Постанова

від 09.10.2019 по справі 914/652/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р. Справа №914/652/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий суддя: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Зварич О.В.,

секретар судового засідання Гураль К.О.,

явка учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф транссервіс" б/н від 26.06.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2019, головуючий суддя Манюк П.Т., м. Львів, повний текст рішення складено - 18.06.2019

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ґрано", м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф транссервіс", м. Львів

про стягнення 206 174, 00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2019 року ТОВ "Ґрано" звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до ТОВ "Агролайф транссервіс" про стягнення 206 174, 00 грн., з них: 153 999, 50 грн. основної заборгованості, 9 220, 57 грн. 3 % річних, 18 813, 19 грн. інфляційних втрат та 48 323, 24 грн. пені.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 27.02.2018 за № 27/02/18, в частині несвоєчасної оплати вартості поставленої продукції, у зв`язку з чим, за порушення строків оплати отриманої продукції, позивачем нараховано відповідні штрафні санкції.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 193, 217, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2019 провадження у справі в частині стягнення з відповідача 4 000, 00 грн. основного боргу - закрито. Позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Агролайф транссервіс на користь ТОВ Ґрано суму в розмірі 206 174, 00 грн., з яких: 140 000, 00 грн. основного боргу; 9 019, 96 грн. 3 % річних; 18 813, 19 грн. інфляційних втрат; 35 293, 94 грн. пені; 3 046, 91 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження в справі мотивовано тим, що відповідачем 12.04.2019 частково погашено заборгованість на суму 4000,00 грн. після пред`явлення позову до суду.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару (м`ясо-кісткового борошна), а тому наявні підстави для стягнення основної суми заборгованості та нарахованих штрафних санкцій.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог, рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не було враховано здійснений відповідачем платіж 05.09.2018 в розмірі 9 999,50 грн., а відтак неправильно обраховано і суми штрафних санкцій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення в частині стягнення з ТОВ Агролайф транссервіс на користь ТОВ Ґрано 9 019, 96 грн. 3 % річних, 18 813, 19 грн. інфляційних втрат та 35 293, 94 грн. пені та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ Агролайф транссервіс на користь ТОВ Ґрано 8 669,17 грн. 3 % річних, 15 408,43 грн. інфляційних втрат та 20 178,41 грн. пені, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції невірно проведено розрахунок 3% річних, пені та інфляційних втрат, оскільки не враховано рекомендації викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 за №62-97р. Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та постанови Пленуму Верховного Суду України від 17.12.2013 за № 14 Про деякі питання практики застосування індексів інфляції при розгляді судових справ .

В обґрунтування цих доводів апелянт додає контррозрахунок, зі змісту якого вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювати із загальної суми заборгованості, яка існувала в період нарахування зазначених штрафних санкцій, а не стосовно кожного грошового зобов`язання окремо. Також, зі змісту цього контррозрахунку вбачається, що пеню слід нараховувати за останні шість місяців, які передують позову.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду та навів мотиви, аналогічні викладеним в рішенні суду першої інстанції, яке оскаржується, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

В судове засідання 09.10.2019 представники сторін не з`явились, причин неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, за наявними в справі доказами.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що позов у справі, що розглядається, подано постачальником до покупця за договором поставки з вимогою про стягнення грошової суми до складу якої входить неоплачена частина поставленого товару, а також штрафні санкції, які нараховані за несвоєчасне виконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару.

Суд першої інстанцій, встановивши характер спірних правовідносин, а також визначивши закон, який їх регулює, дійшов до висновку, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли відносини щодо поставки товару, які регулюються положеннями ЦК України та ГК України, що стосуються поставки. Встановивши факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару, а також визначивши розмір цієї неоплати, місцевий господарський суд частково задоволив вимоги про стягнення основної заборгованості та у відповідності до цього, перевірив правильність нарахування штрафних санкцій, стягнення яких також задоволив частково.

Водночас, доводи та вимоги апеляційної скарги зводяться до оскарження лише сум штрафних санкцій, які стягнуті згідно рішення місцевого господарського суду, а тому предметом апеляційного перегляду є правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції.

Натомість відповідачем не заперечуються висновки суду першої інстанції про стягнення основної суми заборгованості, про частину штрафних санкцій у стягненні яких судом відмовлено, а також правомірність закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення 4 000,00 грн.

Під час апеляційного перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права або неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а тому не реалізовує надане ч. 4 ст. 269 ГПК України право на вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з цим, апеляційний господарський суд не аналізує в межах цього апеляційного перегляду правильні висновки суду першої інстанції про визначення характеру спірних правовідносин та застосування до них норм матеріального права, зокрема, в частині: (1)виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин щодо поставки товару на підставі договору №27/02/18 від 27.02.2018; (2)поставки позивачем у період з 16.03.2018 по 11.04.2018 товару на загальну суму 664 678,00 грн., а також факт його прийняття відповідачем 16.03.2018 на суму 127 971,00 грн., 23.03.2018 на суму 281 146,50 грн., 11.04.2018 на суму 255 460,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.25-28); (3)факту заборгованості в розмірі 140 00,00 грн., яка утворилась внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару;(4)порядку і строків оплати поставленого товару за змістом яких оплата конкретної партії товару (до 22 тон) проводиться на умовах відтермінування, але не більше 7 календарних днів з моменту поставки (пункти 1.4, 3.2, 3.3 договору №27/02/18 від 27.02.2018).

Натомість, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які полягають у незгоді відповідача з висновками суду першої інстанції про стягнення частини заявлених позивачем сум штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного перегляду є правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції, то під час апеляційного перегляду, суд повинен перевірити чи відповідають вимогам закону, які регламентують порядок штрафних санкцій, висновки місцевого господарського суду про стягнення 9 019, 96 грн. - 3% річних, 18 813,19 грн. - інфляційних втрат, 35 293,94 грн. - пені, на підставі чого зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість доводів апеляційної скарги в якій відповідач стверджує, що стягненню підлягає 8 669,17 грн. - 3% річних, 15 408,43 грн. - інфляційних втрат, 20 178,41 грн. - пені, та чи наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати постановленого товару є визначення моменту виникнення цього договірного обов`язку, а також розміру грошової суми такого обов`язку.

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата конкретної партії товару (до 22 тон) проводиться на умовах відтермінування але не більше 7 календарних днів з моменту поставки.

Отже, враховуючи зазначений пункт договору та фактичні обставини по справі, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що прострочення щодо сплати відповідачем товару, який отриманий 16.03.2018 на суму 127 971,00 грн. розпочинається 23.03.2018, товару, який отриманий 23.03.2018 на суму 281 146,50 грн. розпочинається 30.03.2018, товару, який отриманий 11.04.2018 на суму 255 460,00 грн. розпочинається 18.04.2018.

Водночас, згідно розрахунків (а.с.37-38) позивач здійснює нарахування 3% річних, пені та інфляційних втрат з пізніших дат, аніж має право, а саме за товар отриманий відповідачем 16.03.2018 на суму 127 971,00 грн. починаючи з 27.03.2018, за товар, який отриманий 23.03.2018 на суму 281 146,50 грн. починаючи з 03.04.2018, за товар, який отриманий 11.04.2018 на суму 255 460,00 грн. починаючи з 19.04.2018.

Тобто, зважаючи на диспозитивність господарського процесу, позивач просив стягнути:

9 220,57 грн. - 3% річних, з яких:

120,93 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., який поставлений 16.03.2018;

2522,60 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 281 146,50 грн., який поставлений 23.03.2018;

6573,12 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., який поставлений 11.04.2018;

18 813,19 грн. - інфляційних втрат, з яких:

-223,77 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., поставка -16.03.2018;

3427,66 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 281 146,50 грн., поставка -23.03.2018;

15609,3 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., поставка - 11.04.2018;

48 323,24 грн. - пені, з яких:

685,22 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., поставка - 16.03.2018;

14 495,57 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 281 146,50 грн., поставка- 23.03.2018;

33142,45 грн. нараховані за прострочення оплати товару на суму 127 971,00 грн., поставка- 11.04.2018;

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок сум 3% річних з урахуванням часткових оплат, не виходячи за межі періодів та сум, заявлених позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню підлягає 3 % річних у розмірі 9 019, 96 грн.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат за несвоєчасну сплату вартості поставленого товару, апеляційний господарський суд, зазначає наступне.

В листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат, не виходячи за межі періодів та сум, заявлених позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню підлягає 18 813, 19 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1. ст.550 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст.551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням часткових оплат, не виходячи за межі періодів та сум, заявлених позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню підлягає пеня у розмірі 35 293, 94 грн.

Контррозрахунок, який доданий відповідачем до апеляційної скарги, згідно з яким нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено із загальної суми заборгованості, яка існувала в період нарахування зазначених штрафних санкцій, а не стосовно кожного грошового зобов`язання окремо, апеляційний господарський суд розцінює, як такий, що здійснений без урахування вимог законодавства, яке регулює нарахування штрафних санкцій, а тому відхиляється апеляційним господарським судом.

Доводи апелянта про те, що нарахування пені слід здійснювати за останні шість місяців, які передують позову, а не протягом шести місяців з моменту, коли розпочалось прострочення в межах річного строку позовної давності - не узгоджуються з вимогами ст. 253 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому є безпідставними.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 9 019, 96 грн. 3 % річних; 18 813, 19 грн. інфляційних втрат; 35 293, 94 грн. пені.

З огляду на наведене, заперечення позивача проти доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, що, відповідно, не тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вищенаведені доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з тим, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, то судовий збір в розмірі 2881,50 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням №3214 від 18.07.2019 покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф транссервіс" б/н від 26.06.2019 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2019 у справі №914/652/19 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 2881,50 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

О.В. Зварич

Повний текст постанови виготовлено 11.10.2019.