Постанова

від 23.12.2019 по справі 742/1997/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 грудня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1997/19

Головуючий у першій інстанції - Семенченко О. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1546/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі:

головуючого судді - Губар В.С.,

суддів - Вінгаль В.М., Кузюри Л.В.,

Позивач - ОСОБА_1

Відповідач - Приватна агрофірма Агро-Світ

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватної агрофірми Агро-Світ про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

місце ухвалення судового рішення - смт. Варва Чернігівської області

дата складання повного тексту судового рішення - 08 жовтня 2019 року

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, після остаточного уточнення якого (а.с. 87-90) просила стягнути з ПАФ Агро-Світ грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року в сумі 14 631,78 грн та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 1 лютого 2019 року по 29 серпня 2019 року) у сумі 50 564,78 грн., а всього 65196,56 грн.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що в період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року вона працювала юристом у Приватній агрофірмі Агро-Світ .

31 січня 2019 року позивач звільнена за ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, проте всупереч ст.ст. 47, 116 КЗпП України підприємство у день звільнення не провело з нею повного розрахунку.

ОСОБА_1 посилається, що їй не виплатили компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік і у зв`язку не проведенням повного розрахунку при звільненні також просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Приватної агрофірми Агро-Світ на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 6 квітня 2015 року до 31 січня 2019 року в сумі 14 631 грн. 78 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 гривень, а всього стягнуто 20 631 грн. 78 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині і стягнути з Приватної агрофірми Агро-Світ середній заробіток за весь час затримки по день фактичнго рорахунку в сумі 50564 грн. 78 коп.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що оскільки на день звільнення не була проведена виплата всіх належних сум, а відповідно до положень ст. 21 КЗпП УКкраїни на роботодавця покладений обов`язок виплачувати заробітну плату, тому не проведення з вини власника розрахунку з працівником у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.. 117 КЗпП України.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 та постанову Верховного Суду України від 114.12.2016 року, постанову Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 127/27247/16-ц, апелянт вважає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У встановлений судом строк відзив Приватною агрофірмою Агро-Світ не подавався.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

З 06 квітня 2015 року по 31 січня 2019 року ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з Приватною агрофірмою Агро-Світ та займала посаду юриста, що підтверджується копією трудової книжки та копією відповідного наказу (а.с. 6-8, 68).

Наказом директора Приватної Агрофірми Агро-Світ № п/3 від 31 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за згодою сторін згідно зі ст. 36 КЗпП України (а.с. 8).

В матеріалах справи відсутні та не надано відповідачем до суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належні і документальні докази, які б підтверджували направлення повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення та проведення з нею розрахунку.

Зазначені обставини сторонами не заперечувались та не спростовані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на ст.ст. 47, 83, 116, 117 КЗпП України, просила стягнути з Приватної Агрофірми Агро-Світ на свою користь грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 06 квітня 2015 року по 31 січня 2019 року та середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Ухвалюючи рішеня про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 116,117 КЗпП України, Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року та з того, що відповідач не заперечував суму компенсації за невикористані відпустки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений тримісячний строк позовної давності, встановлений ст.. 233 КЗпП України.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції апеляційний суд визнає законним і обґрунтованим, ухваленим з урахуванням усіх обставин справи та наявних у справі і об`єктивно оцінених доказів та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення лише в частині відмови у позові щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 50564,78 грн.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, визначено, що у разі, подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Відтак, апеляційний суд не переглядає судове рішення в частині задоволених позовних вимог у цій справі - в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 122,46 грн.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини 1статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, при затримці розрахунку при звільненні, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні це відповідальність роботодавця за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується у відповідності до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справІ № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Згідно з частинами першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Не отримавши повного розрахунку при звільненні 31 січня 2019 року, та, знаючи про порушення своїх прав, з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі за січень 2019 р. компенсації за невикористані відпустки та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненя, позмвач звернулась в червні 2019 року. Таким чином визначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - пропущений. При цьому поновити строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - ОСОБА_1 не просила, відповідного клопотання не заявляла.

Виходячи із сукупності досліджених обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку з час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Перевіривши доводи ОСОБА_1 , апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить передбачених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, які б безспірно підтвердили обґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівскої області від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: