Постанова

від 11.10.2019 по справі 922/1589/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2019 р. Справа № 922/1589/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мартюхіна Н. ОСОБА_1 . Геза Т.Д., Шутенко І.А. Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №2562 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 (повний текст від 22.07.2019) у справі№ 922/1589/19 (суддя Буракова А.М.) за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до відповідача проМіжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія", м. Харків стягнення 109343,79 грн. В С Т А Н О В И В: 24.05.2019 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" (надалі - МРК "Теплоенергія") грошових коштів в загальному розмірі 109343,79 грн., з яких:

- 88440,23 грн. - інфляційні втрати за період з травня 2016 по квітень 2019;

- 20903,56 грн. - 3% річних за період з 25.05.2016 по 24.05.2019;

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором комісії №12/05-439 від 01.10.2005, укладеним між Дочірнім підприємством "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" та МРК "Теплоенергія", та встановленими обставинами у рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/1589/19 у задоволенні позовних вимог ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до МРК "Теплоенергія" про стягнення 109343,79 грн. відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з ухваленим рішенням, до Східного апеляційного господарського суду звернулась ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/1589/19 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог; судові витрати покласти на відповідача.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заявник посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків місцевого суду, обставинам справи.

В обґрунтування своїх доводів, скаржник зазначає, що суд першої інстанції:

- дійшов безпідставного та неправомірного висновку про не доведення позивачем прострочення відповідачем грошового зобов`язання; за твердженням скаржника, в рішенні Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09 встановлено наявність простроченої заборгованості МРК "Теплоенергія" перед ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" за теплову енергію в розмірі 233412,94 грн., яка виникла на підставі укладеного 01.10.2005 між сторонами Договору комісії №12/05-439;

- неправильно визначений предмет доказування у спорі та не зазначено в рішенні, що заборгованість відповідачем не сплачена;

- дійшов до помилкового висновку, що звернення чи не звернення позивача з вимогою про сплату заборгованості в добровільному порядку, чи подання наказу до органів на примусове виконання має юридичне значення для нарахування інфляційних втрат та 3% річних;

- дійшов безпідставного висновку, що не було реалізовано право пред`явлення виконавчого документа, виданого у справі №60/10-09 до виконавчої служби до виконання.

За твердженням заявника апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого суду суперечить правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, а також порушує приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2019 для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад суду: Мартюхіна Н.О. - головуючий (суддя-доповідач), суддя Геза Т.Д., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/1589/19; встановлено відповідачу строк для подання відзиву з доказами його надсилання апелянту в порядку ст. 263 ГПК України до 04.09.2019; розгляд апеляційної скарги постановлено розпочати з 05.09.2019 без повідомлення учасників справи.У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу апеляційного суду 03.09.2019 від МРК "Теплоенергія", відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими. Відповідач вважає, що суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, при цьому врахував всі фактичні обставини даного спору, зважаючи на наступне:

- позивач не є кредитором МРК "Теплоенергія" та не має права стягнення 3% річних та інфляційних втрат за вищевказаним рішенням суду, з огляду на те, що борг, присуджений за рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09 на користь ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України", яке є окремою юридичною особою; разом з тим, будь-яких ухвал про заміну сторони виконавчого провадження або інших документів, які підтверджують правонаступництво на стадії виконавчого провадження, позивачем до матеріалів справи не надано;

- судовий наказ від 06.04.2009, виданий у справі №60/10-09 про стягнення з МРК "Теплоенергія" на користь ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" суми боргу стягувачем на примусове виконання не передавався, а наразі сплив строк пред`явлення його до виконання;

- оскільки сплив строк позовної давності як по основному, так і по додатковим зобов`язанням, тому ця заборгованість стала безнадійною та була списана відповідачем; як вбачається із балансу відповідача, така кредиторська заборгованість не існує.

Як вже зазначалось вище, вказана апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи, зважаючи на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, якими передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09 за позовом Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" про стягнення 5320137,02 грн., позов задоволено частково в сумі 233412,94 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 233412,94 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1118,77 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 5,18 грн.

У вказаному рішенні встановлено наявність простроченої заборгованості МРК "Теплоенергія" перед ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" в розмірі 233412,94 грн., яка виникла на підставі укладеного Договору комісії №12/05-439 від 01.10.2005.

З КП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що 22.04.2009 у справі №60/10-09 було видано наказ на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2009, зі строком пред`явлення його до виконання у кредитні установи (державному виконавцю) до 23.04.2012.

З єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі № 60/10-09 залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2009.

06.07.2011 між сторонами було укладено Договір №14/11-412 про припинення зобов`язання, відповідно до якого, зобов`язання за Договором від 01.10.2005 №12/05-439, що підтверджене рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09, припинялось на загальну суму 2147,00 грн. (з них: 1023,05 грн. - основний борг, в.т.ч. ПДВ 20% - 170,51 грн., 1118,77 грн. - держмито, 5,18 грн. - ітз.).

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт наявності у відповідача станом на 06.04.2009 заборгованості перед ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" в розмірі 232389,89 грн. має преюдиційне значення для розгляду даного спору та не підлягає доказуванню.

Як на підставу позову у даній справі № 922/1589/19 позивач посилається на те, що заборгованість, яка виникла у МРК "Теплоенергія" на підставі Договору комісії №12/05-439 від 01.10.2005 та стягнута згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09, з урахуванням Договору №14/11-412 про припинення зобов`язання від 06.07.2011, у розмірі 232389,89 грн. відповідачем станом на дату звернення позивача з даною позовною заявою до суду, погашена не була, у зв`язку з чим у позивача, як кредитора, виникло право на отримання від відповідача передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на цю суму боргу, аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вищезазначені обставини, а також наявні грошові зобов`язання, позивачем, з посиланням на ст. 625 ЦК України, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.05.2016 по 24.05.2019 та інфляційних втрат за період з 01.05.2016 по 30.04.2019.

Як вже зазначалось, Господарським судом Харківської області 15.07.2019 ухвалено рішення у даній справі, яким у задоволенні позовних вимог відмолено у повному обсязі.

Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачем жодними доказами не доведено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання і позивачем, як кредитором не надано доказів звернення ані до відповідача, ані до виконавчої служби у період за який нараховані інфляційні втрати та річні, що виключає можливість встановлення дійсного періоду прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, та, відповідно, застосування до останнього приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, переглянувши справу з урахуванням меж перегляду визначених в ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього Кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічна правова позиція була висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена ст. 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Можливість нарахування та пред`явлення до стягнення інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних законодавцем не пов`язується з фактом пред`явлення чи не пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання на суму 232389,89 грн. є преюдиційним фактом, що встановлений в судовому рішенні від 06.04.2009 у справі №60/10-09 і наразі, в силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, відповідачем всупереч приписів ст.ст. 74, 76 ГПК України, не доведено, а також не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76 - 77 ГПК України, на підтвердження тих обставин, що вказана сума боргу є погашеною як станом на момент звернення з позовом, так і станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим посилання як місцевого суду, так і відповідача, що відсутність доказів здійснення заміни позивача у справі №60/10-09 - ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" на правонаступника - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" є однією з підстав для відмови у задоволенні позову, зважаючи на наступне.

Як вбачається із змісту п. 1.2 статуту ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" Компанія є правонаступником реорганізованої дочірньої компанії Торговий дім "Газ України", Дочірньої компанії "Укртрансгаз" в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обов`язків Головного управління з експлуатації систем постачання природного та скрапленого газу "Головпобутгаз", а також реорганізованого Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Украіни" та реорганізованого Дочірнього підприємства "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"".

При цьому, судом першої інстанції не досліджено та не надано жодної правової оцінки умовам наявного в матеріалах справи Договору №14/11-412 про припинення зобов`язання від 06.07.2011, за умовами якого ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" зменшило дебіторську заборгованість МРК "Теплоенергія" за Договором №12/05-439 від 01.10.2015, що підтверджена рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09 на суму 2147,00 грн. (з них: 1023,05 грн. - основний борг, в т.ч. ПДВ 20% - 170,51 грн., 1118,77 грн. - держмито, 5,18 грн. - ітз.)

Тобто, при укладенні Договору №14/11-412 про припинення зобов`язання, яким було зменшено загальний розмір заборгованості, відповідач самостійно підтвердив, що ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" є новим кредитором за Договором комісії №12/05-439 від 01.10.2005, укладеним між ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" та МРК "Теплоенергія", у зв`язку з чим до нового кредитора перейшли всі права та обов`язки первісного.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду про відсутність доказів прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, зважаючи на те, що позивачем, як кредитором не надано доказів звернення ані до відповідача, ані до виконавчої служби у період за який нараховані інфляційні втрати та річні, оскільки:

По-перше, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з фактом звернення кредитора до боржника або до виконавчої служби та відкриттям виконавчого провадження, у зв`язку з чим зазначені обставини не позбавляють кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум;

Крім того, оскільки відповідно до ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, тому колегія суддів вважає, що сам лише факт не звернення позивача до відповідача або виконавчої служби, не позбавляє його права звернутись з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат до суду; тому, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Для нарахування та пред`явлення до стягнення 3 % річних та інфляційних є необхідним саме допущення боржником прострочення виконання грошового зобов`язання (що і відбулось у даному випадку). При цьому, направлення будь - яких попередніх вимог перед зверненням до суду з вимогами про їх стягнення не вимагається.

Передбачена п. 2 ст. 625 ЦК України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

По-друге, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України саме на відповідача покладено обов`язок довести відсутність заборгованості, яка стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі №60/10-09, а відсутність таких доказів, що встановлено при розгляді даної справи, підтверджує прострочення боржником грошового зобов`язання.

У випадку, якщо відповідач вважає, що ним добровільно або у примусовому порядку було частково або повністю виконано рішення суду від 06.04.2009 у справі №60/10-09, то тягар з доведення вказаних обставин покладається саме на відповідача. З метою доведення вказаних обставин відповідач не був позбавлений права на надання до суду відповідних доказів, як то виписки з його банківського рахунку, з яких би вбачалося списання грошових коштів, або платіжні доручення, що підтверджували б оплату боргу, адже саме у боржника повинні бути в наявності вказані документи.

Отже, враховуючи недоведеність відповідачем обставин виконання ним грошового зобов`язання з оплати боргу, присудженого до стягнення судовим рішенням, позивач набув права на нарахування 3% річних та інфляційних на суму основної заборгованості відповідача.

Щодо доводів відповідача, які наведені у відзиві на позов (а.с. 43-44), зокрема щодо того, що сума заборгованості 232389,89 грн. повинна бути списана у відповідності до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011, то колегія суддів їх відхиляє.

Так, відповідно до п. 2.5 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

За приписами п. 2.1.1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" списанню підлягає заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування" ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом:

Відповідно до п. 6 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 № 894 (надалі - Порядок списання), для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов`язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Таким чином, з сукупного аналізу вищенаведених приписів законодавства слід дійти висновку, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання заборгованості має утворити комісію з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів та провести списання заборгованості на підставі протоколів зазначеної комісії, ці протоколи затверджуються головою відповідної комісії.

Відповідно до п. 8 Порядку - учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Оскільки учасниками процедури списання відповідної заборгованості є як боржник так і кредитор (контрагенти), то і боржник і кредитор мають створити комісію з питань списання заборгованості та провести списання цієї заборгованості на підставі протоколів комісій, що створені як кредитором так і боржником (зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази створення комісії з питань списання заборгованості та дотримання вимог п. 8 Порядку, а також списання ДК "Газ України" заборгованості МРК "Теплоенергія" відповідним протокольним рішенням ДК "Газ України", у визначеному Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та Порядку. Відтак, наведені доводи відповідача, що залишок заборгованості за Договором комісії №12/05-439 від 01.10.2015 має бути списаним в силу Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" є документально не підтвердженим та необґрунтованими.

Доводи відповідача про списання заборгованості та відсутність інформації про неї в податковому, бухгалтерському та балансовому обліку МРК "Теплоенергія" судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, з огляду на те, що самостійне списання відповідачем кредиторської заборгованості не свідчить про припинення грошового зобов`язання, оскільки:

- підстави припинення зобов`язання передбачені Главою 50 ЦК України, але такої підстави як самостійне списання боржником кредиторської заборгованості за податковим, бухгалтерським та балансовим обліком чинним законодавством не передбачено;

- наслідки податкового, бухгалтерського та балансового обліку є вторинною подією по відношенню до чинності самого грошового зобов`язання, наявність якого встановлено у рішенні суду.

Докази припинення зобов`язання в розумінні підстав, визначених Главою 50 ЦК України відповідачем в ході розгляду справи ані до суду першої, ані до апеляційної інстанції не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відносно заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо нарахування 3% річних та сум інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат мало здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у цій справі (24.05.2019), тобто з 24.05.2016 по 23.05.2019.

З огляду на встановлені обставини наявних між сторонами правовідносин а також норми діючого законодавства, які підлягають застосуванню, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з МРК "Теплоенергія" 3% річних у розмірі 20903,56 грн. за період з 25.05.2016 по 24.05.2019 та 88440,23 грн. інфляційних втрат за період з травня 2016 по квітень 2019.

Східний апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що останній обраховує інфляційні втрати з 01.05.2019 по 30.04.2019 в розмірі 88440,23 грн. та 3% річних за період з 25.05.2016 по 24.05.2019 в сумі 20903,56 грн.

При цьому, судом встановлено помилку в арифметичному розрахунку позивача. Зокрема, при здійсненні нарахування інфляційних втрат та 3% річних не правильно визначено період прострочення сплати заборгованості. Однак, здійснивши власний розрахунок, з`ясовано, що заявлені до стягнення суми не перевищують фактичного розміру обрахованих інфляційних втрат та 3% річних, а тому суд апеляційної інстанції не виходить за межі позовних вимог.

Отже, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення з МРК "Теплоенергія" грошових коштів в загальному розмірі 109343,79 грн., з яких: 88440,23 грн. - інфляційні втрати за період з травня 2016 по квітень 2019;20903,56 грн. - 3% річних за період з 25.05.2016 по 24.05.2019, є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено при не повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз Україним" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/1589/19 підлягає скасуванню із прийняттям відповідно до ст. 277 ГПК України нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання скарги та позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/1589/19 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2019 року у справі №922/1589/19 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Стягнути з Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, буд. 11, код ЄДРПОУ 31343118) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) грн. 88440,23 грн. інфляційних втрат, 20903,56 грн. 3% річних.

Стягнути з Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, буд. 11, код ЄДРПОУ 31343118) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя: Н.О. Мартюхіна

Суддя: Т.Д. Геза

Суддя: І.А. Шутенко