Постанова

від 07.10.2019 по справі 522/8355/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3950/19

Номер справи місцевого суду: 522/8355/18

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/8355/18

Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі - 1) Приватне підприємство АВТО ТЕСТ ; 2) Приватне підприємство АВТО ПЛЮС ,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору - 1) ОСОБА_2 , 2) Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області,

розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства АВТО ТЕСТ та Приватного підприємства АВТО ПЛЮС , треті особи, які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору - ОСОБА_2 , Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, про визнання припиненими трудових відносин, заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бондаря В.Я. о 15 годині 00 хвилин 16 січня 2019 року, повне рішення складено 28 січня 2019 року,

встановив:

У травні 2018 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить трудові відносини між ним і Приватним підприємством АВТО ТЕСТ та Приватним підприємством АВТО ПЛЮС визнати припиненими з 02 травня 2018 року, у зв`язку із його звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги тим, що 27 серпня 2010 року його було призначено на посаду директора Приватного підприємства АВТО ТЕСТ та Приватного підприємства АВТО ПЛЮС . Єдиним учасником вказаних підприємств є - ОСОБА_4 ..

У зв`язку з тим, що він втратив економічну чи будь-яку зацікавленість у перебуванні на посаді директора вказаних приватних підприємств заявою від 17 квітня 2018 року він повідомив уповноважені органи приватних підприємств та єдиного їх засновника - ОСОБА_2 про своє бажання звільнитися за власним бажанням, в порядку передбаченому ст. 38 КЗпП України.

Уповноважений на звільнення директора орган приватних підприємств проігнорував його повідомлення про звільнення, не розглянув по суті його заяву про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладені на нього Статутом обов`язки по створенню нового виконавчого органу. Таким чином, його право на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а також право щодо вільного вибору праці було порушено (а. с. 2 - 5).

У зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважність причин такої неявки у судове засідання, зі згоди представника позивача, суд першої інстанції згідно ст. ст. 280 - 281 ЦПК України ухвалив розглянути справу за відсутності відповідачів, у заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Відзив на позов до суду першої інстанції не надійшов.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2019 р. у задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з 27.08.2010 року призначений на посаду директора вказаних приватних підприємств. Згідно зі ст. ст. 63, 65 ГК України позивач, як керівний орган - директор приватних підприємств не позбавлений можливості видати відповідні накази про його звільнення з керівної посади (а. с. 83 - 88).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує, що судом не спростовано його доводи про те, що засновник приватних підприємств не піклується підприємствами, заробітну плату не виплачує. Він не може звільнити сам себе, оскільки ці питання вирішуються тільки безпосередньо засновником підприємства. Помилковим є посилання суду на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі № 643/11609/17, оскільки у тій справі директор є одночасно і засновником підприємства.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України дана справа відноситься до категорії малозначних.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без виклику її учасників.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів суд вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищевказаного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 21, 24, 36, 38 КЗпП України, ст. ст. 63, 65 ГК України) та процесуального (ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

На підставі наявних у справі, наданих сторонами та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27 серпня 2010 року ОСОБА_1 на підставі рішення про створення та діяльність Приватного пдіприємства АВТО ПЛЮС призначено на посаду директора цього підприємства. Також 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 на підставі рішення про створення та діяльність Приватного підприємства АВТО ТЕСТ призначено на посаду директора цього підприємства (а. с. 6 - 7, 27 - 28).

Єдиним засновником Приватного пдіприємства АВТО ПЛЮС (код ЄДРПОУ 37279771) та Приватного підприємства АВТО ТЕСТ (код ЄДРПОУ 37279808) є - ОСОБА_2 (а. с. 8 - 12).

17 квітня 2018 року ОСОБА_1 направив заяву ОСОБА_2 про його звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з посад директора Приватного пдіприємства АВТО ПЛЮС та Приватного підприємства АВТО ТЕСТ (поштове відправлення трек-номер 6500137050794) (а. с. 29).

08 червня 2018 року поштове відправлення за трек-номером 6500137050794 повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Між сторонами виникли правовідносини щодо припинення трудового договору за ініціативою працівника.

Згідно із ст. ст. 43 55 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За правилами, передбаченими ст. ст. 21, 24, 36, 38 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізаціє державної політики з адміністрування єдиного соціального внесу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Статтями 63, 65 ГК України передбачено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і організаціях місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Оскільки судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що апелянт є керівником приватних підприємств - їх директором, колегія суддів вважає правильним висновок суду про відмову в задоволенні позові тому, що останній не позбавлений можливості вирішити питання про припинення його трудового договору в порядку, передбаченому діючим законодавством, оскільки доказів укладення контракту суду не надано.

Доводи апелянта про те, що він не може звільнити сам себе, оскільки ці питання вирішуються тільки безпосередньо засновником, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на їх підтвердження апелянт (позивач) не надав жодних правовстановлюючих документів.

Колегія суддів не надає оцінки доводам апелянта про те, що судом не спростовано його доводи про те, що засновник приватних підприємств не піклується підприємствами, заробітну плату не виплачує, оскільки вони не мають правового значення, оскільки судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач не використав надані йому як керівнику повноваження щодо припинення трудових відносин.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе