Постанова

від 27.01.2021 по справі 554/5628/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 554/5628/19

провадження № 61-21708св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Спілка споживчих товариств Споживспілка Полтавської області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2019 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спілки споживчих товариств Споживспілка Полтавської області (далі - ССТ Споживспілка Полтавської області ), у якому просив визнати трудовий договір, укладений між ним та відповідачем, розірваним із 20 травня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); змінити дату і формулювання його звільнення з 07 грудня 2018 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України на 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України ; зобов`язати ССТ Споживспілка Полтавської області видати наказ про звільнення його з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України; визнати протиправним та скасувати розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області від 04 червня 2019 року № 7-К про звільнення його за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 07 грудня 2018 року; зобов`язати ССТ Споживспілка Полтавської області надати йому копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, надати копії всіх наказів про надання відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи; стягнути із ССТ Споживспілка Полтавської області на його користь 8 346 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилався на таке. Він із 04 вересня 2013 року працював на ССТ Споживспілка Полтавської області на різних посадах. Також за сумісництвом працював у Полтавській обласній спілці споживчих товариств, керівником яких є ОСОБА_2 . У його посадові обов`язки входили функції із забезпечення фінансової безпеки та аудиту господарської діяльності, інформування керівництва про випадки розкрадання майна підприємства чи інших махінацій. Також працював за сумісництвом керівником на підприємстві Споживче товариство Коопзаготпром-МКК (далі - СТ Коопзаготпром-МКК ), яке взаємодіяло із Полтавською обласною спілкою споживчих товариств та заборгувало СТ Коопзаготпром-МКК кошти, які надалі були стягнуті судом. У зв`язку із цим у нього з керівником відповідача склалися недоброзичливі стосунки та виникли затримки у виплаті заробітної плати, крім того, у порушення статті 32 КЗпП України без попередження було змінено істотні умови праці, а саме його позбавили робочого кабінету разом із офісною технікою та службового автомобіля. Наприкінці 2018 року він мав намір звільнитися за частиною третьою статті 38 КЗпП України, проте через погіршення стану здоров`я вимушений був взяти неоплачувану відпустку на 30 днів з 08 жовтня 2018 року, а потім іще на 30 днів із 07 листопада 2018 року до 07 грудня 2018 року. Він неодноразово звертався за медичною допомогою у період з кінця 2018 року до травня 2019 року. Після чергового судового рішення про стягнення на користь СТ Коопзаготпром-МКК із ССТ Споживспілка Полтавської області коштів, керівник відповідача повідомив його про можливе звільнення. Зрозумівши, що їхня подальша співпраця неможлива, 16 травня 2019 року він надіслав на адресу відповідача дві заяви про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України за порушення роботодавцем умов праці. У заявах просив провести з ним розрахунок при звільненні за статтею 116 КЗпП України, надати копію наказу про звільнення і довідку про його стаж та заробітну плату, а також копії наказів про надання відпусток. 22 травня 2019 року він направив повторно дві заяви про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України з аналогічних підстав. Лист вручено відповідачу 27 травня 2019 року. Після цього він отримав лист від профспілкового комітету, хоча членом спілки ніколи не був, у якому було запрошення на 03 червня 2019 року для оформлення звільнення за прогул 07 грудня 2018 року. Трудову книжку отримав 14 червня 2019 року в конверті, заповнену 04 вересня 2013 року. Вважав звільнення за прогул незаконним, тому звернувся до суду з позовом.

01 серпня 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути із відповідача 3 279,35 грн невиплаченої заробітної плати та 537,24 грн невиплаченої компенсації за невикористану відпустку (без утримання обов`язкових зборів та платежів).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області від 04 червня 2019 року № 7-К про звільнення ОСОБА_1 з 07 грудня 2018 року з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причини, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Змінено дату та формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 із ССТ Споживспілка Полтавської області з 07 грудня 2018 року за прогул без поважних причин, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України на 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за частиною третьою статті 38 КЗпП України . Зобов`язано ССТ Споживспілка Полтавської області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Стягнуто із ССТ Споживспілка Полтавської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 369,38 грн, на відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн, а всього 1 369,38 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 за прогул з 07 грудня 2018 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не дотримався вимог статей 148, 149 КЗпП України, оскільки не відібрав письмових пояснень у позивача щодо відсутності його на робочому місці за період з 07 грудня 2018 року до 03 червня 2019 року, не склав акти про відсутність його на робочому місці без поважних причин, розпорядження про звільнення містить неконкретизоване порушення трудової дисципліни, за яке застосоване стягнення у виді звільнення. Відповідач не довів дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, передбаченої статтею 149 КЗпП України. Суд першої інстанції також виходив з того, що недотримання роботодавцем вимог статті 115 КЗпП України (виплата заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата), статей 10, 11 Закону України Про відпустки (щодо ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, порушення черговості надання відпусток згідно з графіком), є невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а тому є поважною причиною для розірвання трудового договору без попередження власника про звільнення за два тижні. Тому вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження ССТ Споживспілка Полтавської області від 04 червня 2019 року № 7-К про звільнення ОСОБА_1 з 07 грудня 2018 року з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки позивач не просив поновити його на посаді, суд першої інстанції визнав доведеними позовні вимоги про зміну дати та формулювання підстави звільнення позивача із ССТ Споживспілка Полтавської області . Позовні вимоги про визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ССТ Споживспілка Полтавської області , розірваним з 20 травня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, зобов`язання ССТ Споживспілка Полтавської області надати йому копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, надати копії всіх наказів про надання відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи суд визнав безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони випливають із задоволених позовних вимог. Позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати суд визнав недоведеними, виходячи з того, що ОСОБА_1 не довів, що йому не виплачено заробітну плату у сумі 3 279,35 грн, оскільки їх виплата підтверджується довідкою про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_1 за період з 05 липня 2016 року до 04 червня 2019 року, а надані позивачем роздруківки з банківських рахунків містять вибіркові дані про надходження грошових коштів та не відображають рух за рахунком із зазначенням усіх операцій, тому такі докази є неналежними. Суд першої інстанції визнав частково доведеними позовні вимоги про стягнення зі ССТ Споживспілка Полтавської області на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку у сумі 369,38 грн (з утриманням обов`язкових податків та платежів), невиплата якої підтверджується довідкою про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_1 за період з 05 липня 2016 року до 04 червня 2019 року, табелями обліку використання робочого часу та розпорядженням про звільнення, які підтверджують наявність невикористаної відпустки тривалістю 44 дні. Також суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідач порушив гарантії забезпечення права на працю ОСОБА_1 , які передбачені статтею 51 КЗпП України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просивпостанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні апеляційної скарги щодо вимог про зобов`язання СТТ Споживспілка Полтавської області надати йому копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, надати копії всіх наказів про надання йому відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи та щодо відмови у стягненні з відповідача на його користь невиплаченої заробітної плати у сумі 3 279,35 грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки шляхом збільшення суми до стягнення з 369,38 грн до 537,24 грн (без утримання обов`язкових податків і зборів).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні позову в частині вимог щодо видачі копій наказів і довідки про роботу на підприємстві, оскільки право на отримання зазначених документів передбачено статтею 49 КЗпП України. Також суди безпідставно відмовили у стягненні 3 279,35 грн невиплаченої заробітної плати. Відповідач нарахував йому заробітну плату у розмірі 9 331,35 грн і компенсацію за невикористані дні відпусток у розмірі 472,12 грн. Проте із зазначеної суми він отримав лише 4 871,86 грн, що підтверджується випискою з банку, а іншу частину коштів банк повернув через неможливість її зарахування на його зарплатну картку. Отже, всю суму коштів він не отримав. Доказів отримання заробітної плати у повному обсязі відповідач не надав. Також суди неправильно розрахували суму компенсації за невикористані дні відпустки, оскільки така суму становить не 369,38 грн, а 537,24 грн. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.

У січні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині повністю не відповідають.

Суди встановили, що на підставі розпорядження від 04 липня 2016 року № 29-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1 прийнято на посаду помічника голови правління з питань економічної та інформаційної безпеки ССТ Споживспілка Полтавської області за сумісництвом на 0,1 посадового окладу відповідно до штатного розпису з 05 липня 2016 року (а. с. 120-121).

Згідно з розпорядженням від 08 жовтня 2018 року № 17-к ОСОБА_1 за його заявою відповідно до пункту 7 частини першої статті 25 Закону України Про відпустки надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 30 днів з 08 жовтня 2018 року до 06 листопада 2018 року. Надалі на підставі розпорядження від 01 листопада 2018 року № 18-к надано відпустку без збереження заробітної плати на 30 днів з 07 листопада 2018 року до 06 грудня 2018 року з аналогічних правових підстав (а. с. 123, 126).

16 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ССТ Споживспілки Полтавської області заяву про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, що підтверджується квитанціями про відправлення (а. с. 44-46). Згідно з повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю Нова пошта від 30 травня 2019 року за вих. № 9236 відправлення вручити не вдалося у зв`язку із відмовою його отримувати (а. с. 47).

22 травня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року, яка отримана адресатом 27 травня 2019 року (а. с. 49-52).

У цей же день позивача запрошено на засідання профспілкового комітету на 03 червня 2019 року о 09.00 з питання звільнення за прогул (а. с. 53).

29 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслав заяву профспілковому комітету про неможливість розгляду питання про звільнення його за прогул, у зв`язку із його звільненням за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року (а. с. 54-56).

Відповідно до розпорядження від 04 червня 2019 року № 7-К про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено 07 грудня 2018 року з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причин, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 57).

Щодо вимог про видачу копій наказів та довідки про роботу на підприємстві

Відповідно до частини другої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Отже, лише у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу роботодавець зобов`язаний видати копію наказу про звільнення. У решті випадків звільнення - копія наказу (розпорядження) видається на вимогу працівника.

Статтею 49 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Суд попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні вимог щодо видачі копій наказів та довідки з місця роботи, зазначили, що ці вимоги випливають із задоволених позовних вимог, крім того, такі документи видаються тільки на вимогу працівника.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні вимоги щодо видачі наказу про звільнення від 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки на час пред`явлення позову такого наказу не існувало, а було розпорядження від 04 червня 2019 року № 7-К про припинення трудового договору (контракту), відповідно до якого ОСОБА_1 07 грудня 2018 року звільнено за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

З урахуванням наведеного вимога про видачу наказу про звільнення від 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України випливає із задоволених позовних вимог та є передчасною.

Водночас вимоги про видачу копій наказів про надання всіх відпусток та довідки з місця роботи підлягають задоволенню з огляду на таке.

У заяві про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року ОСОБА_1 просив відповідача видати йому, зокрема, копії всіх наказів про надання відпусток та довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період роботи (а. с. 48). Зазначені документи відповідач позивачу не надав, незважаючи на наявність вимоги.

З урахуванням наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог щодо видачі копії всіх наказів про надання відпусток, а також довідки із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період роботи позивача підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Щодо вимог про стягнення заробітної плати та збільшення розміру компенсації на використані дні відпустки

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (частина перша статті 47 КЗпП України).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення невиплаченої заробітної плати, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем при звільненні, що підтверджується довідкою про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_1 за період з 05 липня 2016 року до 04 червня 2019 року.

Посилання заявника на те, що він не отримав частину нарахованої заробітної плати у зв`язку з неможливістю зарахування цих коштів на його банківську картку, ґрунтуються на неналежних доказах, не є підставою для задоволення таких вимог, оскільки роботодавець виконав свої зобов`язання.

Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо збільшення розміру компенсації за невикористану відпустку, оскільки позивач наводив свій розрахунок виходячи із дати звільнення з 07 грудня 2018 року, проте правильним необхідно вважати дату звільнення - 20 травня 2019 року.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують у зазначеній частині вирішення спору, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 , 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення вимоги про видачу копій наказів про надання відпусток та довідки з місця роботи, то рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір .

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції у частині вимоги про видачу копій наказів про надання відпусток та довідки з місця роботи (одна вимога немайнового характеру) та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 457,80 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року в частині вирішення вимоги про зобов`язання надати копії наказів про надання відпусток та довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період роботи позивача, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Спілки споживчих товариств Споживспілка Полтавської області у цій частині задовольнити.

Зобов`язати Спілку споживчих товариств Споживспілка Полтавської області видати ОСОБА_1 копії всіх наказів про надання відпусток та довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період роботи позивача.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Стягнути зі Спілки споживчих товариств Споживспілка Полтавської області на користь держави 3 457,80 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко