Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 194/781/17
провадження № 61-36501св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Тернівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року у складі судді Солодовник І. С. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Фонд) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Позовна заява мотивована тим, що він понад 35 років працював у шахті з повним робочим днем під землею за професіями: прохідник, підземний стволовий та підземний машиніст гірничих виїмкових машин - за даною професією 27 років на підприємстві ВАТ Павлоградвугілля шахта Західно-Донбаська .
Висновком МСЕК від 08 квітня 2002 року йому сукупно встановлено 35% втрати працездатності (10% по трудовому каліцтву безстроково, 10% по трудовому каліцтву, 15% по професійному захворюванню безстроково, з них: 10% - по полінейропатії і 5% - нейросенсорна туговухість).
Відповідно до акта розслідування професійного захворювання від 09 листопада 2001 року форми П-4, професійне захворювання виникло за обставин виконання робіт, що характеризувалися підвищеним впливом на організм виробничого шуму, локальної вібрації та виконання робіт, пов`язаних з важкою фізичною працею і несприятливий мікроклімат.
Посилаючись на те, що він зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, наслідки отриманої на виробництві травми та професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 48 000 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року позов задоволено частково.З Тернівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 стягнуто моральну шкоду в зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 6000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що страховий випадок з позивачем настав 08 квітня 2002 року, коли йому було встановлено втрату професійної працездатності вперше у зв`язку з професійним захворюванням, відповідно до акту розслідування форми П-4 від 09 листопада 2001 року, і з цього часу в нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, а тому на дані правовідносини поширюється дія норм статей 1, 15, 21, 28, 34 Закону в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов`язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 лютого 2007 року. Розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров`я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу Фонду залишено без задоволення, рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у позивача мали місце два професійні захворювання за актом П-4 від 09 листопада 2001 року, яким встановлено 15 % втрати професійної працездатності (довідка МСЕК від 08 квітня 2002 року), та актом П-4 від 23 квітня 2009 року, яким встановлено 30 % втрати професійної працездатності (довідка МСЕК від 06 серпня 2009 року), а тому суд помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, з урахуванням його професійного захворювання загалом.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У листопаді 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому останній просив касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що право на відшкодування моральної шкоди у нього виникло в квітні 2002 року, а тому твердження відповідача про повторне встановлення йому втрати професійної працездатності в 2009 року, у зв`язку із чим у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати йому моральну шкоду - є помилковим.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 194/781/17 з Тернівського міського суду Дніпропетровської області. Зупинено виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що з 19 липня 1967 року по 09 квітня 2002 року позивач працював у шахті з повним робочим днем під землею за різним фахом професій на підприємстві ВАТ Павлоградвугілля шахта Західно-Донбаська , що підтверджується копією трудової книжки.
Відповідно до акта розслідування професійного захворювання від 09 листопада 2001 року форми П-4, професійне захворювання виникло за обставин виконання робіт, що характеризувалися підвищеним впливом на організм виробничого шуму, локальної вібрації та виконання робіт, пов`язаних з важкою фізичною працею і несприятливий мікроклімат.
З копії довідки МСЕК від 08 квітня 2002 року вбачається, що позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності: повторно - 10% по трудовому каліцтву безстроково, 10% по трудовому каліцтву, та первинно - 15% по професійному захворюванню безстроково, з них: 10% - по полінейропатії і 5% - нейросенсорна туговухість.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що наслідки отриманої на виробництві травми та професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 48 000 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування ), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 08 квітня 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту е пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року Про Державний бюджет України на 2006 рік та пунктом 22 статті 71 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту е пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці викладено у новій редакції Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , в тому числі змінено його назву на Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування .
Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що страховий випадок з позивачем настав 08 квітня 2002 року, коли йому було встановлено вперше втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з Фонду на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві 6000 грн.
При цьому, при визначенні розміру моральної шкоди, судами правильно враховано роз`яснення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров`я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин справи.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди помилково застосували до спірних правовідносин норми Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, з урахуванням професійного захворювання позивача загалом, тобто за актами П-4 від 09 листопада 2011 року та від 23 квітня 2009 року, є помилковими, оскільки стягуючи з відповідача моральну шкоду у розмірі 6000 грн суди попередніх інстанцій виходили з того, що страховий випадок з позивачем настав саме 08 квітня 2002 року, коли йому було встановлено вперше втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням.
Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року зупинено виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року до закінчення касаційного розгляду, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Тернівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 03.10.2019 |
Оприлюднено | 09.10.2019 |
Номер документу | 84814276 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Жданова Валентина Сергіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні