Ухвала

від 03.12.2019 по справі 922/1589/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/1589/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Волковицької Н.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2019

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія",

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

07.11.2019 Міжгалузева регіональна корпорація "Теплоенергія" звернулась із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 через суд апеляційної інстанції до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з клопотаннями про поновлення строку на касаційне оскарження.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія", колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Brualla Gomez de La Torre v. Spain, 19.12.1997, Repotrs 1997-VIII, п. 35).

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі ''Дія 97'' проти України від 21.10.2010).

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Положеннями частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи, що положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення коштів у розмірі 109 343,79 грн., що становить значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн. станом на 2019 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною, а отже судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що у даному випадку касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і зокрема, застосування положень статей 509-514, 517, 256, 257, 261, 262, 264, 266, 267 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах щодо виникнення прав у нового кредитора за судовим рішенням заявляти до стягнення у зв`язку з його не виконанням інфляційні та 3 % річних, за відсутності належних доказів правонаступництва, що, на думку заявника, не досліджено судами попередніх інстанцій, а також щодо застосування строків позовної давності до основного зобов`язання та додаткових вимог при зміні сторони у зобов`язанні. При цьому заявником не наведено правових позицій щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах викладених у інших постановах Верховного Суду, які були б протилежними висновкам зробленим судом апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій викладених у постановах Верховного Суду за результатами розгляду подібних правовідносин.

Всі інші доводи та аргументи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Отже, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи вищевикладене, підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія", що підпадають під дію підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України. Наявності таких випадків з судових рішень у даній справі не вбачається і заявником не обґрунтовано.

В частині 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналогічні положення містить і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

За змістом частини 1 статті 18 зазначеного Закону, для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою, але у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали ЄСПЛ чи ухвали Європейської комісії з прав людини, Суд користується оригінальним текстом.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18, використовуючи оригінальний текст) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

В контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, наведені норми закону надають Верховному Суду право застосовувати критерій малозначності справи, закріплений положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2019.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за поданою скаргою у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відсутні підстави для розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міжгалузевої регіональної корпорації "Теплоенергія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 у справі №922/1589/19.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Н.О. Волковицька