Рішення

від 07.10.2019 по справі 554/5628/19

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 07.10.2019 Справа № 554/5628/19

Провадження № 2/554/2083/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі - Гаврись В.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Москаленка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Спілки споживчих товариств Споживспілка Полтавської області про визнання трудового договору розірваним, зміну дати формулювання звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення, визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, зобов`язання надати копії наказів та довідок та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ССТ Споживспілка Полтавської області , в якому прохав: визнати трудовий договір укладений між ним та відповідачем розірваним з 20.05.2019 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України; змінити дату і формулювання його звільнення з ССТ Споживспілка Полтавської області із 07.12.2018 за п.4 ст. 40 КЗпП України на 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати ССТ Споживспілка Полтавської області видати наказ про звільнення його з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України; визнати протиправним та скасувати Розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області № 7-К від 04.06.2019 про звільнення його за п.4 ст. 40 КЗпП України з 07.12.2018; зобов`язати ССТ Споживспілка Полтавської області надати йому копію наказу про звільнення з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України, надати копії всіх наказів про надання відпусток, а також довідки із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи; стягнути із ССТ Споживспілка Полтавської області на його користь 8 346 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що із 04 вересня 2013 року працював на ССТ Споживспілка Полтавської області на різних посадах. Також працював паралельно в Полтавській обласній спілці споживчих товариств, керівником яких є ОСОБА_3 В його посадові обов`язки входили функції фінансової безпеки та аудиту господарської діяльності, а також інформування керівництва про випадки розкрадання майна підприємства чи інших махінацій. Паралельно також працював за сумісництвом керівником на підприємстві СТ КООПЗАГОТПРОМ-МКК , яке взаємодіяло із Полтавською обласною спілкою споживчих товариств, в ході чого останнє заборгувало СТ КООПЗАГОТПРОМ-МКК кошти, які в подальшому були стягнуті судом. У зв`язку із цим у нього з керівником підприємства-відповідача склалися недоброзичливі стосунки та виникли затримки у виплаті заробітної плати, а в порушення ст. 32 КЗпП України без попередження було змінено істотні умови праці, а саме позбавлено робочого кабінету разом із офісною технікою та службового автомобіля. В кінці 2018 року мав намір звільнитися за ч.3 ст. 38 КЗпП України, однак через погіршення стану здоров`я вимушений був взяти неоплачувану відпустку на підставі ст. 25 ЗУ Про відпустки на 30 днів з 08.10.2018, а потім іще на 30 днів із 07.11.2018 по 07.12.2018 року. Також неодноразово звертався за медичною допомогою у період з кінця 2018 по травень 2019 року. Після чергового судового рішення про стягнення на користь СТ КООПЗАГОТПРОМ-МКК із Полтавської обласної спілки споживчих товариств коштів його було повідомлено керівником про звільнення по статті. Зрозумівши, що їх подальша співпраця неможлива, 16.05.2019 надіслав на адресу відповідача дві заяви про звільнення з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України за порушення роботодавцем умов праці. У заявах просив провести з ним розрахунок при звільненні за ст. 116 КЗпП України, надати копію наказу про звільнення і довідку про його стаж та заробітну плату, а також копії наказів про надання відпусток. 22.05.2019 року направив повторно дві заяви про звільнення з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України з аналогічних підстав. Лист було вручено відповідачу 27.05.2019. Після цього отримав листа від профспілкового комітету, хоча членом спілки ніколи не був, в якому містилося запрошення на 03.09.2019 року для оформлення звільнення за прогули 07.12.2018. Трудову книжку, яку раніше ніколи не бачив, отримав 14.06.2019 року в конверті, заповнену 04.09.2013. Вважає звільнення за прогули незаконним, тому звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 26 червня 2019 року відкрито провадження по справі.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розпорядженням № 29-к від 04.07.2016 ОСОБА_2 було прийнято на посаду помічника Голови правління з питань економічної та інформаційної безпеки ССТ Споживспілка Полтавської області з 05.09.2016 за сумісництвом на 0,1 посадового окладу відповідно до штатного розпису. З липня 2016 року позивач здійснював трудову діяльність на вказаній посаді по 06.11.2018 року, включаючи період перебування у відпустці без збереження заробітної плати. По закінченню відпустки 07.12.2018 року позивач на робочому місці не з`явився, про причини неявки роботодавця не повідомив, чим порушив ст. 139 КЗпП України та п.3 ст. 40 КЗпП України. Намагання роботодавця встановити причини відсутності ОСОБА_2 на роботі були марними, тому вирішено було фіксувати його відсутність на робочому місці, починаючи з 07.12.2018 року. Такі акти складені за період відсутності на робочому місці з 10.12.2018 року по 29.03.2019 року, а потім із 17.05.2019 по 31.05.2019. Також був складений акт від 08.04.2019 про розмову ОСОБА_2 по телефону щодо виходу його на роботу, в ході якої він повідомив про перебування на лікарняному. За результатами виходу комісії за місцем проживання позивача був складений акт від 09.04.2019 року про неможливість встановлення місця знаходження ОСОБА_2 03.06.019 профспілковим комітетом було вирішено на підставі п.3 ст. 43 КЗпП України розірвати трудовий договір з позивачем з 07.12.2018 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Розпорядженням споживспілки № 7 від 04.06.2019 ОСОБА_2 було звільнено з 07 грудня 2018 року за прогул без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України. Не зважаючи на перебування позивача на лікарняному за період з 22.04.2019 по 27.04.2019, з 02.05.2019 по 16.05.2019, відсутність його на робочому місці без поважних причин з 07.12.2018 по 19.03.2019, з 01.04.2019 по 19.04.2019 не спростована, тому після неявки його на засідання профспілкового комітету, останній був звільнений. Крім того, заява ОСОБА_2 про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України починаючи з 20.05.2019 року не могла бути задоволена, так як вона отримана 27.05.2019 року, до того ж він повинен був повідомити про звільнення за ст. 38 КЗпП України не пізніше ніж за 2 тижні. Доводи позивача про зміну істотних умов праці не заслуговують на увагу, так як відповідних звернень до контролюючих органів не було. Також відсутні відповідні рішення про це роботодавця, не було зміни посадових обов`язків позивача, що вплинуло б на його оплату праці, та змін в режимі роботи. За працівниками Споживспілки не закріплені службові кабінети будь-якими розпорядженнями, так само як і автомобіль, тому твердження про міну умов праці не доведені. З огляду на викладене, всі інші позовні вимоги є безпідставними як похідні. Також позовна заява не містить доказів завдання позивачу втрат немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, оскільки незаконність дій Споживспілки не доведена. Прохав у задоволенні позову відмовити.

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, прохав стягнути із відповідача 3 279 грн. 35 коп. невиплаченої заробітної плати та 537 грн. 24 коп. невиплаченої компенсації за невикористану відпустку (без утриманні обов`язкових зборів і платежів).

Також ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що акти відповідача складені за участю працівників, які є підлеглими керівнику ОСОБА_3 ., з яким у нього був особистий конфлікт. Крім того, вони містять ряд недоліків, а саме складені вони з 10.12.2018, тоді як відповідач стверджує про його відсутність на робочому місці ще 07.12.2018. Всі акти мають шаблонну форму, складалися за декілька днів та навіть місяць. За квітень-червень 2019 року відповідач взагалі полінився їх складати. Також вони складені одними і тими ж особами та не містять даних про конкретне місце роботи, на якому він був ніби-то відсутній. Всі вони складені о 15.40, тоді як підприємство працювало до 17.00. Крім того, він не був членом профспілкового комітету, а тому не мав обов`язку реагувати на запрошення органу, до якого не має юридичного відношення. Також відповідачем не надсилалися будь-які прохання надати пояснення щодо начеб-то прогулів, що є порушенням ст.149 КЗпП України. Розмову із працівником ОСОБА_4 заперечує, а акт виходу за його місцем проживання не має юридичного значення. Відповідач не спростовує порушень законодавства про оплату праці, а навпаки вказує про порушення саме ним трудового законодавства, проте обов`язок звільнити його виник у відповідача саме за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Вимоги про відшкодування моральної шкоди також вважає обґрунтованими.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав у повному, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Москаленко І.О. проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві, визнав лише наявність невиплаченої компенсації за невикористану відпустку у сумі 369 грн. 38 коп. з об`єктивних причин, оскільки кошти повертаються з рахунку.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження № 29-к від 04.07.2016 року Про прийняття на роботу , ОСОБА_2 було прийнято на посаду помічника Голови правління з питань економічної та інформаційної безпеки Спілки споживчих товариств Споживспілка Полтавської області за сумісництвом на 0,1 посадового окладу відповідно до штатного розпису з 05.07.2016 (а.с.120-121).

Згідно розпорядження № 17-к від 08.10.2018 ОСОБА_2 за його заявою відповідно до п.7 ч.1 ст. 25 Закону України 2Про відпустки було надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 30 днів з 08.10.2018 по 06.11.2018. В подальшому на підставі розпорядження № 18-к від 01.11.2018 було надано відпустку без збереження заробітної плати на 30 днів з 07.11.2018 по 06.12.2018 з аналогічних правових підстав (а.с.123,126).

16.05.2019 ОСОБА_2 надіслав на адресу ССТ Споживспілки Полтавської області заяву про звільнення з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується квитанціями про відправлення (а.с.44-46). Згідно повідомлення ТОВ Нова пошта за вих. № 9236 від 30 травня 2019 року відправлення вручити не вдалося у зв`язку із відмовою його отримувати (а.с.47).

22.05.2019 ОСОБА_2 повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України з 20.05.2019, яка була отримана адресатом 27.05.2019, що слідує із копій квитанцій, відстеження та повідомлення про вручення (а.с.49-52).

В цей же день позивача було запрошено на засідання Профспілкового комітету на 03 червня 2019 року о 09.00 по питанню звільнення за прогул (а.с.53).

29.05.2019 ОСОБА_2 надіслав заяву Профспілковому комітету про неможливість розгляду питання про його звільнення його за прогул, у зв`язку із його звільненням за ч.3 ст. 38 КЗпП України з 20.05.2019 (а.с.54-56).

Розпорядженням № 7-к про припинення трудового договору ОСОБА_2 звільнено 07 грудня 2018 року з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причин, за п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.57).

Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався до відповідача із заявою про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України, однак його було звільнено із займаної посади за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Зі змісту ст. 149 КЗпП України слідує, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Суд вважає, що при звільненні ОСОБА_2 за прогули з 07.12.2018 за п.4 ст. 40 КЗпП України, відповідачем не дотримано вказаних норм Закону, оскільки не відібрано письмові пояснення у ОСОБА_2 щодо відсутності його на робочому місці за період з 07.12.2018 по 03.06.2018, не складено акт про відсутність його на робочому місці без поважних причин за 07.12.2018, за період з квітня по червень 2019 року за виключенням періоду перебування на лікарняному з 22.04.2019 по 27.04.2019 та з 02.05.2019 по 16.05.2019.

Таким чином, розпорядження про звільнення містить не конкретизоване порушення трудової дисципліни, за яке застосоване стягнення у виді звільнення, а саме в ньому не зазначено період прогулу, що не виключає пропуск строку накладення дисциплінарного стягнення, оскільки перший прогул зафіксовано в акті від 14 грудня 2018 року.

Твердження відповідача про дотримання процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки ОСОБА_2 викликався на засідання профспілкового комітету для дачі пояснень з приводу відсутності на робочому місці, судом оцінюється критично, оскільки у судовому засіданні не встановлено, що позивач був членом профспілки, а тому положення ч.1 ст. 43 КЗпП України до нього не застосовуються. Доказів про виклик ОСОБА_2 для дачі пояснень іншим чином суду не представлено.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, передбаченої ст. 149 КЗпП України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області № 7-К від 04.06.2019 про звільнення ОСОБА_2 з 07.12.2018 з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причини, за п.4 ст. 40 КЗпП України, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту ч.3 ст. 38 КЗпП України виплаває, що працівник сам має право визначити строк розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо роботодавцем не виконується, зокрема, законодавство про працю.

Частиною 3 статті 38 КЗпП України не визначено обов`язкового попередження власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні про звільнення. Також частиною першою вказано статті визначено випадки розірвання трудового договору у визначений працівником строк, якими можуть бути визнані і інші поважні причини.

Суд вважає, що не дотримання роботодавцем вимог ст. 115 КЗпП України (виплата заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата), ст.ст. 10, 11 Закону України Про відпустки (щодо ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, порушення черговості надання відпусток згідно графіку), що встановлено у судовому засіданні та не спростовано відповідачем, є невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а тому є поважною причиною для розірвання трудового договору без попередження власника про звільнення за два тижні.

Доводи відповідача, що ним не порушувалося законодавство про працю, оскільки до контролюючих органів звернень від ОСОБА_2 не надходило, суд вважає неспроможними, оскільки вони не спростовують факту наявності вказаних порушень.

Факт порушення вимог ст. 29 КЗпП України та ст. 32 КЗпП України не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був розірвати трудовий договір з позивачем та звільнити його із вказаних в заяві підстав за ч.3 ст. 38 КЗпП України саме з 20.05.2019, а оскільки позивач не просить поновити його на посаді, суд вважає доведеними позовні вимоги про зміну дату та формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 із ССТ Споживспілка Полтавської області із 07 грудня 2018 року за прогул без поважних причин, за п.4 ст. 40 КЗпП України на 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за ч.3 ст. 38 КЗпП України та зобов`язання ССТ Споживспілка Полтавської області видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Доводи відповідача, що заяву від ОСОБА_2 отримано лише 27.05.2019, а тому звільнення з 20.05.2019 є неможливим, суд оцінює критично, оскільки 27.05.2019 року трудовий договір з ним розірваний не був і перешкод для звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України не існувало.

Позовні вимоги про визнання трудового договору укладеним між ОСОБА_2 та ССТ Споживспілка Полтавської області розірваним з 20.05.2019 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, зобов`язання ССТ Споживспілка Полтавської області надати йому копію наказу про звільнення з 20.05.2019 за ч.3 ст. 38 КЗпП України, надати копії всіх наказів про надання відпусток, а також довідки із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони випливають із задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати суд вважає недоведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд вважає, що ОСОБА_2 не довів, що йому не виплачено заробітну плату у сумі 3 279 грн. 35 коп., оскільки їх виплата підтверджується Довідкою про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_2 за період з 05 липня 2016 року по 04 червня 2019 року (а.с.195-196). Надані ж позивачем роздруківки по банківських рахунках (а.с.205) містять вибіркові дані про надходження грошових коштів та не відображають рух по рахунку із зазначенням усіх операцій, що ставить під сумнів надані позивачем докази як допустимі.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд вважає частково доведеними позовні вимоги про стягнення з ССТ Споживспілка Полтавської області на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку у сумі 369 грн. 38 коп. (з утриманням обов`язкових податків та платежів), невиплата якої підтверджується Довідкою про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_2 за період з 05 липня 2016 року по 04 червня 2019 року, табелями обліку використання робочого часу (а.с.141-196) та розпорядженням про звільнення, з якого слідує про наявність невикористаної відпустки тривалістю 44 дні.

Також суд вважає, що підлягають частковому задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.

Відповідно до ст.237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагається від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Судом встановлено, що відповідачем ССТ Споживспілка Полтавської області порушені гарантії забезпечення права на працю ОСОБА_2 , встановлені у статті 5 1 КЗпП України, зокрема правовий захист від незаконного звільнення, що призвело до суттєвих емоційних переживань, зміну ритму його життя, погіршення здоров`я. Суд розцінює дії відповідача протиправними та такими, що заподіяли моральної шкоди.

Моральні страждання працівника, яких він зазнав внаслідок незаконного звільнення за прогули, порушення трудового законодавства, що спонукало його звільнитися за власним бажанням, полягають у душевних стражданнях, у пригніченні його морального стану. Звільнення з неотриманням всіх виплат відбулося у складний період його життя, у кінці 2018 року, коли погіршився стан його здоров`я, що призвело до суттєвих емоційних переживань.

Вирішуючи питання про розмір заподіяної моральної шкоди, суд відповідно до вимог ч.3 ст.23 ЦК України враховує характер правопорушення, а саме те, що моральна шкода завдана позивачу внаслідок незаконного звільнення та спричинена в результаті протиправних дій відповідача, глибину душевних страждань. Суд також враховує вимоги розумності та справедливості, тривалість періоду, протягом якого позивач намагався відновити своє порушене право та вважає за можливе стягнути з відповідача 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з ССТ Споживспілка Полтавської області на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2 382 грн. 04 коп. ( за три вимоги немайнового характеру та вимогу майнового пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області № 7-К від 04.06.2019 про звільнення ОСОБА_2 з 07.12.2018 з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причини, за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Змінити дату та формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 із ССТ Споживспілка Полтавської області із 07 грудня 2018 року за прогул без поважних причин, за п.4 ст. 40 КЗпП України на 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за ч.3 ст. 38 КЗпП України .

Зобов`язати ССТ Споживспілка Полтавської області видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути із ССТ Споживспілка Полтавської області на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 369 грн. 38 коп., у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн., а всього 1 369 грн. 38 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ССТ Споживспілка Полтавської області на користь держави судовий збір у сумі 2 382 грн. 04 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - Спілка споживчих товариств Споживспілка Полтавської області , місце знаходження: 36003 м.Полтава, вул.Дмитра Коряка, 3, код ЄДРПОУ 38803657..

Повне рішення складено 10 жовтня 2019 року.

Суддя Л.І. Савченко