Відновлення розрахунків за розрахунковими засобами обліку здійснюється після спільного складання Акта, в якому фіксуються покази розрахункових засобів обліку електричної енергії.

Судом встановлено і відповідачем не заперечується, що виставлені позивачем рахунки сплачені ним з порушенням умов Договору.

Доводи відповідача на відсутність його вини у вказаній ситуації, неможливість керувати розрахунками, посилання на те, що суд першої інстанції не врахував, що розрахунки за спожиту апелянтом електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії від 16.01.2013 року № 322 здійснюються у відповідності з Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 року № 493/688 «Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію» на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями і компенсаціями населенню та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне:

Правовідносини сторін врегульовані договором про постачання електричної енергії.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України та ст. 275 Господарського кодексу України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Скаржником не доведено, що оплата отриманої ним електричної енергії проводиться на інших, ніж визначено Договором, умовах (зокрема, з урахуванням Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 року № 493/688 «Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію» ).

Отже, факт порушення зобов`язання зі сторони відповідача судом встановлено на підставі належних та допустимих доказів, апелянтом не спростовано. Згідно доданого до позову розрахунку пені та інфляційних, бугалтерської довідки, банківських виписок вбачається період прострочення платежів і ці дані жодним чином апелянт не спростував.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема - сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 року N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначено вище, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Пунктом 4.2.1 п. 4.2 Договору про постачання електричної енергії передбачено, що за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію ( п. 10 додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» ) та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 5 додатка № б «Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії» ), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов`язання по сплаті 0,5 % від суми платежу за кожен день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Тобто, умовами Договору сторони погодили строк нарахування пені протягом усього періоду прострочення зобов`язання, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Як вбачається з наданого до позовної заяви розрахунку пені, він проведений позивачем відповідно до умов договору. Так, з розрахунку вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 34 435 грн. 39 коп. за період прострочення по кожному рахунку окремо.

Враховуючи межі апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, відсутність контр розрахунку пені, відсутність заперечень щодо заявленої суми, перевіривши доводи позивача в цій частині заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про правильність висновку суду першої інстанції про стягнення пені у заявленому розмірі.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 3613 грн. 92 коп. 3% річних (по кожному рахунку окремо) підлягають задоволенню на користь позивача.

Щодо доводів скаржника про неправомірну відмову суду в наданні розстрочки виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне:

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частинами 1, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Відповідач належним чином не обґрунтував підставу надання розстрочки виконання рішення, не посилався на жодний доказ, що могло б свідчити про винятковість обставин для можливості надання розстрочки виконання рішення суду.

Суд обґрунтовано зазначив, що саме лише посилання відповідача в прохальній частині відзиву про розстрочку виконання рішення на шість місяців не є підставою для надання розстрочення виконання судового рішення.

Апелянт також зазначав на необхідність застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.

Колегією суддів встановлено, що заява про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені скаржником до суду першої інстанції не подавалась.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт висновки суду першої інстанції не спростував. Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 269, 276, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2019 року у справі № 908/2764/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков