Постанова

від 10.10.2019 по справі 814/2687/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №814/2687/16

адміністративне провадження №К/9901/39023/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючий - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Танасогло Т.М., Федусика А.Г., Яковлєва О.В. у справі за позовом Фермерського господарства "Оазис" до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи - Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", ОСОБА_1 , Відділ Держземагентства України у Врадіївському районі Миколаївської області, про скасування рішень, -

УСТАНОВИВ:

Фермерського господарства "Оазис" (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (надалі по тексту - відповідач), в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

індексний номер 11381463 від 04.03.2014 та індексний номер 15830863 від 16.09.2014 р., а саме: права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0343 площею 2,22 га;

індексний номер 11380674 від 04.03.2014 та індексний номер 15829976 від 16.09.2014 р., а саме: права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0041 площею 1,17 га;

індексний номер 11382289 від 04.03.2014 та індексний номер 15831487 від 16.09.2014, а саме: права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0130 площею 2,23 га.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права оренди земельних ділянок:

- від 04 березня 2014 року за індексним номером 11381463 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0343, площею 2,22 га;

- від 16 вересня 2014 року за індексним номером 15830863 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0343, площею 2,22 га;

- від 04 березня 2014 року за індексним номером 11380674 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0041, площею 1,17 га;

- від 16 вересня 2014 року за індексним номером 15829976 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0041, площею 1,17 га;

- від 04 березня 2014 року за індексним номером 11382289 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0130, площею 2,23 га;

- від 16 вересня 2014 року за індексним номером 15831487 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:02:000:0130, площею 2,23 га.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановою Одеського апеляційного адміністративного суду 11 липня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що станом на 31.08.2012 під час проведення державної реєстрації договору оренди землі від 01.07.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Оазис" державного органу Держкомзему - законодавчо не існувало, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2011 № 974 "Про територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів" було утворено Відділ Держземагенства у Врадіївському районі Миколаївської області. Заявник вказує, що договір від 01.07.2011, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Оазис", не пройшов державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як того вимагало діюче законодавство станом на 31.08.2012.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровим номером 4822381300:01:000:0343 площею 2,22 га, кадастровим номером 4822381300:02:000:0041 площею 1,17 га і кадастровим номером 4822381300:02:000:0130 площею 2,23 га в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

01.07.2011 ОСОБА_1 передав зазначені вище земельні ділянки в оренду позивачу строком на 5 років на підставі договору оренди землі. Сторони договору підписали акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 01.07.2011 і акт приймання-передачі від 31.08.2012. Договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області 31.08.2012 р.

Однак, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 04.03.2014 і 16.09.2014 відповідачем зареєстровано право оренди спірних земельних ділянок за ПП "ВКП "Каро" на підставі договору оренди від 30.11.2009 і додаткової угоди від 16.09.2014 строком дії до 31.12.2021.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що дії державного реєстратора відповідали вимогам чинного законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про наявність вже зареєстрованого права на спірне нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід`ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права. У порушення вимог чинного законодавства державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за договором оренди землі, укладеним 30.11.2009 між ПП ВКП "Каро" та їх власником, здійснив повторну реєстрацію договорів оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, оскільки право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (права оренди земельної ділянки), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте рішення про державну реєстрацію права оренди стосується реєстрації права третьої особи (Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро"), а не позивача.

Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою (Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро") є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Позивач, зазначаючи про протиправність дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, фактично вказує на наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи, і, як наслідок, відсутність у Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, цей спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто вони вчинені за заявою іншої особи, спір щодо його оскарження є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідачів зареєструвати аналогічне речове право за позивачем.

Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на цю ж земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інші).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду 11 липня 2017 року скасувати.

Провадження у справі № 814/2687/16 закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення з вказаним позовом в порядку господарського судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук