Постанова

від 06.12.2019 по справі 478/173/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.12.19

22-ц/812/1838/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 478/173/19 Категорія 39

Провадження № 22-ц/812/1838/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Сябренко І.П. в приміщенні того ж суду о 11 год. 08 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила припинити дію договору оренди землі від 10.12.2008 року разом із додатком від 17 травня 2016 року площею 11, 6122 га кадастровий номер 4823684200:04:000:0058, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначала, що ОСОБА_2 уклав 10 грудня 2008 року із батьком ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки площею 11,6122 га з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058, терміном на 10 років та зареєстрував в Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за № 040801602097 від 10 грудня 2008 року.

Після смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відкрилась спадщина. 05 листопада 2018 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 11,6122 га з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058. Позивачка запропонувала відповідачу здійснити розрахунок за минулий час оскільки не мала інформації про виплату батькові орендної плати.

Проте відповідач повідомив, що договір оренди було продовжено за додатковою угодою від 17 травня 2016 року до 10 грудня 2028р., про що їй не було відомо, оскільки батько написав 06 березня 2018 року заяву про припинення договору оренди від 10 грудня 2008 року, яку завірив в сільській раді та один примірник направив відповідачу. В додатковій угоді від 17 травня 2016 року мається підпис від імені батька, який йому не належить.

Крім того, позивачка скеровувала листи на ім`я відповідача з метою виконання вимог пунктів 10,11,13,14 договору оренди землі.

Зазначала, що в договорі оренди землі та в додатку зазначено, що орендна плата становить 3% від вартості земельної ділянки, але не зазначена вартість земельної ділянки, від якої відраховується орендна плата, що не відповідає ст.15 Закону України Про оренду землі . Отже в договорі фактично не визначено розмір орендної плати, не зважаючи на те, що це є однією із істотних умов цього договору.

Посилалася, що вона як спадкоємець має право вимагати перегляду розміру орендної плати один раз на рік. Проте відповідач відмовився виконати п. 10,11,13,14 договору оренди землі.

Отже, позивачка вважає, що є три підстави для розірвання договору оренди землі від 10 грудня 2008 року та додаткової угоди від 17 травня 2016 року, а саме: 1)в додатковій угоді міститься підпис, який не належить її батьку, 2)систематична несплата орендної плати, 3) відмова від перегляду розміру орендної плати. Тому позивачка просила припинити дію договору оренди землі від 10.12.2008 року разом із додатком від 17 травня 2016 року площею 11, 6122 га кадастровий номер 4823684200:04:000:0058, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

В квітні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про розірвання договору оренди землі, в якій просила визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 10 грудня 2008 року та додаткову угоду від 17 травня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог, крім зазначеного в первісній позовній заяві, посилалася також на те, що договір оренди та додаткова угода до нього в п.5 та п.9 договору не містять вартість земельної ділянки, із якої можливо розрахувати орендну плату, а також відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а також на відсутність п.19.

Такі умови в силу ст. 15 Закону України Про оренду землі є істотними, а тому їх відсутність у договорі дає підставу для визнання спірного договору недійним. Посилалася також на те, що у разі відсутності в договорі оренди хоча б однієї з істотних умов, такий договір відлягає визнанню недійсним за правилами ч.2 ст. 15 Закону України Про оренду землі .

Тому просила визнати недійсним договір оренди землі від 10.12.2008 року разом із додатком від 17 травня 2016 року площею 11, 6122 га кадастровий номер 4823684200:04:000:0058, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та зареєстрований в Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за № 040801602097 10 грудня 2008 року.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Вважає, що предметом позову було в тому числі дострокове розірвання договору оренди землі за рішенням суду в разі невиконання обов`язків, передбачених договором оренди, а саме перегляду орендної плати 1 раз на рік. Проте, саме ці обставини, на думку апелянта, судом не були дослідженні.

Також посилалася на те, що в судовому засіданні було в повній мірі доведено, що позивачем була порушена одна із істотних умов договору, а саме - орендна плата за 2015-2017 роки була виплачена без урахування встановленої законодавством офіційної індексації земельних ділянок, що є самостійною та достатньою підставою для визнання договору оренди землі недійсним. А тому вважає, що рішення суду слід скасувати та винести нове, яким розірвати договір оренди землі від 10.12.2008 року разом із додатком від 17 травня 2016 року площею 11, 6122 га кадастровий номер 4823684200:04:000:0058, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві зазначає, що саме по собі встановлення судом відсутності у договорі оренди земельної ділянки умов, передбачених ст. 15 ЗУ Про оренду землі , не є достатньою підставою для застосування судом способів захисту цивільних прав або інтересів, а саме - визнання правочину недійсним, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю позивачем фактів порушення його прав. Крім того, позивачка не заявляла вимоги про розірвання договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, а тому суд першої інстанції такі вимоги не розглядав, відповідно і суд апеляційної інстанції не може розглядати такі вимоги.

Позивачка надала суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій виклала додаткові аргументи, які не увійшли в апеляційну скаргу. Посилалася на те, що оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо перегляду розміру орендної плати, це в силу ст. 30 Закону України Про оренду землі є підставою для обрання способу захисту порушених прав в судовому порядку. А оскільки в даному випадку відсутнє підтвердження того факту, що згоди з даного питання досягнуто не було, то нею обрано такий спосіб захисту її прав як розірвання договору оренди землі за рішенням суду через невиконання сторонами обов`язків та умов договору оренди землі відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України Про оренду землі .

В судовому засіданні позивачка підтримала доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, просила задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідач та його представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Приймаючи рішення у справі суд виходив з того, що 10 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який в силу Державного акту на право приватної власності на землю, серії МК №1433 від 29.12.2000 року, є власником земельної ділянки, площею 11,62 га, розташованої на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, була досягнута домовленість про передачу належної йому земельної ділянки в оренду строком на 10 років. Ця домовленість реалізована правочином (договором) з додержанням визначеної законом письмової форми, який зареєстровано 10 грудня 2008 року у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за №040801602097, тому є укладеним з моменту його державної реєстрації (а.с.88-91).

В пунктах 1, 2 Договору зазначено місце розташування земельної ділянки, її площа. Відповідно до пунктів 9, 10, 11 вказаного договору сторони домовились, що ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_4 орендну плату у розмірі 3% від вартості земельної ділянки, з урахуванням індексації до 15 серпня та 15 листопада рівними частками кожного року.

За змістом пункту 13 договору оренди розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

В договорі містяться також умови повернення земельної ділянки (п.21-25 Договору). Пунктом 33 Договору визначено, що земельна ділянка не підлягає страхуванню.

Відповідно до п. 38 договору оренди землі сторони домовились про те, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу одної із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 41 договору обумовлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору .

Обидві сторони договору оренди земельної ділянки дійшли згоди щодо його істотних умов, скріпивши 10 грудня 2008 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Даний договір пройшов державну реєстрацію, а тому набув чинності.

17 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої сторони дійшли до згоди про внесення змін в договір оренди земельної ділянки №040801602097 від 10.12.2008 року, а саме про внесення змін до п.8, відповідно до якого строк дії договору оренди землі становить до 10.12.2028 року. Всі інші пункти залишено без змін. Додаткова угода зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.11). Зі змісту позовної заяви та пояснень позивачки вбачається, що відповідач до теперішнього часу користується орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 ЗУ Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 40 зазначеного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для умов зміни або розірвання договору.

Після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , належну йому земельну ділянку успадкувала його донька ОСОБА_1 , яка згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2018 року набула право власності на земельну ділянку, площею 11,6122 га, з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058 (а.с.11).

Успадкувавши земельну ділянку спадкоємець ОСОБА_1 успадкувала права та обов`язки орендодавця ОСОБА_4 , визначені договором оренди земельної ділянки від 10.12.2008 року, які не припинилися внаслідок його смерті.

Як на одну із підстав своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що її батько ОСОБА_4 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №040801602097 від 10.12.2008 року з відповідачем ОСОБА_2 не укладав та не підписував.

Для вирішення питання про наявність чи відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на укладання оспорюваної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки ухвалою суду від 15.05.2019 року за клопотанням позивачки було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України(а.с.109-111).

13.06.2019 року від експертної установи на адресу суду надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, а саме додаткових вільних зразків підпису та почерку (записів власних ПІБ) ОСОБА_4 не менше, ніж в 10-ти документах за період 2012-2018 років (бажано максимально наближених за часом з досліджуваними документами 2016 року).

Ухвалою суду від 01.07.2019 року клопотання експерта задоволено частково, оскільки позивач ОСОБА_1 не надала суду вільних зразків почерку ОСОБА_4

08.08.2019 року Миколаївським науково - дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України повернуто до суду матеріали цивільної справи без виконання судово-почеркознавчої експертизи у зв`язку з недостатністю порівняльного матеріалу, необхідного для повного і об`єктивного дослідження під час проведення судово-почеркознавчої експертизи, що унеможливлює проведення відповідного експертного дослідження (а.с.136-138).

На пропозиції суду щодо призначення почеркознавчої експертизи для встановлення належності підпису в оспорюваному договорі позивач ОСОБА_1 відмовилася, у зв`язку з відсутністю вільних зразків почерку ОСОБА_4 .

Розглядаючи вимоги щодо визнання недійсним договору оренди землі від 10.12.2008 року через відсутність в ньому нормативної грошової оцінки земельної ділянки; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суд виходив з того, що у справах про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності у договорі оренди землі однієї з істотних умов суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 21.01.2015 року у справі №6-215цс14, від 09.12.2015 року у справі №6-849цс15.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до нього позивачка не вказала, у чому полягає порушення її прав як орендодавця (власника землі) відсутністю у договорі зазначених нею істотних умов, які умови вона бажала б передбачити договором і чому такі умови неможливо встановити шляхом зміни умов договору у цій частині.

У п.5 спірного договору оренди землі від 10.12.2008 року сторонами дійсно не було зазначено нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки. Однак, частиною першою ст.15 Закону України Про оренду землі , якою встановлено вичерпний перелік істотних умов договору оренди землі, - нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки не віднесено до спеціальної істотної умови договору оренди.

Тобто, цією нормою визначено істотною умовою договору оренди землі не вартість земельної ділянки, а орендну плату, із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Крім того, нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки не може визначатися сторонами, оскільки вона встановлюється уповноваженими на це органами і щороку підлягає індексації на офіційно повідомлений коефіцієнт індексації за поточний рік.

З наданого сторонами примірника договору оренди землі вбачається, що він не містить умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що на думку позивача також є підставою для визнання цього договору недійсним, однак суд з таким обґрунтуванням не погодився, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони виконували договір, питань щодо передачі земельної ділянки в заставу, яка є предметом договору оренди, чи внесення до статутного фонду права оренди у сторін до реєстрації договору та під час його виконання не виникало. Пропозицій про внесення до умов договору доповнень, у тому числі і щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, орендодавець не надавав, а тому її вимоги про визнання в цілому недійсним договору оренди землі від 10.01.2012 року не відповідає і положенням ст.217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В силу приписів ч.5 ст.93 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Тобто, чинним законодавством чітко встановлено, що розпоряджатися правом оренди, в тому числі шляхом передання цього права в заставу та внесення до статутного фонду може виключно власник земельної ділянки.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відсутність в спірному договорі норми про умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки жодним чином не порушили (не погіршили) права орендодавця ОСОБА_4 , а після його смерті і права спадкоємця-позивачки ОСОБА_1 , як нового власника земельної ділянки, так як відповідні правовідносини імперативно визначені положеннями вищевказаної частини п`ятої ст.93 ЗК України.

При цьому, суд прийняв до уваги, що з 05.04.2015 року діє нова редакція ч.2 ст.15 Закону України Про оренду землі , яка не передбачає необхідності зазначення в договорі оренди землі таких умов та не передбачає можливості визнання недійсним договору оренди землі внаслідок відсутності у такому договорі будь-якої істотної умови.

Тому суд дійшов висновку, що позивачкою не подано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у зв`язку з відсутністю в договорі оренди земельної ділянки від 10.12.2008 року істотної умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка з 05.04.2015 року виключена з вичерпного переліку спеціальних істотних умов, визначених ч.1 ст.15 Закону України Про оренду землі , порушуються її права чи інтереси .

За таких обставин, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі з підстав, зазначених в тексті рішення суду, відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення суду.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, рішення суду в цій частині фактично не оспорюються позивачкою.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскільки позивачка не відмовилася від вимог, заявлених в первісному позові, в установленому законом порядку, то суд повинен був розглянути також і ці вимоги.

Однак, аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд, встановивши, що орендна плата за 2015-2017 роки була виплачена без урахування встановленої законодавством офіційної індексації земельних ділянок, що на думку позивачки, є самостійною і достатньою підставою для визнання договору оренди землі недійсним, не дав цьому належної правової оцінки, колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що підставою для розірвання, а не визнання недійсним, договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, фундаментальне значення, крім ознаки систематичність , має значення саме несплата орендної плати, тоді як у апеляційній скарзі позивачка посилається на сплату орендної плати за період 2015-2017р. у меншому розмірі, зокрема, без урахування на її думку встановленої законодавством офіційної індексації земельних ділянок.

Слід зазначити, що в первісній позовній заяві позивачка посилалася на систематичну несплату орендної плати її батькові за період 2014-2018р. через те, що вона не має інформації про виплату батькові орендної плати за землю.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що у 2014 році батько сторін ОСОБА_4 отримав у якості орендної плати: 09.07.2014р. -1т пшениці по ціні 1800грн. за 1т;12.07.2014р. - 1т ячменю по ціні 1800грн. за 1т; 11.10.2014р. була здійснена оранка огороду, а 27.10.2014р. він отримав 6400грн. Всього розрахунок у грошовому еквіваленті склав 10000грн. ( а. с. 41).

У 2015р. ОСОБА_4 04.10.2015р. отримав орендну плату у розмірі 14000грн. ( а. с. 42). У 2016р. ОСОБА_4 02.11.2016р. отримав орендну плату у розмірі 18000грн. ( а. с. 43). У 2017р. ОСОБА_4 17.09.2017р. отримав орендну плату у розмірі 24000грн. ( а. с. 44-45). У 2018 р. орендну плату отримала спадкоємець ОСОБА_4 - ОСОБА_1 13 листопада 2018 р. у розмірі 32000грн.

Аналізуючи наведене, слід дійти висновку про відсутність ознак систематичності несплати відповідачем орендної плати у період 2014-2018років.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Як убачається з тексту первісної позовної заяви, з якою позивачка звернулася до суду, вона просила припинити дію договору оренди землі від 10.12.2008 року разом із додатком від 17 травня 2016 року площею 11, 6122 га кадастровий номер 4823684200:04:000:0058, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , при цьому, зокрема, посилалася на систематичну несплату орендної плати, а не на систематичну несплату орендної плати у розмірі меншому, ніж визначено умовами договору у період 2014-2018р. Не було наведено в тексті позовної заяви також розрахунків як фактично сплаченої, так і недоплаченої суми орендної плати за кожен рік.

Отже, позивачкою були зазначені конкретні обставини, якими вона обґрунтовувала позов, тобто підстави позову, які суд не може змінити без згоди позивача.

Необхідність розірвання договору оренди систематичною виплатою орендної плати без урахування встановленої законодавством офіційної індексації земельних ділянок позивачка свої вимоги не обґрунтовувала, що свідчить про те, що такі вимоги в установленому законом порядку нею заявлені не були. Докази позивачкою з цього приводу суду не надавалися.

Проаналізувавши зазначені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги з цього питання не є підставою для скасування чи зміни рішення суду в межах заявлених в установленому законом порядку позовних вимог.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на те, що предметом позову було в тому числі дострокове розірвання договору оренди землі через невиконання сторонами обов`язків договору оренди землі, а саме щорічного перегляду орендної плати, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 9, 10, 11,12 договору оренди землі від 10.12.2008 року сторони домовились, що ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_4 орендну плату у грошовій формі у розмірі 3% від вартості земельної ділянки, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації до 15 серпня та 15 листопада рівними частками кожного року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.

За змістом пункту 13 договору оренди розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 41 договору обумовлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Згідно ст. 23, 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Із системного аналізу змісту зазначених норм права випливає, що в такому випадку в судовому порядку підлягають розгляду саме вимоги щодо зміни умов договору оренди землі.

Пунктом 36 договору оренди землі також передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Уразі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Як уже зазначалося після смерті батька сторін позивачка 05 листопада 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 11,6122 га з кадастровим номером 4823684200:04:000:0058.

Згідно п.40 договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Отже сам по собі перехід права власності на земельну ділянку до позивачки не змінює умов раніше укладеного договору оренди землі.

Будучи не згодною з розміром орендної плати, визначеним в договорі, позивачка зверталася до відповідача з листом з метою перегляду розміру орендної плати, а враховуючи той факт, що відбулася зміна власника земельної ділянки, пропонувала внести відповідні зміни не шляхом складання додаткової угоди, а шляхом його переукладання (а. с. 14-15).

Проте відповідач листом від 14.12.2018р. відмовився від пропозиції переукладання договору оренди, оскільки усі питання слід вирішувати шляхом укладання додаткової угоди ( а. с. 16).

08.01.2019р. позивачка листом направила відповідачу проект додаткової угоди для її узгодження та підписання( а. с. 17).

Як убачається з відзиву відповідача на позов (а. с. 35-36) відповідач відмовився від пропозиції щодо внесення змін до договору оренди землі шляхом його переукладання, так як така пропозиція суперечить чинному законодавству, а також через те, що позивачка наряду з іншим пропонувала визначити розмір орендної плати виходячи з вартості одного гектара землі, а не від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не передбачено законодавством.

В апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що відповідач в судовому засіданні відкинув можливість перегляду орендної плати.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про те, що сторони не дійшли згоди щодо зміни умов договору в частині розміру орендної плати, а відтак ефективним способом захисту інтересів у такому разі згідно ст. 30 Закону України Про оренду землі є звернення до суду з вимогами про внесення змін до договору оренди землі, а не з вимогами про розірвання договору оренди землі.

Проте позивачка з такими вимогами в межах даної справи не зверталася. Не було надано суду також доказів звернення нею до суду з такими вимогами у іншій справі та прийняття судом рішення з цього приводу.

Положеннями ст. 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, зокрема, передбачених умовами договору.

Пунктом 13 договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Тобто обов`язок перегляду розміру орендної плати залежить від наявності певних умов, зазначених в цьому пункті, які можуть настати, а можуть і не настати у відповідний рік.

Крім того, згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства, які регулюють відносини, пов`язані з орендою землі, зокрема, положень ЦК України, дає підстави зробити висновок, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстав порушення умов договору, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

В даному випадку позивачкою не було надано суду достатньої кількості безспірних доказів істотного порушення умов договору щодо перегляду розміру орендної плати, з урахуванням того, що відповідачем розмір орендної плати щорічно переглядався, про що свідчать виплачені батькові сторін суми орендної плати, які збільшувалися щорічно, а також виплачена позивачці в 2018 році орендна плата у розмірі 32000грн., а не згода з розміром переглянутої та виплаченої орендної плати може бути підставою для стягнення заборгованості з орендної плати, а не для розірвання договору оренди землі.

Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що вимоги про розірвання договору оренди землі через не виконання відповідачем умов договору, передбачених п.13 щодо перегляду орендної плати раз на рік, є необґрунтованими, а тому також не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, слід дійти висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не є самостійною підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 382 ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 06 грудня 2019 року