Рішення

від 17.09.2019 по справі 478/173/19

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/173/19 Провадження № 2/478/130/2019

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2019 року Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі : головуючої судді Сябренко І.П.

за участю: секретаря Поліщук С.П.

позивача ОСОБА_2.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення дії договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі,

В с т а н о в и в:

В січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення дії договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, в якому просила припинити дію договору оренди землі, укладеного 10.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , державну реєстрацію якого проведено Казанківським сектором реєстрації Миколаївської філії Центру ДЗК за №040801602097 від 10.12.2008 року та додаткової угоди від 17.05.2016 року, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до договору оренди землі від 10.12.2008 року, з продовженням строку дії договору до 10.12.2028 року та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В квітні 2019 року позивач ОСОБА_2 надала суду заяву про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог в якій зазначила, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії МК №1433 від 29.12.2000 року її батько ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 11,62 га, яку на підставі договору оренди землі від 10.12.2008 року, зареєстрованого 10.12.2008 року у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за №040801602097, передав в користування ОСОБА_1 строком на десять років. Після смерті ОСОБА_3 , що мала місце 30.04.2018 року, належну йому земельну ділянку успадкувала вона та отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.11.2018 року, і згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2018 року набула право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058. Після оформлення спадкових прав довідалась про те, що до вищевказаного договору оренди землі шляхом укладання додаткової угоди були внесені зміни, які стосувалися продовження строку договору оренди землі ще на десять років. Вважає, що додаткова угода була укладена всупереч волі її померлого батька, а саме без його відома та волевиявлення. Крім того, посилаючись, на відсутність у спірному договорі таких умов, як: у п.п.5, 9 не визначено вартість земельної ділянки, що унеможливлює визначення фактичного розміру орендної плати; не містить умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які за визначенням ст.15 Закону України Про оренду землі є істотними та необхідними для договорів даного виду, просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений 10.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , державну реєстрацію якого проведено Казанківським сектором реєстрації Миколаївської філії Центру ДЗК за №040801602097 від 10.12.2008 року та додаткову угоду від 17.05.2016 року, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до договору оренди землі від 10.12.2008 року, з продовженням строку дії договору до 10.12.2028 року та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що договір оренди землі від 10.12.2008 року та додаткова угода до цього договору від 17.05.2016 року містять особистий підпис батька орендодавця ОСОБА_3 Посилання ОСОБА_2 на те, що спірний правочин підписаний не самими орендодавцем ОСОБА_3 є надуманими і такими, що не підтверджуються відповідними доказами. Безпідставними є посилання позивача на систематичну несплату орендної плати за 2014-2018 року. Орендодавець ОСОБА_3 з початку дії договору від 10.12.2008 року і до дати його смерті, що мала місце 30.04.2018 року, отримував орендну плату своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується документами. У зв`язку зі смертю орендодавця ОСОБА_3 орендну плату за 2018 рік отримала спадкоємець ОСОБА_2 , що підтверджується службовим чеком від 13.11.2018 року. Позивачем ОСОБА_2 не подано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у зв`язку з відсутністю в договорі оренди земельної ділянки від 10.12.2008 року істотної умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка з 05.04.2015 року виключена з вичерпного переліку спеціальних істотних умов, визначених ч.1 ст.15 Закону України Про оренду землі , порушуються її права чи інтереси, а тому, самі лише формальні підстави оспорювання дійсності даного правочину, які ніяким чином не впливають або можуть вплинути на права, свободи чи інтереси ОСОБА_2 як сторони в договорі, не можуть бути підставою для визнання такого договору недійсними, тому просив відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.

Відповідно до ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі .

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону Про оренду землі ).

За змістом статей 18, 20 цього Закону України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв`язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 даного Закону в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, а не в момент його державної реєстрації.

Така правова позиція викладена постанові Верховного Суду України у справі № 6-162ц13 від 19.02.2014 року.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час укладання спірного договору) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За правилами ст.15 вищевказаного Закону (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) такими істотними умовами договору оренди землі є:

- об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об`єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За правилами статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на моментвиникнення спірних правовідносин) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди землі здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що орендна плата може справлятись у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть встановити у договорі поєднання різних форм орендної плати.

Матеріалами справи встановлено, що 10 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який в силу Державного акту на право приватної власності на землю, серії МК №1433 від 29.12.2000 року, являвся власником земельної ділянки, площею 11,62 га, розташованої на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, була досягнута домовленість про передачу належної йому земельної ділянки в оренду строком на 10 років. Ця домовленість реалізована правочином (договором) з додержанням визначеної законом письмової форми, який зареєстровано 10 грудня 2008 року у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за №040801602097, тому є укладеним з моменту його державної реєстрації (а.с.88-91).

В пунктах 1, 2 Договору зазначено місце розташування земельної ділянки, її площа.

Відповідно до пунктів 9, 10, 11 вказаного договору сторони домовились, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_3 орендну плату у розмірі 3% від вартості земельної ділянки, з урахуванням індексації до 15 серпня та 15 листопада рівними частками кожного року.

За змістом пункту 13 договору оренди розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

В договорі містяться також умови повернення земельної ділянки (п.21-25 Договору).

Пунктом 33 Договору визначено, що земельна ділянка не підлягає страхуванню.

В умовах визначених в п. 38 договору оренди землі сторони домовились про те, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу одної із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 41 договору обумовлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Обидві сторони договору оренди земельної ділянки дійшли згоди щодо його істотних умов, скріпивши 10 грудня 2008 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Даний договір пройшов державну реєстрацію, а тому набув чинності.

17 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої сторони прийшли до згоди внести зміни в договір оренди земельної ділянки №040801602097 від 10.12.2008 року, а саме внести зміни до п.8 відповідно до якого строк дії договору оренди землі становить до 10.12.2028 року. Всі інші пункти залишено без змін. Додаткова угода зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.11). Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що відповідач до теперішнього часу користується орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 ЗУ Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 40 зазначеного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для умов зміни або розірвання договору.

Після смерті ОСОБА_3 , що мало місце 30 квітня 2018 року, належну йому земельну ділянку успадкувала його донька ОСОБА_2 , яка згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2018 року набула право власності на земельну ділянку, площею 11,6122 га, з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058 (а.с.11).

Успадкувавши земельну ділянку спадкоємець ОСОБА_2 успадкувала права та обов`язки орендодавця ОСОБА_3 , визначені договором оренди земельної ділянки від 10.12.2008 року, які не припинилися внаслідок його смерті.

Як на одну із підстав своїх позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилається на те, що її батько ОСОБА_3 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №040801602097 від 10.12.2008 року з відповідачем ОСОБА_1 не укладав та не підписував.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Таким чином, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними засобами, висновками експертів, показаннями свідків.

Положеннями ст.110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, для вирішення питання про наявність чи відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на оспорюваній додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки ухвалою суду від 15.05.2019 року за клопотанням позивача призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України(а.с.109-111).

13.06.2019 року від експертної установи на адресу суду надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, а саме додаткових вільних зразків підпису та почерку (записів власних ПІБ) ОСОБА_3 не менше, ніж в 10-ти документах за період 2012-2018 років (бажано максимально наближених за часом з досліджуваними документами 2016 року).

Ухвалою суду від 01.07.2019 року клопотання експерта задоволено частково, оскільки позивач ОСОБА_2 не надала суду вільних зразків почерку ОСОБА_3

08.08.2019 року від Миколаївського науково - дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, повернуто до суду матеріали цивільної справи без виконання судово-почеркознавчої експертизи, у зв`язку з недостатністю порівняльного матеріалу, необхідного для повного і об`єктивного дослідження під час проведення судово-почеркознавчої експертизи, що унеможливлює проведення відповідного експертного дослідження (а.с.136-138).

Згідно із положеннями частин 2, 4, 5 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

На пропозиції суду відповідно до положень вказаної вище норми, щодо призначення почеркознавчої експертизи для встановлення належності підпису в оспорюваному договорі позивач ОСОБА_2 відмовилася, у зв`язку з відсутністю вільних зразків почерку ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_2 , до якої перейшло право власності на орендовану земельну ділянку, вважає, що відсутність в договорі оренди від 10.12.2008 року істотних умов, передбачених Законом України Про оренду землі , а саме: відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, є підставами для визнання цього договору недійсним.

У справах про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності у договорі оренди землі однієї з істотних умов суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 21.01.2015 року у справі №6-215цс14, від 09.12.2015 року у справі №6-849цс15.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до нього позивач ОСОБА_2 не вказала, у чому полягає порушення її прав як орендодавця (власника землі) відсутністю у договорі зазначених нею істотних умов, які умови вона бажала б передбачити договором і чому такі умови неможливо встановити шляхом зміни умов договору у цій частині.

Дійсно, у п.5 спірного договору оренди землі від 10.12.2008 року сторонами не було зазначено нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки. Однак, частиною першою ст.15 Закону України Про оренду землі , якою встановлено вичерпний перелік істотних умов договору оренди землі, - нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки не віднесено до спеціальної істотної умови договору оренди.

Тобто, цією нормою визначено істотною умовою договору оренди землі не вартість земельної ділянки, а орендну плату, із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Крім того, нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки не може визначатися сторонами, оскільки вона встановлюється уповноваженими на це органами і щороку підлягає індексації на офіційно повідомлений коефіцієнт індексації за поточний рік.

З наданого сторонами примірника договору оренди землі вбачається, що він не містить умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що на думку позивача також є підставою для визнання цього договору недійсним, однак суд з таким обґрунтуванням погодитись не може.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони виконували договір, питань щодо передачі земельної ділянки в заставу, яка є предметом договору оренди, чи внесення до статутного фонду права оренди у сторін до реєстрації договору та під час його виконання не виникало. Пропозицій про внесення до умов договору доповнень, у тому числі і щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, орендодавець не надавав, а тому її вимоги про визнання в цілому недійсним договору оренди землі від 10.01.2012 року не відповідає і положенням ст.217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено імперативне правило, згідно якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу приписів ч.5 ст.93 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Тобто, чинним законодавством чітко встановлено, що розпоряджатися правом оренди, в тому числі шляхом передання цього права в заставу та внесення до статутного фонду може виключно власник земельної ділянки. Таким чином, відсутність в спірному договорі норми про умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки жодним чином не порушили (не погіршили) права орендодавця ОСОБА_3 , а після його смерті і права спадкоємця-позивача ОСОБА_2 , як нового власника земельної ділянки, так як відповідні правовідносини імперативно визначені положеннями вищевказаної частини п`ятої ст.93 ЗК України.

При цьому, слід зауважити, що з 05.04.2015 року діє нова редакція ч.2 ст.15 Закону України Про оренду землі , яка не передбачає необхідності зазначення в договорі оренди землі таких умов та не передбачає можливості визнання недійсним договору оренди землі внаслідок відсутності у такому договорі будь-якої істотної умови.

Відповідно до вимог ч.1, ч.5, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_2 не подано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у зв`язку з відсутністю в договорі оренди земельної ділянки від 10.12.2008 року істотної умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка з 05.04.2015 року виключена з вичерпного переліку спеціальних істотних умов, визначених ч.1 ст.15 Закону України Про оренду землі , порушуються її права чи інтереси.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.

Керуючись ст. ст.12, 13, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

В и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, віднести на її рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08.10.2019 року.

Суддя І.П. Сябренко