Постанова

від 30.09.2019 по справі 921/377/14-г/7

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/377/14-г/7

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М.

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кукаріна Віктора Володимировича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019

(головуючий - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Желіка М.Б.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2018 (суддя Сидорук А.М.)

у справі № 921/377/14-г/7

за позовом Фізичної особи - підприємця Кукаріна Віктора Володимировича,

до 1) Фізичної особи - підприємця Салипи Олега Костянтиновича,

2) Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації,

про стягнення солідарно 668 875 грн упущеної вигоди

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 23.04.2014 Фізична особа - підприємець Кукарін Віктор Володимирович (далі - ФОП Кукарін В.В., позивач) звернувся до господарського суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення своїх вимог, просив солідарно стягнути з Фізичної особи - підприємця Салипи Олега Костянтиновича (далі - ФОП Салипа О.К., відповідач-1) та Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації (далі - відповідач-2) 668 875 грн упущеної вигоди.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані набуттям відповідачем-1 права власності на комплекс цегельного заводу шляхом здійснення незаконної реєстрації, а також проведенням відповідачем-2 реєстрації такого права власності, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості проводити діяльність з використанням виробничих потужностей заводу. Право власності за відповідачем-1 зберігалося з 26.01.2009 по 06.12.2012, тобто до набрання чинності рішенням Підволочиського суду Тернопільської області, яким реєстрацію права власності визнано недійсною. Позивач вважає, що зазначеними діями відповідачів йому заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди - доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби право позивача, як власника 71/100 частки у праві власності на завод, не було порушено.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 Справа розглядалася судами неодноразово.

27.11.2018 Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019, про відмову у позові.

2.2 Вирішуючи спір між сторонами, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного:

- договір купівлі-продажу комплексу цегельного заводу є розірваним з 06.12.2012, тобто з дати набрання законної сили судовим рішенням Підволочиського районного суду від 19.10.2012. В період з 01.12.2008 і до дати звернення з позовом до Підволочиського районного суду позивач не вживав жодних заходів та не звертався до відповідача-1 з вимогою про сплату вартості комплексу цегельного заводу за договором купівлі-продажу. Відповідач-1 не оплачував коштів за вказаним договором;

- позивач не надав доказів того, що в період знаходження цегельного заводу у його користуванні (2005-2007 роки), він здійснював відповідну господарську діяльність з виготовлення цегли, яка б приносила прибуток. Також він не надав доказів того, що саме внаслідок незаконної реєстрації права власності на цегельний завод за відповідачем-1, позивач поніс збитки у вигляді упущеної вигоди;

- внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 15.06.2007 позивач вчинив дії, спрямовані на відчуження цегельного заводу у власність відповідачеві-1, тобто він знав про фактичну неможливість отримання ним майнової вигоди від діяльності заводу та не розраховував на неї в такому розмірі, що в свою чергу суперечить правовій природі упущеної вигоди. Окрім того, відносно спірного майна 01.04.2008 був укладений договір оренди, що свідчить про те, що позивач мав намір одержати вигоду від оренди, а також від реалізації майна, але не від його використання у господарській діяльності.

3. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

3.1 Рішенням Підволочиського районного суду у справі №2-1104 від 15.12.2003 визнано право власності за Кукаріним В.В. на компресорну піч для випічки цегли, піднавіси в кількості п`яти штук, склад з побутовими кімнатами, розташованими на території цегельного заводу в с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області по вул. Зацерква, 1 " а" , що раніше належали с/г ТОВ "Остап`ївське" на загальну суму 38 160 грн. Це майно було придбане Кукаріним В.В. 05.11.2003 на прилюдних торгах.

На підставі рішення суду за Кукаріним В.В. проведено державну реєстрацію права власності на 71/100 майнового комплексу.

3.2 10.06.2005 між СГ ТОВ "Лорд" (продавцем), приватним підприємцем Булою Світланою Романівною (покупцем-1) та приватним підприємцем Кукаріним Віктором Володимировичем (покупцем-2) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця-1 та покупця-2, а покупець-1 та покупець-2 приймають у власність у рівних частках по 1/2 частині обладнання цегельного заводу, а саме по 1/2 частині транспортера для переміщення цегли, по 1/2 частині преса для виготовлення цегли ФМК-8 та по 1/2 частині преса для виготовлення цегли ФМК-21, та сплачують за це майно по 38500 грн, загалом - 79000 грн.

В подальшому між Кукаріним В.В. та Булою С.Р. з однієї сторони і Салипою О.К. з іншої сторони виникли правовідносини, предметом яких були приміщення та обладнання цегельного заводу.

3.3 Відносно купівлі-продажу обладнання цегельного заводу суди встановили наступне:

- 14.05.2007 між Кукаріним В.В. (продавцем) та Салипою О.К. від імені якого на підставі довіреності діяв Дем`янчук З.М. (покупцем), було укладено договір купівлі-продажу обладнання, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця 1/2 частини транспортера для переміщення цегли та пресів по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК-21, що знаходяться за адресою: вул. Зацерква, 1 "а" у с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області , а покупець зобов`язався прийняти об`єкт продажу, сплатити ціну продажу у сумі 42600 доларів США, що по курсу НБУ складає 215130 грн, та які сплачуються з розстрочкою платежу: до 01.08.2007 - 126250 грн (еквівалент 25000 дол. США); до 01.12.2007 - 25250 грн (еквівалент 5000 дол. США); до 01.12.2008 - 63630 грн (еквівалент 12600 дол. США). Право власності на об`єкт продажу переходить до покупця після проведення повної оплати за майно. Майно передається на підставі акта приймання-передачі протягом п`яти днів з моменту надходження коштів.

- 14.05.2007 між Булою С.Р. (продавцем) та Салипою О.К. від імені якого на підставі довіреності діяв Дем`янчук З.М. (покупцем) було укладено аналогічного змісту договір купівлі-продажу обладнання, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця 1/2 частини транспортера для переміщення цегли та пресів по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК-21, що знаходяться за адресою: вул. Зацерква, 1 "а" у с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області , а покупець зобов`язався прийняти об`єкт продажу, сплатити ціну продажу в сумі 42600 доларів США, що по курсу НБУ складає 215130 грн із розстрочкою платежу до 01.12.2008. Право власності на об`єкт продажу переходить до покупця після проведення повної оплати за майно, та передається майно на підставі акту приймання-передачі протягом п`яти днів з моменту надходження коштів.

- рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2012 у справі №6/112-2070, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013, розірвано договір купівлі-продажу обладнання від 14.05.2007, укладений Кукаріним В.В. та Салипою О.К. , та договір купівлі-продажу обладнання від 14.05.2007, укладений Булою С.Р. та Салипою О.К. у зв`язку з не проведенням повної оплати за обладнання в обумовлені сторонами строки. Окрім того, зобов`язано ФОП Салипу О.К. передати ФОП Кукаріну В.В. та ФОП Салипі О.К. транспортер для переміщення цегли, прес по виготовленню цегли ФМК-8 та прес по виготовленню цегли ФМК-21. Вказаними рішеннями було встановлено, що за період 2007 - 2008 років Салипа О.К. передав Кукаріну В.В. кошти на суму 143675,00 грн, а Булі С.Р. - 168675,00 грн, у зв`язку з чим неоплаченими залишилися наступні суми: перед Кукаріним В.В. - 71 455,00 грн, перед Булою С.Р. - 46455,00 грн. Також суд встановив факт перебування об`єкта продажу (обладнання) у Салипи О.К . Зважаючи на вищенаведене, із покликанням на ст. 697 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення обладнання Кукаріну В.В. та Булі С.Р Судове рішення у справі №6/112-2070 набрало законної сили 12.02.2013, у зв`язку з чим договори купівлі-продажу обладнання є розірваними з 12.02.2013 і обов`язок Салипи О.К. передати обладнання продавцям також настав з цієї дати;

- доказів, які б свідчили про іншу дату розірвання договорів купівлі-продажу обладнання, зокрема, встановлену шляхом обміну листами чи шляхом укладення окремих угод з приводу розірвання цих договорів, сторонами не надано. Відповідні відомості відсутні і у судових рішеннях у справі №6/112-2070.

3.4 Відносно спільної діяльності сторін суди встановили, що відразу після укладення договорів купівлі-продажу обладнання, 17.05.2007 між приватним підприємцем Булою С.Р. (сторона-1), приватним підприємцем Кукаріним В.В. (сторона-2) та Дем`янчуком З.М. , який діє від імені Салипи О.К. (сторона-3), укладено договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання майна та зусиль, спільно діяти у сфері комерційної діяльності для досягнення спільних господарських цілей: модернізації виробництва керамічної цегли; збільшення кількості і якості продукції; отриманий прибуток від спільної діяльності розподіляти в наступному порядку: Салипа О.К. - 50%; Кукарін В.В. - 25%; Була С.Р. - 25%. Термін дії договору було визначено з моменту підписання і до 05.01.2008. Матеріали справи не містять доказів виконання сторонами даного договору.

3.5 Відносно купівлі-продажу комплексу цегельного заводу та оренди його приміщень судами встановлено наступне:

- 15.06.2007, між Кукаріним В.В. , Булою С.Р. (продавцями) та Дем`янчуком З.М. , який діє від імені Салипи О.К. (покупцем), було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавці зобов`язалися передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти у власність комплекс цегельного заводу під №1а, розташованого за адресою: вул. Зацерква, 1 "а" у с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області , загальною площею 307,1 м 2 , що складається із (цегляної) печі для випалу цегли, загальною площею - 307,1 м 2 , зазначеної у генплані під літ. "А", (цегляної) компресорної, зазначеної в генплані під літ. "Б", (цегляного) складу з побутовими кімнатами, зазначеного в генплані під літ. "В", піднавісів (дер. стовпи), зазначених під цифрами "1-2-3-4-5-6", піднавісу (мет. стовпи), зазначеного в генплані під цифрою "7", яке належить на праві власності Кукаріну В.В. - 71/100 частини майна та Булі С.Р. - 29/100 частини майна. Покупець зобов`язався сплатити до 01.12.2008 вартість майна в сумі 99099 грн (еквівалент 19800 дол. США). Передача відчужуваного майна мала б здійснитися протягом 5-ти робочих днів з моменту надходження коштів, що засвідчується актом приймання-передачі майна. У п.11 договору купівлі-продажу комплексу міститься застереження, що право власності на комплекс, що відчужується, виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору після повного розрахунку за комплекс, при цьому факт повного розрахунку підтверджується нотаріально посвідченою заявою продавця про розрахунок. Договір нотаріально посвідчений 15.06.2007 за №215274 серії ВЕР;

- умови договору купівлі-продажу комплексу цегельного заводу від 15.06.2017 в частині оплати Салипою О.К. не виконувалися, а продавцем не складалося нотаріально посвідченої заяви про розрахунок, як це передбачено п.11 договору. Аналогічний висновок слідує з обставин, встановлених в судових рішеннях у цивільній справі №2-258/12;

- за заявою Салипи О.К. , на підставі договору купівлі-продажу комплексу від 15.06.2007 серії ВЕР №215274, 26.01.2009 Підволочиським РБТІ проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно (комплекс) за Салипою О.К. ;

- 01.04.2018 Кукаріним В.В. , Булою С.Р. (орендодавцями) та Дем`янчуком З.М. (орендарем) було укладено договір оренди №1 від 01.04.2008, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 307,1 м 2 за адресою: вул. Зацерква, 1 "а" у с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області , та сплачує орендну плату в розмірі 50000 грн з ПДВ за рік. Згідно з п.5.1 договору оренди він діє з моменту його підписання і до 01.04.2009;.

- на виконання вказаного договору Кукарін В.В. та Була С.Р. передали вказане приміщення у користування Дем`янчуком З.М. , який його використовував за призначенням, наймав працівників та випалював цеглу, однак не сплачував орендної плати. Вказані обставини встановлені рішенням Підволочиського районного суду від 19.10.2012 у цивільній справі №2-258/12.

3.6 В подальшому між сторонами виник судовий спір з приводу розірвання договору купівлі-продажу комплексу цегельного заводу, визнання недійсною реєстрації права власності на нерухоме майно та стягнення орендної плати.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27.10.2010, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23.12.2010, відмовлено у задоволенні позовних вимог про: розірвання договору купівлі-продажу від 15.06.2007; визнання недійсною реєстрації права власності спірного майна за Салипою О.К. ; стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання цього договору купівлі-продажу; стягнення орендної плати за договором оренди від 01.04.2008, за необґрунтованістю позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2012 скасовано рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27.10.2010 та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23.12.2010, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.7 За наслідками нового розгляду справи, ухвалою Підволочиського суду від 18.10.2012 роз`єднано позовні вимоги, і вимоги до Дем`янчука З.М. про стягнення орендної плати виділено у самостійне провадження.

Рішенням Підволочиського районного суду від 19.10.2012 та додатковим рішенням від 26.10.2012 у справі №2-258/12, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 06.12.201, розірвано договір купівлі-продажу комплексу цегельного заводу у зв`язку з несплатою вартості комплексу у встановлені строки та визнано недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на комплекс цегельного заводу по вул. Зацерква, 1 "а" у с. Остап`є Підволочиського району Тернопільської області за договором купівлі-продажу від 15.06.2007, укладеним між Булою С.Р. , Кукаріним В.В. та Салипою О.К. в особі його представника Дем`янчука З.М. , як здійсненої з порушенням вимог чинного законодавства.

Судове рішення у справі №2-258/12 набрало законної сили 06.12.2012 і саме з цієї дати є розірваним договір купівлі-продажу приміщення. Доказів, які б свідчили про іншу дату розірвання договору купівлі-продажу приміщення, зокрема, встановлену шляхом обміну листами чи шляхом укладення окремої угоди про розірвання цього договору, сторонами не надано. Відповідні відомості відсутні і у судових рішеннях у справі №2-258/12. В той же час, зі змісту вказаного договору та обставин, встановлених в судовому рішенні у справі №2-258/12 вбачається, що Салипа О.К. права власності на приміщення заводу не набував.

3.8 Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13.03.2013 у справі №2/604/12/13, зміненого ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03.06.2013, стягнуто з Дем`янчука З.М. на користь Кукаріна В.В. заборгованість в розмірі 30 619,09 грн, з яких: 23343,10 грн боргу по орендній платі за договором оренди від 01.04.2008 за період з 01.04.2008 по 26.01.2009 (дата реєстрації права власності за Салипою О.К. ), 4878,71 грн інфляційних втрат та 2397,28 грн 3% річних. Стягнуто з Дем`янчука З.М. на користь на користь Були С.Р. заборгованість в розмірі 12506,38 грн, з яких: 9534,50 грн боргу по орендній платі по договору оренди від 01.04.2008 за період з 01.04.2008 по 26.01.2009, 1992,71 грн інфляційних втрат та 979,17 грн 3% річних. Рішення набрало законної сили 30.06.2013.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 25.06.2019 позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2018, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам процесуального закону, а саме:

- в порушення ст. 238 ГПК України, в постанові суду не зазначено строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, суд обмежився лише посиланням на ст. ст. 287, 288 названого Кодексу;

- скаржника не було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання 28.03.2019;

- в постанові суду на скаржника покладено судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, тоді як скаржник звільнений від сплати судового збору, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи;

- постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо вимог про законність і обґрунтованість судового рішення;

5.2 Суди не невірно пов`язали вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди з договірними правовідносинами сторін, оскільки укладені до незаконної реєстрації права власності на завод договору не є правовою підставою для позову у даній справі.

5.3 У зв`язку з порушенням Салипою О.К. прав позивача на нерухоме майно, позивач одночасно втратив можливість доступу до свого рухомого майна, яке залишалося у незаконному володінні Салипи О.К. протягом усього часу незаконної реєстрації за відповідачем права власності на комплекс цегельного заводу, про який йдеться у розрахунку упущеної вигоди .

5.4 Відносно висновку суду апеляційної інстанції про те, що скаржник не мав необхідних для роботи заводу дозволів, скаржник наголошував на тому, що при проведенні експертизи було враховано витрати на купівлю сировини (глини), а не на її видобуток із розробкою надр, у зв`язку з чим вказаний висновок суду не може бути підставою для відмови у позові.

5.5 Суди не врахували умови договорів купівлі-продажу обладнання та комплексу цегельного заводу на предмет визначення сторонами моменту, з якого ці договори вважаються розірваними.

5.6 Позивач вживав усіх заходів щодо припинення порушеного права власності, як тільки довідався про таке порушення. Однак, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не забезпечив ефективний захист прав позивача, що не було виправлено судом апеляційної інстанції.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2 Спір у даній справі стосується з`ясування питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення суми упущеної вигоди.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

В статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Згідно з нормами частини 1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Таким чином, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані у разі належного виконання зобов`язання.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.

7.3 Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просив стягнути солідарно з відповідачів упущену вигоду, оскільки в результаті протиправної поведінки відповідачів, яка виявилася у незаконній реєстрації права власності на приміщення цегельного заводу за Салипою О.К. , позивач не мав змоги здійснювати господарську діяльність з використанням цього майна, внаслідок чого він зазнав збитків. Період, за який заявлено до стягнення упущену вимогу, визначений позивачем з 26.01.2009 (дата прийняття Підволочиським РБТІ рішення про реєстрацію права власності за Салипою О.К. ) по 06.12.2012 (дата набрання законної сили рішенням Підволочиського районного суду від 19.10.2012 про визнання недійсною реєстрації права власності на нерухоме майно). Розмір упущеної вигоди позивач обгрунтовує з посиланням на висновок експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №372/16-22 від 14.06.2016, складений за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи, згідно з яким сума упущеної вигоди позивача складає 668875 грн.

7.4 За результатами розгляду даної справи суди попередніх інстанцій погодилися з доводами скаржника про те, що внаслідок порушення відповідачем-1 встановленого порядку реєстрації нерухомого майна, позивач у період з 26.01.2009 по 06.12.2012 фактично був позбавлений прав на володіння, користування та розпорядження належним йому комплексом цегельного заводу.

Водночас, за висновком місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позивач не довів в розумінні ст. 22 ЦК України реальної можливості одержання ним доходів від підприємницької діяльності з виготовлення цегли у період з 26.01.2009 по 06.12.2012 у тому випадку, коли би відповідач-1 не вчинив порушення та не зареєстрував за собою право власності на комплекс заводу.

Скаржник вважає, що вказаний висновок судів є помилковим, оскільки суди невірно пов`язали вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди з договірними правовідносинами сторін. За твердженням скаржника, укладення до незаконної реєстрації права власності на завод договору не є правовою підставою для позову у даній справі.

7.5 Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами скаржника, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем-1 виникли окремі правовідносини відносно комплексу цегельного заводу та обладнання, яке використовувалося у виробництві цегли та знаходиться за тією ж адресою, що й цегельний завод, що підтверджуються змістом договорів так обставинами, встановленими в судових рішеннях у цивільних справах №2/604/12/13, №2-258/12 та господарській справі №6/112-2070.

Договори купівлі-продажу комплексу цегельного заводу та обладнання мають різні дати укладення, порядок врегулювання оплати, обставини виконання, тощо, а також різні дати розірвання та неоднакові обставини щодо поновлення порушених прав позивача.

Суди встановили, що договір купівлі-продажу комплексу цегельного заводу був розірваний 06.12.2012 на підставі рішення суду внаслідок повного невиконання відповідачем-1 умов цього договору, а рішення відповідача-2 про реєстрацію права власності за Салипою О.К. було визнане недійсним. Однак договір купівлі-продажу обладнання частково виконаний відповідачем-1 і обладнання знаходилося в його користуванні, але з огляду на неповне виконання цього договору з вини відповідача-1 договір був розірваний 12.02.2013 на підставі рішення суду, яким зобов`язано відповідача-1 повернути обладнання позивачу.

7.6 Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що доводи позивача тільки про факт незаконної реєстрації комплексу заводу за відповідачем-1 у період з 26.01.2009 по 06.12.2012 не є достатнім для висновку про збитки позивача, які полягають у відсутності прибутку від виготовлення цегли за вказаний період, оскільки виробництвом є процес створення певних матеріальних і суспільних благ, для чого необхідно мати певне приміщення і обладнання, тощо.

Для виробництва цегли необхідна наявність відповідного обладнання, частина з якого (транспортер для переміщення цегли; прес по виготовленню цегли ФМК-8; прес по виготовленню цегли ФМК-21) перебувала у користуванні відповідача-1 на законних підставах до 12.02.2013 (тобто до моменту розірвання договорів купівлі-продажу обладнання).

Висновком судової технічної експертизи від 10.11.2014 відносно вказаного обладнання встановлено, що: прес ФМК-8 (СМ-8) не працював і не міг бути використаний в існуючій технологічній лінії; щодо транспортера для переміщення цегли, то без нього можна проводити діяльність по виробництву цегли, однак він використовувався у виробничому процесі; щодо преса по виготовленню цегли ФМК-21 (СМК-21) відповідних обставин не встановлено, а в досліджувальній частині висновку судового експерта зазначено про те, що він входить до складу технологічної лінії з виготовлення цегли.

Окрім того, позивач у позові зазначав про необхідність отримання відповідних дозвільних та погоджувальних документів для здійснення виробництва цегли, але при цьому визнав відсутність у нього таких документів.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про не доведеність позивачем реальної можливості одержання доходів від підприємницької діяльності з виготовлення цегли у період з 26.01.2009 по 06.12.2012, у разі, якщо б відповідач-1 не зареєстрував за собою право власності на комплекс цегельного заводу.

7.7 Відносно розміру упущеної вигоди, який позивач обґрунтовує посиланням на висновок експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14.06.2016 №372/16-22, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що названим експертним висновком суму упущеної вигоди визначено, виходячи з виробничої потужності заводу у період з 26.01.2009 по 06.12.2012, що виражена у кількості виготовленої цегли. Вказана виробнича потужність визначена на підставі іншого висновку додаткової судово-технічної експертизи від 05.03.2016 у даній справі, у якому цей показник обчислено виходячи виключно з кількості використаної заводом електричної енергії.

В той же час, в експертних висновках не встановлено розмір доходу ФОП Салипи О.К. при здійсненні господарської діяльності з виготовлення цегли на спірному заводі за період з 26.01.2009 по 06.12.2012, тоді як саме цей показник, виходячи із змісту частин 2 та 3 статті 22 ЦК України, міг бути покладений в основу розрахунку позивача. У висновку зафіксовано лише суму виручки ФОП Салипи О.К. згідно звіту суб`єкта малого підприємництва за 3-4 квартал 2009 року, 1 та 4 квартали 2010 року та суму зального оподаткованого доходу згідно податкової декларації за 2012 рік.

Доводи скаржника, наведені у п.5.4 даної постанови, про те, що при проведенні експертизи було враховано витрати на купівлю сировини (глини), а не на її видобуток із розробкою надр, наведених висновків не спростовують.

7.8 Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наданими до справи доказами у спірний період позивач мав намір одержувати прибуток від відчуження майна заводу чи від здачі його в оренду, але не від використання цього майна у господарській діяльності, про що свідчить укладення низки договорів, а саме: договору купівлі-продажу обладнання від 14.05.2007 між позивачем та відповідачем-1, який виконувався сторонами; договору купівлі-продажу комплексу заводу від 15.06.2017 між позивачем та відповідачем-1; договору оренди приміщення заводу від 01.04.2008 між позивачем та Дем`янчуком З.М. , який виконувався сторонами.

Названі договори купівлі-продажу були розірвані в судовому порядку 12.02.2013 та 06.12.2012, а строк дії договору оренди сплив 01.04.2009. Водночас, в судовому рішенні у цивільній справі №2/604/12/13 встановлено, що Кукарін В.В. , як один із позивачів, при поданні позову до Підволочиського районного суду Тернопільської області покликався на те, що Дем`янчуком З.М. фактично продовжував користуватися орендованим приміщенням заводу станом на момент подання позову у вказаній справі (липень 2010 року).

7.9 Доводи скаржника, наведені у п.5.5 даної постанови, про те, що суди попередніх інстанцій не врахували умови договорів купівлі-продажу обладнання та комплексу цегельного заводу на предмет визначення сторонами моменту, з якого ці договори вважаються розірваними, відхиляються колегією суддів, оскільки названі договори розірвано у судовому порядку, а відтак вони є розірваними з дати набрання чинності відповідними судовими рішеннями. Окрім того, судами встановлено відсутність доказів, які б свідчили про інші дати розірвання договорів купівлі-продажу обладнання та комплексу цегельного заводу, аніж вказані вище, або доказів звернення Кукаріна В.В. до Салипи О.К. з приводу сплати товару за цими договорами чи відмови Кукаріна В.В. від цих договорів, що не спростовано скаржником.

7.10 Твердження скаржника про те, що договір про спільну діяльність від 17.05.2007 свідчить про намір позивача використовувати цегельний завод у своїй господарській діяльності правильно є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів виконання цього договору, а також суди врахували, що після укладення договору про спільну діяльність, позивач уклав договори купівлі-продажу комплексу цегельного заводу (15.06.2017) та оренди приміщення цегельного заводу (01.04.2018). Позивач не довів належними та допустимими доказами свого наміру та можливості отримати доходи, а також те, що неправомірні дії відповідача-1 стали єдиною причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток за період з 26.01.2009 по 06.12.2012.

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, вказані обставини могли би бути підтверджені: договорами про реалізацію продукції (цегли), доказами наявності комерційних пропозицій та/або отримання відповідей щодо продажу цегельного заводу чи виготовленої продукції, інших заходів, вжитих позивачем з приготування до отримання певного доходу від діяльності цегельного заводу в умовах нормальної динаміки договірних відносин, за відсутності порушення зобов`язань сторін.

7.11 Виходячи з предмету спору у даній справі (стягнення упущеної вигоди), позивач повинен був довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

На виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 11.04.2018, суди попередніх інстанцій встановили: відсутність доказів на підтвердження здійснення позивачем господарської діяльності з виготовлення цегли, яка б приносила прибуток за період, коли цегельний завод перебував у користуванні позивача, тобто до укладення спірних договорів з відповідачем; відсутність у позивача необхідних дозвільних документів на виробництво цегли; врахували волевиявлення сторін, зокрема й позивача, на укладення договору купівлі-продажу від 15.06.2007, а відтак на вчинення позивачем дій щодо відчуження цегельного заводу, а також на укладення договору оренди спірного майна від 01.04.2008, що свідчить про обізнаність позивача щодо неможливості отримання ним доходів безпосередньо від діяльності заводу; відсутності у спірному періоді у користуванні позивача обладнання, необхідного для виробництва цегли; відсутності у позивача договорів з контрагентами щодо виробництва цегли, які б діяли у періоді, за який позивач просить стягнути упущену вигоду, та з урахуванням яких суди могли б встановити розмір прибутку, який очікував отримати позивач.

З наведеного слідує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт спричинення упущеної вигоди, не обґрунтував її розміру, тоді як пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій, а також не довів вини відповідачів та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та упущеною вигодою, яку позивач просив стягнути.

Тобто, позивачем не підтверджено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, з якими законодавство пов`язує застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (в даному випадку - стягнення упущеної вигоди), а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

7.12 Відносно процесуальних порушень, про які зазначається у касаційній скарзі (п.5.1 даної постанови), судом касаційної інстанції встановлено наступне.

Щодо порушення ст. 238 ГПК України, оскільки в постанові апеляційного господарського суду не зазначено строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а лише міститься вказівка на ст. ст. 287, 288 названого Кодексу, колегія суддів зазначає, що саме нормами ст. ст. 287, 288 ГПК України визначені право і строки на касаційне оскарження, а відтак не відтворення у постанов суду змісту названих статей не є таким процесуальним порушенням, наслідком вчинення якого може бути скасування прийнятого у даній справі рішення.

Щодо неналежного повідомлення скаржника про дату, час і місце проведення судового засідання 28.03.2019, оскільки скаржник не отримував судової повістки, колегія суддів зазначає про те, що в матеріалах справи наявна ухвала суду апеляційної інстанції від 14.03.2019 про відкладення розгляду справи на 28.03.2019 з відміткою про її надіслання учасникам у справі. Вказана ухвала внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень, тобто інформація про визначення нової дати судового засідання була у загальному доступі і скаржник міг з нею ознайомитись або у названому реєстрі, або на сайті самого суду.

Відносно доводів скаржника про помилкове покладення на нього судового збору за апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, колегією суддів встановлено наступне.

В пункті 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи (пенсійне посвідчення від 13.02.2012 № НОМЕР_1 ) вбачається, що позивач ( Кукарін В.В. ) є інвалідом II групи, а відтак звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

При поданні апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у даній справі позивачем не сплачувався судовий збір на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а тому висновок, викладений у резолютивній частині постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019, про покладення на скаржника судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку є помилковим.

7.13 Відповідно до п.3 ч.1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з ч.4 ст. 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.14 Оскільки встановлене під час касаційного провадження помилкове покладення витрат за перегляд судового рішення в апеляційному порядку на позивача, який звільнений від сплати судового збору, не призвело до прийняття невірного по суті рішення, колегія суддів вважає необхідним змінити резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, виключивши з неї абзац другий, без скасування по суті правильного рішення. Відповідно касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кукаріна В.В. задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 змінити, виключивши з її резолютивної частини абзац 2 наступного змісту: "Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника".

3 . В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2018 у справі №921/377/14-г/7 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк