Рішення

від 03.10.2019 по справі 742/1997/19

ВАРВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №742/1997/19

Провадження №2/731/126/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року Варвинський районний суд Чернігівської області в складі судді Семенченка О.М.,

з участю секретаря Трохименко Т.І.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представників відповідача Полухіна М.О., Матвієнка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Варвинського районного суду Чернігівської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної агрофірми Агро-Світ про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Варвинського районного суду Чернігівської області перебуває зазначена справа.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що в період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року вона працювала юристом у Приватній агрофірмі Агро-Світ . 31 січня 2019 року позивачка звільнена за ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. При цьому підприємство не провело з нею повного розрахунку та не надало довідку про заборгованість. Їй не виплатили заробітну плату за січень 2019 року. Крім того, з 1 травня 2015 року по 31 січня 2019 року вона не була у відпустках та не отримала компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Відповідно до ст. ст. 47, 83, 116, 117 КЗпП України просить стягнути з агрофірми на її користь заборгованість по заробітній платі за січень 2019 року в сумі 7 300,00 грн, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2019 року в сумі 21 762,00 грн та середній заробіток за весь час затримки (з 1 лютого 2019 року по 5 червня 2019 року) у сумі 20 553,00 грн.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала частково та пояснила, що заробітну плату за січень 2019 року їй виплатили, але, звертаючись із позовом до суду, вона про це не знала. Зазначила, що при звільненні відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористані відпустки за п`ять років, яку слід стягнути в судовому порядку разом із середнім заробітком за весь час затримки розрахунку.

Представник позивачки Чумак В.П. подала клопотання про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 87-90), відповідно до якого просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року в сумі 14 631,78 грн та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 1 лютого 2019 року по 29 серпня 2019 року) у сумі 50 564,78 грн. Крім того, позивачка ОСОБА_1 заявила клопотання про стягнення з відповідача понесені нею витрати на правничу допомогу у сумі 6 000 гривень (а.с. 69-70).

Представники відповідача Полухін М.О. та Матвієнко В.М. в судовому засідання позовні вимоги не визнали з тих підстав, що позивачка працювала в фірмі юристом і скористалася правовою необізнаністю її керівника, а тому у відпустку ходила, не оформляючи наказом. Проте, звертаючись з позовом, позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений ст. 233 КЗпП України, оскільки з дня звільнення до дня звернення позивачки з позовом до суду пройшло більше трьох місяців (а.с. 95-96). Крім того, представники відповідача зазначили, що в день звільнення позивачка не працювала, а тому вона повинна була звернутися до агрофірми з вимогою про проведення з нею розрахунку, але за належною заробітною платою не зверталася взагалі. Навпаки, ОСОБА_1 уникала будь-яких зустрічей з керівництвом агрофірми, не відповідала на телефонні дзвінки.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 6 квітня 2015 року позивачка прийнята на посаду юриста у Приватну фірму Агро-Світ , а 31 січня 2019 року звільнена із займаної посади за згодою сторін згідно зі ст. 36 КЗпП України (а.с. 6-8).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що агрофірма письмово повідомляла позивачку про нараховані суми, належні їй при звільненні.

Так само відсутні і докази звернення позивачки до відповідача з вимогою про розрахунок.

Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Пенсійний фонд України, форма ОК-7) підтверджується (а.с. 9-10) та не оспорюється відповідачем, що у період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року позивачка не була у щорічних відпустках та не отримувала грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток, яка за останніми підрахунками позивачки становить 14 631,78 грн.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона працює у відповідача бухгалтером. За час роботи в агрофірмі позивачка ніколи не зверталася з заявами про надання їй щорічних відпусток.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Представники відповідача не оспорюють суму компенсації за невикористані щорічні відпустки, яка обрахована представником позивачки у розмірі 14 631,78 грн.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

За підрахунками суду, відповідно до п. 2 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, компенсація за невикористані щорічні відпустки обчислюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Виходячи з наведеного, заявлена сума компенсації за невикористані щорічні відпустки, яка заявлена позивачкою у розмірі 14 631,78 грн., не перевищує суми, обрахованої за правилами зазначеною Постанови КМ від 24 грудня 1999 року.

Враховуючи закріплений у ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та може задовольнити лише ту суму компенсації за невикористані щорічні відпустки, про яку просить позивачка.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки відповідно до ст. 2 Закону України Про оплату праці та п. 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713, суми грошової компенсації у разі невикористання щорічних (основних і додаткових відпусток) належать до фонду додаткової заробітної плати, то позовна вимога про їх стягнення не обмежується строком позовної давності та підлягає задоволенню.

Проте за змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати (правовий висновок Верховного Суду № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року).

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 1 лютого 2019 року по 29 серпня 2019 року) у сумі 50 564,78 грн. слід відмовити у зв`язку з пропуском тримісячного строку позовної давності.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки, то судовий збір з відповідача слід стягнути в дохід держави.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні заявила клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 6 000 гривень (а.с. 69-70).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 29 жовтня 2018 року №199/2648/15, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Оскільки позивачем документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, доказ про оплату послуг, розрахунок таких витрат (а.с. 64-65, 71, 72), то з відповідача на користь позивача слід стягнути також витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до Приватної агрофірми Агро-Світ , код ЄДРПОУ 32463839, юридична адреса: 17572, Чернігівська область, Прилуцький район, с. Нетяжино, вул. Перемоги, буд. 13, про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Приватної агрофірми Агро-Світ на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року в сумі 14 631 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять одна) гривня 78 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 (шість тисяч) гривень, а всього стягнути 20 631 (двадцять тисяч шістсот тридцять одну) гривню 78 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватної агрофірми Агро-Світ на користь держави судовий збір у розмірі 170 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Варвинський районний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 8 жовтня 2019 року.

Суддя О.М. Семенченко